Біографія | Максима Кнонюка
Дитинство
Я народився у Харкові. Моя матір померла від інсульту. Ріс я все своє дитинство у бідній родині. Деколи нам не вистачало навіть на Їжу, що вже говорити про все інше. В мене була звідна сестра Христина. Вона була дочкою мого батька від першого шлюбу. Вона іноді до нас приїжджала побалакати та й допомогти грішми, бо гроші у неї були великі, а у нас – ні. І так би продовжувалось дуже довго. Але батько знайшов хорошу роботу та почав заробляти від 20тис в місяць. Батько привчав мене до праці з малечі, я йому допомогав з прибиранням нашої кімнати хоча не любив це. Я був спокійним, не багато кричав кричав, мало плакав, але через те що з грошима у нас було все погано тому я багато в чому мусив себе обмежувати. У мене не було багато іграшок, батько їх самостійно робив з дерева.
Юність
З 12 років я почав роздавати листівки, тому що сидіти без діла я не міг. Я працював не покладаючи рук. Роздавав листівки, працював прибиральником, працював вантажником, усе це я відкладав у зроблену батьком копілку. Дитинство, в мене було складне, я дуже мало з ким спілкувався, тому я продовжував заробляти кошти не звертаючи уваги на те що всі казали що у мене нічого не вийде . З дитинства я зберігав гроші. Я був спокійний, мало агресував, але якщо мені щось не подобалось, то міг розвести дуже великий скандал. Це вплинуло на мене позитивно, бо після повноліття я вирішив переїхати до Дніпра і там почати нове життя, для цього я використав гроші які заробляв від 12 років. Їх мені вистачило на рік життя у Дніпрі. Коли у мене були вихідні я відчував себе найщасливішим, через те, що я дуже мало відпочивав та постійно працював. Потім я вирішив стати сильнішим духом. Мій вибір зупинився на освіті, бо я її дуже мало отримував так як грошей на освіту у нас не було. Вирішив я піти вчитись на адвоката. І для початку отримати вищу юридичну освіту. Я дуже довго готувався до екзаменів, стравася здати їх на найвищий бал. Приклавши максимально зусиль я склав ці іспити, було дуже важко, але я впорався. Після того як я получив вищу освіту ,батько подарував мені квартиру. Настав день від'їзду до квартири, я був сповнений сил. Коли я приїхав на нове місце проживання я мало з ким говорив, бо не знав цих людей раніше і боявся підійти та почати діалог, але згодом,я почав пізнавати цих людей та розмова зайшла сама собою, так я з ними познайомився. Одного дня я зустрів одну людину, його звали Вадім. Раніше я його не зустрічав, але після діалогу з ним я зрозумів, що він був готовий навчатися, служити, як і я, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Так я познайомився з своїм найкращим другом в той час.
Молодість
У 18 років я знову зустрів Христину. Жив я на той час у Харківській області. Коли ми зустрілись в кафе, то з діалогу з нею я зрозумів, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку вина. Вона розповіла мені, її Матір померла. Мені було дуже сумно, я ніяк не міг висловити свою підтримку, я ніяк не підтримував зв'язок з ними всі ці роки, але, вже нічого не вдіяти. Після цієї інформації я почав палити та пити. Вона як і я дуже багато працювала. Христина мріяла купити якийсь гарний автомобіль. А я тоді також мріяв про автомобіль "Ford Raptor", щоб було зручно їздити на риболовля або на відпочинок. Давайте заліземо вперед, я всетаки купив собі це авто але для цього потрібно було придати дужее багато зусиль. Після розмови ми розійшлися по домівках. Наступного дня мені дзвонить Вадім і пропонує зустрітися, ми зустрілися і він завів тему почати працювати разом в будь-якій державній організації, я погодився. І ми насамперед пішли подавати заявку на роботу до ДКВС. Ми виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад, але у мене виник інцидент.Мене підставив наш співробітник Кірілл нібито я взяв хабаря, на наступний день мене звільнили з ДКВС, але я пообіцяв Вадіму що повернусь Так, я був не винний у цій ситуації, хоча цього я ніяк вже не докажу. Служили ми у лавах ДКВС близько 20 років.
Наші дні
Що ж, наближається кінець цієї розповіді. За 20 років роботи я побачив багато чого, навіть іноді просто хочеться це забути. Кров, люди, у яких вивалюються органи й таких ситуацій дууже багато через напади на нашу організацію, я втратив багато побратимів але час назад уже не повернеш. Я вже починаю сумніватися, що немає таких безкорисливих людей, як я. Хоча я теж під питанням. Я порадився і зустрівся з Христиною, вона насамперед похвалилася своїм новим атомобілем, я її привітав та розповів про свої проблеми, вона мені, порадила піти до неї в банду ми пішли по домівках. Я довго над цим думав, з однієї сторони, якщо я буду порушником, то в мене буде завжди багато грошей а з другої, не хотілось вбивати мирних жителів обкрадати та псувати їм життя. Але я все-таки вирішив прислухатись до сестри та пішов у їхню банду під назвою "******************************************"яка займалась "темними" справами. І ось, вступивши в банду я почав робити нелегальні справи. Напад на конвой - це стала моя найулюбленіша справа так як я тримав обіду на них. Зібравши все необхідне для цього ми почали нападати раз за разом, у нас це виходило дуже успішно. На щастя нас ніхто ні разу не зловив. Ох, ми тепер будем багаті, думав я так, і сказав що треба щось зробити, щоб заробити більше грошей. І ось прийшла ідея пограбувати Інкасаторський автомобіль. Ми прорахували все до точності, як нам здавалось, і почали виконувати свою справу, нам було страшно, бо ми грабуємо не дуже довго, і у нас дуже мало досвіду, але що заради грошей не зробиш. І ось наступив той самий день, пограбування. Ми всі зібрались, вибрали безлюдний час і почали діяти, але через те, що ми були не дуже досвідченими то ми не знали що проти нас є камери, кнопка екстреного виклику поліції та багато іншого. Не помітивши, як під час нападу один з інкасаторів натиснув цю кнопку - ми швидко позбирали все що потрібно було і почали тікати. На щастя, ми з поліцією розминулись. І ось, нам здається, що все пройшло вдачно, ми вже розслабились, але... ми нічого не підозрюючи відпочивали на базі. І один із товаришей повідомляє про поліцію, ми швидко зібрали речі і вийшли через задній вихід. Поліція почала штурм будинку і зловили 2 моїх напарників, але ми з Микитою, так звали одного з моїх напарників, сховалися недалеко від бази, ми не знали що робити. Я навіть не знаю як нас побачили, але в нашу сторону вже бігла поліція, ми з Микитою почали тікати, нам було дуже страшно. Перед нами був обрив здавалось що це кінець але ні, до нас підлетів вертоліт за кермом якого був той самий Вадим, йому повідомили про штурм та назву банди після чого він вирішив врятувати нас. Після цього інцеденту, я вирішив залягти на дно, я купив нові документи, новий паспорт та повернувся назад до ДКВС. В ДКВС я підвищився до старшого прапорщика після чого була співбесіда на підполковника так як минулого вбили під час нападу. Співбесіду я пройшов успішно та мені стало не вистачати зарплати. Тоді я вирішив брати хабарі в ДКВС, обіцяючи собі що мене ніколи не впіймають.
Дитинство
Я народився у Харкові. Моя матір померла від інсульту. Ріс я все своє дитинство у бідній родині. Деколи нам не вистачало навіть на Їжу, що вже говорити про все інше. В мене була звідна сестра Христина. Вона була дочкою мого батька від першого шлюбу. Вона іноді до нас приїжджала побалакати та й допомогти грішми, бо гроші у неї були великі, а у нас – ні. І так би продовжувалось дуже довго. Але батько знайшов хорошу роботу та почав заробляти від 20тис в місяць. Батько привчав мене до праці з малечі, я йому допомогав з прибиранням нашої кімнати хоча не любив це. Я був спокійним, не багато кричав кричав, мало плакав, але через те що з грошима у нас було все погано тому я багато в чому мусив себе обмежувати. У мене не було багато іграшок, батько їх самостійно робив з дерева.
Юність
З 12 років я почав роздавати листівки, тому що сидіти без діла я не міг. Я працював не покладаючи рук. Роздавав листівки, працював прибиральником, працював вантажником, усе це я відкладав у зроблену батьком копілку. Дитинство, в мене було складне, я дуже мало з ким спілкувався, тому я продовжував заробляти кошти не звертаючи уваги на те що всі казали що у мене нічого не вийде . З дитинства я зберігав гроші. Я був спокійний, мало агресував, але якщо мені щось не подобалось, то міг розвести дуже великий скандал. Це вплинуло на мене позитивно, бо після повноліття я вирішив переїхати до Дніпра і там почати нове життя, для цього я використав гроші які заробляв від 12 років. Їх мені вистачило на рік життя у Дніпрі. Коли у мене були вихідні я відчував себе найщасливішим, через те, що я дуже мало відпочивав та постійно працював. Потім я вирішив стати сильнішим духом. Мій вибір зупинився на освіті, бо я її дуже мало отримував так як грошей на освіту у нас не було. Вирішив я піти вчитись на адвоката. І для початку отримати вищу юридичну освіту. Я дуже довго готувався до екзаменів, стравася здати їх на найвищий бал. Приклавши максимально зусиль я склав ці іспити, було дуже важко, але я впорався. Після того як я получив вищу освіту ,батько подарував мені квартиру. Настав день від'їзду до квартири, я був сповнений сил. Коли я приїхав на нове місце проживання я мало з ким говорив, бо не знав цих людей раніше і боявся підійти та почати діалог, але згодом,я почав пізнавати цих людей та розмова зайшла сама собою, так я з ними познайомився. Одного дня я зустрів одну людину, його звали Вадім. Раніше я його не зустрічав, але після діалогу з ним я зрозумів, що він був готовий навчатися, служити, як і я, тому ми швидко знайшли з ним спільну мову. Так я познайомився з своїм найкращим другом в той час.
Молодість
У 18 років я знову зустрів Христину. Жив я на той час у Харківській області. Коли ми зустрілись в кафе, то з діалогу з нею я зрозумів, що вона дуже багата досвідом, дуже душевна людина і ми з нею розпили пляшку вина. Вона розповіла мені, її Матір померла. Мені було дуже сумно, я ніяк не міг висловити свою підтримку, я ніяк не підтримував зв'язок з ними всі ці роки, але, вже нічого не вдіяти. Після цієї інформації я почав палити та пити. Вона як і я дуже багато працювала. Христина мріяла купити якийсь гарний автомобіль. А я тоді також мріяв про автомобіль "Ford Raptor", щоб було зручно їздити на риболовля або на відпочинок. Давайте заліземо вперед, я всетаки купив собі це авто але для цього потрібно було придати дужее багато зусиль. Після розмови ми розійшлися по домівках. Наступного дня мені дзвонить Вадім і пропонує зустрітися, ми зустрілися і він завів тему почати працювати разом в будь-якій державній організації, я погодився. І ми насамперед пішли подавати заявку на роботу до ДКВС. Ми виконували свою роботу якісно, доходила справа до керівних посад, але у мене виник інцидент.Мене підставив наш співробітник Кірілл нібито я взяв хабаря, на наступний день мене звільнили з ДКВС, але я пообіцяв Вадіму що повернусь Так, я був не винний у цій ситуації, хоча цього я ніяк вже не докажу. Служили ми у лавах ДКВС близько 20 років.
Наші дні
Що ж, наближається кінець цієї розповіді. За 20 років роботи я побачив багато чого, навіть іноді просто хочеться це забути. Кров, люди, у яких вивалюються органи й таких ситуацій дууже багато через напади на нашу організацію, я втратив багато побратимів але час назад уже не повернеш. Я вже починаю сумніватися, що немає таких безкорисливих людей, як я. Хоча я теж під питанням. Я порадився і зустрівся з Христиною, вона насамперед похвалилася своїм новим атомобілем, я її привітав та розповів про свої проблеми, вона мені, порадила піти до неї в банду ми пішли по домівках. Я довго над цим думав, з однієї сторони, якщо я буду порушником, то в мене буде завжди багато грошей а з другої, не хотілось вбивати мирних жителів обкрадати та псувати їм життя. Але я все-таки вирішив прислухатись до сестри та пішов у їхню банду під назвою "******************************************"яка займалась "темними" справами. І ось, вступивши в банду я почав робити нелегальні справи. Напад на конвой - це стала моя найулюбленіша справа так як я тримав обіду на них. Зібравши все необхідне для цього ми почали нападати раз за разом, у нас це виходило дуже успішно. На щастя нас ніхто ні разу не зловив. Ох, ми тепер будем багаті, думав я так, і сказав що треба щось зробити, щоб заробити більше грошей. І ось прийшла ідея пограбувати Інкасаторський автомобіль. Ми прорахували все до точності, як нам здавалось, і почали виконувати свою справу, нам було страшно, бо ми грабуємо не дуже довго, і у нас дуже мало досвіду, але що заради грошей не зробиш. І ось наступив той самий день, пограбування. Ми всі зібрались, вибрали безлюдний час і почали діяти, але через те, що ми були не дуже досвідченими то ми не знали що проти нас є камери, кнопка екстреного виклику поліції та багато іншого. Не помітивши, як під час нападу один з інкасаторів натиснув цю кнопку - ми швидко позбирали все що потрібно було і почали тікати. На щастя, ми з поліцією розминулись. І ось, нам здається, що все пройшло вдачно, ми вже розслабились, але... ми нічого не підозрюючи відпочивали на базі. І один із товаришей повідомляє про поліцію, ми швидко зібрали речі і вийшли через задній вихід. Поліція почала штурм будинку і зловили 2 моїх напарників, але ми з Микитою, так звали одного з моїх напарників, сховалися недалеко від бази, ми не знали що робити. Я навіть не знаю як нас побачили, але в нашу сторону вже бігла поліція, ми з Микитою почали тікати, нам було дуже страшно. Перед нами був обрив здавалось що це кінець але ні, до нас підлетів вертоліт за кермом якого був той самий Вадим, йому повідомили про штурм та назву банди після чого він вирішив врятувати нас. Після цього інцеденту, я вирішив залягти на дно, я купив нові документи, новий паспорт та повернувся назад до ДКВС. В ДКВС я підвищився до старшого прапорщика після чого була співбесіда на підполковника так як минулого вбили під час нападу. Співбесіду я пройшов успішно та мені стало не вистачати зарплати. Тоді я вирішив брати хабарі в ДКВС, обіцяючи собі що мене ніколи не впіймають.
