Я… Данте. Данте Редгрейв. Автор, який займе у вас п'ятнадцять хвилин життя, читаючи мою передсмертну записку або мемуари. Може це буде розповідь. Я не письменник і не розуміюсь на цьому, але, коли залишається шість годин до смертної кари, найбільше хочеться залишити щось по собі, нехай це буде розповідь про моє життя. Так ось. Те, що жити мені залишилось 6 годин, я вже розповів. Але як я дійшов до цього… Про це і буде моя розповідь.
Народився я 18.03.1980 року в сполучених штатах, а саме в Каліфорнії. Я вже бачу цей подив, тому що текст написаний українською, але до цього ще дійдемо. Про дитинство я не бачу багато сенсу розпинатися. Воно було нудним, а пам'ятаю я його погано. Звісно погано, я навіть не пам'ятаю що було декілька днів назад. Хоча, останніх років так десять були однаковими. Але я знову забіг наперед, повернемося до років, коли я був малим. Пропустимо все що було до школи. Там наскільки нудно, що можна вішатись.
Школа… Це були чудні часи. Ти нікуди не поспішаєш, живеш собі в задоволення. В школу я пішов в 1987 році. Саме коли мені було 7 років — настав мій час ходити в цей “чудовий” заклад. Я майже нічого не любив з предметів які там були. Крім біології мене ніщо не могло зацікавити. І саме біологія дала мені найбільш корисні знання для життя, які я постійно використовував. А тепер пройдемося по моїм спогадам, які я можу витягнути зі своєї голови. Перший клас — пусто. Другий клас — пусто. Третій клас — дещо є.
“Вийшовши після уроку біології Данте відправився до вбиральні. Упевнившись в тому, що нікого немає всередині та зовні він дістав невеликий недопалок і підкурив його. Втягнувши в легені гіркий і тягучий дим, Данте втратив нікотинову цноту. Щойно нікотин дійшов до мозку — хлопчик наче став п'яний. Голова дещо почала крутитись, а всередині наступив спокій і душевна рівновага. Перше знайомство з речовиною, яка “пудрить” мізки — пройшла саме так. Данте сподобалось все. Навіть цей гіркий дим був йому до смаку. А з жагою цікавості, залишок недопалка він потушив собі об руку. Це була цікавість, пізнати яку саме біль може зробити така маленька червона цяточка на кінчику цигарки. Від болю його лице зовсім не здригнулося, лише відмітина на лівій долоні залишила по собі слід від його експерименту. Таким чином, прийнявши біль, ще зовсім маленький хлопчик став більше загартованим”
Сподобалося мені писати такі розповіді. Так і буду продовжувати надалі для переказу свого минулого. Так ось — біль. Це дещо більше ніж слово. Це сила, дуже велика сила, за допомогою якої можна керувати людьми як буде завгодно. Навіть біль в змозі зламати волю людини та зробити її таку, як тобі потрібно. Пізнавши тоді біль, він її прийняв і зробив частиною свого життя. Далі я хочу відправити вас в одну історію, яка відбулася зі мною в класі так 9.
“Після уроків, як завжди, Данте відправився додому. Але, тільки вийшовши за територію школи, його окликнули та схопили за плече. Після того, як він озирнувся, позаду стояло троє хлопців, які були на один клас вище. Один із них завдав удару в живіт Данте, заставляючи його зігнутися, а другий — обізвав його гівном. Після удару розум Данте затьмарив гнів та розбурхав його. Коли він піднявся то завдавав удар камінцем по обличчю образника, і, накинувшись зверху, з кожним ударом камінцем по писку кривдника перетворював його в криваву кашу”
Після цього випадку звісно мене затримали. Але добре, що мені дали тільки умовний термін. Зате цей негідник пів року пив каші через трубочки. Саме від того як ти себе поставиш — буде залежить твоє життя. Після цього випадку на мене навіть дивитися боялись і мені це дуже сильно подобалось. Після того, як я закінчив школу, то поступив до поліцейської академії в штаті Мічиган. Бережи Америку корупція.
В 1998 році я вже був курсантом. Навчання подекуди було дуже нудним, але все перекривало ті моменти, коли до рук приходилося брати зборю. Хоча я віддавав перевагу дубинці або другій холодній зброї. Нічим цікавим зі свого навчання я не можу поділитися. Патрулювання міст під час навчання не сильно могло мене радувати, окрім деяких моментів. Пам'ятаю: одного разу з напарницею проходячи парком ми помітили як один чоловік розпивав алкогольний напій. Ми підійшли, почали з ним спілкуватися, але він відпустив якийсь жарт про мене. Не пам'ятаю що саме було далі, але я прокинувся в лікарні, з кров'ю на формі. Пізніше напарниця розповіла мені, що я накинувся на того чоловіка і почав розбивати йому лице, але він огрів мене пляшкою по голові і я втратив свідомість він удару, а чоловік — від отриманих ним травм. Напарниця прикрила мене та сказала, що чоловік напав перший, тому мені нічого не було. Звісно нічого, окрім довгого вечора наодинці з напарницю в номері готелю.
Вже у 2002 році я прийшов до роботи в тюрмі, яка знаходилась у штаті Флорида. І тут я начебто потрапив до раю. Повний бешкет, звісно якщо його вміти робити. Карцери без камер, в яких можна було робити з ув'язненими все що завгодно. Але я обмежувався тортурами. Що я тільки не робив: починаючи з простих побоїв, закінчуючи вириванням зубів та нігтів у в'язнів. Подекуди довелося отримати декілька доган за таке, але це були моменти коли, я діяв не розсудливо. Моє найулюбленіше заняття називалось “Казино по великому”. Коли мені хтось пропонував взятку і називав конкретну суму — отримував свій приз. До 1000 доларів — декілька ударів поміж ніг. До 10000 тисяч — уже міг лишитися зубів або ще чогось. І так йшло на збільшення.
Все гарне закінчилося в мене вже у 2006 році. Коли мені було 26 років, я трохи перестарався з одним ув'язненим. Так вийшло, що я забив його до смерті, хоча не мав цього робити через високий статус ув'язненого. І ось, мене звільнили, прийшла повістка до суду. Але сидіти на місці я не збирався і почалася історія мого мандрування.
Звісно як тільки я покинув країну — повернутися назад вже не зміг би ніколи. І тому перші 13 років я перебував на якихось остовах, не пам'ятаю їх назв, але грошей в мене було досить на той час, щоб влаштувати собі відпочинок. І так, до 2022 року я вже знав 4 мови. Італійська, Французька, Німецька, Українська. Потрібно було придумати декілька планів на своє майбутнє. Буквально за рік я об'їздив всі країни, мови яких я знаю, у пошуках роботи. І на моє враження — мене взяли тільки в Україні, де я почав свою варту в обласній в'язниці.
В Українській в’язниці все йшло як завжди, але я був набагато обережнішим та вчився завдавати ударів без слідів. Благо тут цьому мене навчили самого. Я любив цю роботу, так само як любив калічити людей різними способами. Все йшло добре, допоки у 2039 році про мої дії не стало відомо надто великій кількості людей. Тоді прийшов мій кінець.
Після численних розслідувань проти мене, на поверхню піднялося забагато негативних факторів. Мене було депортовано з України в штати, де мені зачитали вирок.
“У зв'язку з численними порушеннями при роботі з ув'язненими у США та Україні, а саме: 967 осіб отримало тілесні каліцтва. 697 осіб стало інвалідами у зв'язку з отриманими каліцтвами. 97 осіб померло через певний проміжок часу через отримані каліцтва. 67 осіб померли під час знущань. 37 дівчат звернулися до суду через сексуальне насилля.
Вам винесено вирок — смертна кара. “
Ось і вся моя історія. Саме тому зараз ви читаєте мою передсмертну записку українською, я написав їх на всіх мовах які знаю, може про мене напишуть книгу. Я йду з життя з красивою цифрою, яку створив.
Народився я 18.03.1980 року в сполучених штатах, а саме в Каліфорнії. Я вже бачу цей подив, тому що текст написаний українською, але до цього ще дійдемо. Про дитинство я не бачу багато сенсу розпинатися. Воно було нудним, а пам'ятаю я його погано. Звісно погано, я навіть не пам'ятаю що було декілька днів назад. Хоча, останніх років так десять були однаковими. Але я знову забіг наперед, повернемося до років, коли я був малим. Пропустимо все що було до школи. Там наскільки нудно, що можна вішатись.
Школа… Це були чудні часи. Ти нікуди не поспішаєш, живеш собі в задоволення. В школу я пішов в 1987 році. Саме коли мені було 7 років — настав мій час ходити в цей “чудовий” заклад. Я майже нічого не любив з предметів які там були. Крім біології мене ніщо не могло зацікавити. І саме біологія дала мені найбільш корисні знання для життя, які я постійно використовував. А тепер пройдемося по моїм спогадам, які я можу витягнути зі своєї голови. Перший клас — пусто. Другий клас — пусто. Третій клас — дещо є.
“Вийшовши після уроку біології Данте відправився до вбиральні. Упевнившись в тому, що нікого немає всередині та зовні він дістав невеликий недопалок і підкурив його. Втягнувши в легені гіркий і тягучий дим, Данте втратив нікотинову цноту. Щойно нікотин дійшов до мозку — хлопчик наче став п'яний. Голова дещо почала крутитись, а всередині наступив спокій і душевна рівновага. Перше знайомство з речовиною, яка “пудрить” мізки — пройшла саме так. Данте сподобалось все. Навіть цей гіркий дим був йому до смаку. А з жагою цікавості, залишок недопалка він потушив собі об руку. Це була цікавість, пізнати яку саме біль може зробити така маленька червона цяточка на кінчику цигарки. Від болю його лице зовсім не здригнулося, лише відмітина на лівій долоні залишила по собі слід від його експерименту. Таким чином, прийнявши біль, ще зовсім маленький хлопчик став більше загартованим”
Сподобалося мені писати такі розповіді. Так і буду продовжувати надалі для переказу свого минулого. Так ось — біль. Це дещо більше ніж слово. Це сила, дуже велика сила, за допомогою якої можна керувати людьми як буде завгодно. Навіть біль в змозі зламати волю людини та зробити її таку, як тобі потрібно. Пізнавши тоді біль, він її прийняв і зробив частиною свого життя. Далі я хочу відправити вас в одну історію, яка відбулася зі мною в класі так 9.
“Після уроків, як завжди, Данте відправився додому. Але, тільки вийшовши за територію школи, його окликнули та схопили за плече. Після того, як він озирнувся, позаду стояло троє хлопців, які були на один клас вище. Один із них завдав удару в живіт Данте, заставляючи його зігнутися, а другий — обізвав його гівном. Після удару розум Данте затьмарив гнів та розбурхав його. Коли він піднявся то завдавав удар камінцем по обличчю образника, і, накинувшись зверху, з кожним ударом камінцем по писку кривдника перетворював його в криваву кашу”
Після цього випадку звісно мене затримали. Але добре, що мені дали тільки умовний термін. Зате цей негідник пів року пив каші через трубочки. Саме від того як ти себе поставиш — буде залежить твоє життя. Після цього випадку на мене навіть дивитися боялись і мені це дуже сильно подобалось. Після того, як я закінчив школу, то поступив до поліцейської академії в штаті Мічиган. Бережи Америку корупція.
В 1998 році я вже був курсантом. Навчання подекуди було дуже нудним, але все перекривало ті моменти, коли до рук приходилося брати зборю. Хоча я віддавав перевагу дубинці або другій холодній зброї. Нічим цікавим зі свого навчання я не можу поділитися. Патрулювання міст під час навчання не сильно могло мене радувати, окрім деяких моментів. Пам'ятаю: одного разу з напарницею проходячи парком ми помітили як один чоловік розпивав алкогольний напій. Ми підійшли, почали з ним спілкуватися, але він відпустив якийсь жарт про мене. Не пам'ятаю що саме було далі, але я прокинувся в лікарні, з кров'ю на формі. Пізніше напарниця розповіла мені, що я накинувся на того чоловіка і почав розбивати йому лице, але він огрів мене пляшкою по голові і я втратив свідомість він удару, а чоловік — від отриманих ним травм. Напарниця прикрила мене та сказала, що чоловік напав перший, тому мені нічого не було. Звісно нічого, окрім довгого вечора наодинці з напарницю в номері готелю.
Вже у 2002 році я прийшов до роботи в тюрмі, яка знаходилась у штаті Флорида. І тут я начебто потрапив до раю. Повний бешкет, звісно якщо його вміти робити. Карцери без камер, в яких можна було робити з ув'язненими все що завгодно. Але я обмежувався тортурами. Що я тільки не робив: починаючи з простих побоїв, закінчуючи вириванням зубів та нігтів у в'язнів. Подекуди довелося отримати декілька доган за таке, але це були моменти коли, я діяв не розсудливо. Моє найулюбленіше заняття називалось “Казино по великому”. Коли мені хтось пропонував взятку і називав конкретну суму — отримував свій приз. До 1000 доларів — декілька ударів поміж ніг. До 10000 тисяч — уже міг лишитися зубів або ще чогось. І так йшло на збільшення.
Все гарне закінчилося в мене вже у 2006 році. Коли мені було 26 років, я трохи перестарався з одним ув'язненим. Так вийшло, що я забив його до смерті, хоча не мав цього робити через високий статус ув'язненого. І ось, мене звільнили, прийшла повістка до суду. Але сидіти на місці я не збирався і почалася історія мого мандрування.
Звісно як тільки я покинув країну — повернутися назад вже не зміг би ніколи. І тому перші 13 років я перебував на якихось остовах, не пам'ятаю їх назв, але грошей в мене було досить на той час, щоб влаштувати собі відпочинок. І так, до 2022 року я вже знав 4 мови. Італійська, Французька, Німецька, Українська. Потрібно було придумати декілька планів на своє майбутнє. Буквально за рік я об'їздив всі країни, мови яких я знаю, у пошуках роботи. І на моє враження — мене взяли тільки в Україні, де я почав свою варту в обласній в'язниці.
В Українській в’язниці все йшло як завжди, але я був набагато обережнішим та вчився завдавати ударів без слідів. Благо тут цьому мене навчили самого. Я любив цю роботу, так само як любив калічити людей різними способами. Все йшло добре, допоки у 2039 році про мої дії не стало відомо надто великій кількості людей. Тоді прийшов мій кінець.
Після численних розслідувань проти мене, на поверхню піднялося забагато негативних факторів. Мене було депортовано з України в штати, де мені зачитали вирок.
“У зв'язку з численними порушеннями при роботі з ув'язненими у США та Україні, а саме: 967 осіб отримало тілесні каліцтва. 697 осіб стало інвалідами у зв'язку з отриманими каліцтвами. 97 осіб померло через певний проміжок часу через отримані каліцтва. 67 осіб померли під час знущань. 37 дівчат звернулися до суду через сексуальне насилля.
Вам винесено вирок — смертна кара. “
Ось і вся моя історія. Саме тому зараз ви читаєте мою передсмертну записку українською, я написав їх на всіх мовах які знаю, може про мене напишуть книгу. Я йду з життя з красивою цифрою, яку створив.
