ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Ім’я: Дмитро Юрійович Кирильчук
Позивний: «Скеля»
Дата народження: 14 березня 1998 року
Місце народження: м. Київ
Статус: колишній полковник Збройних Сил України
Спеціалізація: командування підрозділом ССО
ДИТИНСТВО
Дмитро з’явився на світ у родині, де служба й освіта були основою всього. Його батько — військовий у відставці, мати — вчителька історії. З дитинства хлопець зростав на контрасті двох світів: дисципліни та гуманітарного мислення. Його перші спогади — ранки на шкільному подвір’ї, звуки свистків на тренуваннях і гудіння телевізора, де крутили фільми про війну.
У ранньому віці в Дмитра проявлялася схильність до лідерства — він часто організовував ігри, в яких командував, будував «бази» та вчив друзів «тактики». Але водночас у ньому жила внутрішня серйозність, яка не давала повного спокою — хлопець багато роздумував про ціну життя, справедливість і обов’язок.
Із віком Дмитро все більше заглиблювався в історію, військову справу та мемуари реальних командирів. Його інтереси виходили далеко за межі підручників — він самостійно шукав інформацію, перечитував книжки, переглядав документальні фільми. Він не просто грав у війну — він аналізував причини, вивчав тактики, намагався зрозуміти, чому саме так діяли ті чи інші командири. Його захоплення не було сліпим — він мислив критично й не приймав нічого на віру без доказів. Водночас Дмитро залишався підлітком, який відчував емоції глибше за однолітків. Коли хтось з друзів переживав втрату чи складну ситуацію, він був першим, хто мовчки підходив і просто був поруч. У ньому з дитинства поєднувалися стратег і друг, аналітик і підтримка. Саме в ці роки почала формуватись його найсильніша риса — здатність брати відповідальність не лише за себе, а й за інших. Це не була показна лідерськість — це була природна внутрішня зрілість.
ОСВІТА ТА СТАНОВЛЕННЯ
Після школи Дмитро вступив до військового ліцею. Саме там сформувалося його перше справжнє розуміння військового життя: не романтика, а втому, боротьба з власною слабкістю, робота в команді. Потім — Національна академія сухопутних військ, де він цілеспрямовано обрав піхотну спеціалізацію. Не тому, що легко — навпаки. Його приваблювала складність, можливість бути «на передовій» — у прямому й переносному сенсі.
Його викладачі відзначали нестандартне мислення, здатність до аналітики та вольову витримку. Уже в ті роки він виявляв схильність до спокійного лідерства — без крику, без пафосу.
ВІЙСЬКОВИЙ ШЛЯХ
Службу розпочав у зоні підвищеної бойової готовності. З перших днів — полігони, бойові чергування, польові навчання. Уже в 2014 році, з початком бойових дій, він перебував у складі оперативного резерву. Командування швидко помітило його здатність організовувати складні тактичні операції, зберігати спокій у критичні моменти.
У 2014–2021 роках Дмитро неодноразово очолював бойові групи на сході країни. Його підрозділ ніколи не втрачав позицій без бою. Під час одного з рейдів у 2017 році, ризикуючи власним життям, він евакуював поранених побратимів під обстрілом. Сам отримав уламкове поранення в обличчя — шрам залишився назавжди.
У 2022–2023 роках він очолював спеціальний загін ССО. Ці операції не потрапляли у зведення новин, але були критично важливими. Саме тоді з’явився його позивний — «Скеля». За стійкість. За незламність.
СІМЕЙНЕ ПОЛОЖЕННЯ
Дмитро одружений із Кирильчук Стеллою Степанівною — волонтеркою, медиком за освітою, жінкою із сильною вдачею та глибоким серцем. Вона стала його опорою ще у 2015 році, коли вони познайомилися під час евакуації поранених у Дніпрі. Тоді Стелла працювала в госпіталі, Дмитро — щойно повернувся з бойового виходу. Вона не ставила запитань, не вимагала слів — просто взяла за руку. Відтоді вони разом.
Стелла не лише тримала родинний тил — вона добре розуміла, що таке втрата, страх і виснаження. Її підтримка була непомітною, але незамінною. Вона навчила Дмитра не лише битися, а й зцілювати — словами, тишею, дотиком.
У подружжя двоє синів. Старший — Кирильчук Максим Дмитрович, восьмирічний хлопчик із допитливим розумом і невгамовним характером. Він мріє стати військовим, як батько, й навіть створив свою «форму» з рюкзака, шевронів і батькових старих берців. Дмитро не тисне на нього вибором — лише виховує гідність і честь.
Молодший — Денис Дмитрович, йому лише два роки. У ньому — усмішка матері, спокійна вдача батька і ще безтурботність, яку батьки прагнуть зберегти якомога довше.
Для Дмитра сім’я — не тил. Це основа. Те, заради чого варто жити. Вони дають йому сенс після війни. І віру в майбутнє, яке потрібно втримати будь-якою ціною.
ХАРАКТЕР, СИЛЬНІ СТОРОНИ ТА СТРАХИ
Характер: врівноважений, рішучий, здатний взяти на себе відповідальність навіть у критичних ситуаціях. Він не любить балачок — у його словах завжди суть.
Сильні сторони:
- стратегічне мислення;
- витривалість, як фізична, так і моральна;
- здатність підтримати побратимів у найгірші хвилини;
- авторитет, який не вимагав підвищеного голосу.
Страхи:
Найглибший його страх — побачити, як гинуть ті, ким він командує. У нічні години його переслідують обличчя тих, кого не вдалося врятувати. Інший страх — марність. Що все, заради чого боровся, може бути знецінене байдужістю.
ПІСЛЯ ВІЙСЬКОВОЇ КАР’ЄРИ
Після тривалого лікування та внутрішньої боротьби він прийняв рішення залишити Збройні Сили. Не через слабкість. А тому, що віддав усе, що мав. Його тіло загоїлось, але втома залишилася.
Нині він не командує, але не стоїть осторонь. Дмитро консультує молодих офіцерів, бере участь у тренінгах для ветеранів, допомагає побратимам знайти себе в мирному житті. Його авторитет лишився непохитним — і в строю, і поза ним.
ЗОВНІШНІСТЬ
Вік: 27
Зріст: 184 см
Тіло: міцне, підтягнуте
Обличчя: загострені риси, вольовий підборіддя, зморшки на лобі
Очі: сірі, глибокі, пильні
Волосся: коротке, з сивиною на скронях
Борода: темна, густа, акуратна
Особливості: рубець на щоці зліва, татуювання герба на лівому плечі
Одяг: цивільний, але носить кепку з шевроном рідної бригади
СЦЕНА З БОЮ
Темна ніч. Схід. У бліндажі — напруження.
— «Їх більше. Але ми знаємо рельєф. Я йду з вами.»
— «Командире, ви ціль номер один...»
— «Тим більше. Якщо я залишусь — втратимо дух. Ми не відступимо.»
Вибух. Дмитро миттєво бере рацію, координує вогонь. Через хвилину веде взвод уперед. Бій триває довго. Позиція — втримана. Всі живі.
СЛОВО ПОБРАТИМА
Сержант Ігор «Барс» Шевчук:
«Скеля — це не просто позивний. Це він. Завжди спокійний, навіть коли смерть поруч. Він не кидався словами. Але коли казав: "Ми дійдемо" — ми йшли. Він не просто командував — він жив поруч. Пішов зі служби, але кожен із нас носить у собі частинку його сили. Іноді думаю: що б зробив Скеля? І відповідь завжди одна — не здався б.»
Ім’я: Дмитро Юрійович Кирильчук
Позивний: «Скеля»
Дата народження: 14 березня 1998 року
Місце народження: м. Київ
Статус: колишній полковник Збройних Сил України
Спеціалізація: командування підрозділом ССО
ДИТИНСТВО
Дмитро з’явився на світ у родині, де служба й освіта були основою всього. Його батько — військовий у відставці, мати — вчителька історії. З дитинства хлопець зростав на контрасті двох світів: дисципліни та гуманітарного мислення. Його перші спогади — ранки на шкільному подвір’ї, звуки свистків на тренуваннях і гудіння телевізора, де крутили фільми про війну.
У ранньому віці в Дмитра проявлялася схильність до лідерства — він часто організовував ігри, в яких командував, будував «бази» та вчив друзів «тактики». Але водночас у ньому жила внутрішня серйозність, яка не давала повного спокою — хлопець багато роздумував про ціну життя, справедливість і обов’язок.
Із віком Дмитро все більше заглиблювався в історію, військову справу та мемуари реальних командирів. Його інтереси виходили далеко за межі підручників — він самостійно шукав інформацію, перечитував книжки, переглядав документальні фільми. Він не просто грав у війну — він аналізував причини, вивчав тактики, намагався зрозуміти, чому саме так діяли ті чи інші командири. Його захоплення не було сліпим — він мислив критично й не приймав нічого на віру без доказів. Водночас Дмитро залишався підлітком, який відчував емоції глибше за однолітків. Коли хтось з друзів переживав втрату чи складну ситуацію, він був першим, хто мовчки підходив і просто був поруч. У ньому з дитинства поєднувалися стратег і друг, аналітик і підтримка. Саме в ці роки почала формуватись його найсильніша риса — здатність брати відповідальність не лише за себе, а й за інших. Це не була показна лідерськість — це була природна внутрішня зрілість.
ОСВІТА ТА СТАНОВЛЕННЯ
Після школи Дмитро вступив до військового ліцею. Саме там сформувалося його перше справжнє розуміння військового життя: не романтика, а втому, боротьба з власною слабкістю, робота в команді. Потім — Національна академія сухопутних військ, де він цілеспрямовано обрав піхотну спеціалізацію. Не тому, що легко — навпаки. Його приваблювала складність, можливість бути «на передовій» — у прямому й переносному сенсі.
Його викладачі відзначали нестандартне мислення, здатність до аналітики та вольову витримку. Уже в ті роки він виявляв схильність до спокійного лідерства — без крику, без пафосу.
ВІЙСЬКОВИЙ ШЛЯХ
Службу розпочав у зоні підвищеної бойової готовності. З перших днів — полігони, бойові чергування, польові навчання. Уже в 2014 році, з початком бойових дій, він перебував у складі оперативного резерву. Командування швидко помітило його здатність організовувати складні тактичні операції, зберігати спокій у критичні моменти.
У 2014–2021 роках Дмитро неодноразово очолював бойові групи на сході країни. Його підрозділ ніколи не втрачав позицій без бою. Під час одного з рейдів у 2017 році, ризикуючи власним життям, він евакуював поранених побратимів під обстрілом. Сам отримав уламкове поранення в обличчя — шрам залишився назавжди.
У 2022–2023 роках він очолював спеціальний загін ССО. Ці операції не потрапляли у зведення новин, але були критично важливими. Саме тоді з’явився його позивний — «Скеля». За стійкість. За незламність.
СІМЕЙНЕ ПОЛОЖЕННЯ
Дмитро одружений із Кирильчук Стеллою Степанівною — волонтеркою, медиком за освітою, жінкою із сильною вдачею та глибоким серцем. Вона стала його опорою ще у 2015 році, коли вони познайомилися під час евакуації поранених у Дніпрі. Тоді Стелла працювала в госпіталі, Дмитро — щойно повернувся з бойового виходу. Вона не ставила запитань, не вимагала слів — просто взяла за руку. Відтоді вони разом.
Стелла не лише тримала родинний тил — вона добре розуміла, що таке втрата, страх і виснаження. Її підтримка була непомітною, але незамінною. Вона навчила Дмитра не лише битися, а й зцілювати — словами, тишею, дотиком.
У подружжя двоє синів. Старший — Кирильчук Максим Дмитрович, восьмирічний хлопчик із допитливим розумом і невгамовним характером. Він мріє стати військовим, як батько, й навіть створив свою «форму» з рюкзака, шевронів і батькових старих берців. Дмитро не тисне на нього вибором — лише виховує гідність і честь.
Молодший — Денис Дмитрович, йому лише два роки. У ньому — усмішка матері, спокійна вдача батька і ще безтурботність, яку батьки прагнуть зберегти якомога довше.
Для Дмитра сім’я — не тил. Це основа. Те, заради чого варто жити. Вони дають йому сенс після війни. І віру в майбутнє, яке потрібно втримати будь-якою ціною.
ХАРАКТЕР, СИЛЬНІ СТОРОНИ ТА СТРАХИ
Характер: врівноважений, рішучий, здатний взяти на себе відповідальність навіть у критичних ситуаціях. Він не любить балачок — у його словах завжди суть.
Сильні сторони:
- стратегічне мислення;
- витривалість, як фізична, так і моральна;
- здатність підтримати побратимів у найгірші хвилини;
- авторитет, який не вимагав підвищеного голосу.
Страхи:
Найглибший його страх — побачити, як гинуть ті, ким він командує. У нічні години його переслідують обличчя тих, кого не вдалося врятувати. Інший страх — марність. Що все, заради чого боровся, може бути знецінене байдужістю.
ПІСЛЯ ВІЙСЬКОВОЇ КАР’ЄРИ
Після тривалого лікування та внутрішньої боротьби він прийняв рішення залишити Збройні Сили. Не через слабкість. А тому, що віддав усе, що мав. Його тіло загоїлось, але втома залишилася.
Нині він не командує, але не стоїть осторонь. Дмитро консультує молодих офіцерів, бере участь у тренінгах для ветеранів, допомагає побратимам знайти себе в мирному житті. Його авторитет лишився непохитним — і в строю, і поза ним.
ЗОВНІШНІСТЬ
Вік: 27
Зріст: 184 см
Тіло: міцне, підтягнуте
Обличчя: загострені риси, вольовий підборіддя, зморшки на лобі
Очі: сірі, глибокі, пильні
Волосся: коротке, з сивиною на скронях
Борода: темна, густа, акуратна
Особливості: рубець на щоці зліва, татуювання герба на лівому плечі
Одяг: цивільний, але носить кепку з шевроном рідної бригади
СЦЕНА З БОЮ
Темна ніч. Схід. У бліндажі — напруження.
— «Їх більше. Але ми знаємо рельєф. Я йду з вами.»
— «Командире, ви ціль номер один...»
— «Тим більше. Якщо я залишусь — втратимо дух. Ми не відступимо.»
Вибух. Дмитро миттєво бере рацію, координує вогонь. Через хвилину веде взвод уперед. Бій триває довго. Позиція — втримана. Всі живі.
СЛОВО ПОБРАТИМА
Сержант Ігор «Барс» Шевчук:
«Скеля — це не просто позивний. Це він. Завжди спокійний, навіть коли смерть поруч. Він не кидався словами. Але коли казав: "Ми дійдемо" — ми йшли. Він не просто командував — він жив поруч. Пішов зі служби, але кожен із нас носить у собі частинку його сили. Іноді думаю: що б зробив Скеля? І відповідь завжди одна — не здався б.»
Останнє редагування:
