Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ):Кіріл Трубенко Вікторовіч
Стать: Чоловіча
Мати - Трубенко Юля
Батько - Трубенко Віктор
Зріст та вага: 180, 90
Дата народження: 15 березня 1998
Вік:27
Національність: Українець
Місце проживання:Південне містечко, Україна
Захоплення: Футбол
Сімейний стан: Женат
Статура: Нормостеїчна
Колір очей: Голубие
Зачіска: коротка
Відмітні знаки: шрам на ноге
Кіріл Трубенко народився 15 березня 1998 року в маленькому містечку на півдні України, де життя текло розмірено й майже завжди за одним і тим самим сценарієм. Його родина не мала великого достатку: батько — автомеханік, який усе життя лагодив чужі авто в старенькому гаражі на околиці, а мати працювала медсестрою в районній лікарні. З самого дитинства Кіріл вирізнявся серед однолітків впертим характером, непокірною вдачею та загостреним відчуттям справедливості. Він не любив, коли сильні ображали слабших, і не терпів чужої зверхності. З дитячих років його часто можна було знайти у дворі, де він возився з велосипедами, мопедами або просто ганяв м’яча з хлопцями до пізнього вечора. Вперше серйозна неприємність трапилася з ним у п’ятнадцятирічному віці, коли через бійку на стадіоні його ледь не притягнули до кримінальної відповідальності. Тоді лише завдяки батьковим зв’язкам і матері, яка благала слідчого, усе обійшлося умовним покаранням. Ця історія залишила слід у його характері, показавши, що світ несправедливий, а вирішують у ньому лише сила, зв’язки та вірні друзі. Після закінчення школи Кіріл не довго думав, куди вступати, і поїхав до обласного центру, де вивчився на електрика. Проте офіційна робота швидко йому набридла. Його більше приваблювали стрітрейсинг, старі гаражі, мотори, швидкість і адреналін. Він почав підробляти то в автомайстерні, то на авторазборці, де за потрібну суму можна було знайти все, що завгодно. У нього завжди були свої люди, потрібні контакти й речі, які краще не показувати поліції. Його знали як мовчазного, але надійного хлопця, що завжди прийде на виручку, якщо справа того варта. У 2018 році Кіріла призвали до армії. Потрапив до мотопіхотного батальйону, а незабаром опинився на сході країни. Там він уперше відчув справжній страх, адже війна — це не фільми й не історії на кухні. Це реальний ризик, коли за рогом може чекати снайпер, а кожен виїзд може стати останнім. Але там він знайшов побратимів, таких самих, як і він: справжніх, міцних, чесних людей, які не зраджують і не кидають. Армія загартувала його характер, навчила тримати удар і приймати рішення за секунди. Саме там він отримав один зі своїх шрамів — уламок пробив захисний щиток, залишивши слід від брови до скроні. Після демобілізації він повернувся додому зовсім іншою людиною. Тепер він ще більше цінував життя, близьких і справжню дружбу. Він не довіряв поліції, чиновникам і владі загалом, бо знав, як у цій країні насправді вирішуються питання. З того часу Кіріл жив за власними правилами: якщо дав слово — тримай, якщо маєш друзів — стань за них горою. Він не розкидався словами, а якщо щось обіцяв, то робив, хоч як би складно не було. Його життєве кредо залишалося незмінним: «Свій за своїх, чужим — закон». У повсякденному житті Кіріл виглядає доволі просто. Середній зріст, міцна статура, коротке темне волосся, карі очі, в яких читається життєвий досвід і прихована напруга. На обличчі кілька ледь помітних шрамів, один із яких добре видно при близькому розгляді. Одягається він практично: джинси, футболки, шкіряна або джинсова куртка з безліччю кишень, у яких завжди знайдеться запальничка, ніж або якісь потрібні дрібниці. На шиї — армійський жетон, який він не знімає з моменту повернення з війни. Його пристрасть — швидкі автомобілі, стрітрейсинг, нічні міські вулиці та стара рок-музика в навушниках. Він любить каву без цукру, ментолові сигарети та тишу, якої майже ніколи немає у великому місті. Коли нервує або задумується, має звичку клацати запальничкою. Його мало хто може дійсно зрозуміти, але ті, кому вдалося стати для нього своїм, знають: це людина слова й честі. Він ніколи не кине товариша, навіть якщо всЙому байдужа думка оточення, він живе за своїми правилами й цінує прості речі: вірність, дружбу, повагу й свободу. Для нього важливі не гроші, не статус і не красиві слова, а вчинки. Він знає ціну життя і вміє цінувати кожну мить. Його історія — це історія людини, яка пройшла вогонь, воду і зраду, але залишилася собою.е піде шкереберть.
Фото:
Стать: Чоловіча
Мати - Трубенко Юля
Батько - Трубенко Віктор
Зріст та вага: 180, 90
Дата народження: 15 березня 1998
Вік:27
Національність: Українець
Місце проживання:Південне містечко, Україна
Захоплення: Футбол
Сімейний стан: Женат
Статура: Нормостеїчна
Колір очей: Голубие
Зачіска: коротка
Відмітні знаки: шрам на ноге
Кіріл Трубенко народився 15 березня 1998 року в маленькому містечку на півдні України, де життя текло розмірено й майже завжди за одним і тим самим сценарієм. Його родина не мала великого достатку: батько — автомеханік, який усе життя лагодив чужі авто в старенькому гаражі на околиці, а мати працювала медсестрою в районній лікарні. З самого дитинства Кіріл вирізнявся серед однолітків впертим характером, непокірною вдачею та загостреним відчуттям справедливості. Він не любив, коли сильні ображали слабших, і не терпів чужої зверхності. З дитячих років його часто можна було знайти у дворі, де він возився з велосипедами, мопедами або просто ганяв м’яча з хлопцями до пізнього вечора. Вперше серйозна неприємність трапилася з ним у п’ятнадцятирічному віці, коли через бійку на стадіоні його ледь не притягнули до кримінальної відповідальності. Тоді лише завдяки батьковим зв’язкам і матері, яка благала слідчого, усе обійшлося умовним покаранням. Ця історія залишила слід у його характері, показавши, що світ несправедливий, а вирішують у ньому лише сила, зв’язки та вірні друзі. Після закінчення школи Кіріл не довго думав, куди вступати, і поїхав до обласного центру, де вивчився на електрика. Проте офіційна робота швидко йому набридла. Його більше приваблювали стрітрейсинг, старі гаражі, мотори, швидкість і адреналін. Він почав підробляти то в автомайстерні, то на авторазборці, де за потрібну суму можна було знайти все, що завгодно. У нього завжди були свої люди, потрібні контакти й речі, які краще не показувати поліції. Його знали як мовчазного, але надійного хлопця, що завжди прийде на виручку, якщо справа того варта. У 2018 році Кіріла призвали до армії. Потрапив до мотопіхотного батальйону, а незабаром опинився на сході країни. Там він уперше відчув справжній страх, адже війна — це не фільми й не історії на кухні. Це реальний ризик, коли за рогом може чекати снайпер, а кожен виїзд може стати останнім. Але там він знайшов побратимів, таких самих, як і він: справжніх, міцних, чесних людей, які не зраджують і не кидають. Армія загартувала його характер, навчила тримати удар і приймати рішення за секунди. Саме там він отримав один зі своїх шрамів — уламок пробив захисний щиток, залишивши слід від брови до скроні. Після демобілізації він повернувся додому зовсім іншою людиною. Тепер він ще більше цінував життя, близьких і справжню дружбу. Він не довіряв поліції, чиновникам і владі загалом, бо знав, як у цій країні насправді вирішуються питання. З того часу Кіріл жив за власними правилами: якщо дав слово — тримай, якщо маєш друзів — стань за них горою. Він не розкидався словами, а якщо щось обіцяв, то робив, хоч як би складно не було. Його життєве кредо залишалося незмінним: «Свій за своїх, чужим — закон». У повсякденному житті Кіріл виглядає доволі просто. Середній зріст, міцна статура, коротке темне волосся, карі очі, в яких читається життєвий досвід і прихована напруга. На обличчі кілька ледь помітних шрамів, один із яких добре видно при близькому розгляді. Одягається він практично: джинси, футболки, шкіряна або джинсова куртка з безліччю кишень, у яких завжди знайдеться запальничка, ніж або якісь потрібні дрібниці. На шиї — армійський жетон, який він не знімає з моменту повернення з війни. Його пристрасть — швидкі автомобілі, стрітрейсинг, нічні міські вулиці та стара рок-музика в навушниках. Він любить каву без цукру, ментолові сигарети та тишу, якої майже ніколи немає у великому місті. Коли нервує або задумується, має звичку клацати запальничкою. Його мало хто може дійсно зрозуміти, але ті, кому вдалося стати для нього своїм, знають: це людина слова й честі. Він ніколи не кине товариша, навіть якщо всЙому байдужа думка оточення, він живе за своїми правилами й цінує прості речі: вірність, дружбу, повагу й свободу. Для нього важливі не гроші, не статус і не красиві слова, а вчинки. Він знає ціну життя і вміє цінувати кожну мить. Його історія — це історія людини, яка пройшла вогонь, воду і зраду, але залишилася собою.е піде шкереберть.
Фото:
