I Мрії та дитинство
Я, Суховій Владислав Олександрович, народився 18 лютого 2007 року в місті Львів. Моя родина була досить успішною, щоб дати мені гарне дитинство. Мама, Василина, працювала вчителем інформатики та була завучем моєї школи. Тато Олександр працював у МОЗ лікарем-кардіологом і успішно розвивався в цій сфері. Оскільки батьки були дуже працелюбними та зайнятими людьми, я часто залишався зі своїм суворим дідусем Іваном. Він був колишнім співробітником НПУ з 25-річним стажем. Дідусь часто розповідав про свою роботу, злочини та про те, як вони шукали злочинців без сучасних технологій. Саме він навчив мене читати, писати та працювати з деревом. Завдяки йому я з малих років виробив у собі витримку — бути сильним у будь-яких ситуаціях, навіть якщо це вкрай важко.
II Юність та шкільне життя
У школі я намагався бути яскравою особистістю. Я був спортсменом, захоплювався футболом та баскетболом, віддаючи спорту багато сил. Окрім цього, я брав участь у театральних заходах та громадських ініціативах, проявляючи лідерські якості. Звісно, не обходилося і без дитячих пакостей: ми з хлопцями могли посміятися на уроках, кидатися пляшками, одного разу навіть випадково розбили вікно та поламали крісла. Це був веселий час, який я згадую з усмішкою.
III Доросле життя та перша робота
Після 11 класу я вирішив піти в училище на професію «Особистий охоронець». Умови там були чудові, а сама професія — надзвичайно цікавою та складною водночас. Навчання я закінчив з відзнакою. В училищі я також зустрів своє перше кохання, але, на жаль, з цим не склалося. У пошуках першої серйозної роботи я вирушив до Харкова, де згодом придбав власну квартиру та отримав паспорт громадянина України.
IV Найкраща робота — ДКВС
У лютому 2024 року я вступив до Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС), де швидко досяг кар'єрного росту. Там я познайомився з Генералом Іваном Товарницьким, який став моїм близьким другом. Я отримав звання Полковника, і Генерал був задоволений моєю роботою. За час служби я модернізував системи виконання покарань, створив програму реабілітації для засуджених та покращив умови у в'язницях. Був і важкий момент — мене викрали бандити та змусили підписати заяву на звільнення, але завдяки кмітливості Генерала, який зрозумів, що це було не з моєї волі, я невдовзі повернувся на посаду.
V Навички та уміння — корисний досвід
За своє життя я встиг спробувати багато чого: займався бойовим гопаком, футболом і баскетболом. З часом я почав шукати нові захоплення. За допомогою друзів, Владислава Мерфі та Івана Товарницького, я почав займатися плаванням. Також я люблю грати в шашки на час з Генералом, захоплююся кулінарією, читанням літератури, рукоділлям, колекціонуванням та далекими подорожами. Ці навички дуже допомагають мені в житті.
VI Друзі не розлий вода
Мої друзі, Іван Товарницький та Владислав Мерфі — це моя надійна підтримка. Вони завжди переймаються моїм здоров'ям та настроєм, вміють підтримати у тяжкі хвилини та надихають ніколи не здаватися.
VII Характер та примхи
Якщо говорити про мій характер, то я вважаю себе веселою, працелюбною, доброю та відповідальною людиною. Проте, як і всі, маю недоліки: інколи буваю лінивим або можу розізлитися, якщо чимось сильно незадоволений.
VIII Новий берег та пошук себе
Після насиченої служби в ДКВС я зрозумів, що мені потрібне перезавантаження. Залишивши Харків, я вирушив до Чорноморського краю. Нове місце — це завжди виклик, тому, щоб не сидіти склавши руки, я влаштувався працювати водієм автобуса. Ця робота дала мені можливість трохи видихнути, спокійно поїздити дорогами вздовж моря та вивчити кожен куточок регіону. Але, попри спокійний ритм, я відчуваю, що кермо автобуса — це лише тимчасовий етап.
IX Повернення до витоків: Шлях у медицину
Щоразу, коли я бачив на дорозі машину швидкої допомоги, я мимоволі згадував свого батька Олександра. Його відданість кардіології та вміння рятувати життя завжди були для мене прикладом, хоч я і вибрав спочатку шлях сили. Тепер я чітко усвідомив: я хочу не просто охороняти чи контролювати, а реально допомагати людям, як це робив мій тато. Витримка, яку виховав у мені дідусь, та досвід роботи в екстремальних умовах навчили мене зберігати спокій у найважчих ситуаціях. Саме ці якості стануть мені в пригоді в медицині.
X Моя мета — МОЗ
Зараз я активно готуюся до того, щоб вступити до лав МОЗ. Я відчуваю, що готовий змінити форму полковника на медичний халат. Мої вірні друзі підтримують цей вибір, і я впевнений, що моя працелюбність допоможе мені освоїти цю благородну професію. Чорноморський край став для мене місцем, де я нарешті знайшов своє справжнє покликання.
