На розгляді Законопроект про внесення змін «Кримінальний процесуальний кодекса Чорноморського Краю»

[Влад Волкер]

Закон Чорноморського Краю
«Кримінальний процесуальний кодекс Чорноморського Краю»
​

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ​

ГЛАВА 1. Кримінальне процесуальне законодавство Чорноморського краю та сфера його дії​

Стаття 1. Кримінальне процесуальне кодекс Чорноморського краю​

Пояснення: Ця стаття встановлює, що порядок проведення розслідувань, затримань та судових засідань на території краю регулюється виключно цим Кодексом та Конституцією.

1.1. Порядок кримінального провадження на території Чорноморського краю визначається лише цим Кодексом, Конституцією та іншими чинними законами краю.
ЗАБОРОНА: Забороняється притягати особу до кримінальної відповідальності або обмежувати її права на підставі внутрішніх статутів чи розпоряджень відомств, якщо вони суперечать цьому Кодексу.

Стаття 2. Завдання кримінального провадження​

Пояснення: Головна мета кодексу — захистити громадян та державу, забезпечити швидке й справедливе розслідування та не допустити покарання невинуватих.

2.1. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та Чорноморського краю від кримінальних правопорушень.

2.2. Забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, а до кожного учасника провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 3. Визначення основних термінів Кодексу​

Пояснення: Офіційний перелік та тлумачення правових понять, які використовуються у цьому Кодексі для уникнення подвійного змісту.

Архів Кримінальних Справ — офіційний електронний реєстр, куди вносяться відомості про відкриті, чинні та закриті кримінальні провадження.
Порушення законодавства — сукупність протиправних дій, що містять ознаки злочину та є підставою для початку кримінального провадження.
Досудове розслідування — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту винесення постанови про відкриття кримінального провадження і закінчується закриттям справи або направленням обвинувального акта до суду.
Кримінальне провадження — процесуальна діяльність правоохоронних та судових органів у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, що включає досудове розслідування та судове провадження.
Притягнення до кримінальної відповідальності — стадія кримінального провадження, яка офіційно починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Слідчий — службова особа органу Національної поліції або органу безпеки, уповноважена в межах компетенції здійснювати досудове розслідування.
Судове провадження — кримінальне провадження у суді, яке включає підготовче засідання, судовий розгляд, ухвалення і проголошення судового рішення, а також перегляд рішень в апеляційному порядку.

Стаття 4. Загальні засади кримінального провадження​

Пояснення: Ця стаття є правовим фундаментом усього Кодексу. Вона містить 22 основні принципи, яких зобов'язані суворо дотримуватися правоохоронні органи, прокурори та суди під час будь-яких процесуальних дій.

4.1. Зміст та форма кримінального провадження повинні суворо відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відносяться:

Верховенство права — забезпечення справедливості та рівності прав людини;
Законність — обов'язок діяти виключно на підставі та в межах чинного законодавства;
Рівність перед законом і судом — відсутність привілеїв чи обмежень для будь-яких осіб;
Повага до людської гідності — поводження, яке виключає катування, жорстоке або принизливе ставлення;
Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність — ніхто не може бути затриманий без законних підстав;
Недоторканність житла чи іншого володіння особи — заборона проникнення без законного дозволу чи ухвали суду;
Таємниця спілкування — захист телефонних розмов, листування та інших видів зв'язку від незаконного контролю;
Невтручання у приватне життя — збирання особистої інформації допускається лише у випадках, передбачених законом;
Недоторканність права власності — позбавлення або обмеження права власності можливе лише на підставі вмотивованого рішення суду;
Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини — особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено законним шляхом;
Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї — звільнення від обов'язку давати свідчення проти себе чи рідних;
Забезпечення права на захист — право підозрюваного чи обвинуваченого користуватися правовою допомогою адвоката;
Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень — гарантоване право на судовий захист та обов'язковість виконання вироків суду;
Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості — рівні права обвинувачення та захисту на відстоювання своєї позиції;
Безпосередність дослідження показань, речей і документів — суд зобов'язаний особисто дослідити всі докази під час засідання;
Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності — право на подачу апеляцій та скарг на дії правоохоронців;
Публічність — обов'язок держави ініціювати розслідування та притягувати винних до відповідальності від імені суспільства;
Диспозитивність — свобода учасників провадження використовувати свої права у межах та спосіб, визначені цим Кодексом;
Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами — проведення відкритих судових засідань, за винятком випадків захисту державної таємниці;
Розумність строків — проведення всіх процесуальних дій у найкоротші необхідні строки;
Українська мова судочинства — ведення кримінального провадження та складання всіх офіційних документів державною мовою.

Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення — особа не може бути покарана повторно за один і той самий злочин;

Стаття 5. Презумпція невинуватості та право на захист​

Пояснення: Юридичне правило, згідно з яким особа вважається невинуватою, поки правоохоронці чи прокурор не доведуть протилежне за допомогою законних доказів.

5.1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому цим Кодексом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
ЗАБОРОНА: Підозрюваний чи обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Тягар доведення обвинувачення та спростування доводів на захист покладається виключно на сторону обвинувачення.

5.2. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, які неможливо усунути у встановленому порядку, тлумачаться виключно на користь підозрюваного (обвинуваченого).
ЗАБОРОНА: Обвинувальний вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях, чутках або неперевірених даних. Усі висновки мають спиратися лише на законні докази.

5.3. Особа, чию особу або майно було піддано обшуку чи арешту, має право оскаржити ці дії в судовому порядку. У такій судовій справі сторона, яка проводила процесуальні дії, зобов'язана повністю довести правомірність та законність своїх дій, надавши відповідні матеріали фіксації.

ГЛАВА 2. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження​

Стаття 6. Здійснення правосуддя судом​

Пояснення: Ця стаття закріплює виключне право суду ухвалювати остаточні рішення про винуватість особи. Правоохоронні органи не мають права самостійно призначати кримінальне покарання без судового розгляду.

6.1. У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.
ЗАБОРОНА: Відмова у здійсненні правосуддя правоохоронним або судовим органам не допускається за жодних обставин.

Стаття 7. Склад суду​

Пояснення: Визначає, хто саме розглядає кримінальні справи. У першій судовій інстанції рішення приймається одним суддею.
7.1. Кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється суддею одноособово.

Стаття 8. Прокурор​

Пояснення: Прокурор — це головна процесуальна фігура з боку державного обвинувачення. Він повністю контролює хід досудового розслідування та представляє державу у суді.

8.1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності.
ЗАБОРОНА: Втручання в процесуальну діяльність прокурора осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної власти, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

8.2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:

1. починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
2. мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;
3. доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4. доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках — особисто проводити слідчі (розшукових) та процесуальні дії;
5. доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
6. скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
7. ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав у випадку неефективного розслідування;
8. приймати процесуальні рішення, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування;
9. погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до суду про проведення слідчих та інших процесуальних дій чи самостійно подавати такі клопотання;
10. повідомляти особі про підозру;
11. пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через свій стан неспроможні самостійно захистити свої права;
12. затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта або самостійно складати його;
13. звертатися до суду з обвинувальним актом або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
14. підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення;
15. оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;
16. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Стаття 8. Слідчий органу досудового розслідування​

Пояснення: Слідчий — це посадова особа правоохоронного органу, яка безпосередньо збирає докази, проводить допити та формує кримінальну справу.

8.1. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Слідчий уповноважений:

1. починати досудове розслідування;
2. проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;
3. доручати проведення слідчих та негласних слідчих дій відповідним оперативним підрозділам;
4. звертатися за погодженням із прокурором до суду з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих дій;
5. повідомляти за погодженням прокурора особі про підозру;
6. за результатами розслідування складати обвинувальний акт та подавати його прокурору на затвердження;
7. приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження;
8. здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

8.2. Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок прокурора тягне за собою відповідальність та є підставою для відсторонення слідчого від справи.

8.3. Слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності. ЗАБОРОНА: Втручання в процесуальну діяльність слідчого осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Усі громадяни та службові особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Стаття 9. Орган досудового розслідування​

Пояснення: Визначає конкретні державні структури, які мають право здійснювати слідство та розслідувати кримінальні справи.

9.1. Органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.
9.2. Досудове следство здійснюють слідчі підрозділи: а) Національної поліції України; б) Служби безпеки України; в) Генеральної прокуратури.

9.3. Досудове слідство здійснюють слідчі одноособово або слідчою групою.

9.4. Орган досудового розслідування зобов’язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Стаття 10. Оперативні підрозділи​

Пояснення: Спеціальні силові підрозділи, які виконують фізичну та розшукову роботу за вказівкою слідчого або прокурора.

10.1. Оперативні підрозділи органів Національної поліції України, Служби безпеки України та установ виконання покарань здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії виключно за письмовим дорученням слідчого або прокурора.

10.2. Під час виконання доручень слідчого чи прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого.
ЗАБОРОНА: Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або самостійно звертатися з клопотаннями до суду чи прокурора.

10.3. Доручення слідчого чи прокурора щодо проведення слідчих дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом.

Стаття 11. Підозрюваний, обвинувачений​

Пояснення: Фундаментальна стаття, яка визначає статус особи під час розслідування та суду, а також закріплює її повні права на захист і мовчання.

11.1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому цим Кодексом, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

11.2. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої офіційно переданий до суду.

11.3. Підозрюваний, обвинувачений має право:

1. знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють чи обвинувачують;
2. бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, а також отримати їх роз’яснення;
3. на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним до першого допиту з дотриманням конфіденційності, а також зустрічі після першого допиту без обмеження в часі та кількості; брати участь разом із захисником у процесуальних діях;
4. не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;
5. давати пояснення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;
6. вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
7. у разі затримання — на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів про затримання і місце свого перебування;
8. збирати і подавати слідчому, прокурору, суду докази;
9. брати участь у проведенні процесуальних дій, ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення, які заносяться до протоколу;
10. застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби фіксації при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь (крім випадків заборони слідчим/судом з метою нерозголошення державної або особистої таємниці);
11. заявляти клопотання про проведення процесуальних дій або про забезпечення безпеки щодо себе та своєї родини;
12. ознайомлювалися з матеріалами досудового розслідування після його завершення;
13. одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;
14. оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора чи суду;
15. вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями чи діями органів розслідування, прокуратури або суду;
16. користуватися рідною мовою або послугами перекладача за рахунок держави.

11.4. Обвинувачений під час судового розгляду також має право:

1. брати участь у допиті свідків обвинувачення, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту;
2. висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників;
3. виступати в судових дебатах;
4. ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу;
5. оскаржувати в установленому порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд.

ЗАБОРОНА: Забороняється утримувати під вартою іноземних громадян без надання їм права на зустріч з представником дипломатичної чи консульської установи їхньої держави.

11.5. Підозрюваний, обвинувачений зобов’язаний:

1. прибути за викликом до слідчого, прокурора або суду, а в разі неможливості — заздалегідь повідомити про це;
2. виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування запобіжних заходів;
3. підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, суду.

Стаття 12. Виправданий, засуджений​

Пояснення: Статус особи після винесення остаточного рішення суду.

12.1. Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

12.2. Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

​

Стаття 13. Захисник​

Пояснення: Захисник забезпечує правову безпеку підозрюваного.

13.1. Захисником у кримінальному провадженні є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи виправданого.
ЗАБОРОНА: Захисником не може бути особа, яка не має чинного статусу адвоката або стосовно якої право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено чи припинено у встановленому законом порядку.

Стаття 14. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні​

Пояснення: Регулює етичні та процесуальні рамки роботи адвоката.

ЗАБОРОНА: Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу у цій же справі.

14.1. Неприбуття захисника для участі у проведенні певної слідчої дії (якщо він був завчасно попереджений і підозрюваний не заперечує проти дій без нього) не є підставою для визнання дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов’язковою за законом.

14.2. Якщо підозрюваний заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається.

14.3. Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п’яти захисників одного обвинуваченого.

Стаття 15. Відмова від захисника або його заміна​

Пояснення: Особа повністю вільна у виборі свого представника в суді та на слідстві.

15.1. Підозрюваний, обвинувачений має право в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від захисника або замінити його.

Стаття 16. Потерпілий​

Пояснення: Особа чи організація, яка постраждала від правопорушення.

16.1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, або юридична особа, якій завдано майнової шкоди.

16.2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Стаття 17. Права потерпілого​

Пояснення: Повний перелік прав особи, яка постраждала від злочину, на всіх стадіях слідства та суду.

17.1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1. бути повідомленим про свої права та обов’язки;
2. знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання або зміну запобіжних заходів щодо підозрюваного;
3. подавати докази слідчому, прокурору, суду;
4. заявляти відводи та клопотання;
5. на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів, майна та житла за наявності підстав;
6. давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
7. оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або суду;
8. мати представника (адвоката) та в будь-який момент відмовитися від його послуг;
9. безоплатно користуватися послугами перекладача у разі недоцільного володіння державною мовою;
10. на відшкодування завданої правопорушенням шкоди;
11. знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього злочину.

17.2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1. на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення;
2. брати участь у слідчих діях, ставити запитання, подавати зауваження, які заносяться до протоколу.

17.3. Під час судового провадження потерпілий має право:

1. бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
2. брати участь у судовому провадженні та безпосередній перевірці доказів;
3. підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від державного обвинувачення;
4. висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому.

17.4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення, що є підставою для закриття провадження у передбачених законом випадках.

Стаття 18. Обов’язки потерпілого​

Пояснення: Правила поведінки для постраждалої сторони.

18.1. Потерпілий зобов’язаний:

1. прибути за викликом до слідчого, прокурора або суду, а в разі неможливості — завчасно повідомити про це;
2. не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;
   ЗАБОРОНА: Потерпілому забороняється розголошувати без дозволу слідчого, прокурора або суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у провадженні та становлять охоронювану законом таємницю.

Стаття 19. Заявник​

Пояснення: Особа, яка повідомила про злочин, але сама від нього не постраждала.

19.1. Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до уповноваженого органу, і не є потерпілим.

Стаття 20. Свідок​

Пояснення: Очевидець подій або особа, яка володіє важливою інформацією для справи.

20.1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Стаття 21. Права та обов’язки свідка​

Пояснення: Захист прав свідків від тиску та визначення їхніх чітких обов'язків перед законом.

21.1.Свідок має право:

1. знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
2. користуватися під час давання показань правовою допомогою адвоката;
3. відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для їх обвинувачення;
4. давати показання рідною мовою та користуватися допомогою перекладача;
5. користуватися нотатками і документами, якщо показання стосуються складних розрахунків чи даних;
6. ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін чи зауважень.

21.2. Свідок зобов’язаний:

1. прибути за викликом до слідчого, прокурора чи суду;
2. давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
   ЗАБОРОНА: Свідку забороняється розголошувати без дозволу слідства чи суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження і стали йому відомі.

Стаття 22. Відповідальність свідка​

Пояснення: Наслідки для свідків за обман правосуддя або ігнорування закону.

22.1. За завідомо неправдиві показання або за умисну відмову від давання показань (крім відмови свідчити проти себе чи родичів) свідок несе кримінальну відповідальність.

22.2. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора або суду свідок несе відповідальність, встановлену законом (примусовий привід або штраф).

Стаття 23. Перекладач​

Пояснення: Особа, яка забезпечує мовний переклад у процесі розслідування та суду.

23.1. У разі необхідності перекладу пояснень, показань або документів, сторони кримінального провадження, слідчий або суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

Стаття 24. Експерт​

Пояснення: Спеціаліст, який проводить наукові та технічні дослідження для надання висновків у справі.

24.1. Експертом є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів чи явищ для надання висновку з питань, що виникають під час провадження.

ЗАБОРОНА: Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження, правоохоронних органів чи потерпілого.

Стаття 25. Секретар судового засідання​

Пояснення: Технічний працівник суду, який веде повний протокол та журнал засідання.

25.1. Секретар судового засідання:

1. здійснює судові виклики і повідомлення учасників;
2. перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це судді;
3. забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами фіксації;
4. веде журнал судового засідання;
5. оформляє матеріали кримінального провадження в суді;
6. виконує інші доручення головуючого судді в судовому засіданні.

Стаття 26. Судовий розпорядник​

Пояснення: Службова особа, яка безпосередньо підтримує тишу, порядок та безпеку в залі суду.

26.1. До участі в кримінальному провадженні головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

26.2. Судовий розпорядник:

1. забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників;
2. оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;
3. стежить за дотриманням порядку особами, присутніми у залі;
4. приймає від учасників кримінального провадження та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;
5. виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги свідка, експерта;
6. виконує інші розпорядження головуючого, пов’язані із забезпеченням умов, необхідних для здійснення судового провадження.

ЗАБОРОНА: Присутнім у залі суду особам суворо забороняється порушувати тишу, вигукувати чи ігнорувати законні вимоги судового розпорядника щодо дотримання порядку.

ГЛАВА 3. Докази і доказування​

Стаття 27. Докази​

Пояснення: Доказами є будь-які фактичні дані (матеріали), які поліція, прокуратура чи суд використовують для встановлення вини або невинуватості особи. Якщо інформація не допомагає розібратися у справі, вона не є доказом.

27.1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

27.2. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи (включаючи офіційні цифрові записи, фото-, відеофіксацію, аудіозаписи та витяги з державних реєстрів), а також висновки експертів.

Стаття 28. Належність доказів​

Пояснення: Доказ має прямо стосуватися конкретного злочину. Наприклад, відеозапис того, як підозрюваний купував зброю — належний доказ, а відеозапис того, як він просто гуляв парком за три дні до злочину — неналежний.

28.1. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Стаття 29. Допустимість доказу​

Пояснення: Доказ є дійсним лише тоді, коли його здобули законним шляхом. Зброя, знайдена під час незаконного обшуку (без ордера або ухвали суду), вважається недопустимим доказом, і суд не має права її враховувати.

29.1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

ЗАБОРОНА: Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Стаття 30. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини​

Пояснення: Будь-які докази, вибиті силою, погрозами або отримані з порушенням права на адвоката, автоматично анулюються.

30.1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

30.2. Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1. здійснення процесуальних дій (обшук, затримання), які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
2. отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;
3. порушення права особи на захист (проведення допиту без адвоката, якщо затриманий його вимагав);
4. отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань (право на мовчання) та не відповідати на запитання;
5. порушення права на перехресний допит під час судового засідання.

30.3. Недопустимими є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Стаття 31. Показання​

Пояснення: Це слова учасників процесу, зафіксовані у протоколі або сказані в суді. Затриманий може відмовитися говорити, це його право.

31.1. Показання — це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні.

31.2. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання на будь-якій стадії досудового розслідування та судового розгляду.

Стаття 32. Показання з чужих слів​

Пояснення: Чутки на кшталт «мені друг сказав, що бачив злочинця» зазвичай не приймаються судом, крім виняткових випадків, коли першоджерело неможливо допитати фізично.

32.1. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

32.2. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання підтверджуються іншими зафіксованими матеріалами справи.

Стаття 33. Речові докази​

Пояснення: Фізичні предмети, які безпосередньо пов'язані зі злочином: зброя, викрадені гроші, відмички, контрабанда тощо.

33.1. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Стаття 34. Документи та цифрові матеріали​

Пояснення: Офіційні папери, а також будь-які медіафайли (фотографії, записи з бодікамер або камер відеоспостереження), які фіксують порушення.

34.1. Документом є створений з метою збереження інформації матеріальний або цифровий об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, відео чи зображення відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин під час кримінального провадження.

Стаття 35. Висновок експерта​

Пояснення: Документ від фахівця (наприклад, медика про характер поранень або балістика про тип зброї).

35.1. Висновок експерта — це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або судом, що доручив проведення експертизи.

Стаття 36. Поняття повідомлення у кримінальному провадженні​

Пояснення: Офіційне інформування учасника справи про те, куди і коли йому потрібно з'явитися.

36.1. Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії (наприклад, допиту чи судового засідання) або про прийняте процесуальне рішення.

Стаття 37. Поняття процесуальних строків​

Пояснення: Час, відведений законом на слідство, подачу апеляцій чи затримання. Порушення цих строків означає закриття справи або звільнення затриманого.

37.1. Процесуальні строки — це встановлені законом або відповідно до нього прокурором чи судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (або мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

37.2. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ​

ГЛАВА 4. Загальні положення про заходи забезпечення кримінального провадження​

Стаття 38. Заходи забезпечення кримінального провадження та їх класифікація​

Пояснення: Ця стаття пояснює, які інструменти мають поліція, прокуратура та суд, щоб змусити підозрюваного співпрацювати зі слідством, не ховатися та не знищувати докази. Вони діляться на групи залежно від ситуації.

38.1. Заходи забезпечення кримінального провадження за цілями застосування поділяються на:

Запобіжні заходи: забезпечують участь підозрюваного чи обвинуваченого у справі та виконання ними обов'язків (наприклад, тримання під вартою чи застава);
Заходи отримання доказів: виклик на допит, судовий виклик, тимчасовий доступ до речей, документів або цифрових записів;
Заходи контролю поведінки: примусовий привід, відсторонення від посади, накладення грошового стягнення (штрафу);
Заходи майнового забезпечення: тимчасове вилучення майна або арешт майна для забезпечення майбутньої конфіскації чи цивільного позову.

38.2. За часом дії заходи поділяються на:

Тривалі: діють протягом визначеного строку (арешт майна, відсторонення від посади, тримання під вартою);
Короткочасні (разові): примусовий привід, накладення штрафу.

38.3. За підставами застосування заходи поділяються на:

Каральні: застосовуються через невиконання обов'язків (наприклад, примусовий привід, якщо особа ігнорує виклики);
Процесуальні: застосовуються незалежно від поведінки особи (наприклад, доступ до документів чи вилучення зброї для експертизи).

38.4. За режимом обмеження прав і свобод людини заходи поділяються на:

Пов’язані з ізоляцією особи: офіційне затримання, тримання під вартою (гауптвахта / ізолятор тимчасового тримання);
Не пов’язані з ізоляцією особи: штраф, тимчасове вилучення водійського посвідчення чи ліцензії на зброю, особиста порука, застава.

Стаття 39. Види заходів забезпечення кримінального провадження​

Пояснення: Тут наведено чіткий і повний список усіх законних методів впливу на підозрюваного. Вигадувати інші методи (наприклад, безпідставно відбирати майно без оформлення) правоохоронцям суворо заборонено.

39.1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості, швидкості та неупередженості розслідування.

39.2. Законними заходами забезпечення є:

1. виклик слідчим, прокурором, а також судовий виклик;
2. примусовий привід (доставка особи силою у разі неявки);
3. накладення грошового стягнення (процесуальний штраф);
4. тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (наприклад, право на керування транспортом чи носіння зброї);
5. відсторонення від посади (державної служби, керівних посад в організаціях);
6. тимчасовий доступ до речей і документів (право оглянути чи скопіювати матеріали);
7. тимчасове вилучення майна;
8. офіційний арешт майна (заборона ним розпоряджатися);
9. затримання особи;
10. запобіжні заходи (домашній арешт, застава, тримання під вартою).

Стаття 40. Загальні правила застосування заходів забезпечення​

Пояснення: Головний запобіжник від беззаконня. Поліція чи прокуратура не можуть самостійно заарештувати майно чи відсторонити когось від посади — для цього вони обов'язково мають отримати офіційний письмовий дозвіл (ухвалу) від суду.

40.1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються виключно на підставі ухвали суду, за винятком невідкладних випадків, прямо передбачених цим Кодексом (наприклад, затримання злочинця на місці злочину).

40.2. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається слідчим (за погодженням з прокурором) або безпосередньо прокурором до суду.

ЗАБОРОНА: Застосування будь-яких заходів забезпечення, пов'язаних з обмеженням прав громадян, без відповідного клопотання та ухвали суду (крім випадків екстреного затримання гарячими слідами) суворо забороняється та тягне за собою кримінальну відповідальність для службової особи.

ГЛАВА 5. Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід​

Стаття 41. Виклик слідчим, прокурором​

Пояснення: Ця стаття дає право слідчому або прокурору офіційно викликати будь-якого учасника справи (свідка, підозрюваного, потерпілого) на допит або для участі в інших слідчих діях (наприклад, на впізнання).

41.1. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії.

41.2. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона володіє інформацією чи може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або якщо її участь у процесуальній дії є обов'язковою за законом.

Стаття 42. Судовий виклик​

Пояснення: Офіційний виклик безпосередньо на судове засідання. Суд може викликати особу як за власною ініціативою, так і за клопотанням адвоката, прокурора чи самого підсудного.

42.1. Суд під час досудового розслідування чи судового провадження має право за власною ініціативою або за клопотанням слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого чи його представника здійснити судовий виклик певної особи.

42.2. Судовий виклик здійснюється, якщо суд встановить наявність достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для справи, або її участь у засіданні чи процесуальній дії є обов'язковою.

42.3. Суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому розгляді є обов'язковою за законом для прийняття правомірного рішення.

Стаття 43. Порядок здійснення виклику в кримінальному провадженні​

Пояснення: Спосіб, у який особа дізнається про те, що її чекають у правоохоронних органах чи в суді. Офіційним документом для цього є процесуальна повістка.

43.1. Особа викликається до слідчого, прокурора або суду шляхом вручення письмової (або офіційної електронної) повістки про виклик.

43.2. У повістці обов'язково зазначається: хто викликає, кого викликають, куди, в який день і час необхідно з'явитися, а також процесуальний статус особи (як хто вона викликається — як свідок чи як підозрюваний).

Стаття 44. Привід​

Пояснення: Якщо людина ігнорує повістки та не приходить на допит чи в суд без поважних причин, правоохоронці мають право затримати її та доставити силою. Це і є примусовий привід, який виконується виключно за ухвалою суду.

44.1. Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, уповноваженими службовими особами, які виконують ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

44.2. Рішення про здійснення приводу приймається як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження виключно судом за клопотанням сторони кримінального провадження (слідчого, прокурора), потерпілого або з власної ініціативи суду.

44.3. Рішення про здійснення примусового приводу приймається судом у формі офіційної ухвали.

ЗАБОРОНА: Здійснення примусового приводу особи співробітниками правоохоронних органів за власною ініціативою, без наявної чинної ухвали суду, суворо забороняється та вважається перевищенням службових повноважень.

ГЛАВА 6. Накладення грошового стягнення​

Стаття 45. Загальні положення накладення грошового стягнення​

Пояснення: Процесуальне грошове стягнення — це штраф, який суд накладає на учасника процесу (свідка, потерпілого, обвинуваченого або адвоката) за невідповідну поведінку, наприклад, за неявку за повісткою або порушення порядку в залі засідань. Поліція самостійно такий штраф у межах кримінальної справи виписати не може — потрібне рішення суду.

45.1. Грошове стягнення накладається: під час досудового розслідування — ухвалою суду за клопотанням слідчого, прокурора чи за власною ініціативою суду, а під час судового провадження — ухвалою суду за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою суду.

Стаття 46. Підстави для накладення грошового стягнення​

Пояснення: Штраф накладається лише тоді, коли офіційно зафіксовано, що людина проігнорувала свої обов'язки (наприклад, свідок без поважних причин не прийшов на допит, через що зірвалося слідство) або вчинила супутнє правопорушення.

46.1. Грошове стягнення накладається у випадках невиконання учасниками кримінального провадження своїх процесуальних обов'язків, а також за вчинення адміністративних або дисциплінарних правопорушень, пов'язаних із перешкоджанням правосуддю.

46.2. Обґрунтованою підставою для стягнення є встановлений і документально підтверджений уповноваженим органом чи посадовою особою факт правопорушення або невиконання законних вимог слідства чи суду.

Стаття 47. Порядок накладення стягнення​

Пояснення: Офіційне оформлення штрафу. Порушнику обов'язково видається документ, де чітко розписано, за що його оштрафували, яку суму він має сплатити, у який строк і що буде, якщо він спробує ухилитися від сплати.

47.1. Рішення про накладення грошового стягнення приймається уповноваженим судом або іншим органом (посадовою особою) у межах їхньої компетенції.

47.2. Правопорушнику виноситься та вручається письмова постанова або ухвала, в якій обов'язково зазначається:

• суть та обставини вчиненого порушення;
• точний розмір грошового стягнення;
• граничний строк і порядок його сплати до державного бюджету;
• правові наслідки та санкції у разі умисного ухилення від сплати.

ЗАБОРОНА: Забороняється накладати грошове стягнення без надання особі можливості надати пояснення щодо причин своєї поведінки чи невиконання обов'язків, крім випадків, коли особа умисно переховується від органів правосуддя.

ГЛАВА 7. Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом​

Стаття 48. Загальні положення тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом та тимчасового вилучення документів​

Пояснення: Спеціальне право — це дозвіл від держави на певну діяльність (наприклад, право керувати автомобілем або право на носіння та зберігання зброї). Якщо затриманий вчинив злочин, використовуючи автомобіль або зброю, правоохоронці мають право негайно відібрати у нього фізичні документи (водійське посвідчення чи ліцензію), щоб він не вчинив нового злочину, поки йде слідство.

48.1. У разі наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа мають право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, у законно затриманої ними особи.

ЗАБОРОНА: Тимчасове вилучення документів у особи, яка не перебуває у статусі офіційно затриманої або підозрюваної у кримінальному провадженні, суворо забороняється, крім випадків, прямо передбачених Кодексом про адміністративні правопорушення.

ГЛАВА 8. Відсторонення від посади​

Стаття 49. Загальні положення відсторонення від посади​

Пояснення: Якщо чиновник, поліцейський або будь-яка інша службова особа підозрюється у злочині (наприклад, у хабарництві або перевищенні повноважень), її необхідно тимчасово позбавити доступу до роботи. Це робиться для того, щоб вона не могла користуватися службовим становищем, знищувати робочі документи чи тиснути на підлеглих-свідків, поки триває слідство.

49.1. Відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

49.2. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення прокурора під час досудового розслідування чи ухвали суду під час судового провадження.

49.3. При відстороненні від посади державного службовця або працівника правоохоронних органів в обов’язковому порядку має бути здійснене офіційне письмове повідомлення його безпосереднього керівництва із зазначенням підстав та строків відсторонення.

ЗАБОРОНА: Самостійне відсторонення співробітника від виконання обов'язків слідчим без погодження з прокурором або рішення суду суворо забороняється. Відсторонена особа не має права відвідувати робоче місце та виконувати будь-які службові функції до скасування цього заходу.

ГЛАВА 9. Тимчасовий доступ до речей і документів​

Стаття 50. Загальні положення тимчасового доступу до речей і документів​

Пояснення: Тимчасовий доступ — це законна вимога слідства надати для ознайомлення чи копіювання важливі матеріали справи (наприклад, камери спостереження приватної компанії, внутрішні документи організації чи інші цифрові та фізичні носії). Володілець речей зобов'язаний надати до них доступ, а у разі потреби слідчі можуть вилучити оригінали (провести виїмку) для долучення до матеріалів справи як доказів.

50.1. Тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

ЗАБОРОНА: Забороняється здійснювати вилучення (виїмку) документів та речей, які становлять державну або іншу охоронювану законом таємницю, без отримання спеціальної ухвали суду, яка чітко санкціонує доступ саме до цих матеріалів.

ГЛАВА 10. Тимчасове вилучення майна​

Стаття 51. Підстави тимчасового вилучення майна​

Пояснення: Тимчасове вилучення майна — це коли правоохоронці під час затримання чи обшуку фізично забирають у людини речі, які схожі на речові докази (наприклад, знаряддя злочину, викрадені цінності або гроші, отримані незаконним шляхом). Людина тимчасово втрачає право користуватися цими речами, поки суд не вирішить: накласти на них постійний арешт на час слідства, конфіскувати чи повернути власнику, якщо вони виявилися чистими.

51.1. Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у законі майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому цим Кодексом та законом.

ЗАБОРОНА: Правоохоронним органам суворо забороняється безповоротно привласнювати, передавати третім особам або використовувати у власних цілях вилучене майно. Будь-яке вилучене майно має бути негайно внесено до офіційного протоколу та зберігатися у спеціально відведеному місці до рішення суду.

ГЛАВА 11. Арешт майна​

Стаття 52. Накладення арешту на майно​

Пояснення: На відміну від тимчасового вилучення, арешт майна — це вже тривала і офіційна заборона, яку накладає виключно суд. Арешт потрібен для того, щоб підозрюваний не зміг швидко продати, подарувати, сховати або знищити майно, яке є важливим доказом, або яке згодом доведеться конфіскувати на користь держави чи для виплати компенсації потерпілим.

52.1. Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, або можливої конфіскації майна.

52.2. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку після того, як зникнуть підстави для його застосування, або на підставі відповідного виправдувального рішення суду.

ЗАБОРОНА: Накладення довгострокового арешту на майно, нерухомість чи фінансові рахунки громадян без чинної та вступної в дію ухвали суду суворо забороняється. Слідчий або прокурор зобов'язані звернутися до суду з клопотанням про арешт майна протягом встановленого законом строку з моменту його тимчасового вилучення.\

ГЛАВА 12. Запобіжні заходи, затримання особи​

Стаття 53. Загальні положення про запобіжні заходи​

Пояснення: Запобіжні заходи — це обмеження, які накладаються на підозрюваного на час слідства та суду. Вони потрібні не для того, щоб покарати (вину ще не доведено), а щоб людина не втекла, не тиснула на свідків, не нищила докази та не вчиняла нових злочинів. Вони йдуть за суворістю: від найм'якшого (особисте зобов'язання) до найсуворішого (тримання під вартою у СІЗО).

53.1. Запобіжними заходами є:

1. особисте зобов’язання;
2. особиста порука;
3. застава;
4. домашній арешт;
5. тримання під вартою.

53.2. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку судового розгляду — судом за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження — судом за клопотанням прокурора чи за власною ініціативою суду.

53.3. Обираючи запобіжний захід, суд зобов'язаний оцінити тяжкість злочину, міцність соціальних зв'язків підозрюваного, його майновий стан та ризики переховування від правосуддя.

ЗАБОРОНА: Самостійне обрання правоохоронцями будь-якого із зазначених запобіжних заходів (включаючи взяття під варту або довгостроковий домашній арешт) без офіційної ухвали суду суворо забороняється та тягне за собою кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі.

ГЛАВА 13. Порядок затримання​

Стаття 54. Загальні положення про затримання​

Пояснення: Затримання — це екстрена дія правоохоронців, щоб негайно зупинити злочин на місці та тимчасово обмежити волю людини для з'ясування обставин. Головне правило — усе має фіксуватися на камеру (бодікамеру або реєстратор), інакше без зафіксованих доказів затримання вважається незаконним.

54.1. Затримання — це тимчасовий запобіжний захід, який застосовується службовою особою правоохоронного органу в разі нагальної потреби запобігти злочину чи припинити його, і який полягає в тому, що особа, яка затримується, тимчасово позбавляється волі на обмежений законом термін.

54.2. Під час затримання кожен співробітник, який його проводить, зобов'язаний вести безперервну відеофіксацію, на якій має бути чітко видно факт вчинення правопорушення затриманим та сам процес затримання.

ЗАБОРОНА: У разі відсутності належної відеофіксації з боку правоохоронця (відсутності прямих доказів правопорушення на момент затримання) — таке затримання визнається незаконним і має бути негайно припинене, а особа — звільнена.

54.3. Відеофіксація процесу затримання та правопорушення повинна зберігатися уповноваженим органом протягом 72 годин з моменту початку обмеження волі особи.

54.4. У разі якщо суд, прокуратура або інший законний контролюючий орган надіслав офіційний запит на надання відеофіксації дій правоохоронців, строк її обов'язкового зберігання автоматично продовжується ще на 72 години з моменту отримання запиту.

54.5. Співробітник, який проводить затримання, зобов’язаний виконати його у максимально безпечний спосіб. Використання спеціальних засобів (тайзерів, наручників), нелетальної чи летальної зброї дозволяється виключно у разі крайньої необхідності або загрози життю та здоров'ю, і забороняється, якщо особа не чинить опору.

Стаття 55. Покроковий порядок дій при затриманні​

Пояснення: Закон вимагає від правоохоронця діяти як чіткий механізм. Порушення послідовності цих кроків (наприклад, якщо забули зачитати права чи не викликали адвоката) автоматично робить затримання незаконним.

55.1. При затриманні особи працівник правоохоронного органу зобов'язаний суворо дотримуватися чіткої послідовності таких дій:

• Крок 1: Надягнути кайданки та представитися затриманій особі (назвати посаду, звання та прізвище);
• Крок 2: Пред'явити своє службове посвідчення за першою вимогою особи;
• Крок 3: Роз'яснити причину затримання із зазначенням конкретних статей закону, а на вимогу особи — детально розшифрувати та пояснить зміст цих статей;
• Крок 4: Негайно зачитати Правило Міранди (процесуальні права особи);
• Крок 5: Встановити особу затриманого (зажадати документ, що посвідчує особу, а в разі його відсутності — встановити особу іншим законним шляхом, наприклад, через криміналістичну базу чи встановлення відбитків);
• Крок 6: Забезпечити реалізацію законних дій та прав затриманого за його запитом (право на дзвінок, право на захист);
• Крок 7: Провести поверхневу перевірку (обшук) особи на наявність небезпечних предметів чи доказів;
• Крок 8: За наявності запиту — забезпечити проведення конфіденційної бесіди затриманого з адвокатом і заслухати аргументи сторін;
• Крок 9: Прийти до спільного процесуального рішення за результатами бесіди (відпустити у разі невинуватості або продовжити процедуру);
• Крок 10: У разі підтвердження вини та наявності підстав — помістити особу до ізолятора тимчасового тримання (ІТТ).

Стаття 56. Підстави для затримання особи​

Пояснення: Поліція не може затримати людину просто так, «до з'ясування». Має бути одна з чітких причин, перелічених нижче. Якщо жодної з цих підстав немає — чіпати людину заборонено.

56.1. Законними підставами для негайного затримання особи є:

• Особу застали безпосередньо в момент вчинення злочину або одразу після його скоєння службовою особою правоохоронних органів;
• На самій особі, її одязі, при ній або в її житлі виявлено очевидні та явні сліди щойно вчиненого злочину;
• Наявна чітка фото- або відеофіксація, яка підтверджує вчинення злочину саме цією особою;
• Наявна чинна та підписана ухвала суду про затримання особи;
• Наявне офіційне орієнтування на транспортний засіб або безпосередньо на цю особу у зв'язку з розшуком;
• Особа умисно ухиляється від співпраці зі слідством після отримання офіційного процесуального виклику (повістки);
• Якщо особа здійснює носіння зброї у відкритому вигляді (затримання проводиться для невідкладної перевірки наявності відповідної ліцензії та дозволу);
• Якщо на основі сукупності супутніх факторів існує обґрунтована підозра у вчиненні злочину — дозволяється короткочасне затримання для подальшої перевірки.

Стаття 57. Правило Міранди​

Пояснення: Юридична вимога, яка захищає затриманого від самообмови. Правоохоронці зобов'язані повідомити людину, які права вона має, щоб вона не наговорила зайвого під стресом.

57.1. Текст Правила Міранди, який оголошується затриманому:

«Ви затримані ви маєте право зберігати мовчання. Все, що ви скажете, може і буде використано проти Вас в суді . Також Ви маєте право на один телефонний дзвінок та на адвоката приватного чи державного . Також Ви маєте право на конфіденційну бесіду з адвокатом. І на першу медичну допомогу Вам зрозумілі Ваші права?».

57.2. Якщо правило Міранди було порушене правоохоронцями будь-яким чином (не зачитали, зачитали неповністю, не надали прав), це визнається неналежним виконанням прав людини, а отримані після цього свідчення не мають юридичної сили.

57.3. Міранда зачитується безпосередньо на місці затримання, за винятком випадків, коли існує реальна загроза життю чи здоров'ю затриманого або самого працівника правоохоронного органу (тоді вона зачитується одразу в безпечному місці).

57.4. Міранда зачитується обов'язково двічі, після чого працівник правоохоронного органу не зобов'язаний повторювати її знову.

57.5. Затриманий має беззаперечне право не свідчити проти себе, своїх членів сім'ї чи близьких родичів і не визнавати провину будь-яким чином (згідно зі статтею 63 Конституції).

57.6. Затриманий має право на один телефонний дзвінок, загальна тривалість якого не може перевищувати 5 хвилин.

57.7. Затриманий має право на залучення як державного, так і приватного адвоката.

Стаття 58. Порядок залучення державного адвоката​

Пояснення: Якщо у затриманого немає грошей на власного захисника, держава зобов'язана надати йому безкоштовного адвоката. Для цього правоохоронці роблять офіційний запит і чекають відповіді певний час, щоб не затягувати процес слідства безкінечно.

58.1. Якщо затриманий висловив вимогу про надання державного адвоката, особа, яка проводить затримання, зобов'язана негайно надіслати офіційний запит через загальні офіційні канали зв'язку органів правопорядку.

58.2. У запиті обов'язково зазначається: вимога надання правової допомоги (виклику державного адвоката) та точне місце (управління, відділок, ІТТ), куди його необхідно доставити.

58.3. Після прибуття державного адвоката, співробітник правоохоронного органу зобов'язаний перевірити його повноваження через офіційний реєстр Колегії адвокатів.

58.4. Якщо представники державної правової допомоги не відповіли на офіційний запит протягом 3 хвилин, співробітник має право продовжити процесуальні дії затримання без присутності адвоката.

58.5. Якщо державний адвокат відповів на запит, але не прибув до місця утримання особи протягом 10 хвилин, співробітник має право продовжити процедуру затримання без його присутності.

Стаття 59. Порядок залучення приватного адвоката та заміна захисника​

Пояснення: Правила для випадків, коли людина викликає власного адвоката за договором, або коли один захисник не з'явився і його замінюють іншим.

59.1. Якщо затриманий бажає залучити приватного адвоката, особа, яка проводить затримання, зобов'язана надати йому технічну можливість для зв'язку із захисником та його виклику.

59.2. Після приїзду приватного адвоката правоохоронці зобов'язані перевірити його чинну ліцензію та ордер через реєстр Колегії адвокатів.

59.3. Якщо приватний адвокат не прибув на місце протягом 10 хвилин з моменту надання затриманому можливості здійснити виклик, співробітник правоохоронного органу має законне право продовжити процес затримання без його присутності.

59.4. Якщо затриманий спочатку запросив державного адвоката, але той не відповів або не приїхав у встановлені строки, затриманий має право невідкладно запросити приватного адвоката (і навпаки).

59.5. Якщо затриманий вимагав державного адвоката, але після його офіційного прибуття без поважних причин відмовляється від його послуг, це зараховується як повне виконання державою права особи на адвоката. У такому разі адвокат має право зафіксувати відмову і не брати участі у захисті, а процес затримання продовжується.

Стаття 60. Реалізація права на конфіденційне побачення​

60.1. Затриманий має право на безперешкодне і конфіденційне побачення (розмову) зі своїм адвокатом до початку першого допиту.

60.2. Під час конфіденційної розмови у приміщенні можуть перебувати виключно затриманий та його офіційний адвокат. Правоохоронці зобов'язані повністю покинути кімнату допиту на цей час.

ЗАБОРОНА: Відмова правоохоронців залишити приміщення або спроби прихованого прослуховування розмови розцінюються як грубе порушення права на захист та невиконання основоположних прав людини.

60.3. Адвокат не має права розголошувати чи поширювати без прямої згоди затриманого суть, зміст та склад конфіденційної розмови.

60.4. Затриманий зберігає повне право на мовчання протягом усього процесу. Ніхто не може примушувати його свідчити чи визнавати провину.

Стаття 61. Взаємодія з адвокатом, керівництвом та залучення прокурора​

Пояснення: Якщо правоохоронець та адвокат (або начальник затриманого службовця) категорично не згодні один з одним щодо винуватості людини, вони не мають права влаштовувати суперечки. На місце викликається незалежний арбітр — прокурор, який приймає остаточне рішення.

61.1. Якщо під час процесуальних дій правоохоронець отримав офіційні дані, що затриманий є державним службовцем або працівником державних органів, він зобов’язаний негайно повідомити його безпосереднє керівництво про факт затримання через офіційні канали зв'язку.

61.2. Для затримання будь-якого державного службовця правоохоронець повинен мати незаперечні, вагомі підстави та прямі докази порушення законодавства.

61.3. Керівництво затриманого службовця має право бути офіційно поінформованим про інцидент та може бути присутнім під час проведення подальших процесуальних дій.

61.4. Якщо під час бесіди правоохоронці не згодні з правовими рекомендаціями/вимогами адвоката або присутнього керівництва затриманого, для остаточного вирішення правової ситуації на місце викликається прокурор.

61.5. Якщо прокурор не відповів на офіційний запит протягом 3 хвилин, співробітник правоохоронного органу має право самостійно продовжити процес затримання та не виконувати рекомендації адвоката.

61.6. Якщо прокурор відповів на запит, але не прибув на місце протягом 10 хвилин, співробітник правоохоронного органу має право діяти на власний розсуд, продовжити затримання та не підкорятися вимогам адвоката чи керівництва затриманого.

Стаття 62. Підстави для негайного звільнення підозрюваного​

Пояснення: Чіткий перелік умов, за яких правоохоронці зобов'язані негайно зняти наручники та відпустити людину. Порушення цих пунктів — це незаконне утримання під вартою.

62.1. Затриманий підозрюваний підлягає негайному звільненню правоохоронцями, якщо:

• Не підтвердилась первинна підозра у вчиненні кримінального правопорушення;
• За вчинене правопорушення законом взагалі не передбачено запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
• Саме затримання було здійснено з явним і суттєвим порушенням норм цього Кримінально-процесуального кодексу;
• Адвокату або прокурору на їхню вимогу не було надано жодних відеодоказів вини особи;
• З моменту фактичного обмеження волі та початку затримання минуло 30 хвилин, а процесуальні дії не завершено і вину не доведено (за винятком випадків проведення складних слідчих дій, санкціонованих прокурором).

62.2. Винятки та обмеження:

• Особа, яку було звільнено на підставі цієї статті, може бути повторно затримана за цим же епізодом виключно у разі відкриття нововиявлених обставин справи або за безпосереднім рішенням (ухвалою) суду.
  
  ЗАБОРОНА: Затриманий не може бути звільнений правоохоронцями самостійно, якщо його затримання здійснювалося на підставі офіційної ухвали суду. Питання про його звільнення вирішує виключно суд.

62.3. Співробітник правоохоронного органу, який провів затримання, зобов'язаний забезпечити надійне зберігання доказів кримінального правопорушення протягом мінімум 72 годин.

Стаття 63. Порядок передачі процесуальних дій​

Пояснення: Якщо один екіпаж затримав злочинця, але змушений виїхати на інший виклик, вони можуть передати затриманого своїм колегам (наприклад, слідчо-оперативній групі). Ця стаття описує, як правильно передати затриманого, щоб не порушити закон.

63.1. У разі необхідності передачі затриманого від однієї службової особи до іншої для продовження процесуальних дій, уповноважені особи зобов'язані виконати такий протокол:

• Офіційно представитися один одному шляхом демонстрації службових посвідчень (як той, хто передає справу, так і той, хто її приймає);
• Детально роз'яснити колезі законні підстави для затримання особи та чітко перерахувати статті КК, у вчиненні яких підозрюється затриманий;
• Продемонструвати та офіційно передати наявну відеофіксацію правопорушення співробітнику, який приймає затриманого.

63.2. Якщо співробітник, якому передають затриманого, особисто володіє повною та безперервною відеофіксацією вчинення злочину цією особою, пункт із демонстрацією та передачею матеріалів дозволяється проігнорувати.

63.3. Після офіційного оформлення передачі, співробітник, який прийняв процесуальні дії, зобов'язаний знову ідентифікувати себе перед затриманим (назвати посаду та прізвище) і має право продовжити процес затримання саме з того кроку, на якому зупинився попередній правоохоронець.

Стаття 64. Суб'єкти затримання​

Пояснення: Чітке коло осіб, які взагалі мають право перебувати у кімнаті допиту чи на місці затримання. Будь-які сторонні громадяни, друзі чи сторонні роззяви перебувати там не мають права.

64.1. Офіційними та законними учасниками (суб'єктами) процедури затримання, які мають право брати участь або бути присутніми під час процесуальних дій, є:

• Затриманий (підозрювана особа);
• Службова особа правоохоронного органу, яка безпосередньо проводить затримання;
• Напарники (офіційний екіпаж) особи, яка проводить затримання;
• Законний адвокат затриманого (державний або приватний);
• Прокурор;
• Безпосереднє керівництво затриманого (у разі якщо затриманий є державним службовцем).

РОЗДІЛ III. ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ​

ГЛАВА 14. Загальні положення досудового розслідування​

Стаття 65. Поняття досудового розслідування та його початок​

Пояснення: Досудове розслідування — це робота правоохоронців (слідчих та прокурорів) від моменту, коли вони дізналися про злочин, і до моменту, коли справу передають до суду. Справа не може вестися на словах: вона обов'язково реєструється в офіційному державному реєстрі (ЄРДР).

65.1. Досудове розслідування — це стадія кримінального процесу, яка передує судовому розгляду та передбачає збір доказів, встановлення осіб, які вчинили злочин, а також забезпечення дотримання прав сторін кримінального провадження.

65.2. Досудове розслідування здійснюється слідчими органами під процесуальним керівництвом прокуратури та має на меті підготувати матеріали справи для передачі до суду або прийняти рішення про її закриття.

65.3. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей про правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (офіційного державного реєстру). З цього моменту слідчий зобов’язаний невідкладно розпочати необхідні слідчі (розшукові) дії.

65.4. Підставами для внесення відомостей до офіційного реєстру та початку розслідування є:

• заява або повідомлення від потерпілого про вчинення злочину;
• повідомлення, отримане з інших офіційних чи відкритих джерел;
• самостійне виявлення ознак кримінального правопорушення працівниками правоохоронних органів.

ЗАБОРОНА: Проведення будь-яких слідчих дій (крім огляду місця події у невідкладних випадках) до офіційного внесення відомостей у реєстр та відкриття кримінального провадження суворо забороняється.

Стаття 66. Підслідність кримінальних проваджень​

Пояснення: Підслідність — це розподіл обов'язків. Вона чітко визначає, які саме злочини має розслідувати Національна поліція, які — Служба безпеки України (СБУ), а які — органи прокуратури. Один орган не має права забирати роботу іншого без законних підстав.

66.1. Слідчі органів Національної поліції України здійснюють досудове розслідування більшості кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом, крім тих, які законодавством чітко віднесені до підслідності інших органів.

66.2. Слідчі органи Служби безпеки України здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних із загрозою державній безпеці, конституційному ладу, військовими злочинами, а також злочинами, вчиненими державними службовцями вищого рангу та у сферах, визначених статтями Особливої частини Кримінального кодексу.

66.3. Слідчі органів прокуратури здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень у резонансних справах, а також мають право витребовувати кримінальні справи з інших органів для забезпечення належного контролю, всебічного, повного та об'єктивного розслідування.

Стаття 67. Проведення слідчих дій та повідомлення про підозру​

Пояснення: Процес збору доказів. Коли слідчий впевнений, що назбирав достатньо матеріалів проти конкретної людини, він офіційно оголошує їй, що вона тепер не просто перехожий, а офіційний «підозрюваний».

67.1. У процесі досудового розслідування з метою збору доказової бази здійснюються такі процесуальні та слідчі заходи:

• огляд місця події;
• допит свідків, потерпілих, а також осіб, які перебувають під слідством;
• проведення обшуків, виїмок, отримання тимчасового доступу до речей і документів;
• призначення експертиз (медичних, балістичних, технічних тощо);
• слідчі експерименти та інші дії, передбачені цим Кодексом.

67.2. У разі встановлення достатніх та обґрунтованих доказів, особі в обов'язковому порядку вручається офіційне Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 68. Форми завершення досудового розслідування​

Пояснення: У досудового розслідування є лише два фінали: або правоохоронці довели провину і передають справу прокурору для направлення в суд, або вину не доведено (чи є інші причини) і справу офіційно закривають.

68.1. Досудове розслідування завершується в один із таких способів:

• складанням обвинувального акта і передачею його разом із матеріалами справи до суду;
• закриттям кримінального провадження на законних підставі, визначених цим Кодексом.

Стаття 69. Складання та передача обвинувального акта до суду​

Пояснення: Обвинувальний акт — це фінальний документ слідства. Це «папка зі справою», яку правоохоронці підготували для судді. Слідчий пише акт, але без підпису прокурора цей документ не має сили для суду.

69.1. Після завершення збору доказів слідчий складає обвинувальний акт. Цей документ містить виклад обставин злочину, перелік доказів та остаточні статті звинувачення.

69.2. Обвинувальний акт в обов’язковому порядку погоджується та затверджується прокурором. У документі обов'язково зазначається відмітка «Погоджено прокурором», ставиться дата, особистий підпис, повне ім’я та прізвище прокурора.

69.3. Направлення обвинувального акта з додатками до суду здійснюється безпосередньо прокурором після того, як сторони розслідування дійшли висновку, що зібрані докази є повністю достатніми для підтримання державного обвинувачення в суді.

69.4. Основними етапами передання справи до суду є: закінчення слідчих дій, складання акта слідчим, затвердження його прокурором та офіційне скерування матеріалів до судової канцелярії.

Стаття 70. Види процесуальних документів досудового розслідування​

Пояснення: Список офіційних паперів, які мають право створювати правоохоронці. Жодна дія (затримання, допит, штраф) не може бути зроблена без оформлення відповідного документа з цього списку.

70.1. Основними кримінально-процесуальними документами, які складаються на стадії досудового розслідування, є:

• Постанова про відкриття кримінального провадження;
• Повідомлення про підозру;
• Офіційна повістка на допит;
• Клопотання (або постанова) про відсторонення від службових обов'язків;
• Обвинувальний акт.

70.2. Уповноваженими органами, що мають право складати, реєструвати та підписувати зазначені процесуальні документи, є слідчі підрозділи Служби безпеки України, Національної поліції України, а також органи Генеральної прокуратури.

Стаття 71. Вимоги до складання основних процесуальних документів​

Пояснення: Щоб документ мав юридичну силу і адвокат не міг анулювати його в суді, правоохоронець зобов'язаний заповнити всі його пункти без помилок.

71.1. Постанова про відкриття провадження: Складається виключно за наявності первинних доказів або обґрунтованої підозри у скоєнні правопорушення.

71.2. Повідомлення про підозру обов'язково повинно містити:

• точні анкетні дані особи, якій адресується підозра;
• детальний опис обставин правопорушення (час, місце, спосіб вчинення);
• правову кваліфікацію (конкретні статті Кримінального кодексу);
• роз'яснення процесуальних прав підозрюваного.

71.3. Повістка на допит складається слідчим, який веде провадження, і повинна містити:

• прізвище та ім'я особи, яку викликають;
• її процесуальний статус (свідок, потерпілий чи підозрюваний);
• дату, точний час та точне місце проведення допиту;
• правові наслідки у разі умисного невиходу за викликом.

71.4. Рішення про відсторонення від посади складається слідчим органом у формі клопотання, після чого направляється на затвердження прокурору або передається до суду для винесення остаточної ухвали.

Стаття 72. Строки дії доказів та порядок поновлення провадження​

Пояснення: Докази не можуть лежати на полиці вічно, якщо розслідування затягується. Крім того, стаття захищає слідство від хитрощів злочинців: якщо підозрюваний намагався зникнути, інсценувавши свою відсутність або смерть, справу негайно відкривають знову, а втрачений час анулюється.

72.1. Термін процесуальної дії та чинності зібраних доказів становить 30 календарних днів з моменту їх офіційного долучення до матеріалів кримінального провадження (якщо інше не продовжено ухвалою суду чи рішенням прокурора).

72.2. У разі встановлення факту, що підозрюваний або обвинувачений умисно переховувався, інсценував свою смерть або іншим незаконним чином намагався уникнути відповідальності, але виявився живим та доступним для правосуддя — слідчий або прокурор зобов'язані невідкладно винести постанову про поновлення кримінального провадження.

72.3. З дня винесення постанови про поновлення провадження перебіг усіх процесуальних строків продовжується з моменту, на якому він був зупинений.

72.4. Час, що минув у період з дня зупинення або закриття справи до дня виявлення факту переховування особи, жодним чином не зараховується до загальних процесуальних строків (у тому числі до строків дії доказів).

72.5. Якщо на момент зупинення справи вже минула частина 30-денного строку дії доказів, то після її поновлення цей строк продовжується виключно на ту кількість днів, яка залишалася невикористаною.

Стаття 73. Підстави для закриття кримінального провадження​

Пояснення: Повний і закритий список причин, чому правоохоронці зобов'язані припинити розслідування та закрити справу. Ні за якими іншими причинами закривати справи не можна.

73.1. Кримінальне провадження закривається в обов'язковому порядку в разі, якщо:

1. повністю встановлена відсутність самої події кримінального правопорушення (злочину взагалі не було);
2. встановлена відсутність у діях особи складу злочину (дія була, але вона не є кримінальною — наприклад, випадкова шкода);
3. не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, а всі законні можливості для їх отримання повністю вичерпані;
4. не встановлено особу, яка вчинила злочин, а передбачені законом строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин повністю закінчилися;
5. втратив чинність закон (відбулася декриміналізація статті), яким встановлювалася кримінальна відповідальність за це діяння;
6. помер підозрюваний або обвинувачений (крім випадків, коли розслідування продовжується за вимогою родичів для його повної реабілітації та очищення імені);
7. існує інший чинний вирок суду по тому самому обвинуваченню, який уже набрав законної сили, або є ухвала суду про закриття справи щодо цієї особи за цим же епізодом;
8. повністю закінчився встановлений законом загальний строк досудового розслідування.
9. Учасники кримінального провадження (адвокати, підозрювані, потерпілі) мають повне право подавати офіційні клопотання слідчому або прокурору про закриття провадження за наявності будь-якої з вищеперелічених підстав.

ГЛАВА 15. Допит​

Стаття 74. Поняття та мета допиту​

Пояснення: Допит — це офіційне опитування особи правоохоронцями під протокол. Його мета — не залякати людину, а дізнатися чисті факти про те, що сталося, де ховаються докази, або хто насправді вчинив правопорушення.

74.1. Допит — це слідча (розшукова) дія, що проводиться уповноваженими органами досудового розслідування з метою отримання показань від свідка, потерпілого або підозрюваного, які можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.

74.2. Метою допиту є отримання повних, достовірних та об’єктивних відомостей про всі обставини кримінального правопорушення.

Стаття 75. Порядок виклику на допит​

Пояснення: НПУ чи СБУ не можуть викликати людину на допит телефонним дзвінком «на словах». Має бути офіційний документ, вручений завчасно, щоб громадянин міг підготуватися та знайти адвоката.

75.1. Особа викликається на допит до слідчого або прокурора шляхом особистого вручення офіційної паперової повістки.

75.2. Виклик може також здійснюватися за допомогою засобів електронного зв’язку (офіційні месенджери, електронна пошта), але з обов’язковим зазначенням точної дати, часу, місця проведення допиту та процесуального статусу особи.

75.3. Особа повинна бути повідомлена про виклик завчасно, не пізніше ніж за 24 години до початку проведення допиту.

Стаття 76. Права особи під час проведення допиту​

Пояснення: Головний щит громадянина під час слідчих дій. Правоохоронець зобов'язаний надати всі ці права, інакше протокол допиту суд просто викине зі справи.

76.1. Особа, яку допитують, має законне право:

• чітко знати, у якому саме кримінальному провадженні здійснюється допит, та свій офіційний процесуальний статус (свідок, потерпілий, підозрюваний);
• користуватися професійною правовою допомогою адвоката на будь-якому етапі;
• відмовитися давати будь-які показання або відповідати на запитання щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів (відповідно до статті 63 Конституції України);
• давати показання рідною мовою та безкоштовно користуватися послугами перекладача;
• особисто ознайомлюватися з текстом протоколу допиту та власноруч вносити до нього свої зауваження, виправлення чи доповнення;
• заявляти офіційні клопотання та відводи слідчому чи прокурору;
• оскаржувати будь-які протиправні дії уповноважених службових осіб у суді.

Стаття 77. Обов’язки учасників допиту​

77.1. Свідок та потерпілий зобов’язані з'явитися за викликом слідчого та давати виключно правдиві показання щодо відомих їм обставин справи.

77.2. Свідок перед початком опитування в обов'язковому порядку попереджається під підпис про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від дачі показань без поважних причин.

77.3. Підозрюваний (або обвинувачений) має право давати будь-які показання або повністю мовчати, і не несе жодної відповідальності за відмову відповідати на запитання слідства.

Стаття 78. Порядок проведення допиту та його тривалість​

Пояснення: Допит — це не марафон на витривалість. Закон чітко обмежує час, щоб правоохоронці не могли виснажити людину тривалим перебуванням у кабінеті та змусити підписати що завгодно.

78.1. Перед початком допиту всі присутні учасники зобов’язані офіційно представитися, пред'явити документи та підтвердити свої особисті дані. Слідчий зобов'язаний під підпис роз’яснити особі її права та обов’язки.

78.2. Допит проводиться виключно у формі усного опитування із послідовною фіксацією відповідей у письмовому протоколі.

ЗАБОРОНА: Слідчому чи прокурору суворо забороняється ставити допитуваній особі навідні запитання (такі, що містять у собі готову відповідь), або запитання, що умисно вводять особу в оману. Дозволяються лише прямі та уточнюючі запитання по суті справи.

78.3. Допит не може тривати безперервно понад 30 хвилин.

78.4. Після закінчення 30 хвилин особі обов'язково забезпечується право на перерву для відпочинку, харчування або конфіденційного спілкування з адвокатом.

Стаття 79. Учасники та фіксація допиту​

79.1. У кабінеті під час проведення допиту дозволяється присутність виключно таких законних суб'єктів:

• слідчий або прокурор, який веде провадження;
• допитувана особа (свідок, потерпілий, підозрюваний);
• офіційний адвокат (захисник) особи;
• залучений перекладач (за необхідності);
• законні представники (у разі допиту неповнолітніх).

79.2. Хід і результати допиту обов'язково фіксуються у письмовому Протоколі допиту.

79.3. За необхідності або за клопотанням сторін під час допиту застосовується безперервна технічна відео- або аудіофіксація. Отриманий відеозапис додається до матеріалів справи і зберігається до повного завершення кримінального провадження.

Стаття 80. Недопустимість порушень прав людини під час допиту​

Пояснення: Найсуворіше правило кодексу. Будь-які зізнання, вибиті силою, криками, шантажем чи обманом, автоматично анулюються. Для суду таких показань просто не існує.

ЗАБОРОНА: Під час допиту суворо забороняється застосування до особи фізичного чи психологічного насильства, катувань, погроз, обману, шантажу, залякування або будь-якого іншого протиправного тиску.

80.1. Показання, отримані від особи з порушенням її конституційних прав, або зафіксовані з порушенням встановленого цим Кодексом порядку, визнаються судом недопустимими доказами і не можуть бути використані для винесення вироку.

80.2. Особа за жодних обставин не може бути примушена до дачі показань або визнання своєї провини.

Стаття 81. Спеціальні обмеження та використання технічних засобів​

81.1. Допит проводиться виключно за наявності реальних та вагомих підстав для з'ясування обставин зареєстрованого кримінального провадження. Забороняється навмисне затягування часу допиту шляхом постановки беззмістовних, не пов'язаних зі справою або повторюваних питань.

81.2. Під час допиту, за письмовою та абсолютно добровільною згодою допитуваної особи, допускається проведення спеціального психофізіологічного інтерв'ю з використанням технічних засобів (зокрема поліграфа / детектора брехні).

ЗАБОРОНА: Примусове тестування особи на детекторі брехні (поліграфі) суворо забороняється. Результати такого тестування мають виключно орієнтовний або експертний характер і не можуть бути єдиною підставою для визнання особи винуватою.

ГЛАВА 16. Поверхнева перевірка​

Стаття 82. Поняття поверхневої перевірки​

Пояснення: Поверхнева перевірка — це швидкий візуальний огляд. Це ще не повноцінний глибокий обшук із понятими. Правоохоронець просто проводить руками по одягу або використовує металошукач, щоб переконатися, що людина не ховає зброю чи заборонені речовини.

82.1. Поверхнева перевірка як превентивний захід або невідкладна процесуальна дія є візуальним оглядом особи, що здійснюється шляхом проведення по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом (металошукачем) або технічним засобом, а також візуальним оглядом особистих речей, поклажі або транспортного засобу.

82.2. Поверхнева перевірка здійснюється уповноваженими працівниками правоохоронних органів з метою невідкладного виявлення небезпечних предметів, знарядь злочину або забезпечення безпеки під час подальших процесуальних дій.

Стаття 83. Підстави для проведення поверхневої перевірки​

Пояснення: Поліцейський чи працівник СБУ не може зупинити перехожого і почати обмацувати його кишені без причини. Для цього має спрацювати одна з чітких законних підстав (наприклад, орієнтування, заява очевидців або підозріла поведінка).

83.1. Працівник правоохоронного органу має законне право здійснювати поверхневу перевірку особи, її речей або транспортного засобу виключно за наявності таких підстав:

• існує обґрунтована підозра, що особа має при собі зброю, вибухівку, наркотичні засоби або інші заборонені в обігу предмети;
• перевірка необхідна для негайного виявлення знаряддя вчинення злочину, яке може перебувати у правопорушника;
• здійснення заходів із безпосереднього запобігання кримінальному чи адміністративному правопорушенню;
• третя особа (очевидець, потерпілий) прямо вказала на те, що конкретна особа щойно вчинила правопорушення або має при собі крадені речі;
• наявне офіційне орієнтування органу правопорядку на цю особу або на її транспортний засіб;
• особу зафіксовано безпосередньо під час вчинення правопорушення.

Стаття 84. Порядок та місце проведення перевірки​

Пояснення: Закон суворо захищає гідність людини. Чоловік-правоохоронець не має права обмацувати жінку (і навпаки). Також стаття чітко визначає, де саме проводиться перевірка — або на місці зупинки, або у відділку перед поміщенням камери.

84.1. Поверхнева перевірка особи на місці її зупинки (на вулиці, блокпосту тощо) повинна здійснюватися працівником правоохоронного органу тієї самої статі, що й особа, яку перевіряють.

84.2. ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ: Залежно від процесуальної ситуації, поверхнева перевірка обов'язково проводиться у таких місцях:

• безпосередньо на місці виявлення чи затримання особи — для забезпечення безпеки правоохоронців та вилучення небезпечних предметів перед транспортуванням;
• у кабінеті допиту чи спеціально відведеному приміщенні правоохоронного органу — безпосередньо перед початком проведення слідчих дій чи офіційного допиту;
• у приміщенні ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) — під час оформлення особи та безпосередньо перед її офіційним поміщенням до камери утримання.

84.3. Під час поверхневої перевірки речі чи транспортного засобу правоохоронець має право вимагати від особи відкрити сумку, багажник або двері автомобіля. Власник повинен самостійно показати вміст.

ЗАБОРОНА: Під час поверхневої перевірки правоохоронцям суворо забороняється самостійно порпатися в кишенях чи сумці особи без її дозволу, вивертати речі або пошкоджувати майно. Якщо виникає потреба примусово вилучити речі — проводиться повноцінний обшук чи виїмка із залученням понятих та складанням окремого протоколу.

ГЛАВА 17. Слідчі (розшукові) дії​

Стаття 85. Поняття обшуку​

Пояснення: Обшук — це серйозна примусова дія. Якщо при поверхневій перевірці поліція лише візуально оглядає людину, то при обшуку правоохоронці мають право заходити в будівлі, відкривати замки та ретельно перевертати речі, щоб знайти приховані докази, зброю чи розшукуваних злочинців.

85.1. Обшук є слідчою (розшуковою) дією примусового характеру, яка полягає у цілеспрямованому обстеженні приміщень, будівель, транспортних засобів та ділянок місцевості, що перебувають у віданні обшукуваної особи, організації або установи.

85.2. Обшук проводиться з метою виявлення, фіксації та вилучення знарядь кримінального правопорушення, зброї, предметів і цінностей, здобутих злочинним шляхом, документів, а також інших об'єктів, що мають значення для кримінального провадження, або для встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб і їх подальшого затримання.

Стаття 86. Обов'язкова відеофіксація обшуку​

Пояснення: Обшук без камери — це злочин з боку самих правоохоронців. Відеозапис захищає від підкидання нелегальних речей та фіксує кожен крок слідчих.

86.1. Під час проведення обшуку кожен співробітник, який його здійснює, зобов’язаний вести безперервну технічну відеофіксацію. На відеозаписі має бути чітко зафіксовано процес обстеження, виявлення предметів, обіг яких заборонено, або доказів злочину, а також дії всіх учасників обшуку.

ЗАБОРОНА: У разі відсутності безперервної відеофіксації з боку співробітників правоохоронного органу (відсутності технічних доказів законності процедури) — обшук визнається незаконним і має бути негайно припинений, а вилучені під час нього речі не мають юридичної сили.

86.2. Відеозапис процесу обшуку є невід'ємною частиною матеріалів справи і повинен зберігатися уповноваженим органом протягом мінімум 72 годин з моменту початку проведення цієї слідчої дії.

Стаття 87. Загальні підстави для проведення обшуку​

Пояснення: Для проведення обшуку в житлі чи офісі правоохоронці повинні мати залізобетонні підстави. Не можна прийти з обшуком просто через підозру — мають бути факти, що саме в цьому місці ховають докази.

87.1. Законними підставами для проведення обшуку володіння особи є наявність сукупності таких факторів:

• офіційно зареєстроване кримінальне правопорушення, в рамках якого ведеться розслідування;
• наявність обґрунтованих даних, що відшукувані речі, цінності, пристрої чи документи мають суттєве значення для досудового розслідування;
• відомості, що містяться у цих об'єктах, можуть виступати як прямі або непрямі докази під час судового розгляду;
• наявність чіткої інформації про те, що вказані речі, документи або розшукувані особи знаходяться саме у цьому житлі чи іншому приміщенні;
• проведення обшуку є найдоцільнішим, об'єктивним та ефективним способом відшукання зазначених об'єктів.

Стаття 88. Участь адвоката під час обшуку​

Пояснення: Громадянин має право на захист навіть під час несподіваного обшуку. Проте, щоб зловмисники умисно не затягували час, чекаючи на адвоката годинами, закон встановлює чіткі часові ліміти для його прибуття.

88.1. Обшук житла чи іншого володіння особи повинен проводитися за участю адвоката (захисника) цієї особи, якщо вона висловила таку вимогу правоохоронцям на початку слідчої дії.

88.2. Для реалізації права на захист правоохоронці надають особі можливість зв'язатися з адвокатом.

88.3. Якщо адвокат не відповідає на офіційне повідомлення чи виклик протягом 3 хвилин, або після отримання відповіді та згоди не з'являється на місце проведення обшуку протягом 10 хвилин, правоохоронні органи мають законне право розпочати та провести обшук без його безпосередньої присутності.

Стаття 89. Поняття та порядок проведення огляду​

Пояснення: Огляд — це вивчення відкритої місцевості чи речей. Його головна відмінність від обшуку полягає в тому, що огляд місця події можна провести навіть до того, як справу офіційно внесуть до реєстру (бо злочин стався прямо зараз і треба зафіксувати сліди, поки їх не змив дощ).

89.1. З метою виявлення та невідкладної фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий або прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп’ютерних даних.

89.2. Огляд житла чи іншого приватного володіння особи здійснюється виключно за правилами цього Кодексу, які передбачені для проведення обшуку житла.

89.3. Огляд комп’ютерних даних проводиться слідчим або прокурором шляхом обов'язкового відображення у протоколі інформації, яку вони містять, у формі, придатній для сприйняття (за допомогою електронних засобів, фотозйомки, відеозапису, зйомки екрана чи у паперовому вигляді).

89.4. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник або законний представник. З метою одержання кваліфікованої допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, до огляду можуть залучатися спеціалісти (криміналісти, медики, техніки).

89.5. Усі особи, у присутності яких здійснюється огляд, мають повне право робити офіційні заяви, які слідчий зобов'язаний занести до процесуального протоколу огляду.

89.6. Огляд місця події у невідкладних випадках є єдиною слідчою дією, яка може бути проведена до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). У такому разі відомості вносяться негайно після завершення огляду.

Стаття 90. Правила вилучення та обмеження під час огляду​

90.1. Слідчий або прокурор має повне право заборонити будь-якій особі залишати місце проведення огляду до його повного закінчення, а також вчинювати будь-які дії, що заважають роботі правоохоронців. Невиконання цієї вимоги тягне за собою відповідальність за непокору або перешкоджання слідству.

90.2. При проведенні огляду дозволяється вилучення виключно тих речей і документів, які мають безпосереднє значення для кримінального провадження, а також предметів, які повністю вилучені законом з цивільного обігу (нелегальна зброя, контрабанда тощо).

90.3. Усі вилучені під час огляду речі і документи підлягають негайному опису та опечатуванню на місці події із завіренням підписами всіх осіб, які брали участь у дії.

90.4. Якщо огляд речей на місці здійснити неможливо через складні умови, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді до моменту проведення їх остаточного огляду у відділку.

90.5. При огляді слідчий або спеціаліст мають право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани, схеми та виготовляти зліпки (наприклад, відбитків взуття чи шин автомобіля).

90.6. Предмети, які вилучені законом з вільного обігу, забираються правоохоронцями в обов'язковому порядку незалежно від їх відношення до конкретної справи. Усі інші вилучені речі, які не стосуються предметів, заборонених у цивільному обігу, вважаються тимчасово вилученим майном до рішення суду.

ГЛАВА 18. Негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД)​

Стаття 91. Поняття та підстави для проведення НСРД​

Пояснення: Негласні слідчі дії — це секретна робота правоохоронців (прослуховування телефонів, приховане стеження, таємний огляд кабінетів). Про них не знає ні сам підозрюваний, ні суспільство. Оскільки це сильно обмежує права людини, проводити їх можна лише тоді, коли звичайними методами (допитами чи обшуками) дізнатися правду просто неможливо.

91.1. Негласні слідчі (розшукові) дії (НСРД) — це різновид слідчих дій, відомості про факт, перебіг, матеріали та методи проведення яких є конфіденційними, становлять державну таємницю і не підлягають розголошенню, за винятком випадків, прямо передбачених цим Кодексом.

91.2. Негласні слідчі дії проводяться виключно у кримінальних провадженнях щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, і лише у випадках, якщо відомості про правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший (відкритий) спосіб.

91.3. Рішення про проведення негласних слідчих дій приймається у формі постанови прокурора або на підставі ухвали слідчого судді (за клопотанням слідчого чи прокурора). Прокурор, який здійснює процесуальне керівництво, має беззаперечне право в будь-який момент припинити подальше проведення НСРД, якщо потреба в них відпала.

91.4. У рішенні про дозвіл на проведення НСРД обов'язково зазначається конкретний строк її тривалості. Максимальний строк проведення однієї негласної слідчої дії становить не більше 4 діб (96 годин) з моменту набрання рішенням чинності.

91.5. Право на безпосереднє проведення негласних слідчих дій має слідчий, який веде кримінальне провадження, або за його офіційним дорученням — уповноважені оперативні підрозділи:

• Національної поліції України;
• Служби безпеки України;
• Державної прикордонної служби України;
• органів та установ виконання покарань і слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС).

Стаття 92. Обов'язкове повідомлення осіб про проведення НСРД​

Пояснення: Закон захищає громадян. Якщо правоохоронці таємно стежили за людиною або слухали її розмови, а підозри не підтвердилися (або слідство вже завершено), держава зобов'язана офіційно і письмово зізнатися громадянину: «Ми за вами стежили». Приховати цей факт назавжди — заборонено.

92.1. Особи, конституційні права та свободи яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих дій, а також підозрюваний та його офіційний захисник (адвокат) мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про факт такого обмеження.

92.2. Конкретний час надіслання такого повідомлення визначається прокурором із урахуванням відсутності або наявності реальних загроз для досягнення мети розслідування, суспільної безпеки, або загрози життю і здоров’ю осіб, які брали участь у проведенні НСРД (наприклад, таємних агентів або інформаторів).

92.3. ГРАНИЧНИЙ СТРОК: Відповідне письмове повідомлення про факт проведення негласної слідчої дії у будь-якому разі повинне бути здійснене правоохоронцями не пізніше моменту звернення прокурора до суду з остаточним обвинувальним актом.

Стаття 93. Види негласних слідчих (розшукових) дій​

Пояснення: Чіткий перелік того, що саме мають право таємно робити оперативники та слідчі під час розслідування справи. Будь-які інші методи, які не вказані в цьому списку (наприклад, шантаж або самовільний злом особистих акаунтів без ухвали), є кримінальним злочином.

93.1. Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій уповноваженим органам дозволяється виключно:

аудіо-, відеоконтроль особи або конкретного місця — прихована фіксація розмов, дій, зустрічей або певних подій за допомогою спеціальних технічних засобів без відома та згоди особи;
зняття інформації з електронних комунікаційних мереж — законне перехоплення, відбір, зчитування та фіксація текстових, звукових чи цифрових даних, що передаються каналами зв’язку або зберігаються в електронних системах і базах даних;
фіксація переговорів, повідомлень та інших форм комунікації — запис телефонних дзвінків, електронного листування та інших видів обміну інформацією;
візуальне спостереження за особою, річчю або публічним місцем — таємне фізичне або технічне стеження з метою фіксації маршрутів пересування та контактів об'єкта;
встановлення та приховане використання технічних засобів отримання інформації (мікрофонів, камер, трекерів стеження);
проникнення до житла, офісу чи іншого приватного володіння особи — таємне відвідування приміщення оперативниками для встановлення прослуховування або огляду, виключно у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом;
отримання зразків, документів або предметів без розкриття факту їх вилучення — таємне взяття речей для експертизи (наприклад, відбитків пальців з келиха чи копій документів), якщо це чітко дозволено постановою прокурора.

ЗАБОРОНА: Використання будь-яких матеріалів, отриманих під час НСРД, які не були погоджені прокурором або судом, як доказів у судовому процесі суворо забороняється. Вони визнаються нікчемними.

ГЛАВА 19. Експертиза​

Стаття 94. Поняття судової експертизи та статус експерта​

Пояснення: Експертиза — це дослідження, яке проводять професіонали у сферах, де звичайний слідчий не має достатньо знань. Наприклад, щоб визначити, з якої зброї випущено кулю, потрібен баліст, а щоб оцінити характер тілесних ушкоджень — кваліфікований лікар (хірург чи патологоанатом) з офіційної установи охорони здоров'я.

94.1. Судова експертиза — это дослідження експертом на підставі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини кримінального провадження.

94.2. Судовим експертом у кримінальному провадженні може виступати особа, яка володіє необхідними спеціальними знаннями для надання експертного висновку, і чий рівень кваліфікації та обізнаності у професійному питанні не викликає сумнівів у слідства чи суду.

94.3. Професійні медичні працівники та хірурги закладів охорони здоров'я системи Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) залучаються до кримінального провадження як судово-медичні експерти для проведення відповідних медичних досліджень, встановлення характеру і ступеня важкості поранень чи причин смерті особи.

Стаття 95. Вимоги до незалежності та упередженості експерта​

Пояснення: Експерт має бути «суддею від науки». Якщо він є другом підозрюваного або родичем потерпілого, його висновок вважатиметься сфальсифікованим. Експерт відповідає своєю репутацією та свободою за чесність дослідження.

95.1. Судовий експерт обов’язково має бути особою, яка жодним чином особисто не причетна до цієї кримінальної справи, є повністю незалежною та незацікавленою у результатах розслідування.

95.2. Висновки експерта повинні базуватися виключно на його особистих наукових і практичних знаннях, проведених дослідженнях, офіційних методиках та чистій практиці.

ЗАБОРОНА: За наявності будь-яких обставин, які викликають сумнів у неупередженості експерта (наприклад, службова залежність від сторін справи, родинні зв'язки), такий експерт зобов’язаний заявити самовідвід, або йому може бути заявлено відвід учасниками процесу.

Стаття 96. Порядок підготовки та проведення експертизи​

96.1. Перед безпосереднім проведенням досліджень, судовий експерт має повне право та зобов'язаний детально ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, які стосуються предмета експертизи, для формування повної та об'єктивної картини подій.

96.2. Слідчий або прокурор забезпечують надання експерту всіх наявних об'єктів для дослідження (речових доказів, зразків для порівняння, документів, комп'ютерних даних чи технічних записів).

Стаття 97. Проведення експертизи за відсутності прямих матеріальних доказів​

Пояснення: Бувають ситуації, коли фізичні докази (наприклад, сам автомобіль після ДТП або пошкоджене майно) були знищені або відсутні на момент проведення експертизи. У такому разі закон дозволяє експерту працювати з паперами — аналізувати покази очевидців та протоколи оглядів, щоб науково відтворити хід подій.

97.1. У разі, якщо безпосередні технічні, фото- або відеодокази обставин події відсутні або були знищені, судовий експерт має право зробити висновок на підставі аналізу письмових показань свідків, потерпілих та офіційних протоколів, складених слідчими органами.

97.2. На основі зазначених матеріалів експерт здійснює науково-методичне відтворення картини та хронології подій правоохоронними органами для надання остаточних відповідей на поставлені слідством питання.

Стаття 98. Обов’язкова фіксація та висновок експертизи​

98.1. Хід проведення експертного дослідження, застосовані методи та отримані результати в обов'язковому порядку фіксуються експертом шляхом складання офіційного письмового Висновку експерта.

98.2. Проведення складних експертних дій (зокрема судово-медичних розтинів, балістичних експериментів, огляду тілесних ушкоджень живцем) підлягає обов'язковій технічній відео- та фотофіксації. Отримані фото- та відеоматеріали долучаються до висновку як невід'ємні додатки.

98.3. Письмовий висновок підписується судовим експертом особисто, завіряється печаткою установи та передається слідчому для залучення до матеріалів кримінального провадження як офіційний доказ.

РОЗДІЛ IV. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ​

ГЛАВА 20. Загальні положення про судовий розгляд справи​

Стаття 99. Строки та загальний порядок судового розгляду​

Пояснення: Суд не має права роками тримати справу на полиці. З моменту, як прокурор приніс обвинувальний акт, у суду є рівно 3 дні, щоб повністю розглянути справу і винести рішення. Обвинувачений обов'язково має бути в залі, але якщо він утік — суд розгляне справу без нього.

99.1. Судовий розгляд справи у першій інстанції, а також розгляд апеляційної скарги повинен бути розпочатий і повністю завершений протягом 3 календарних днів з моменту офіційного прийняття судом до свого провадження обвинувального акта чи відповідної скарги.

99.2. Судовий розгляд здійснюється у відкритому або закритому судовому засіданні з обов’язковою особистою участю сторін кримінального провадження (прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілого).

99.3. Виняток: Розгляд справи за відсутності обвинуваченого допускається виключно у випадках, якщо особа умисно переховується від органів правосуддя, або якщо особа офіційно повідомила суд про неможливість прибуття з поважних причин та клопотала про розгляд справи за її відсутності.

Стаття 100. Право на подання клопотань та строки їх розгляду​

100.1. Після офіційного скерування обвинувального акта до суду, сторони провадження мають законне право подати письмове клопотання щодо:

• неправомірних чи протиправних дій слідчих, прокурорів, адвокатів або інших учасників під час досудового розслідування;
• зміни дати чи часу проведення судового засідання з поважних причин;
• інших суттєвих обставин, які можуть прямо вплинути на об'єктивність судового рішення.

100.2. Суд зобов'язаний негайно розглянути кожне подане клопотання та надати автору офіційну письмову відповідь (ухвалу) про його задоволення або вмотивовану відмову в найкоротші терміни.

100.3. Судове засідання за заявою чи позовом позивача має бути призначене та проведене протягом 3 днів з моменту офіційної реєстрації такої заяви в судовому реєстрі.

Стаття 101. Порядок та етапи проведення судового засідання​

Пояснення: Судове засідання — це чіткий ритуал, де кожен крок іде один за одним. Слідчий суддя чи голова суду не мають права міняти етапи місцями: спочатку розглядають прохання (клопотання), потім слухають прокурора, вивчають докази, сперечаються в дебатах і лише в самому кінці виноситься вирок.

101.1. Судове засідання здійснюється у чітко визначеній хронологічній послідовності за такими етапами:

1.Відкриття судового засідання:Етап 1.
Суддя оголошує яке засідання слухається, перевіряє присутніх, встановлює особи учасників та роз'яснює їм права й обов'язки.
2.Розгляд клопотань:Етап 2.
Сторони заявляють відводи судді, просять викликати додаткових свідків або долучити нові матеріали до справи.
3.Оголошення суті справи:Етап 3.
Суддя коротко описує фабулу справи, а прокурор офіційно зачитує вголос обвинувальний акт проти підсудного.
4.Дослідження доказів:Етап 4.
Проводиться прямий допит свідків та експертів, зачитуються письмові документи, переглядаються наявні відео- та фотоматеріали.
5.Судові дебати та останнє слово:Етап 5.
Фінальні виступи сторін. Прокурор просить покарання, адвокат захищає. Після дебатів підсудний обов'язково виголошує своє останнє слово.
6.Прийняття та оголошення рішення:Етап 6.
Суддя йде до нарадчої кімнати. Повернувшись, він зачитує офіційне рішення суду (вирок, ухвалу чи постанову) для всіх присутніх.

Стаття 102. Документи, необхідні для розгляду справи​

Пояснення: Без належних паперів суд навіть не почне розмову. Якщо правоохоронці забули підписати обвинувальний акт у прокурора або не додали копію підозри — суддя негайно закриє засідання і відмовить у розгляді.

102.1. Для офіційного початку судового процесу та розгляду справи по суті правоохоронні органи зобов'язані надати суду такий повний пакет документів:

• офіційне Повідомлення про підозру;
• копію врученої повістки на допит;
• оригінал Обвинувального акта, який обов'язково підписаний і затверджений процесуальним прокурором;
• матеріали досудового розслідування та безпосередні докази вчинення правопорушення.

ЗАБОРОНА: У разі відсутності будь-якого з вищеперелічених документів або наявності в них критичних помилок, суд виносить ухвалу про відмову у розгляді справи та повертає матеріали правоохоронцям.

Стаття 103. Виклик учасників та наслідки неявки​

103.1. Усі учасники судового процесу викликаються на засідання шляхом офіційного вручення судової повістки про виклик із зазначенням точного часу та місця.

103.2. Якщо обвинувачений, який був належним чином повідомлений, не з'явився на судове засідання і не надав суду документів про наявність поважних причин своєї відсутності (хвороба, службове відрядження тощо), суд має законне право провести засідання та ухвалити остаточне рішення за його відсутності.

Стаття 104. Види судових засідань за формою проведення​

Пояснення: Зазвичай суди відкриті — туди може зайти будь-який громадянин чи журналіст. Але у виняткових випадках, коли справа стосується дітей, державних таємниць або статевих злочинів, суддя закриває двері для сторонніх, щоб захистити людей.

104.1. Закрите судове засідання. Суд може прийняти рішення про проведення всього судового процесу або його окремої частини в закритому режимі виключно у таких випадках:

• якщо обвинуваченою особою є неповнолітній (не досяг 18 років);
• під час розгляду справ про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;
• для запобігання розголошенню конфіденційних відомостей про особисте чи сімейне життя, а також обставин, що принижують гідність людини;
• якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка суворо охороняється законом;
• для забезпечення реальної безпеки свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.

104.2. На судовому розгляді в закритому засіданні мають право бути присутніми виключно суддя, секретар, сторони справи (прокурор, підсудний, адвокат) та безпосередній потерпілий.

104.3. В усіх інших випадках судові засідання є абсолютно відкритими. Будь-яка особа має право бути присутньою в залі суду.

Стаття 105. Види та властивості судових рішень​

Пояснення: Три головні інструменти судді. Вирок — карає або виправдовує у злочинах. Ухвала — вирішує поточні питання (випустити під заставу, перенести суд). Постанова — виноситься суддею особисто, коли розглядається просте адміністративне порушення (наприклад, штраф за порушення ПДР).

105.1. За результатами розгляду справ суд ухвалює такі види рішень:

Вирок суду — головне і підсумкове рішення у кримінальній справі, яким особа офіційно визнається винною з призначенням покарання, або повністю виправдовується.
Ухвала суду — процесуальне рішення, що виноситься під час досудового слідства або суду для вирішення поточних питань (обрання чи продовження запобіжного заходу, задоволення клопотань тощо).
Постанова суду — рішення, яке ухвалюється суддею одноособово під час розгляду справ про адміністративні правопорушення або в інших випадках, передбачених законом.

105.2. Кожне судове рішення без винятку повинно мати три обов'язкові властивості:

Законність: ухвалене компетентним судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням цього Кодексу.
Обґрунтованість: ухвалене на основі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджуються реальними дослідженими доказами.
Вмотивованість: рішення, в тексті якого суддя чітко, детально та письмово навів усі законні мотиви, аргументи та підстави для його прийняття.

РОЗДІЛ V. ПРИКІНЦЕВІ ТА ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ​

Стаття 106. Набрання чинності Кодексом​

Цей Кодекс набирає чинності з моменту його офіційного затвердження Парламентом Чорноморського Краю.

Стаття 107. Порядок внесення змін та доповнень​

1. Цей закон може бути змінений або доповнений виключно шляхом офіційного внесення, розгляду та ухвалення відповідного законопроєкту про внесення змін до «Кримінальний процесуальний кодекс Чорноморського Краю » у порядку, встановленому Парламентом держави.

 

[Євген Волкер]

Вітаю.

Розглянувши Ваш Закоропроєкт Виношу вердикт про прийняття та передання до обговорення Парламентом та Офісом президента!