Дитинство та сім'я
Мене звати Масляник Максим Іванович. На момент написання цієї біографії мені 28 років. Я народився та виріс у Львові, у хорошій та дружній сім'ї. З самого дитинства батьки намагалися виховати мене правильно: привчали до відповідальності, поваги до інших людей, чесності та вміння відповідати за власні вчинки.Я ріс не один. У мене є брат Степан та сестра Олена. Ми з дитинства проводили багато часу разом, іноді сперечалися через дрібниці, як це буває у будь-якій сім'ї, але завжди залишалися близькими людьми. Я завжди намагався підтримувати їх, коли вони мали проблеми, а вони, у свою чергу, підтримували мене.
Мої батьки багато працювали, щоб у нас було все необхідне. Вони ніколи не балували мене без причини, але й не змушували відчувати нестачу в чомусь важливому. Завдяки їм я з дитинства зрозумів, що в житті не можна просто чекати, поки хтось зробить усе за тебе.
Саме сім'я сформувала більшість моїх поглядів на життя. У дитинстві я був спокійним хлопцем, який не любив зайвих конфліктів. Проте якщо справа стосувалася моєї родини або близьких людей, я міг стати зовсім іншим.
Шкільні роки
Навчання у школі проходило для мене досить спокійно. Я не був тим учнем, який постійно намагається бути найкращим у всьому, але до важливих для мене предметів ставився відповідально.Особливо мене цікавили історія, правознавство та предмети, пов'язані із суспільством. Мені подобалося розбирати різні ситуації, шукати причини подій та розуміти, чому люди приймають ті чи інші рішення.
У школі я поступово зрозумів, що не люблю несправедливість. Мені було неприємно бачити, коли одна людина отримувала щось лише завдяки знайомствам, а інша, яка чесно працювала, залишалася ні з чим.
У той період я ще вірив, що доросле життя влаштоване набагато простіше. Я думав, що якщо людина чесно працює, дотримується правил та добре виконує свої обов'язки, то рано чи пізно вона обов'язково отримає заслужений результат.
Згодом мені довелося зрозуміти, що все не завжди працює саме так.
Вища освіта
Після закінчення школи я вирішив продовжити навчання та вступив до вищого навчального закладу. Я обрав напрям, пов'язаний із правом та державною службою, адже хотів у майбутньому працювати у сфері, де зможу використовувати свої знання та приносити користь людям.Навчання було непростим. Мені довелося багато працювати, вивчати законодавство, аналізувати різні ситуації та звикати до великої кількості інформації. Проте саме університет допоміг мені стати більш дисциплінованим та самостійним.
За роки навчання я став більш серйозним. Я навчився контролювати свої емоції, не робити поспішних висновків та спочатку думати, а вже потім діяти.
Також я зрозумів, що знання можуть бути дуже потужним інструментом. Людина, яка знає правила та розуміє, як вони працюють, має значно більше можливостей впливати на ситуацію.
Початок кар'єри
Після отримання вищої освіти я вирішив пов'язати своє життя з державною службою. Спочатку я був переконаний, що зможу чесною працею побудувати хорошу кар'єру та заслужити повагу колег.На початку своєї роботи я максимально серйозно ставився до обов'язків. Я намагався виконувати всі завдання якісно, дотримувався правил та не хотів мати проблем із керівництвом.
У той час я ще не думав про те, щоб використовувати службове становище у власних інтересах. Навпаки, я вважав, що людина, яка працює на державу, повинна дотримуватися встановлених правил.
Проте з часом моя думка почала змінюватися.
Розчарування
Чим довше я працював, тим більше помічав речі, які раніше просто не хотів бачити. Я почав розуміти, що далеко не всі люди навколо мене дотримуються тих самих принципів, які я вважав правильними.Я бачив, як деякі люди отримували кращі можливості завдяки знайомствам. Бачив ситуації, коли порушення залишалися без належної реакції, а люди, які намагалися діяти чесно, іноді опинялися у невигідному становищі.
Спочатку мене це сильно злило.
Я намагався щось змінити законними способами, але поступово почав розуміти, що мої можливості обмежені. Я все частіше ставив собі питання: навіщо мені дотримуватися правил, якщо інші люди цього не роблять?
Одного разу я зрозумів, що почав змінюватися. Те, що раніше викликало в мене обурення, вже не здавалося настільки страшним.
Перший крок у бік BAD COP/GOV
Мій шлях до BAD COP/GOV не почався з одного великого рішення. Все відбувалося поступово.Спочатку я просто почав закривати очі на деякі речі. Потім став використовувати службові можливості для власної вигоди. Я переконував себе, що це лише невеликі порушення, які ні на що серйозно не впливають.
У голові постійно звучало одне виправдання:
«Якщо система сама не грає чесно, чому я повинен грати за її правилами?»
Ця думка поступово стала для мене нормальною.
Я почав більше думати про власну вигоду, вплив та можливості. Мені подобалося відчуття, що службове становище дає мені певну силу. Я вже не хотів бути просто людиною, яка виконує накази та сліпо дотримується правил.
Я хотів сам вирішувати, що правильно, а що ні.
Саме тоді я зробив свій остаточний крок у бік BAD COP/GOV.
Мій характер
Я вважаю себе спокійною та врівноваженою людиною. Я не люблю безпричинних конфліктів і намагаюся спочатку обдумати ситуацію, а вже потім щось робити.Проте в мене є й негативні риси характеру. Я досить впертий і не люблю визнавати свою неправоту. Якщо я переконаний у власній позиції, мені складно змусити мене змінити думку.
Також я став досить недовірливим. Я не звик одразу відкриватися незнайомим людям і завжди намагаюся зрозуміти, які у людини справжні наміри.
Іноді я можу бути холодним та жорстким. Я навчився не дозволяти емоціям керувати моїми рішеннями. Проте це не означає, що в мене немає почуттів. Просто я не люблю показувати їх стороннім людям.
Мої сильні сторони
Однією з моїх головних сильних сторін я вважаю холодний розум. Навіть у складній ситуації я намагаюся не панікувати та спочатку оцінити можливі наслідки.Також я досить наполегливий. Якщо я поставив перед собою мету, то не відступлю після першої невдачі.
Моя юридична освіта допомагає мені краще розуміти правила та аналізувати різні ситуації. Я добре запам'ятовую інформацію та звертаю увагу на деталі.
Ще однією моєю сильною стороною є вірність близьким людям. Якщо я справді довіряю людині, то готовий допомогти їй у складній ситуації.
Мої страхи та слабкості
Найбільше я боюся втратити свою сім'ю. Я дуже ціную брата Степана та сестру Олену, тому думка про те, що з ними може щось трапитися, для мене є однією з найважчих.Також я боюся втратити контроль над власним життям. Я звик самостійно приймати рішення, тому ситуації, у яких від мене нічого не залежить, даються мені важко.
Моя головна слабкість — недовіра до людей. Через свій досвід я почав бачити підозру навіть там, де її може не бути.
Ще одна моя слабкість — впертість. Іноді я розумію, що зробив помилку, але мені важко одразу це визнати.
Ставлення до людей
До незнайомих людей я ставлюся обережно. Я не звик одразу довіряти кожному, хто посміхається мені або говорить правильні слова.До людей, які ставляться до мене з повагою, я також ставлюся нормально. Я не вважаю себе людиною, яка шукає конфлікт на порожньому місці.
Проте якщо хтось один раз серйозно мене підставить, повернути мою довіру буде дуже складно.
Я також не люблю людей, які намагаються використовувати інших заради власної вигоди. Іронія полягає в тому, що з часом я сам почав робити те, що колись засуджував.
Ставлення до родини
Попри всі зміни, які відбулися зі мною, моя сім'я залишається для мене найважливішою.Степан та Олена знали мене ще задовго до того, як я почав змінюватися. Для них я залишаюся братом, а не просто працівником державної структури.
Я не хочу, щоб мої проблеми та рішення впливали на них. Саме тому я намагаюся не втягувати родину у своє професійне життя.
Я розумію, що багато хорошого в мені з'явилося завдяки батькам. Іноді я навіть думаю про те, що вони могли б бути розчаровані людиною, якою я став.
Сьогодення
Зараз мені 28 років. Озираючись назад, я розумію, що став зовсім іншою людиною.Колись я вірив, що чесність та справедливість завжди перемагають. Тепер я вже не настільки впевнений у цьому.
Мій шлях до BAD COP/GOV був поступовим. Я не прокинувся одного ранку поганою людиною. Я сам робив маленькі кроки, кожен із яких змінював мене все більше.
Спочатку я просто був розчарований системою. Потім перестав довіряти людям. Після цього почав виправдовувати власні порушення. І зрештою зрозумів, що сам став частиною того, що колись так сильно ненавидів.
Проте я не вважаю, що моя історія вже закінчена. Усередині мене досі залишається та людина, якою мене виховали батьки. Просто тепер їй доводиться боротися з тією частиною мене, яка звикла ставити власні інтереси вище за правила.
Я не знаю, куди приведе мене цей шлях у майбутньому. Можливо, одного дня я зрозумію свої помилки. А можливо, остаточно прийму той шлях, який сам для себе обрав.
Одне я знаю точно: усе, ким я став, є результатом моїх власних рішень. І за кожне з них мені доведеться відповідати.