Відмовлено Додаток до Закону "Міністрество Охорони Здоров'я"

Юля Пантера

Трансуха в 3 поколении
Реєстрування
2 Січ 2023
Дописи
143
Реакції
93
Бали
88
Розділ I. Загальні положення
Стаття 1. Статус Міністерства охорони здоров’я
  1. Міністерство охорони здоров’я (далі — МОЗ) є державною медичною установою, яка включає мережу лікарень та медичних закладів.
  2. МОЗ здійснює безпосереднє надання медичної допомоги населенню.
  3. До складу МОЗ входять державні лікарні та відділення, розташовані у:
    • місті Київ;
    • місті Дніпро;
    • місті Харків.
Стаття 2. Правова основа діяльності
2.1. Діяльність Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ) та закладів охорони здоров’я регламентується Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
2.2. Система МОЗ діє на принципах:

  • законності;
  • доступності медичної допомоги;
  • гуманності та поваги до прав людини;
  • професійності;
  • підзвітності державі та народу України.
Стаття 3. Сфера дії Закону
  1. Цей Закон регулює:
    • перелік посад у лікарнях МОЗ;
    • визначення кожної посади;
    • права, обов’язки та повноваження працівників;
    • систему управління лікарнями МОЗ.
  2. Дія Закону поширюється на всіх працівників лікарень МОЗ незалежно від міста розташування.
Стаття 4. Керівництво МОЗ
МОЗ підпорядковується Президенту, Прем'єр-міністр, Раднику Президента, міністру охорони здоров'я.



Розділ II. Організація системи охорони здоров’я
Стаття 5. Територія та режим роботи закладів охорони здоров’я
5.1. Територія лікарень та медичних закладів є об’єктами з особливим режимом доступу.
5.2. Безперешкодний доступ мають:

  • Президент України;
  • Прем’єр-міністр України;
  • Міністр охорони здоров’я України;
  • Радник Президента України.
5.3. Інші особи допускаються на територію закладів охорони здоров’я відповідно до встановленого порядку або у разі надзвичайних ситуацій.

Розділ III. Права та обов’язки медичних працівників
Стаття 6. Загальні положення
Медичні працівники – це особи, які мають відповідну освіту та здійснюють професійну діяльність у сфері охорони здоров’я.
Держава гарантує медичним працівникам правовий, соціальний та професійний захист.
Стаття 7. Напрями діяльності працівників МОЗ
1. Діяльність співробітників МОЗ реалізується за такими основними напрямками:

  • Негайний виїзд на виклики, що надходять;
  • Забезпечення інфекційної безпеки;
  • Забезпечення правильного зберігання, обліку та списання медичних препаратів;
  • Підвищення свого професійного рівня; вдосконалення практичних навичок;
  • Інформування вищого начальства про всі надзвичайні події;
  • Присутність на місці де сталася ЧС, для надання ПМД;
  • Надання платних медичних послуг з прейскуранту лікарні;
  • Надання медичних послуг у сфері психології;
  • Постачання державних органів медикаментами;
  • Проведення перевірок у державних структурах для покращення безпеки у сфері охорони здоров'я;
  • Проведення перевірок у клубах, комерційних організаціях тощо для покращення безпеки у сфері охорони здоров'я;
  • Проведення перевірок тюремних ув'язнених для огляду їхнього психічного стану;
  • Проведення освітніх лекцій як співробітників державних структур, так громадян України.
2. З метою визначення об'єкта медичної допомоги співробітник МОЗ має право вимагати у співробітників державних органів (крім співробітників, чия особа є засекреченою відповідно до чинного законодавства) надати робоче посвідчення.
Стаття 8. Негайний виїзд на виклики, що надходять

  1. Співробітники МОЗ зобов'язані забезпечувати негайну реакцію та прибуття на місце події в межах тимчасового нормативу, встановленого цим Законом.
  2. При повідомленні на хвилю міжфракційної рації про терористичний акт, МОЗ зобов'язані негайно відреагувати та направити як мінімум одного співробітника до місця події.
  3. Співробітники МОЗ зобов'язані поза чергою реагувати на виклики, що надходять від співробітників державних органів, без зловживання цим правилом з боку останніх.
Стаття 9. Права медичних працівників
Медичні працівники мають право на:

  • безпечні умови праці;
  • належне матеріальне забезпечення;
  • професійний розвиток і підвищення кваліфікації;
  • правовий захист під час виконання службових обов’язків;
  • відпочинок та соціальні гарантії.
  • Відмовляти громадянину у лікуванні, а саме у платному огляді громадян, проведенні лікарської консультації, у разі неадекватної поведінки громадянина, вживанні ним висловлювань, що ганьблять честь та гідність співробітника та подання загрози життю оточуючим або співробітнику МОЗ;
  • Проникати до приміщень та закритих територій, з яких надійшов виклик, з дотриманням чинного законодавства.
Стаття 10. Обов’язки медичних працівників
Медичні працівники зобов’язані:

  • дотримуватись професійної етики;
  • надавати медичну допомогу відповідно до стандартів;
  • зберігати лікарську таємницю;
  • поважати права пацієнтів;
  • діяти в інтересах збереження життя і здоров’я людини;
  • видавати медичні документи про просування хвороби, тощо для пацієнтів при потребі.
  • лікувати державних працівників безкоштовно за умови пред'явлені посвідчення.
Стаття 11. Обмеження для медичних працівників
Медичним працівникам забороняється:

  • розголошувати конфіденційну медичну інформацію;
  • використовувати службове становище у власних інтересах;
  • відмовляти у наданні екстреної допомоги без законних підстав.
Стаття 12. Визначення лікарської таємниці
Лікарська таємниця - медичне, правове, соціально-етичне поняття, що є забороною медичному працівникові повідомляти третім особам інформацію про стан здоров'я пацієнта, діагноз, результати обстеження, сам факт звернення за медичною допомогою та відомості про особисте життя, отримані при обстеженні та лікуванні.
Стаття 13. Розголошення лікарської таємниці
Розголошенням лікарської таємниці є повідомлення таких відомостей хоча б одній особі (за винятком самого пацієнта чи медперсоналу, який бере участь у лікуванні цього пацієнта).
Повідомлення медичним працівником відомостей про стан здоров'я самому пацієнту не є розголошенням лікарської таємниці з правової точки зору та не утворює складу злочину.
Розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, допускається за письмовою чи усною згодою пацієнта (зафіксованого на відео).
Примітка: Надання відомостей, що становлять лікарську таємницю, без згоди громадянина допускається у разі запиту органів дізнання та слідства, суду у зв'язку з проведенням розслідування або судового розгляду на запит органів прокуратури у зв'язку зі службовою необхідністю.


Розділ IV. Медична допомога та надзвичайні ситуації
Стаття 14. Надання медичної допомоги
Медична допомога надається у формах:

  • екстрена;
  • первинна;
  • вторинна (спеціалізована);
  • третинна (високоспеціалізована).
Стаття 15. Дії в умовах надзвичайного або воєнного стану
У період воєнного чи надзвичайного стану заклади охорони здоров’я:

  • працюють у посиленому режимі;
  • забезпечують медичну допомогу постраждалим;
  • взаємодіють із ЗСУ, ДСНС та іншими органами.
Розділ V. Відповідальність та дисципліна
Стаття 16. Відповідальність :
  1. Невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків або робота проти діяльності МОЗ тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.
  2. Співробітник МОЗ під час виконання своїх обов'язків зобов'язаний дотримуватись чинного законодавства, Статуту МОЗ, інших нормативних правових актів Північної України.
  3. Якщо співробітник МОЗ не зміг надати допомогу, через наказ старшого складу, відповідальність несе той, хто наказав.
  4. Співробітник МОЗ не може бути притягнутий до будь-якої відповідальності за будь-які наслідки, що настали внаслідок неправильно наданої або відсутності надання медичної допомоги, через невиразну відповідь пацієнта, приховування або обман про стан свого здоров'я, однак, якщо за зовнішніми ознаками у пацієнта можливо було діагностувати те чи інше відхилення, співробітник МОЗ покарає.
Стаття 17. Медичні працівники несуть:
  • дисциплінарну;
  • адміністративну;
  • кримінальну відповідальність згідно із законом.
Стаття 18. Дисциплінарна відповідальність
За порушення професійних обов’язків можуть застосовуватися:

  • попередження;
  • догана;
  • звільнення;
  • інші заходи відповідно до законодавства.

Розділ VI. Посади в системі Міністерства охорони здоров’я України (заклади охорони здоров’я)
Стаття 19. Медбрат
Медбрат — це медичний працівник середньої ланки, який забезпечує догляд за пацієнтами та виконує призначення лікаря.
Медбрат здійснює:

  • догляд за пацієнтами;
  • виконання медичних маніпуляцій (ін’єкції, перев’язки, забори аналізів);
  • контроль стану пацієнтів;
  • ведення медичної документації середньої ланки.
Медбрат має право:
  • отримувати необхідні умови для роботи;
  • вимагати дотримання санітарних норм;
  • відмовитися від виконання незаконного наказу.
Медбрат зобов’язаний:
  • виконувати призначення лікаря;
  • дотримуватись медичної етики;
  • зберігати лікарську таємницю;
  • діяти в інтересах пацієнта.
Стаття 20. Фармацевт
Фармацевт — це спеціаліст, відповідальний за обіг, зберігання та відпуск лікарських засобів.

Фармацевт здійснює:

  • облік і зберігання медикаментів;
  • видачу лікарських засобів за призначенням лікаря;
  • контроль термінів придатності;
  • ведення фармацевтичної документації.
Фармацевт має право:
  • відмовити у видачі препаратів без законних підстав;
  • вимагати дотримання правил зберігання;
  • повідомляти керівництво про порушення.
Фармацевт зобов’язаний:
  • дотримуватись фармацевтичних норм;
  • не допускати незаконного обігу препаратів;
  • зберігати професійну таємницю.
Стаття 21. Фельдшер
Фельдшер — це медичний працівник, який надає первинну та екстрену медичну допомогу.
Фельдшер здійснює:

  • надання невідкладної допомоги;
  • первинну діагностику;
  • участь у транспортуванні пацієнтів;
  • взаємодію з екстреними службами.
Фельдшер має право:
  • самостійно діяти в межах компетенції;
  • застосовувати медичні засоби для порятунку життя;
  • вимагати сприяння інших служб.
Фельдшер зобов’язаний:
  • негайно реагувати на виклики;
  • діяти відповідно до протоколів;
  • інформувати лікаря про стан пацієнта.
Стаття 22. Лікар-травматолог
Лікар-травматолог — це лікар, який спеціалізується на лікуванні травм і ушкоджень опорно-рухового апарату.
Лікар-травматолог здійснює:

  • діагностику травм;
  • накладення шин, гіпсів;
  • лікування переломів і вивихів;
  • участь у хірургічних втручаннях.
Має право:
  • приймати клінічні рішення;
  • вимагати проведення обстежень;
  • відмовитися від небезпечних умов роботи.
Зобов’язаний:
  • діяти відповідно до медичних стандартів;
  • надавати допомогу у невідкладних випадках;
  • документувати всі дії.
Стаття 23. Лікар-офтальмолог
Лікар-офтальмолог — спеціаліст з діагностики та лікування захворювань органів зору.
Здійснює:

  • перевірку зору;
  • лікування очних захворювань;
  • проведення малих операцій;
  • профілактику втрати зору.
Має право:
  • призначати лікування;
  • використовувати спеціалізоване обладнання;
  • консультувати пацієнтів.
Зобов’язаний:
  • забезпечувати безпеку процедур;
  • інформувати пацієнта про ризики;
  • дотримуватись етичних норм.
Стаття 24. Лікар-терапевт
Лікар-терапевт — лікар широкого профілю, який здійснює загальну діагностику та лікування.
Здійснює:

  • первинний огляд пацієнтів;
  • призначення лікування;
  • направлення до вузьких спеціалістів;
  • диспансерний нагляд.
Має право:
  • приймати медичні рішення;
  • вимагати додаткові обстеження;
  • вести медичну документацію.
Зобов’язаний:
  • діяти в інтересах пацієнта;
  • дотримуватись стандартів лікування;
  • зберігати лікарську таємницю.
Стаття 25. Лікар-хірург
Лікар-хірург — це лікар, який здійснює оперативне лікування захворювань та травм.
Здійснює:

  • хірургічні операції;
  • підготовку пацієнтів до втручань;
  • післяопераційний нагляд.
Має право:
  • приймати рішення щодо операції;
  • вимагати повного обстеження;
  • відмовитись від операції при загрозі життю.
Зобов’язаний:
  • діяти професійно та обережно;
  • інформувати пацієнта;
  • нести відповідальність за наслідки.
Стаття 26. Сімейний лікар
Сімейний лікар — лікар первинної медичної допомоги, який здійснює тривалий медичний супровід пацієнтів.
Здійснює:

  • постійне спостереження за пацієнтом;
  • профілактику захворювань;
  • лікування поширених хвороб.
Має право:
  • вести пацієнтів на постійній основі;
  • направляти до спеціалістів;
  • отримувати медичні дані.
Зобов’язаний:
  • знати історію хвороб пацієнта;
  • забезпечувати доступність допомоги;
  • діяти комплексно.
Стаття 27. Психіатр
Психіатр — лікар, який надає допомогу особам з психічними розладами.
Здійснює:

  • діагностику психічного стану;
  • лікування психічних розладів;
  • кризові втручання.
Має право:
  • проводити психіатричні огляди;
  • ініціювати госпіталізацію;
  • захищати суспільну безпеку.
Зобов’язаний:
  • дотримуватись прав пацієнта;
  • діяти гуманно;
  • зберігати конфіденційність.
Стаття 28. Головний відділення
Головний відділення — керівник структурного підрозділу лікарні.
Здійснює:

  • організацію роботи відділення;
  • контроль персоналу;
  • якість медичних послуг.
Має право:
  • видавати обов’язкові розпорядження;
  • застосовувати дисциплінарні заходи;
  • представляти відділення.
Зобов’язаний:
  • забезпечувати дисципліну;
  • контролювати лікувальний процес;
  • звітувати керівництву.
Стаття 29. Заступник головного лікаря
Заступник головного лікаря — посадова особа, що забезпечує управління окремими напрямами діяльності лікарні.
Здійснює:

  • контроль медичної або адміністративної діяльності;
  • координацію відділень;
  • виконання наказів головного лікаря.
Має право:
  • віддавати розпорядження;
  • проводити перевірки;
  • представляти лікарню.
Зобов’язаний:
  • забезпечувати ефективну роботу;
  • дотримуватись законодавства;
  • нести відповідальність за напрям.
Стаття 30. Головний лікар
Головний лікар — керівник закладу охорони здоров’я.
Головний лікар здійснює:

  • загальне керівництво лікарнею;
  • прийняття управлінських рішень;
  • відповідальність за діяльність закладу.
Має право:
  • видавати накази;
  • призначати та звільняти персонал;
  • представляти лікарню перед державою.
Зобов’язаний:
  • забезпечувати законність;
  • гарантувати якість медичної допомоги;
  • нести повну відповідальність за заклад.
Розділ VІІ. Використання Вогнепальної зброї для захисту життя.
Стаття 31.Використання та носіння під час виконня служюових обов'язків
1.Працівники Міністерства охорони здоров’я України мають право мати при собі зброю виключно з метою самозахисту у разі безпосередньої загрози життю чи здоров’ю себе або своїх колег під час виконання службових обов’язків.
2.Наявність, придбання, зберігання, переміщення та використання зазначених макетів дозволяються лише за наявності відповідних документів та підтверджень у порядку, встановленому внутрішніми документами Міністерства.
3.Питання про перелік посад та осіб, яким дозволено носіння таких видів зброї, вирішується окремим наказом Міністра охорони здоров’я України або за рішенням Головного Лікаря.
Перелік вогнепальної зброї:

До вогнепальної зброї належать, зокрема, такі моделі:
-Глок
-M4


Розділ VIIІ. Прикінцеві положення
Стаття 32. Фінансування
Фінансування системи охорони здоров’я здійснюється за рахунок:

  • Державного бюджету України;
Стаття 33. Набрання чинності
Цей Закон набирає чинності з моменту його ухвалення.
Стаття 34. Обов’язковість виконання
Усі положення цього Закону є обов’язковими для виконання на всій території України.
 

Микита Прокудін

Ігровий Помічник // Північна Україна
Реєстрування
25 Гру 2024
Дописи
299
Реакції
55
Бали
73
Службове повідомлення!
У зв'язку із виконанням обов'язків та чинним законодавством, я, Голова Парламенту Микита Прокудін,


ПОВІДОМЛЯЮ:
У передачі законопроєкту відмовлено через його безглуздість та помилки у нумеруванні законопроєкту.
 

Хто переглядає цю тему (Всього: 0, Учасників: 0, Гостей: 0)

Угорі