Глава 1 (початок)
Максим народився 25 травня 2000 року в місті Дніпро у родині міліціонерів. Його мати, Вікторія, ще до народження вирішила назвати його Максимом. Батько, Валерій, працював полковником міліції на посаді начальника дитячої колонії. Завдяки його корумпованим зв’язкам, сім'я мала достатньо грошей. Мати Максима, Вікторія, була майором міліції, але під час декретної відпустки працювала диспетчером таксі по області.
Хрещеним батьком Максима обрали близького друга сім'ї, заступника начальника ДАІ, Анатолія. Максим виростав спокійним хлопчиком, хоча і був розсіяним та не міг довго концентруватися на одному завданні. Він не був особливо жадібним, свого не віддавав і чужого не брав. Його цікавило пізнання навколишнього світу, але часто перемагала лінь. Він швидко втрачав інтерес до конкретних занять, не вважав себе особливим чи головним. Хоча він не бешкетував, але був досить активним, через що його ніколи не залишали одного вдома.
Батьки любили Максима і ніколи не застосовували до нього фізичне насильство, хоча могли суворо покарати.
Глава 2 (дитинство)
Через деякий час після народження Максима, батько залишив сім'ю. Вікторія з Максимом переїхали до міста Кадіївка до бабусі Тані. Там Максим почав відвідувати місцевий дитячий садок, і все йшло добре до переведення його у випускну групу. Через конфлікт з новим вихователем, Максим відмовився відвідувати садок, і рідні підтримали його, дозволивши залишатися вдома до початку школи.
У шість років, 22 серпня 2006 року, Максим з мамою повернулися до Дніпра, де оселилися в службовій квартирі, виділеній міліцією. Через десять днів Максим пішов до першого класу районної школи. У школі він довго не міг зрозуміти вимоги вчителів і батьків, це тривало до кінця другого класу. На початку третього класу Максим навчився списувати в однокласників і користуватися ГДЗ, що негативно вплинуло на його математичні здібності.
Протягом початкової школи Максим був ябедником і плаксієм через свій м'який характер, але під кінець четвертого класу він позбувся цих рис. З п'ятого до сьомого класу Максим підтягнув усі предмети, окрім математики, і почав цікавитися автомобілями. У чотирнадцять років він уже працював автослюсарем, іноді пропускаючи навчання, та підмітався в комп'ютерному клубі за квитки на три години гри, які потім продавав однокласникам або використовував сам.
Наприкінці восьмого класу Максим зламав ногу,
через що не ходив до школи і не працював. Вільний час він витрачав на перегляд відео різного формату. Його зацікавила тема вогнепальної зброї, він дивився відеоролики та читав статті на цю тему. Протягом дев'ятого класу Максим відвідував тренування в тирі, брав участь у змаганнях зі спортивної стрільби, підготовці до служби в Збройних Силах, ходив у походи в рамках курсу молодого бійця та вивчав модернізацію зброї. Після дев'ятого класу Максим залишив школу, через байдужість не прийшов на випускний вечір та урочисте отримання свідоцтва про закінчення школи, забравши документи лише через пів місяця.
Після школи Максим подав документи до Автотранспортного Коледжу, здав екзамени на достатній бал, з першого ж семестру був на стипендії. В коледжі він навчився досягати своїх цілей будь-яким способом, якщо треба було зрадити товариша на благо мети, то саме цей шлях він вибрав би. Практика на станціях технічного обслуговування була для Максима окремим задоволенням, там він міг показати чому навчився в коледжі, що засвоїв працюючи автослюсарем. Були й негативні моменти, кожен рік з коледжу відраховувались його друзі, через те, що він був достатньо інтровертний та асоціальний, йому було важко знайомитися з новими людьми та підтримувати з ними контакт. Провчився Максим в коледжі без великих потрясінь та проблем, навчання було цікаве та корисне. Прийшла пора здавати ЗНО та йти до університету, але…
Глава 3 (доросле життя)
Доля розставила свої пріоритети. Через провалене ЗНО Максим не зміг вступити до університету, тому настав час віддавати борг батьківщині. Вважаючи строкову службу банальною та маючи достатній військовий досвід, він підписав контракт на три роки з Збройними Силами України та приєднався до 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр» у групу ремонтно-відновлювального батальйону.
Після підготовки Максим відправився на позиції недалеко від лінії зіткнення з ОРДЛО. Навчання в технікумі та праця на станції технічного обслуговування дали своє, Максим міг вирішити будь-яку проблему в автомобілі чи іншому механічному транспорті. При ремонті автівки він використовував усе, що було під рукою — від арматури зі стін після обстрілу до гільз від патронів. Польовий ремонт був для Максима окремим викликом, адже доводилося швидко поставити автомобіль на хід при дефіциті інструментів. Проте навіть такі складні умови він міг з легкістю подолати.
Місяці, проведені в гаражі біля фронту, обслуговуючи та ремонтуючи автівки після зіткнень з ворогом, надихнули Максима на проектування власного автомобіля для війни. Під час роботи над технікою він слухав відео та аудіокниги про інженерну справу та автомобілебудування. У вільний час він створював тестові проекти, зварюючи металеві профілі та труби, прокладаючи заводську електропроводку з інших автомобілів, налаштовуючи програмне забезпечення в електронному блоці управління двигуном та працюючи над самим двигуном, прибираючи непотрібні вузли та замінюючи елементи цивільного призначення.
З часом, експериментуючи та навчаючись автомобільній інженерії, Максим збудував свій перший багі на базі зруйнованих війною та нікому непотрібних автомобілів, які колись виконували бойові задачі. Цей багі був переданий до 20-го окремого мотопіхотного батальйону, що належав до тієї ж бригади. Побудувавши авто для товаришів по службі за п’ять кілометрів від лінії зіткнення, Максим значно прокачав свої знання в автомобільній інженерії, технічній механіці та автомобілебудуванні.
Йшов час, хоча на той момент там було відносно тихо, іноді вдалині звучали автоматні черги та вибухи. Томні вечори, постійні ротації та тренування були звичними для бійців, поки одного дня позицію, де тимчасово перебував Максим під час доставки автомобіля побратимам, не накрив залп ворожої артилерії. Бійці отримали різні ступені поранень, почалася евакуація. Максим отримав поранення шрапнеллю в плечовий суглоб, що не було критичним, але дало зрозуміти, що від несення служби треба відмовитися на невизначений термін.
Реабілітація проходила легко та швидко. Не дочекавшись повного одужання, Максим втік з лікарні додому. Вдома йому не було чим зайнятися,
крім вживання алкоголю та постійного перегляду старих телевізійних шоу, через депресію він перестав спілкуватися з друзями та рідними. Пів року деструктивного способу життя закінчилися після зустрічі зі шкільним другом, який запропонував Максиму службу в поліції. Спочатку Максим був скептично налаштований, але, не довго думаючи, почав вивчати це питання та відновлювати старі зв'язки, зокрема з родиною.
Продумавши все, Максим подав документи до академії при Національній поліції України та почав проходити скорочений курс навчання.
Глава 4 (нове життя)
Після успішного завершення навчання в академії Максим був призначений до патрульної поліції міста. Це був новий етап у його кар'єрі, повний відповідальності та викликів. Робота в патрульній поліції вимагала постійної готовності до різних ситуацій, і Максим був частиною команди, яка забезпечувала безпеку та порядок на вулицях міста.
Знання з технічної механіки та автомобілебудування, які Максим здобув раніше, виявилися дуже корисними у його роботі. Він став експертом у технічних питаннях, що допомагало в розслідуванні ДТП та інших ситуацій. Протягом років роботи в поліції Максим здобув великий досвід і став визнаним фахівцем у своєму відділі. Його вміння та знання допомагали вирішувати складні справи та забезпечувати безпеку громадян.
Незважаючи на те, що робота в поліції була важкою та вимагала постійної готовності до дій, Максим відчував велике задоволення від своєї професії. Він віддавався своїй роботі на повну, допомагаючи забезпечити порядок у своєму місті. Його відданість справі та професіоналізм викликали повагу серед колег і нових знайомих. Максим продовжував розвиватися, здобувати нові знання та навички, що дозволяло йому ефективно виконувати свої обов'язки та підтримувати високий рівень безпеки в місті.
Глава 5 (наші дні)
Початок повномасштабного вторгнення Максим зустрів у Головному Управлінні, куди всіх викликали по тривозі. Одразу після закінчення брифінгу він подав заяву на переведення до батальйону «Дніпро-1» в інженерну групу. Після кількох тижнів підготовки його відіслали в Донецьку область. В умовах війни роботи було багато: одні й ті ж автомобілі можна було бачити кілька разів на стенді протягом тижня через активну фазу бойових дій.
Кожного дня Максим стикався з автівками з різних куточків світу, як тими, що були передані по ленд-лізу, так і трофейними машинами, захопленими під час боїв. Незважаючи на великий обсяг роботи, він продовжував створювати автомобілі для військових цілей та модернізувати вже існуючі, переробляючи цивільні автівки під військові потреби.
Заводити стосунки та створювати сім’ю Максим не поспішав. На цей час його головною метою було жити для себе, займатися улюбленими справами та роботою, що приносила задоволення, і зберігати свій життєвий ритм, не підлаштовуючись під когось іншого. Він знаходився в гармонії зі своїм вибором, вкладаючи всі сили в допомогу своїй країні та реалізацію своїх технічних навичок у військовій справі.
Максим народився 25 травня 2000 року в місті Дніпро у родині міліціонерів. Його мати, Вікторія, ще до народження вирішила назвати його Максимом. Батько, Валерій, працював полковником міліції на посаді начальника дитячої колонії. Завдяки його корумпованим зв’язкам, сім'я мала достатньо грошей. Мати Максима, Вікторія, була майором міліції, але під час декретної відпустки працювала диспетчером таксі по області.
Хрещеним батьком Максима обрали близького друга сім'ї, заступника начальника ДАІ, Анатолія. Максим виростав спокійним хлопчиком, хоча і був розсіяним та не міг довго концентруватися на одному завданні. Він не був особливо жадібним, свого не віддавав і чужого не брав. Його цікавило пізнання навколишнього світу, але часто перемагала лінь. Він швидко втрачав інтерес до конкретних занять, не вважав себе особливим чи головним. Хоча він не бешкетував, але був досить активним, через що його ніколи не залишали одного вдома.
Батьки любили Максима і ніколи не застосовували до нього фізичне насильство, хоча могли суворо покарати.
Глава 2 (дитинство)
Через деякий час після народження Максима, батько залишив сім'ю. Вікторія з Максимом переїхали до міста Кадіївка до бабусі Тані. Там Максим почав відвідувати місцевий дитячий садок, і все йшло добре до переведення його у випускну групу. Через конфлікт з новим вихователем, Максим відмовився відвідувати садок, і рідні підтримали його, дозволивши залишатися вдома до початку школи.
У шість років, 22 серпня 2006 року, Максим з мамою повернулися до Дніпра, де оселилися в службовій квартирі, виділеній міліцією. Через десять днів Максим пішов до першого класу районної школи. У школі він довго не міг зрозуміти вимоги вчителів і батьків, це тривало до кінця другого класу. На початку третього класу Максим навчився списувати в однокласників і користуватися ГДЗ, що негативно вплинуло на його математичні здібності.
Протягом початкової школи Максим був ябедником і плаксієм через свій м'який характер, але під кінець четвертого класу він позбувся цих рис. З п'ятого до сьомого класу Максим підтягнув усі предмети, окрім математики, і почав цікавитися автомобілями. У чотирнадцять років він уже працював автослюсарем, іноді пропускаючи навчання, та підмітався в комп'ютерному клубі за квитки на три години гри, які потім продавав однокласникам або використовував сам.
Наприкінці восьмого класу Максим зламав ногу,
через що не ходив до школи і не працював. Вільний час він витрачав на перегляд відео різного формату. Його зацікавила тема вогнепальної зброї, він дивився відеоролики та читав статті на цю тему. Протягом дев'ятого класу Максим відвідував тренування в тирі, брав участь у змаганнях зі спортивної стрільби, підготовці до служби в Збройних Силах, ходив у походи в рамках курсу молодого бійця та вивчав модернізацію зброї. Після дев'ятого класу Максим залишив школу, через байдужість не прийшов на випускний вечір та урочисте отримання свідоцтва про закінчення школи, забравши документи лише через пів місяця.
Після школи Максим подав документи до Автотранспортного Коледжу, здав екзамени на достатній бал, з першого ж семестру був на стипендії. В коледжі він навчився досягати своїх цілей будь-яким способом, якщо треба було зрадити товариша на благо мети, то саме цей шлях він вибрав би. Практика на станціях технічного обслуговування була для Максима окремим задоволенням, там він міг показати чому навчився в коледжі, що засвоїв працюючи автослюсарем. Були й негативні моменти, кожен рік з коледжу відраховувались його друзі, через те, що він був достатньо інтровертний та асоціальний, йому було важко знайомитися з новими людьми та підтримувати з ними контакт. Провчився Максим в коледжі без великих потрясінь та проблем, навчання було цікаве та корисне. Прийшла пора здавати ЗНО та йти до університету, але…
Глава 3 (доросле життя)
Доля розставила свої пріоритети. Через провалене ЗНО Максим не зміг вступити до університету, тому настав час віддавати борг батьківщині. Вважаючи строкову службу банальною та маючи достатній військовий досвід, він підписав контракт на три роки з Збройними Силами України та приєднався до 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр» у групу ремонтно-відновлювального батальйону.
Після підготовки Максим відправився на позиції недалеко від лінії зіткнення з ОРДЛО. Навчання в технікумі та праця на станції технічного обслуговування дали своє, Максим міг вирішити будь-яку проблему в автомобілі чи іншому механічному транспорті. При ремонті автівки він використовував усе, що було під рукою — від арматури зі стін після обстрілу до гільз від патронів. Польовий ремонт був для Максима окремим викликом, адже доводилося швидко поставити автомобіль на хід при дефіциті інструментів. Проте навіть такі складні умови він міг з легкістю подолати.
Місяці, проведені в гаражі біля фронту, обслуговуючи та ремонтуючи автівки після зіткнень з ворогом, надихнули Максима на проектування власного автомобіля для війни. Під час роботи над технікою він слухав відео та аудіокниги про інженерну справу та автомобілебудування. У вільний час він створював тестові проекти, зварюючи металеві профілі та труби, прокладаючи заводську електропроводку з інших автомобілів, налаштовуючи програмне забезпечення в електронному блоці управління двигуном та працюючи над самим двигуном, прибираючи непотрібні вузли та замінюючи елементи цивільного призначення.
З часом, експериментуючи та навчаючись автомобільній інженерії, Максим збудував свій перший багі на базі зруйнованих війною та нікому непотрібних автомобілів, які колись виконували бойові задачі. Цей багі був переданий до 20-го окремого мотопіхотного батальйону, що належав до тієї ж бригади. Побудувавши авто для товаришів по службі за п’ять кілометрів від лінії зіткнення, Максим значно прокачав свої знання в автомобільній інженерії, технічній механіці та автомобілебудуванні.
Йшов час, хоча на той момент там було відносно тихо, іноді вдалині звучали автоматні черги та вибухи. Томні вечори, постійні ротації та тренування були звичними для бійців, поки одного дня позицію, де тимчасово перебував Максим під час доставки автомобіля побратимам, не накрив залп ворожої артилерії. Бійці отримали різні ступені поранень, почалася евакуація. Максим отримав поранення шрапнеллю в плечовий суглоб, що не було критичним, але дало зрозуміти, що від несення служби треба відмовитися на невизначений термін.
Реабілітація проходила легко та швидко. Не дочекавшись повного одужання, Максим втік з лікарні додому. Вдома йому не було чим зайнятися,
Продумавши все, Максим подав документи до академії при Національній поліції України та почав проходити скорочений курс навчання.
Глава 4 (нове життя)
Після успішного завершення навчання в академії Максим був призначений до патрульної поліції міста. Це був новий етап у його кар'єрі, повний відповідальності та викликів. Робота в патрульній поліції вимагала постійної готовності до різних ситуацій, і Максим був частиною команди, яка забезпечувала безпеку та порядок на вулицях міста.
Знання з технічної механіки та автомобілебудування, які Максим здобув раніше, виявилися дуже корисними у його роботі. Він став експертом у технічних питаннях, що допомагало в розслідуванні ДТП та інших ситуацій. Протягом років роботи в поліції Максим здобув великий досвід і став визнаним фахівцем у своєму відділі. Його вміння та знання допомагали вирішувати складні справи та забезпечувати безпеку громадян.
Незважаючи на те, що робота в поліції була важкою та вимагала постійної готовності до дій, Максим відчував велике задоволення від своєї професії. Він віддавався своїй роботі на повну, допомагаючи забезпечити порядок у своєму місті. Його відданість справі та професіоналізм викликали повагу серед колег і нових знайомих. Максим продовжував розвиватися, здобувати нові знання та навички, що дозволяло йому ефективно виконувати свої обов'язки та підтримувати високий рівень безпеки в місті.
Глава 5 (наші дні)
Початок повномасштабного вторгнення Максим зустрів у Головному Управлінні, куди всіх викликали по тривозі. Одразу після закінчення брифінгу він подав заяву на переведення до батальйону «Дніпро-1» в інженерну групу. Після кількох тижнів підготовки його відіслали в Донецьку область. В умовах війни роботи було багато: одні й ті ж автомобілі можна було бачити кілька разів на стенді протягом тижня через активну фазу бойових дій.
Кожного дня Максим стикався з автівками з різних куточків світу, як тими, що були передані по ленд-лізу, так і трофейними машинами, захопленими під час боїв. Незважаючи на великий обсяг роботи, він продовжував створювати автомобілі для військових цілей та модернізувати вже існуючі, переробляючи цивільні автівки під військові потреби.
Заводити стосунки та створювати сім’ю Максим не поспішав. На цей час його головною метою було жити для себе, займатися улюбленими справами та роботою, що приносила задоволення, і зберігати свій життєвий ритм, не підлаштовуючись під когось іншого. Він знаходився в гармонії зі своїм вибором, вкладаючи всі сили в допомогу своїй країні та реалізацію своїх технічних навичок у військовій справі.
