Дитинство
Григорій Микитинець народився 2 лютого 2000 року в Києві у сім’ї робітників. Мати працювала терапевтом в обласній лікарні, батько — військовий ветеран, який пройшов кілька гарячих точок та мав власне бачення життя. З дитинства батько часто повторював синові, що “брати гроші за послугу — не погано, якщо це допомагає обом сторонам”. Ця фраза з часом стала для Григорія негласним життєвим принципом.
Виріс у спальному районі Києва, де більшість хлопців рано знайомилися з вуличними правилами. Григорій швидко навчився відстоювати себе, часто брав участь у дворових конфліктах. Мав кілька близьких друзів, з якими проводив більшість часу на вулиці, і вже тоді вмів “домовлятися” з місцевими авторитетами, щоб уникати серйозних проблем.
Юність
Школу закінчив із середнім рівнем успішності. Не був відмінником, але легко знаходив підхід до однокласників і навіть до деяких вчителів. З іншими викладачами конфліктував, особливо якщо вони намагалися тиснути або принижувати його. Декілька разів опинявся в полі зору поліції через бійки, але завжди виходив сухим з води — то батько “порішав”, то знайомі допомагали.
Після школи, під впливом батька та з бажанням “піднятися у житті”, вступив до ПАУ Державно Кримінальної Виконавчої Служби. Служба там давалася непросто, але Григорій швидко зрозумів, що головне — не оцінки, а контакти. Вже на перший день своєї служби почав заводити знайомства серед співробітників старших років особливо тих, хто мав зв’язки в оперативних структурах.
Під час навчання проходив практику в підрозділах, що займалися конвоюванням а також вигулом вʼязнів. Саме там вперше зіткнувся з реальними схемами між вʼязнями та працівниками ДКВС
Доросле життя
Підвисившись до Старшого Лейтенанта в ДКВС рішив поміняти своє життя кардинально тобто перевестись до лав СБУ.Робота була насиченою: проведення спецоперацій, збір інформації про угруповання, робота з агентурою. Брав участь у кількох операціях під прикриттям, під час яких входив у довіру до підозрюваних, здобував конфіденційні дані та іноді “закривав очі” на дрібні порушення за певну винагороду.
Після чого захотів получити ще більший авторитет серед своїх колег а тобто получити вище звання Підполковника,пропрацювавши на посаді Підполковника декілька місяців Генерал Служби Безпеки України порекомендував бути його правою рукою на яку він міг покластися а тобто зайняти посаду Полковника, допомагаючи О/С, допомагаючи і самому Генералу
Серед колег мав репутацію того, хто “вміє домовлятися”. Це іноді викликало заздрість та недовіру, але водночас робило його корисним для тих, хто шукав нестандартні рішення. Декілька разів його діяльність ставала об’єктом внутрішніх перевірок, однак офіційних доказів порушень не знаходили.
У цей період Григорій завів зв’язки серед адвокатів, бізнесменів та людей з кримінального середовища. Часто виступав посередником у вирішенні конфліктів, використовуючи свій статус та доступ до інформації.
Наш час
У 2026 році Григорій дуже сильно прославився в лавах СБУ і в нього був один хороший знайомий який побачив в ньому перспективу, і йому була потрібна допомога в його рядах,знайомий виявився новим Генералом НПУ і запропонував йому високу посаду бо побачивши як я справляюсь в лавах СБУ, рішив що така людина як я йому потрібна,бо йому була потрібна допомога з його особовим складом.
Потрапив до підрозділу Департаменту Внутрішньої Безпеки що займається дотриманням внутрішньої безпеки Національної Поліції. Уже з перших днів встановив власні правила:
за потрібну суму може організувати “легкий карʼєрний ріст»
вирішує питання з злочинцями за свободу
через знайомих адвокатів передає “послуги” злочинцям.
Має кілька довірених осіб серед співробітників про які не знає Генерал, які збирають для нього інформацію та контролюють обстановку всередині НПУ.Під час обшуків іноді залишає частину вилучених речей у себе або передає їх через третіх осіб. Використовує старі зв’язки в СБУ для отримання закритих даних і прикриття ризикованих операцій.
Наразі продовжує працювати у НПУ, поєднуючи офіційні завдання з власними “проектами”, які приносять значно більший дохід, ніж офіційна зарплата.
З часом Григорій навчився грати одразу на кількох дошках. Публічно він демонстрував лояльність керівництву, принциповість у звітах та показові «чистки» серед дрібних порушників. Насправді ж, ці перевірки часто були способом прибрати конкурентів або тих, хто ставав небезпечним для його схем. Він тонко відчував, кого можна «здати», а кого — використати як ресурс на майбутнє.
Григорій вів окремий чорний список на співробітників, які колись брали хабарі, перевищували повноваження або мали слабкі місця. У потрібний момент ці факти ставали важелями тиску. Декого він змушував працювати на себе, прикриваючи їх від службових перевірок, а іншим давав зрозуміти, що мовчання — найкращий вибір. Так поступово навколо нього сформувалося неформальне коло людей, які залежали від його рішень.
Він ніколи не діяв різко. Його стиль — акуратні кроки, домовленості через третіх осіб, передача інформації «чужими руками». Гроші не брав напряму — завжди через посередників або у вигляді «послуг за послугу». У службових кабінетах його вважали холодним прагматиком, який мислить результатом, але не всі розуміли, якою ціною ці результати досягаються.
Григорій чітко усвідомлював, що будь-яка помилка може коштувати кар’єри або свободи. Тому завжди мав кілька шляхів відступу: компромат на впливових осіб, запасні легенди для внутрішніх перевірок, а також план швидкого «зникнення» з країни у разі повного провалу. Попри зовнішню впевненість, всередині він жив у постійній напрузі, адже розумів — колись доведеться відповідати за все.
Його головна мотивація — не лише гроші, а контроль і відчуття влади. Він любив усвідомлювати, що від одного його рішення може залежати кар’єра, свобода або доля іншої людини. Саме це відчуття робило для нього службу у ДВБ не просто роботою, а грою на виживання, де він звик бути на крок попереду інших.
«Його історія ще не завершена — кожен новий день лише глибше затягує в гру без правил.»
Григорій Микитинець народився 2 лютого 2000 року в Києві у сім’ї робітників. Мати працювала терапевтом в обласній лікарні, батько — військовий ветеран, який пройшов кілька гарячих точок та мав власне бачення життя. З дитинства батько часто повторював синові, що “брати гроші за послугу — не погано, якщо це допомагає обом сторонам”. Ця фраза з часом стала для Григорія негласним життєвим принципом.
Виріс у спальному районі Києва, де більшість хлопців рано знайомилися з вуличними правилами. Григорій швидко навчився відстоювати себе, часто брав участь у дворових конфліктах. Мав кілька близьких друзів, з якими проводив більшість часу на вулиці, і вже тоді вмів “домовлятися” з місцевими авторитетами, щоб уникати серйозних проблем.
Юність
Школу закінчив із середнім рівнем успішності. Не був відмінником, але легко знаходив підхід до однокласників і навіть до деяких вчителів. З іншими викладачами конфліктував, особливо якщо вони намагалися тиснути або принижувати його. Декілька разів опинявся в полі зору поліції через бійки, але завжди виходив сухим з води — то батько “порішав”, то знайомі допомагали.
Після школи, під впливом батька та з бажанням “піднятися у житті”, вступив до ПАУ Державно Кримінальної Виконавчої Служби. Служба там давалася непросто, але Григорій швидко зрозумів, що головне — не оцінки, а контакти. Вже на перший день своєї служби почав заводити знайомства серед співробітників старших років особливо тих, хто мав зв’язки в оперативних структурах.
Під час навчання проходив практику в підрозділах, що займалися конвоюванням а також вигулом вʼязнів. Саме там вперше зіткнувся з реальними схемами між вʼязнями та працівниками ДКВС
Доросле життя
Підвисившись до Старшого Лейтенанта в ДКВС рішив поміняти своє життя кардинально тобто перевестись до лав СБУ.Робота була насиченою: проведення спецоперацій, збір інформації про угруповання, робота з агентурою. Брав участь у кількох операціях під прикриттям, під час яких входив у довіру до підозрюваних, здобував конфіденційні дані та іноді “закривав очі” на дрібні порушення за певну винагороду.
Після чого захотів получити ще більший авторитет серед своїх колег а тобто получити вище звання Підполковника,пропрацювавши на посаді Підполковника декілька місяців Генерал Служби Безпеки України порекомендував бути його правою рукою на яку він міг покластися а тобто зайняти посаду Полковника, допомагаючи О/С, допомагаючи і самому Генералу
Серед колег мав репутацію того, хто “вміє домовлятися”. Це іноді викликало заздрість та недовіру, але водночас робило його корисним для тих, хто шукав нестандартні рішення. Декілька разів його діяльність ставала об’єктом внутрішніх перевірок, однак офіційних доказів порушень не знаходили.
У цей період Григорій завів зв’язки серед адвокатів, бізнесменів та людей з кримінального середовища. Часто виступав посередником у вирішенні конфліктів, використовуючи свій статус та доступ до інформації.
Наш час
У 2026 році Григорій дуже сильно прославився в лавах СБУ і в нього був один хороший знайомий який побачив в ньому перспективу, і йому була потрібна допомога в його рядах,знайомий виявився новим Генералом НПУ і запропонував йому високу посаду бо побачивши як я справляюсь в лавах СБУ, рішив що така людина як я йому потрібна,бо йому була потрібна допомога з його особовим складом.
Потрапив до підрозділу Департаменту Внутрішньої Безпеки що займається дотриманням внутрішньої безпеки Національної Поліції. Уже з перших днів встановив власні правила:
за потрібну суму може організувати “легкий карʼєрний ріст»
вирішує питання з злочинцями за свободу
через знайомих адвокатів передає “послуги” злочинцям.
Має кілька довірених осіб серед співробітників про які не знає Генерал, які збирають для нього інформацію та контролюють обстановку всередині НПУ.Під час обшуків іноді залишає частину вилучених речей у себе або передає їх через третіх осіб. Використовує старі зв’язки в СБУ для отримання закритих даних і прикриття ризикованих операцій.
Наразі продовжує працювати у НПУ, поєднуючи офіційні завдання з власними “проектами”, які приносять значно більший дохід, ніж офіційна зарплата.
З часом Григорій навчився грати одразу на кількох дошках. Публічно він демонстрував лояльність керівництву, принциповість у звітах та показові «чистки» серед дрібних порушників. Насправді ж, ці перевірки часто були способом прибрати конкурентів або тих, хто ставав небезпечним для його схем. Він тонко відчував, кого можна «здати», а кого — використати як ресурс на майбутнє.
Григорій вів окремий чорний список на співробітників, які колись брали хабарі, перевищували повноваження або мали слабкі місця. У потрібний момент ці факти ставали важелями тиску. Декого він змушував працювати на себе, прикриваючи їх від службових перевірок, а іншим давав зрозуміти, що мовчання — найкращий вибір. Так поступово навколо нього сформувалося неформальне коло людей, які залежали від його рішень.
Він ніколи не діяв різко. Його стиль — акуратні кроки, домовленості через третіх осіб, передача інформації «чужими руками». Гроші не брав напряму — завжди через посередників або у вигляді «послуг за послугу». У службових кабінетах його вважали холодним прагматиком, який мислить результатом, але не всі розуміли, якою ціною ці результати досягаються.
Григорій чітко усвідомлював, що будь-яка помилка може коштувати кар’єри або свободи. Тому завжди мав кілька шляхів відступу: компромат на впливових осіб, запасні легенди для внутрішніх перевірок, а також план швидкого «зникнення» з країни у разі повного провалу. Попри зовнішню впевненість, всередині він жив у постійній напрузі, адже розумів — колись доведеться відповідати за все.
Його головна мотивація — не лише гроші, а контроль і відчуття влади. Він любив усвідомлювати, що від одного його рішення може залежати кар’єра, свобода або доля іншої людини. Саме це відчуття робило для нього службу у ДВБ не просто роботою, а грою на виживання, де він звик бути на крок попереду інших.
«Його історія ще не завершена — кожен новий день лише глибше затягує в гру без правил.»
