Дитинство
Владислав Дребіт народився 27 лютого 1992 року, Владислав народився в похмурих дворах спальних районів, де кожен знав що допомоги чекати немає від кого, в сімʼї вчителя та вчительки. Батько Олександр Дребіт працював в школі вчителем фізкультури з мізерною зарпалатою в розмірі 8.640 гривень на місяць.
Мати - Галина Дребіт теж працює вчителем Біології в школі також заробляючи мізерні кошти в розмірі 5.670 гривень
Насправді батьки Владислава мали хорошу освіту але через корупцію їх не дупускали на ті посади на яких вони могли б заробляти гарні кошти для своєї сімʼї.
Сімʼя ніколи незнала що таке стабільність дитинство Владислава пройшло через серед великих боргів , не закритих рахунків і не скінченних обіцянок «колись буде краще». У школі йому завжди доводилось пояснювати , чому в нього немає нових речей , чому він не їздить у табори і чому мама завжди зайнята ще підробітками на інших роботах , окрім того у Владислава було ще 3 сестрин і 1 брат прогодувати всіх було важко на таку мізерну заробітню плату попри все діти шукали підзаробітку збирали мукулатуру , скло.
Владислав дуже багато мріяв про те щоб щось досягнути в цьому житті, мріяв про гарну сімʼю , хорошу роботу , вищу посаду хоча і всі його друзі та рідні не вірили в це та не сприймали Владислава серйозно.
Юність
В школі був ні відмінником ні хуліганом. Він був тим, хто міг отримати те що йому потрібно, і завжди знав до кого підійти в потрібний момент. Його не цікавили ні дитячі ігри, ні безглузді конфлікти - він з ранніх років вмів домовлятись деколи це було в його сторону добре деколи ні , після школи батьки Владислава немали змоги дати навчання йому в університеті тому Владислав потрапив на навчання в коледжі в якому також в нього були заборгованості за несплату навчання та гуртожитку , Владислава навіть виганяли з гуртожитку на холодну вулицю де він спав на холодній лавочці, нажаль нікому не було діла до хлопця, в коледжі його навчання проходило набагато гірше ніж в школі в нього вимагали гроші за хороші бали за закриття заліків а грошей небуло через це Владислав був змушений позичити кошти в друга які були боргом і заплатив за навчання та за бали бо вчитись не давали змоги або платиш або ти відчислений.
Дуже велику роль в його юності зіграло те що Владислава затримали за хуліганство якого небуло , поліцейські щоб набити собі ціну робили все їхні жартви такі як Владислав в той час корупція була як закон
Доросле життя
Ранок починається рано, а день закінчується пізно. Він працює там де платять хоч якісь гроші - на заводі, у супермаркеті, на будівництві, або в офісі щ мінімальною ставкою. Зарплати ледве вистачає на оренду квартири, комуналку та найдешевшу їжу. Про заощадження не йдеться будь-яка помилка, хвороба чи випадковий штраф може означати борги.
Деякі колеги жаліються на те, що їм не вистачає на новий телефон або відпустку.
Він же мовчить, бо його реальність це вибір між покупкою ліків чи нормальної їжі.
Його квартира — це не дім, а місце, де можна переночувати. Старі меблі, техніка, яка ламається, але немає грошей на ремонт. Він звик не вимикати телефон навіть вночі — раптом подзвонять
з роботи або станеться щось, що знову
вибʼє ґрунт з-під ніг.
Їжа — найдешевші продукти, акції в супермаркеті, іноді обід на роботі, якщо пощастить. Він звик економити на собі настільки, що вже не памʼятає, коли востаннє купував щось "просто так".
Одні люди його не помічають. Інші — вважають, що він сам винен у своїх проблемах. "Потрібно було краще вчитися", "Чому ти не зміниш
роботу?"
— це фрази, які він чув сотні разів. Але ті, хто це кажуть, не знають, як важко вирватися з бідності, коли кожен день - це боротьба не за мрії, а за виживання.
Теперішній
Владислав Дребіт на данний момент проживає в м.Дніпрі він одружився та достиг звання Полковника Національної Поліції Дніпра КОРД.
Його карʼєра росла швидко. Він знав, кому потрібно віддати частку, кому підкласти компромат, а кого просто купити. Він ніколи не залишав письмових слідів, ніколи не брав гроші власноруч — завжди були підставні люди, "конверти",
схеми через офшори.
Чим вище він піднімався, тим більшим
ставали суми. Те, що колись здавалося
розкішшю, стало буденністю: дорогі авто, нерухомість за кордоном, відпочинок на приватних віллах.
Він звик жити у постійній напрузі. Вірних друзів немає — лише союзники, поки це вигідно. Спати доводиться з одним оком відкритим, бо завжди є хтось, хто хоче зайняти його місце.
Він не вірить у мораль, тільки у вигоду.
І поки ця гра триває, він - на вершині.
Але він знає: якщо впаде, ніхто не
подасть йому руку.
Владислав Дребіт народився 27 лютого 1992 року, Владислав народився в похмурих дворах спальних районів, де кожен знав що допомоги чекати немає від кого, в сімʼї вчителя та вчительки. Батько Олександр Дребіт працював в школі вчителем фізкультури з мізерною зарпалатою в розмірі 8.640 гривень на місяць.
Мати - Галина Дребіт теж працює вчителем Біології в школі також заробляючи мізерні кошти в розмірі 5.670 гривень
Насправді батьки Владислава мали хорошу освіту але через корупцію їх не дупускали на ті посади на яких вони могли б заробляти гарні кошти для своєї сімʼї.
Сімʼя ніколи незнала що таке стабільність дитинство Владислава пройшло через серед великих боргів , не закритих рахунків і не скінченних обіцянок «колись буде краще». У школі йому завжди доводилось пояснювати , чому в нього немає нових речей , чому він не їздить у табори і чому мама завжди зайнята ще підробітками на інших роботах , окрім того у Владислава було ще 3 сестрин і 1 брат прогодувати всіх було важко на таку мізерну заробітню плату попри все діти шукали підзаробітку збирали мукулатуру , скло.
Владислав дуже багато мріяв про те щоб щось досягнути в цьому житті, мріяв про гарну сімʼю , хорошу роботу , вищу посаду хоча і всі його друзі та рідні не вірили в це та не сприймали Владислава серйозно.
Юність
В школі був ні відмінником ні хуліганом. Він був тим, хто міг отримати те що йому потрібно, і завжди знав до кого підійти в потрібний момент. Його не цікавили ні дитячі ігри, ні безглузді конфлікти - він з ранніх років вмів домовлятись деколи це було в його сторону добре деколи ні , після школи батьки Владислава немали змоги дати навчання йому в університеті тому Владислав потрапив на навчання в коледжі в якому також в нього були заборгованості за несплату навчання та гуртожитку , Владислава навіть виганяли з гуртожитку на холодну вулицю де він спав на холодній лавочці, нажаль нікому не було діла до хлопця, в коледжі його навчання проходило набагато гірше ніж в школі в нього вимагали гроші за хороші бали за закриття заліків а грошей небуло через це Владислав був змушений позичити кошти в друга які були боргом і заплатив за навчання та за бали бо вчитись не давали змоги або платиш або ти відчислений.
Дуже велику роль в його юності зіграло те що Владислава затримали за хуліганство якого небуло , поліцейські щоб набити собі ціну робили все їхні жартви такі як Владислав в той час корупція була як закон
Доросле життя
Ранок починається рано, а день закінчується пізно. Він працює там де платять хоч якісь гроші - на заводі, у супермаркеті, на будівництві, або в офісі щ мінімальною ставкою. Зарплати ледве вистачає на оренду квартири, комуналку та найдешевшу їжу. Про заощадження не йдеться будь-яка помилка, хвороба чи випадковий штраф може означати борги.
Деякі колеги жаліються на те, що їм не вистачає на новий телефон або відпустку.
Він же мовчить, бо його реальність це вибір між покупкою ліків чи нормальної їжі.
Його квартира — це не дім, а місце, де можна переночувати. Старі меблі, техніка, яка ламається, але немає грошей на ремонт. Він звик не вимикати телефон навіть вночі — раптом подзвонять
з роботи або станеться щось, що знову
вибʼє ґрунт з-під ніг.
Їжа — найдешевші продукти, акції в супермаркеті, іноді обід на роботі, якщо пощастить. Він звик економити на собі настільки, що вже не памʼятає, коли востаннє купував щось "просто так".
Одні люди його не помічають. Інші — вважають, що він сам винен у своїх проблемах. "Потрібно було краще вчитися", "Чому ти не зміниш
роботу?"
— це фрази, які він чув сотні разів. Але ті, хто це кажуть, не знають, як важко вирватися з бідності, коли кожен день - це боротьба не за мрії, а за виживання.
Теперішній
Владислав Дребіт на данний момент проживає в м.Дніпрі він одружився та достиг звання Полковника Національної Поліції Дніпра КОРД.
Його карʼєра росла швидко. Він знав, кому потрібно віддати частку, кому підкласти компромат, а кого просто купити. Він ніколи не залишав письмових слідів, ніколи не брав гроші власноруч — завжди були підставні люди, "конверти",
схеми через офшори.
Чим вище він піднімався, тим більшим
ставали суми. Те, що колись здавалося
розкішшю, стало буденністю: дорогі авто, нерухомість за кордоном, відпочинок на приватних віллах.
Він звик жити у постійній напрузі. Вірних друзів немає — лише союзники, поки це вигідно. Спати доводиться з одним оком відкритим, бо завжди є хтось, хто хоче зайняти його місце.
Він не вірить у мораль, тільки у вигоду.
І поки ця гра триває, він - на вершині.
Але він знає: якщо впаде, ніхто не
подасть йому руку.
