Лео Мурр Вячеславович народився 6 березня 1980 року у місті Берлін. У сім'ї психіатрів Мері та Генріха Вячеславовича. На час пологів Лео, матері було 20 років, а батькові 32 роки, попри молодий вік матері, пологи проходили важко, але були успішними, і після кількох хірургічних втручань здоров'ю Фрідріха та Мері нічого не загрожувала. Народжений син, за деякими джерелами, був небажаний. Про це може свідчити запис та спроба аборту, в якому було відмовлено через пізній термін плоду.
Відразу після пологів, внаслідок сильної зайнятості батьків, він був майже відразу відданий на виховання прислуги. Тільки одна з прислуг дала коротку письмову відповідь на це, в якій розповіла, що народження дитини не надто позначилося на їхніх батьках. Їхній стиль життя не змінився, ніби дитину зовсім немає. Після закінчення періоду грудного вигодовування батьки почали бачитися с маленьким Фрідріхом лише один раз на тиждень. Няня у своєму листі підмітила що дитина була дуже тиха, дуже рідко плакала і в основному мовчки лежала, дивлячись за все, що її оточувало.
Розділ 2. Батьки
Познайомилися Мері під час навчання в університеті у 1960 році, на факультеті психології. На той час Вячеслав був змушений займатися викладацькою діяльністю у зв'язку з деякими проблемами у науковій роботі та розбіжностями з керівництвом проєктів. Викладав він практичну психотерапію та наркологію кілька разів на тиждень на факультеті у Мері. Не дивлячись на рідкі зустрічі, цього часу вистачило, щоб пара узаконила свої стосунки.
Вячеслав Вячеславович весь свій час присвячували роботі й практично не спілкувалися один з одним. Це були стосунки зовсім іншого рівня. Складно сказати чи було в них кохання, скоріше їхні стосунки були просто вигідними обом.
Уся наукова праця Вячеслава лягала в роботу з нервово-паралітичними та психотропними газами, які були розроблені та застосовувалися у війні 1939 - 1945 роках. Покращуючи структури для військових розробок, він отримував підтримку влади, завдяки чому міг не відмовляти собі в експериментах і був фінансово забезпеченим.
Мері ж після закінчення навчання пішла на роботу до психіатричної лікарні, де іноді перетиналася з Генріхом, беручи опосередковану участь у розробках. За деякими зі звітів можна відзначити надзвичайно дивний підхід до лікування хворих з боку Мері Вячеславівни Більшість пацієнтів помирали під час лікування. Але, попри це, все було в рамках закону.
Розділ 3. Дошкільний період
Дитинство Лео було відносно складним у порівнянні з іншими дітьми тої епохи. До семи років, поки він не пішов до школи, весь свій час проводив в особняку, інколи виходячи в садок, щоб спостерігати за тваринами, що жили в ньому. Відсутність іграшок, друзів та інших розваг (враховуючи те, що прислуги були зайняті іншою роботою), розвила в ньому "хвору" любов до книжок. Спочатку він розглядав малюнки з зображенням анатомічної будови мозку, тіла та структури хімічних елементів. Няні періодично вчили Фрідріха читати й писати. Весь дошкільний період розум хлопчика був поглинути книжками, а не спілкуванням з людьми.
Дитина зростала замкненою в собі, постійно знаходився наодинці зі своїми думками. Ніхто не знав про його страхи і переживання. З кожним роком Фрідріх ставав жорстокішим і холоднокровнішим, а страхи - слабшими через низьку емоціональність дитини.
Розділ 4. Шкільні роки
Шкільний період був одним із найпродуктивніших в отриманні знань Лео, проте з погляду соціалізації він ніяк на ньому не позначився. За весь шкільний період він не обзавівся друзями та знайомими. Пропускаючи зустрічі після школи однокласників, він йшов додому, де продовжував навчатися.
У навчанні він ніяк особливо не відрізнявся від інших учнів. Хіба що з біології та хімії він досяг успіху і був найкращим у класі, але по всьому іншому він був близький до двієчників. Не сказати що він не міг зрозуміти шкільну програму, просто його не особливо цікавили інші предмети.
Вдома ж він продовжував досліджувати бібліотеку батьків, яка постійно поповнювалася новими книгами, даючи йому нові знання. Відсутність контролю за ним у цьому віці розв'язала йому руки у пізнанні світу. Окрім читання книг він уже почав робити досліди та дослідження живих організмів. Піддослідними, звичайно ж, були щури і всякі дрібні тварини.
Батькова лабораторія давала потрібні інструменти, а книги знання. Так і почалися перші експерименти із застосуванням хімії та електрики для відстеження реакцій тварин на них. Слуги маєтку не перешкоджали йому, як і батьки яким насправді було все одно на нього. З кожним роком навчання в школі досліди ставали витонченими, включаючи в себе тепер і розтин живих тваринок. Школа була ним закінчена без особливих нагород, дивно, що він зміг її закінчити, хоча був на межі виключення через оцінки. Але високий статус батька та його втручання до навчання, дозволило Фрідріху закінчити її.
Розділ 5. Університет
Після закінчення школи Лео вступив до одного з медичних університетів Берліна на факультет психіатрії.
Не дивлячись на не найкращі оцінки зі школи він зміг скласти вступні іспити, з цим йому допомогли зв'язки та статус його батька.
Навчання в університеті давалося набагато легше, ніж у школі завдяки більшій кількості предметів, які йому подобалися. Тоді ж він увійшов до числа найкращих учнів, показуючи свій потенціал.
Тільки в роки навчання в університеті Фрідріх став розуміти як важливо вміння спілкуватися і знаходити спільну мову з людьми. Тому крім вивчення медицини він глибше почав вивчати психологію, шукаючи спільну мову з одногрупниками які були йому більш приємнішими співрозмовниками, ніж однокласники в школі. Знаходячи нові контакти він поступово став соціалізуватися, хоч і залишався замкнутий у собі не підтримуючи великі скупчення людей і не приходячи на масові заходи.
За правилами університету вибір та вивчення другої мови на вибір було обов'язковим. Вибір Фрідріха впав саме російською завдяки російським вченим у сфері психології. Знання він засвоював досить швидко, та й читати книги в оригіналі давали більше інформації, ніж у перекладі. Так його знання мови почало збільшуватись. Крім російської мови він також почав вивчати українську та польську через деяку їх схожість.
Усі практичні заняття проходили у російських клініках даючи Фрідріху нові знання. Після повернення на батьківщину він уже застосовував свої нові знання з практичного боку у не дуже гуманних експериментах.
Розділ 6. Доросле життя
30 травня 2007 року Лео Мурр Вячеславович у віці 27 років закінчив навчання в університеті та отримав ліцензію психіатра. Одразу ж він заступив на роботу до психіатричної лікарні, де його батько обіймав посаду головного лікаря.
Перші роки роботи щодо нього був претензій з погляду етики стосовно пацієнтів. Звичайно його роботи були не надто гуманні, але благо він умів вибирати пацієнтів, які вже навряд чи зможуть вийти з цієї установи або скаржитися родичам.
Робота його тривала 15 років, поки у “БНД” не почали ставити незручні питання та підозри у питаннях щодо його роботи та збільшення смертності з періоду початку його роботи. У зв'язку з чим Фрідріх почав акуратніше працювати, намагаючись не привертати до себе великої уваги. Залишки зв'язків батька дозволило йому дізнатися про своє становище та докази проти себе які є в уряду, після чого він у терміновому порядку залишив територію Німеччини ховаючись з поля зору. Виїхавши спочатку до ***********************************, а потім до України, через незручні умови роботи та низький рівень медицини у першій країні. В Україні він почав роботу консультуючого психолога. Також почав краще вивчати мову, проходити курси підвищення кваліфікації. Але подальша його доля була не відома.
Розділ 7. Особистість
Лео Вячеславович, дуже оригінальна особистість. Цинічний, жорстокий, з певними розладами психіки які майже неможливо помітити через його навички у психіатрії. Має низький рівень витримки, тому може часто зірватися на агресивні дії. Не дивлячись на все це він залишається дуже обережний, через що не має проблем з законом. Фрідріх був інтровертом з низьким рівнем співпереживання, та соціофобією. Його навички у медицини, хімії, психології, електроніці, хірургії на досить високому рівні що дозволяє йому експериментувати роблячи нові способи для лікування психічний захворювань. Приймаючи легкі наркотичні препарати свого виробництва він порушив свої нейроні закінчення, через що у нього низький рівень емоціональности, та страху. Попри все він має страх за своє життя, і саме це є обмежувач у діях не даючи йому повної свободи дій.
Відразу після пологів, внаслідок сильної зайнятості батьків, він був майже відразу відданий на виховання прислуги. Тільки одна з прислуг дала коротку письмову відповідь на це, в якій розповіла, що народження дитини не надто позначилося на їхніх батьках. Їхній стиль життя не змінився, ніби дитину зовсім немає. Після закінчення періоду грудного вигодовування батьки почали бачитися с маленьким Фрідріхом лише один раз на тиждень. Няня у своєму листі підмітила що дитина була дуже тиха, дуже рідко плакала і в основному мовчки лежала, дивлячись за все, що її оточувало.
Розділ 2. Батьки
Познайомилися Мері під час навчання в університеті у 1960 році, на факультеті психології. На той час Вячеслав був змушений займатися викладацькою діяльністю у зв'язку з деякими проблемами у науковій роботі та розбіжностями з керівництвом проєктів. Викладав він практичну психотерапію та наркологію кілька разів на тиждень на факультеті у Мері. Не дивлячись на рідкі зустрічі, цього часу вистачило, щоб пара узаконила свої стосунки.
Вячеслав Вячеславович весь свій час присвячували роботі й практично не спілкувалися один з одним. Це були стосунки зовсім іншого рівня. Складно сказати чи було в них кохання, скоріше їхні стосунки були просто вигідними обом.
Уся наукова праця Вячеслава лягала в роботу з нервово-паралітичними та психотропними газами, які були розроблені та застосовувалися у війні 1939 - 1945 роках. Покращуючи структури для військових розробок, він отримував підтримку влади, завдяки чому міг не відмовляти собі в експериментах і був фінансово забезпеченим.
Мері ж після закінчення навчання пішла на роботу до психіатричної лікарні, де іноді перетиналася з Генріхом, беручи опосередковану участь у розробках. За деякими зі звітів можна відзначити надзвичайно дивний підхід до лікування хворих з боку Мері Вячеславівни Більшість пацієнтів помирали під час лікування. Але, попри це, все було в рамках закону.
Розділ 3. Дошкільний період
Дитинство Лео було відносно складним у порівнянні з іншими дітьми тої епохи. До семи років, поки він не пішов до школи, весь свій час проводив в особняку, інколи виходячи в садок, щоб спостерігати за тваринами, що жили в ньому. Відсутність іграшок, друзів та інших розваг (враховуючи те, що прислуги були зайняті іншою роботою), розвила в ньому "хвору" любов до книжок. Спочатку він розглядав малюнки з зображенням анатомічної будови мозку, тіла та структури хімічних елементів. Няні періодично вчили Фрідріха читати й писати. Весь дошкільний період розум хлопчика був поглинути книжками, а не спілкуванням з людьми.
Дитина зростала замкненою в собі, постійно знаходився наодинці зі своїми думками. Ніхто не знав про його страхи і переживання. З кожним роком Фрідріх ставав жорстокішим і холоднокровнішим, а страхи - слабшими через низьку емоціональність дитини.
Розділ 4. Шкільні роки
Шкільний період був одним із найпродуктивніших в отриманні знань Лео, проте з погляду соціалізації він ніяк на ньому не позначився. За весь шкільний період він не обзавівся друзями та знайомими. Пропускаючи зустрічі після школи однокласників, він йшов додому, де продовжував навчатися.
У навчанні він ніяк особливо не відрізнявся від інших учнів. Хіба що з біології та хімії він досяг успіху і був найкращим у класі, але по всьому іншому він був близький до двієчників. Не сказати що він не міг зрозуміти шкільну програму, просто його не особливо цікавили інші предмети.
Вдома ж він продовжував досліджувати бібліотеку батьків, яка постійно поповнювалася новими книгами, даючи йому нові знання. Відсутність контролю за ним у цьому віці розв'язала йому руки у пізнанні світу. Окрім читання книг він уже почав робити досліди та дослідження живих організмів. Піддослідними, звичайно ж, були щури і всякі дрібні тварини.
Батькова лабораторія давала потрібні інструменти, а книги знання. Так і почалися перші експерименти із застосуванням хімії та електрики для відстеження реакцій тварин на них. Слуги маєтку не перешкоджали йому, як і батьки яким насправді було все одно на нього. З кожним роком навчання в школі досліди ставали витонченими, включаючи в себе тепер і розтин живих тваринок. Школа була ним закінчена без особливих нагород, дивно, що він зміг її закінчити, хоча був на межі виключення через оцінки. Але високий статус батька та його втручання до навчання, дозволило Фрідріху закінчити її.
Розділ 5. Університет
Після закінчення школи Лео вступив до одного з медичних університетів Берліна на факультет психіатрії.
Не дивлячись на не найкращі оцінки зі школи він зміг скласти вступні іспити, з цим йому допомогли зв'язки та статус його батька.
Навчання в університеті давалося набагато легше, ніж у школі завдяки більшій кількості предметів, які йому подобалися. Тоді ж він увійшов до числа найкращих учнів, показуючи свій потенціал.
Тільки в роки навчання в університеті Фрідріх став розуміти як важливо вміння спілкуватися і знаходити спільну мову з людьми. Тому крім вивчення медицини він глибше почав вивчати психологію, шукаючи спільну мову з одногрупниками які були йому більш приємнішими співрозмовниками, ніж однокласники в школі. Знаходячи нові контакти він поступово став соціалізуватися, хоч і залишався замкнутий у собі не підтримуючи великі скупчення людей і не приходячи на масові заходи.
За правилами університету вибір та вивчення другої мови на вибір було обов'язковим. Вибір Фрідріха впав саме російською завдяки російським вченим у сфері психології. Знання він засвоював досить швидко, та й читати книги в оригіналі давали більше інформації, ніж у перекладі. Так його знання мови почало збільшуватись. Крім російської мови він також почав вивчати українську та польську через деяку їх схожість.
Усі практичні заняття проходили у російських клініках даючи Фрідріху нові знання. Після повернення на батьківщину він уже застосовував свої нові знання з практичного боку у не дуже гуманних експериментах.
Розділ 6. Доросле життя
30 травня 2007 року Лео Мурр Вячеславович у віці 27 років закінчив навчання в університеті та отримав ліцензію психіатра. Одразу ж він заступив на роботу до психіатричної лікарні, де його батько обіймав посаду головного лікаря.
Перші роки роботи щодо нього був претензій з погляду етики стосовно пацієнтів. Звичайно його роботи були не надто гуманні, але благо він умів вибирати пацієнтів, які вже навряд чи зможуть вийти з цієї установи або скаржитися родичам.
Робота його тривала 15 років, поки у “БНД” не почали ставити незручні питання та підозри у питаннях щодо його роботи та збільшення смертності з періоду початку його роботи. У зв'язку з чим Фрідріх почав акуратніше працювати, намагаючись не привертати до себе великої уваги. Залишки зв'язків батька дозволило йому дізнатися про своє становище та докази проти себе які є в уряду, після чого він у терміновому порядку залишив територію Німеччини ховаючись з поля зору. Виїхавши спочатку до ***********************************, а потім до України, через незручні умови роботи та низький рівень медицини у першій країні. В Україні він почав роботу консультуючого психолога. Також почав краще вивчати мову, проходити курси підвищення кваліфікації. Але подальша його доля була не відома.
Розділ 7. Особистість
Лео Вячеславович, дуже оригінальна особистість. Цинічний, жорстокий, з певними розладами психіки які майже неможливо помітити через його навички у психіатрії. Має низький рівень витримки, тому може часто зірватися на агресивні дії. Не дивлячись на все це він залишається дуже обережний, через що не має проблем з законом. Фрідріх був інтровертом з низьким рівнем співпереживання, та соціофобією. Його навички у медицини, хімії, психології, електроніці, хірургії на досить високому рівні що дозволяє йому експериментувати роблячи нові способи для лікування психічний захворювань. Приймаючи легкі наркотичні препарати свого виробництва він порушив свої нейроні закінчення, через що у нього низький рівень емоціональности, та страху. Попри все він має страх за своє життя, і саме це є обмежувач у діях не даючи йому повної свободи дій.
