Маленький Даня народився у Дніпрі. Його мати померла при пологах, коли його батько не міг спокійно сидіти на стільці в пологовому відділенні. Ріс вын все своє дитинство у бідній родині. Деколи їм не вистачало навіть на оплату комунальних послуг, що вже говорячи про харчі. Так само в нього була сестра Аліна, ну як сказати сестра. Аліна була дочкою його батька від першого шлюбу. Вона іноді до нього приїжджала поговорити та й трохи дати грошей, бо вона була багатою, а вони – ні. Його батько був гордий і не міг узяти навіть копійки зі своєї дочки. І так усе тривало 14 років. Але з Божою допомогою вони змогли пережити той час, коли не було копійки. Чи якихось знайомих, чи свободи думки. Батько привчав Данила до праці з малечі, він йому допомогав з прибиранням їхньої кімнати і любив прибирати. Він був спокійним, мало на когось кричав, мало плакав, але матеріальне становище просто змусило мене завжди обмежувати себе. У нього не було практично іграшок, батько їх самостійно робив. У нього мало чого було в дитинстві, на жаль.
Юність
До 14 років він зрозумів, що все, що ми зробили своїм і думаємо, що воно наше - це проста ілюзія. З 14 років він почав підробляти, оскільки грошей у сім'ї залишалося, як і раніше, вкрай мало. Він працював, працював як проклятий, не покладаючи рук. Працював на верстаті, працював вантажником, працював у офісі прибиральником, а грошей нароблених мною вистачало те, що на пару буханців ржаного хліба. Дитинство, що йде, йшло для мене сумно, він дуже мало з ким спілкувався, тому і можна сказати деградував в цьому плані. З дитинства він мав навик зберігати гроші, тому це і робив. Він був спокійний, мало агресував, але якщо йому щось не подобалось, то міг розвести дуже великий конфлікт. Це вплинуло на нього найімовірніше позитивно, бо після повноліття він вирішив переїхати до Харкова і там почати нове життя, для цього працював 2 роки на підробітках. Їх йому вистачило на місяць життя у Харкові. Коли у мене був вихідний, то цей день був схожий на райський дарунок, через те, що я дуже мало відпочивав та постійно працював. Потім я вирішив виховати в собі сильніший дух і силу. Його вибір зупинився на освіті, бо він її дуже мало отримував. Вирішив він податися у війська. І для початку отримати вищу військову командну освітню установу професійної освіти. Він дуже довго готувався до іспитів, стравася здати їх та поставив собі проходження іспитів як мету. Приклавши максимально зусиль я склав ці іспити, було дуже важко, але я впорався. Настав день від'їзду до гуртожитку, я був сповнений сил. він дійшов до точки збору і спочатку мало з ким говорив, бо не знав цих людей раніше і просто боявся підійти та почати діалог, але згодом, трішки послухавши тему діалогу почав в нього вливатись. В автобусі, коли всі вони зібралися він зустрів одну людину, його звали Данило. Раніше він його не зустрічав, але після діалогу з ним він зрозумів, що він був готовий навчатися, служити, як і він, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Коли почався освітній процес, то він вчився погано, але через місяць-другий він зміг налаштувати себе на працю і почав добре вчитись. Незабаром він закінчив цю установу.
Молодість
У 18 років він знову зустрів Аліну. Жив він на той час у Харківській області. Коли вони зустрілись в кафе, то з діалогу з нею він зрозумів, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку міцного алкоголю. Вона розповіла йому, що мій батько помер. Мені було дуже сумно, мене щось ніби катувало в середині, бо раніше він не чув таку інформацію, він ніяк не підтримував зв'язок з батьком, але, на жаль, вже нічого не вдіяти. Після цьої інформації він почав курити. Вона працювала за весь цей час багато де працювала, доходила справа до СБУ, але вона відмовилась. Аліна мріяла про покупку якоїсь гарної машини. А він тоді мріяв теж піти в поліцію, щоб ловити всяких негідників і карати їх, зберігати спокій громадян. Що ж, заліземо вперед, у нього це чудово виходило, але для цього потрібно було придати дужее багато зусиль. Ми з Аліною розійшлися по домівках. Наступного ранку йому дзвонить Данило і пропонує зустрітися, вони зустрілися і він завів тему переїхати в Дніпропетровську область і разом працювати в будь-якій державній організації, він погодився. І вони насамперед пішли подавати заявку на роботу до поліції Дніпра. Вони виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад, але у нього виник інцидент. Він застосував дуже багато сили проти порушника і службове розслідування винесло йому покарання, як ви розумієте найвищого ступеня - звільнення. Так, він був неправий у цій ситуації, але йому здавалося, що його хтось просто злив із керівництва, хоча цього він ніяк вже не докаже. Служили ми у лавах поліції близько 30 років.
Наші дні
Що ж, наближається кінець цієї розповіді. За 30 років роботи він побачив багато чого, навіть іноді просто хочеться це забути. Кров, люди, у яких вивалюються органи й таких ситуацій дууже багато. Він вже починаю сумніватися, що немає таких безкорисливих людей, як він. Хоча він теж під питанням. Він порадився і зустрівся знову з Аліною, вона насамперед похвалилася своєю новою та крутезною машиною, він її привітав з цим. Розповів про свої проблеми та недуги, вона йому, на жаль, нічого корисного не порадила і вони пішли по домівках. Зараз він на межі "чорного" та "білого" світу. Якщо він буду порушником, то з моїми думками для мене теракти стануть повсякденною справою. А якщо стане на бік держави, то буду знову "пахати" як чорт, не бачити білого світу, а потім може мені ще раз харкнуть в мою пику. Для себе він прийняв рішення, може воно комусь сподобається, а може і ні, але він створю власну мінібанду, яка буде займатись "темними" справами. І ось, зібравши свою банду ми почали робити нелегальні справи. Пограбування крамниці на околиці міста - це їхня перша справа. Зібравши все необхідне для цього ми почали грабувати, у них це вийшло успішно. На щастя їх ніхто не зловив і вони дуже спритно втікли на свою базу. Ох, ми тепер будем багаті, думав я так, і сказав що треба щось зробити, щоб заробити більше грошей. І ось прийшла ідея пограбувати магазин прикрас. Ми прорахували все до точності, як їм здавалось, і почали виконувати свою справу, їм було страшно, бо ми грабуємо не дуже довго, і у нас дуже мало досвіду, але що заради грошей не зробиш. І ось наступив той самий день, пограбування. Ми всі зібрались, вибрали безлюдний час і почали діяти, але через те, щ ми були не дуже досвідченими то вони не знали що проти нас є камери, кнопка екстреного виклику поліції та багато іншого. Не помітивши, як продавець натиснула цю кнопку - ми швидко позбирали все що потрібно було і почали тікати. На щастя, ми з поліцією розминулись. І ось, їм здається, що все пройшло вдачно, вони вже розслабились, але... вони нічого не підозрюючи відпочивали на базі. І один із товаришей повідомляє про поліцію, ми швидко зібрали речі і вийшли через задній вихід. Поліція почала штурм будинку і зловили 2 моїх напарників, але ми з Максом, так звали одного з його напарників, сховалися недалеко від бази, ми не знали що робити. Він навіть не знав як нас побачили, але в нашу сторону вже бігла поліція, вони з Максом почали тікати, це було дуже страшно. Перед ними був автомобільний міст, здавалось б, що це вихід з цієї ситуації, але ні. Довго не думаючи, його напарник стрибнув, а він з дитинства боявся висоти і не зміг стрибнути. Десь в воді було видно ногу Макса, а
ле Данило не зміг.
Юність
До 14 років він зрозумів, що все, що ми зробили своїм і думаємо, що воно наше - це проста ілюзія. З 14 років він почав підробляти, оскільки грошей у сім'ї залишалося, як і раніше, вкрай мало. Він працював, працював як проклятий, не покладаючи рук. Працював на верстаті, працював вантажником, працював у офісі прибиральником, а грошей нароблених мною вистачало те, що на пару буханців ржаного хліба. Дитинство, що йде, йшло для мене сумно, він дуже мало з ким спілкувався, тому і можна сказати деградував в цьому плані. З дитинства він мав навик зберігати гроші, тому це і робив. Він був спокійний, мало агресував, але якщо йому щось не подобалось, то міг розвести дуже великий конфлікт. Це вплинуло на нього найімовірніше позитивно, бо після повноліття він вирішив переїхати до Харкова і там почати нове життя, для цього працював 2 роки на підробітках. Їх йому вистачило на місяць життя у Харкові. Коли у мене був вихідний, то цей день був схожий на райський дарунок, через те, що я дуже мало відпочивав та постійно працював. Потім я вирішив виховати в собі сильніший дух і силу. Його вибір зупинився на освіті, бо він її дуже мало отримував. Вирішив він податися у війська. І для початку отримати вищу військову командну освітню установу професійної освіти. Він дуже довго готувався до іспитів, стравася здати їх та поставив собі проходження іспитів як мету. Приклавши максимально зусиль я склав ці іспити, було дуже важко, але я впорався. Настав день від'їзду до гуртожитку, я був сповнений сил. він дійшов до точки збору і спочатку мало з ким говорив, бо не знав цих людей раніше і просто боявся підійти та почати діалог, але згодом, трішки послухавши тему діалогу почав в нього вливатись. В автобусі, коли всі вони зібралися він зустрів одну людину, його звали Данило. Раніше він його не зустрічав, але після діалогу з ним він зрозумів, що він був готовий навчатися, служити, як і він, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Коли почався освітній процес, то він вчився погано, але через місяць-другий він зміг налаштувати себе на працю і почав добре вчитись. Незабаром він закінчив цю установу.
Молодість
У 18 років він знову зустрів Аліну. Жив він на той час у Харківській області. Коли вони зустрілись в кафе, то з діалогу з нею він зрозумів, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку міцного алкоголю. Вона розповіла йому, що мій батько помер. Мені було дуже сумно, мене щось ніби катувало в середині, бо раніше він не чув таку інформацію, він ніяк не підтримував зв'язок з батьком, але, на жаль, вже нічого не вдіяти. Після цьої інформації він почав курити. Вона працювала за весь цей час багато де працювала, доходила справа до СБУ, але вона відмовилась. Аліна мріяла про покупку якоїсь гарної машини. А він тоді мріяв теж піти в поліцію, щоб ловити всяких негідників і карати їх, зберігати спокій громадян. Що ж, заліземо вперед, у нього це чудово виходило, але для цього потрібно було придати дужее багато зусиль. Ми з Аліною розійшлися по домівках. Наступного ранку йому дзвонить Данило і пропонує зустрітися, вони зустрілися і він завів тему переїхати в Дніпропетровську область і разом працювати в будь-якій державній організації, він погодився. І вони насамперед пішли подавати заявку на роботу до поліції Дніпра. Вони виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад, але у нього виник інцидент. Він застосував дуже багато сили проти порушника і службове розслідування винесло йому покарання, як ви розумієте найвищого ступеня - звільнення. Так, він був неправий у цій ситуації, але йому здавалося, що його хтось просто злив із керівництва, хоча цього він ніяк вже не докаже. Служили ми у лавах поліції близько 30 років.
Наші дні
Що ж, наближається кінець цієї розповіді. За 30 років роботи він побачив багато чого, навіть іноді просто хочеться це забути. Кров, люди, у яких вивалюються органи й таких ситуацій дууже багато. Він вже починаю сумніватися, що немає таких безкорисливих людей, як він. Хоча він теж під питанням. Він порадився і зустрівся знову з Аліною, вона насамперед похвалилася своєю новою та крутезною машиною, він її привітав з цим. Розповів про свої проблеми та недуги, вона йому, на жаль, нічого корисного не порадила і вони пішли по домівках. Зараз він на межі "чорного" та "білого" світу. Якщо він буду порушником, то з моїми думками для мене теракти стануть повсякденною справою. А якщо стане на бік держави, то буду знову "пахати" як чорт, не бачити білого світу, а потім може мені ще раз харкнуть в мою пику. Для себе він прийняв рішення, може воно комусь сподобається, а може і ні, але він створю власну мінібанду, яка буде займатись "темними" справами. І ось, зібравши свою банду ми почали робити нелегальні справи. Пограбування крамниці на околиці міста - це їхня перша справа. Зібравши все необхідне для цього ми почали грабувати, у них це вийшло успішно. На щастя їх ніхто не зловив і вони дуже спритно втікли на свою базу. Ох, ми тепер будем багаті, думав я так, і сказав що треба щось зробити, щоб заробити більше грошей. І ось прийшла ідея пограбувати магазин прикрас. Ми прорахували все до точності, як їм здавалось, і почали виконувати свою справу, їм було страшно, бо ми грабуємо не дуже довго, і у нас дуже мало досвіду, але що заради грошей не зробиш. І ось наступив той самий день, пограбування. Ми всі зібрались, вибрали безлюдний час і почали діяти, але через те, щ ми були не дуже досвідченими то вони не знали що проти нас є камери, кнопка екстреного виклику поліції та багато іншого. Не помітивши, як продавець натиснула цю кнопку - ми швидко позбирали все що потрібно було і почали тікати. На щастя, ми з поліцією розминулись. І ось, їм здається, що все пройшло вдачно, вони вже розслабились, але... вони нічого не підозрюючи відпочивали на базі. І один із товаришей повідомляє про поліцію, ми швидко зібрали речі і вийшли через задній вихід. Поліція почала штурм будинку і зловили 2 моїх напарників, але ми з Максом, так звали одного з його напарників, сховалися недалеко від бази, ми не знали що робити. Він навіть не знав як нас побачили, але в нашу сторону вже бігла поліція, вони з Максом почали тікати, це було дуже страшно. Перед ними був автомобільний міст, здавалось б, що це вихід з цієї ситуації, але ні. Довго не думаючи, його напарник стрибнув, а він з дитинства боявся висоти і не зміг стрибнути. Десь в воді було видно ногу Макса, а
ле Данило не зміг.
