Вступ
Ім'я людини: Діма Розінберг
Дата народження: 27/09/2004.
Місце народження: Одеса, Україна.
Позитивні риси: Сміливість, наполегливість, схильність до самопожертви, патріотизм.
Негативні риси: Слабка сила волі, тяга до грошей, злопам'ятний, бувають нервові зриви.
Короткий опис життя
Біографія Діми Розінберга - це розповідь про звичайного хлопця, з середнього достатку сім'ї, який увесь свій життєвий шлях стояв з вибором: "Що ж все-таки вибрати? Бути чесним, але не успішним, або вибрати інший шлях...і куди ж він саме приведе...?"
Глава 1. "Народження та дитинство"
Діма Розінберг народився на перший погляд в звичайні робітничій одеській сім'ї. Мама Дмитра працювала продавщицею в магазині, а батько був ремонтником суден в одеському порту. Дитинство його проходило не дуже добре, він ставав свідком скандалів його батьків майже кожного дня, й не так рідко, ці скандали переростали в бійку. Скандалували вони через різні причини, в основному це: брак коштів, підозри в зрадах й просто через якісь дрібні побутові проблеми. Вже з свого дитинство Дмитро розумів, що гроші це одне з того що рухає світом. Його Бабуся на вихідні ходила в церкву й завжди брала з собою Дмитра, там він міг виговоритися Богу про свої проблеми й проблеми в його сім'ї. Але невдовзі, коли він вже мав піти в школу бабуся померла, й він перестав ходити в церкву. Саме походи в церкву заспокоювали його душу й давали йому змогу забувати домашні проблеми.
Глава 2. Підліткові проблеми. Дорога в армію.
Навчаючись в школі, Діма почав зв'язуватись з поганими компаніями, в основному - це діти кримінальних авторитетів, крадіїв та бандитів. Він почав часто пропадати, не зявлятися ночами дома, кажучи що зайнятий уроками з друзями, що дуже сильно насторожувало його батьків, фдже його вчителі казали, що він не зявлявся в школі іноді навіть цілими неділями. Батьки не могли перевірити цього, адже всі мали тісний графік роботи . А в той час Дмитро з його "друзями" обкрадав лавки, курив, пив, ламав чуже майно, вів себе не дуже подобаюче, як для людини яка вірить в Бога. Одного разу, це не закінчилось просто втечею з місця пригоди, його друзі захотіли пограбувати людину й вони разом пішли на це діло. Коли прийшов час все-таки до кражі й Дмитро підійшов до жінки, щоб вкрасти її сумочку, вона подивилась на нього, й це виявилась звичайна старенька жінка, років 70+, але було б все по іншому, якщо б в її очах він не побачив очі його померлої бабусі. Його застопорило він не міг поворухнутися, а його "друзі" побачили, що він не може з цим справитися, взяли й вирвали сумку в жінки й побігли в різні напрямки. На крик бабусі збіглися небайдужі громадяни й затримали цього хлопця, після допиту у відділку, він взяв всю вину на себе. А так як йому було вже 14 років його відправили в виправну колонію(тоді це була рекрутська армія).
Глава 3. Відповідальність, академія та перші погони.
Тут, в армії, в нього було достатньо часу обдумати свої вчинки, та й, тим більш, йому подобалося тут. Він почав наполегливо старатися, майже увесь час займався над собою, через пів року перебування там, Дмитро вже був на голову вище по розвитку та силі над своїми однолітками, він став їхнім другом, ватажком. За його старання, його назначили старшиною групи, він відповідально ставився до цієї посади. Кожного вечора, він патрулював військову частину. Одного вечора патрулюючи військову частину, зі своїм напарником, вони замітили 2-х людей перелізаючих на територію військової частини. Він приказав своєму напарнику бігти за підмогою, а сам сказав, що буде слідкувати за ними. Коли його напарник побіг за підмогою, він прослідкував за ними, вони приблизились до складу з топливом й намагались відкрити його. Тихо підповзши до них він піднявся й вдарив прикладом своєї патрульної зброї з холостими набоями, одного з порушників по обличчю, "відключивши" його. В той час інший дістає з взуттєвої кишені ніж, й нападає на Дмитра, хоть він й наніс пару порізів Дмитру, але він не зміг йому нашкодити. Діма обеззброїв його й одним прямим ударом в щелепу відправив його в нокаут. Зв'язавши їм руки шнурками з берців, він продовжив їх обороняти. Прибувши з допомогою, всі побачили Дмитра, всього в крові й коло нього двох непритомних чоловіків. Після доповіді начальника колонії в міністерство оборони України про юнака, який самотужки подолав 2-х озброєних нападників, міністерство оборони запропонувало йому навчання в Одеській Поліцейській Академії(ОПА) й він звісно ж згодився з цим, адже такий шанс буває один раз на все життя, тим більш непотрібно було оплачувати навчання, адже його взяли на стипендію й бюджет. Після успішного закінчення ОПА він отримав документи молодшого офіцера й отримав звання Капітан поліції. Й влаштувався працювати в один із відділків поліції в одеській області й планував невдовзі провідати свою рідню, й розповісти про все, що сталося, адже останній раз вони бачились 4-ри роки тому...
Глава 4. Погані новини, біль й початок нової стежки в темну сторону.
Одного разу після тяжкого робочого дня, Дмитро вирішив розслабитись й поїхати з друзями в бар, випити. Здавши зміну в відділку вони поїхали в бар. Через декілька не довгих годин розмов, байок та незлічуваної кількості випитих бокалів пива, він по чуяв якусь тягу, вона його тягнула прямо до телевізору, на якому йшли новини. Він встав зі столу й підійшов до телевізору, й, в той час, як він був вже в зоні доброї чутності телевізора, він почув що розмова йде про випадок в самої Одесі, він продовжував слухати... "Що ж там могло трапитись такого, що показують по головному телебаченню країни?"- подумав він , вслухуючись почув про звіряче вбивство. в розпалі сімейних розбірок чоловік вбив свою дружину й викинув її тіло в море. Його дуже роздратувала ця новина, його лице різко змінилося, на ньому з'явились зморшки й його брови знатно насупились, він не розумів, як так міг вчинити той чоловік зі своєю жінкою, й продовжуючи дивитися, він побачив щось знайоме, з дитинства...він побачив...свою...квартиру, квартиру в якій він жив все дитинство, він не розумів, чому ця квартира так похожа на його квартиру з дитинства, а якщо це його квартира, то чим вона з цим зв'язана, й через пару хвилин...його лице зблідніло, його очі почервоніли, він вибіг на вулицю, під вигляди всіх колег і людей в барі. Він плакав, сміявся, він не розумів що з ним твориться...весь світ перевернувся, коли він почув фамілію вбивці, фамілія вбивці була така ж, як і у нього... То був його батько. Він стрімголів помчався в відділок, спорядився в поліцейський одяг, взяв табельну зброю, поліцейську машину й стрім голів поїхав в відділок. Приїхавши, він представився перевізником вязнів і дав фальшиві документи, де була інформація, що його батька потрібно доставити в суд через годину. В машину посадили в'язня в наручниках і супроводжуючого офіцера. Під час дороги вони зупинилися, щоб сходити в туалет, й коли офіцер пішов, Діма завів машину й поїхав, не розумів його батько нічого, адже він його не бачив з 14 років, а тут він великий, мускулистий, гарний хлопець, Діма виїхав з міста поїхав в лісосмугу й зупинився. Вийшов відкрив задні двері, одів пакет на голову в'язню й повів, повів в глибину лісу, поставив на коліна до дерева, та зняв пакет. Його батько дивився на те, як його син тримав пістолет націлений на його голову, й сміявся крізь сльози, він був як безумець, він не міг контролювати, з його вуст булу чути тихі слова... Чому... Чому... Все голосніше й голосніше... До того часу поки він не викрикнув:- " Чому ти це зробив???" - й спустив курок, вистріливши прямо в лоб, своєму батьку. Після чого, зрозумів, що накоїв, й швидко втік з місця пригоди. Й повернувся, здав зміну й поїхав додому.
Глава 5. Кінець, чи тільки початок?
Проснувся він на наступний день від стуку в двері, відкривши до нього в квартиру залетіла група швидкого реагування, й заарештувала його. Пройшло десь пару годин, й він вже був на допиті, на допиті, якій вів його начальник. Він довго допитувався Дмитра, такими питаннями як: "Де ти був в той день?", "з ким?" , "що робив?", але в відповідь чув тільки - " я нічого не пам'ятаю". хоча, він все добре розумів...й його лице виглядало переляканим й жалісним, йому було шкода за те що він зробив, він хотів все повернути, але було вже надто пізно... Того вечора, він почув відкриття тюремних воріт, то був той його начальник, який допитував його , він запропонував йому вихід, який в нього був тільки один. Він запропонував Дмитру свободу, й підвищення до підполковника коли він стане Генералом, а все що треба зробити підставити дійсного Генерала... Дмитро довго роздумував, але через те, що його волю зламали останні події, йому вже немало що втрачати, тепер він йшов до кінця! Пройшов деякий час, його оправдали, він влаштувався водієм Генерала, й підставивши йому наркотики повідомив своєму минулому начальнику, який в свою чергу повідомив вищому начальству...
Пройшло вже 2 роки... Тодішній начальник Дмитра став Генералом поліції в Одесі, він дотримав свого слова, й поставив Діму Підполковником в своєму відділку. Дімі багато разів пропонували хабарі, й іноді він їх брав, з кожним разом все більше й більше, поки не став самим корумпованим поліцейським в одеській області, його так і далі прикривав Генерал, і якщо щось погрожувало їм, або хтось вони швидко позбувалися проблеми, частіше за все підставляючи людину... Так, його життя, як по графіку змінювалось від добра до зла, від зла до добра, поки не знайшло його фінальні точку, на якій і залишиться на далі...
