Дитинство
Владислав народився 14 березня 2001року, у здоровій сім’ї, у маленькому містечку Оріхів. Мати працювала Вчителем Інформатики/фізкультури/фізику, частенько від’їджала з міста, бо проходила практику на іншу роботу Бухгалтером, хотіла працювати разом з Татом. Тато працював Заступником фінансового відділу Оріхівської Міської Ради. Він полюбляв гратись з матусею в іграшки, з татусем їздити на пасіку, з сестричкою гратись на дворі. Його найулюбленіша іграшка автомобіль на якому він катався завжди. Трішки подорослішав та пішов у дитячій садочок. В дитячому садочку він був міським авторитетом, його поважала майже вся група. Вихователі були добрі, та давали смачну їжу. Після садочку він дуже любив їздити до Бабусі в село, де були корівки, курчата, півні, городи, помідори, огірочки, допомагати дорослим це для нього найкраще, що могло бути, бо він бачив дуже багато нового в своєму житті. З 1-4 класу гарно навчався, любив ходити в школу, та отримувати гарні оцінки. В нього були найкращі друзі, з якими вони завжди грались після школи. 5-9 класи проведені не так успішно, але Владислав був хорошистом , найулюбленіші предмети це були: Англ. Мова та Укр. Літ.
Юність
Після школи поступив у Військовий університет м. Запоріжжя, його взяли з легкістю, бо він тренувався 3 роки поспіль. Цілеспрямований, завзятий пішов вперше , на першу пару, показав все на що він здатний. Він дуже добре володів майстерністю грати в Арм реслінг та перемагав в усіх битвах на руках. Час плинув, та Владислав вже на 2 курсі університету, успішно здавав усі практики, не пропускав жодної лекції, бо знав, чого він хоче добитись. Коли він вже був на 3 курсі, мав змогу брати участь у міжнародних змаганнях. Все ж таки через деякий час він змагався в турнірі Запоріжжя vs Київ! Став переможцем, отримав золоту медаль та грошовий приз. Приїхавши до рідної Запорізької Області, його зустріла вся сім’я та була безмежно рада, що саме він переміг. Вже Владислав на 4 курсі, та все йшло не так, як хотілось… Його почали завалювати викладачі, бо не дуже полюбляли його, він продовжував їздити на змагання з Арм реслінгу та часу на навчання майже не залишалось. Пропустив дуже багато лекцій та практик, але він намагався викладати усі сили в навчання, і не хотів програвати на змаганнях. Згодом його відрахували з університету за прогулювання лекцій якому він хотів отримати вищу освіту. Владислав завзятий, тому поступив в військовий університет М. Київ, бо там проводив дуже багато часу на змаганнях. Згодом, його сім’я також переїхала до великої Столиці. На 4 курсі другого університету, на перших лекціях було дуже цікаво, проводили їх не так як в Запоріжжі, а якось особливо, наче, Бог послав йому цей університет. Йому було дуже самотньо, тому, він знайшов собі декілька хороших друзів, їх звали: Артем, Матвій та Дмитро, свою компанію вирішили назвати «Цемент» Владислав записався на тренування з рукопашного бою, на першому занятті він показав неперевершений результат. Тренер не задумуючись взявся тренувати його. Ось вже екзамени наступали на п’яти і Владислав почав робити графік дня, і не дивовижно, почав встигати приходити на пари та займатись рукопашним боєм. Підготувавшись до Іспитів прийшов в університет та стояв в черзі, був майже останнім, бо трамвай трішки запізнився. Перед ним стояли 2 його друга: Матвій та Дмитро, а прямо позаду нього був Артем, всі дуже хвилювались. І ось, момент Х. Владислав тягне білетик і знаючи повністю відповідь на запитання успішно здає екзамен, лише даремно хвилювався. Після здачі іспитів було на годиннику пізно, Влад та ще 3 його друга вирішили сходити у Кафе, відсвяткувати успішно зданий екзамен. Розраховуючись на касі за смачний кофе, на вулиці стояло 3 дивних людини, набагато більших ніж групу друзів «Цемент». Виходячи з Кафе «Птах» вони попрямували до гуртожитку, 3 дивних людини почали переслідування, з компанії хлопців ніхто не вмів нормально битись окрім Владислава. Дивні люди налетіли з ззаду на хлопців, лише хороброго, сильного Владислава не схопили, і він почав лупцювати бандитів по одному, переборовши, вони дійшли до гуртожитку та почали обдумувати всю ситуацію. Як здалось далі, Артем був у великих боргах, та ці 3 дивних людини хотіли вибити з нього гроші. Вони ходили в університет, успішно здали всі екзамени. Артем, Дмитро та Матвій пішли в ЗСУ, а Владислав до ГУНП м. Києва.
Доросле життя
Вступаючи до лав ГУНП м. Києва, Владислав не міг більше бути присутнім на рукопашних боях, бо цілий день працював. Перший день пройшов дуже добре, його прийняли за свого, та показили, що до чого. Він виконував всі доручення старшого складу, та дотримувався субординації, бо знав її з університету. Перше тренування пройшло дуже продуктивно, його найкращий колега Іван, котрий мав 10 звання, Підполковник. Владиславу була велика честь познайомитись з такою доброю, відважною людиною. Виконуючи всі завдання для підвищення, та подумуючи над ідеями саморозвитку, плинуло багато часу, він за цей час став дуже Мужнім, Розуміючим, чесним. Найбільш цікавим, йому було виїжджати на виклики «102», неймовірні відчуття, коли приїжаєш на виклик, і розбираєшся в кримінальній ситуації, котра трапилась щойно. Патрулюючи по місту, вони могли заїхати в кафе «птах», яке Владислав полюбляли відвідувати з своїми вірними друзями з університету. Одного разу при патрулі пролунав виклик 102, вони негайно помчались на нього, приїхавши на місце, з’ясувалось, що то було величезне ДТП, яке понесло за собою смерть 12 людей. В тому числі, там була дівчина Вікторія, котру дуже любив Владислав, і хотів помститись за цей випадок злочинцю, після того як злочинця впіймали, Владислав попросився сам арештувати ту людину, і засудив його на 95 років за гратами. Вікторію відправили в лікарню, Владислав дуже хвилювався, що ж з нею буде далі, і ніде не міг знайти грошей на лікування. Він дуже довго думав, як заробити грошей, та став на почав брати хабарі на службі та випускати людей з КПЗ за гроші.
