Глава 1 (початок)
25 травня 2000 року в місті Дніпро, у родині міліціонерів народився хлопчик, ще до народження, мати його назвала Максимом. Батько, Валерій, був полковником міліції на посаді начальника дитячої колонії. Через його корумповані зв’язки, та корупційні можливості, гроші в сім’ї були. Мати, Вікторія, була майором міліції на посаді інспектора, але через взяту декретну відпустку, працювала диспетчером таксі по області. Щоб в Максима по життю все виходило, хрещеним батьком покликали близького друга батька, по сумісництву, заступника начальника ДАІ по Дніпру, Анатолія. Характер в Максима був достатньо спокійний, сам по собі він був розсіяний, не міг сконцентрувати увагу на чомусь одному, в міру жадібний, свого не віддав би, але й чужого не взяв, бажання вивчати навколишній світ було, але лінь могла перемагати, бажання займатися чимось конкретним, швидко проходило, він не вважав себе особливим, чи головним, не бешкетував, але був достатньо активною дитиною, через що, його одного вдома близькі не залишали. Батьки любили Максима, рукоприкладство по відношенню до нього не проявляли, але і суворо наказати могли.
Глава 2 (дитинство)
Через деякий час з сім’ї пішов батько. Після цього, Вікторія з Максимом поїхали в місто Кадіївка, до бабусі Тані. Після переїзду, Максима віддали в місцевий дитячий садок. Все було добре, поки його, через два роки, не перевели в випускну групу, в один із днів він почав заколот, по причині нового вихователя, та відмовився йти до закладу, близькі його в цьому підтримали, та дозволили залишитися вдома, до початку школи. В шість років, 22 серпня 2006 року, Максим з мамою переїхав назад до Дніпра, в службову квартиру, виділену міліцією. Через десять днів, Максим пішов до першого класу районної школи.
В школі Максим не розумів, що від нього хочуть вчителі та батьки, це продовжилося до самого кінця другого класу. На початку третього класу, Максим знайшов легкий путь, а саме, вміння списувати в однокласників та користуватися ГДЗ, через це він втратив математичні здібності на майбутнє. Протягом всієї початкової школи Максим був ябедником та плаксієм, через свій м’який характер. Під кінець четвертого класу він поборов ці риси та позбавився від них. З п’ятого до сьомого класу Максим підтягнув всі предмети, крім математики, почав цікавитися автомобілями. В чотирнадцять років Максим вже працював автослюсарем, іноді пропускаючи навчання в школі, та зранку, перед заняттями, підмітався в комп’ютерному клубі за квитки на три години, після чого продавав їх однокласникам, або використовував сам. На кінці восьмого класу Максим зламав ногу,
через що не ходив до школи з роботою. Вільний час він тратив на відеоролики різного формату. В якийсь момент, його зацікавила тема вогнепальної зброї, він дивився ролики на цю тему, читав статті, як вітчизняного виробництва, так і іноземного. Через свою захопленість вогнепальною зброєю, Максим весь дев’ятий клас проходив на тренування в тир, брав участь в змаганнях по спортивній стрільбі, у підготовці до служби в Збройних Силах, ходив у походи в рамках курсу молодого бійця, та вчився модернізувати зброю. Зі школи Максим пішов після дев’ятого класу, вже на стільки байдуже йому було на своїх однокласників, що він не прийшов на випускний вечір та урочисте отримання свідоцтва про закінчення школи, всі документи звідти забрав тільки через пів місяця.
Після школи Максим подав документи до Автотранспортного Коледжу, здав екзамени на достатній бал, з першого ж семестру був на стипендії. В коледжі він навчився досягати своїх цілей будь-яким способом, якщо треба було зрадити товариша на благо мети, то саме цей шлях він вибрав би. Практика на станціях технічного обслуговування була для Максима окремим задоволенням, там він міг показати чому навчився в коледжі, що засвоїв працюючи автослюсарем. Були й негативні моменти, кожен рік з коледжу відраховувались його друзі, через те, що він був достатньо інтровертний та асоціальний, йому було важко знайомитися з новими людьми та підтримувати з ними контакт. Провчився Максим в коледжі без великих потрясінь та проблем, навчання було цікаве та корисне. Прийшла пора здавати ЗНО та йти до університету, але…
Глава 3 (доросле життя)
Доля розставила свої пріоритети. Через провалене ЗНО, Максим не зміг поступити до університету, прийшла черга віддавати борг батьківщині. На думку Максима, проходити строкову службу дуже банально, також у нього був достатній досвід в військовій справі, тож через це, він підписав контракт на три роки з ЗСУ в 93-тю механізовану бригаду «Холодний Яр», до групи ремонтно-відновлювального батальйону. Після підготовки Максим відправився на позиції, недалеко від лінії зіткнення з ОРДЛО. На той час, там було відносно тихо, лише вдалині звучали автоматні черги та вибухи, постійні ротації та тренування, поки позицію, де тимчасово перебував Максим, під час доставки авто на нуль, не накрив залп ворожої артилерії. Бійці, що знаходилися на тій позиції, відбулися легкими пораненнями, контузією та невеликим переляком, сам Максим не получив поранень.
Навчання в технікумі та праця на станції технічного обслуговування дали своє, Максим міг вирішити будь-яку проблему в автомобілі, або в іншому механічному транспорті. При ремонті автівки, в хід могло піти все, що знаходиться в гаражі, від арматур зі стін після обстрілу, до гільз від патронів. Польовий ремонт для Максима був окремим викликом, коли на швидкість, з будь-чого, треба поставити автомобіль на хід, при дефіциті інструментів, але і це для нього було під силу. Місяці знаходження в гаражі біля фронту, обслуговуючи, або ремонтуючи автівки після зіткнень з ворогом,
підштовхнули Максима на проектування свого автомобіля для війни, під час ремонту техніки він слухав вміст відео, або аудіокниги, де навчають праці інженера та розповідають про автомобілебудування, в вільний час йому доводилося самому робити тестові проекти, зварюючи металеві профілі та труби в одну єдину конструкцію, прокладаючи заводську електропроводку з інших автомобілів, підганяючи програмне забезпечення в електронному блоці управління двигуном, та працюючи над самими двигуном, прибираючи непотрібні вузли, замінюючи елементи цивільного призначення, які не підходять для цілей війни. Перебуваючи на ротації, або у відпустці, Максим працював на себе автомеханіком, через деякий час з’явилась потреба найму працівників, та відкриття нових станцій, тим самим, створюючи свою мережу по обслуговуванню та ремонту автомобілів. З часом експериментів та навчання в автомобільній інженерії, Максим зміг побудувати перший багі, на базі зруйнованих війною, та нікому непотрібних автомобілях, які колись виконували бойові задачі. Після чого цей багі був переданий все в ту ж бригаду, але в 20-й окремий мотопіхотний батальйон. Побудувавши авто, для товаришів по службі, за п’ять кілометрів від лінії зіткнення, Максим прокачав знання в автомобільній інженерії, технічній механіці та автомобілебудуванні.
Глава 4 (наші дні)
Початок повномасштабного вторгнення Максим зустрів на ротації в Дніпропетровській області. Вдруге підписавши контракт влітку, в ту ж саму бригаду, в той ж самий батальйон, його відіслали в Донецьку область. Під час війни з’явилося багато роботи, іноді одне і теж саме авто, можна було побачити кілька разів за тиждень на стенді, але це було виправдано активною стадією військових дій. Кожного дня Максим зустрічає автівки з різних кутів світу, як ті, що передали по ленд-лізу, так і ті, що затрофеїли під час боїв з ворогом. Також, не дивлячись на обсяг роботи, він продовжує працювати над створенням автомобілів для військових цілей та модернізацією вже існуючих автівок, з цивільного призначення під військові цілі.
Заводити відносини, а тим більше сім’ю, Максим не поспішає і на сьогоднішній час, для нього основна задача – жити для себе, займатися улюбленими справами, або роботою в своє задоволення, знаходитись в своєму життєвому ритмі, не підлаштовуючись під когось іншого.
25 травня 2000 року в місті Дніпро, у родині міліціонерів народився хлопчик, ще до народження, мати його назвала Максимом. Батько, Валерій, був полковником міліції на посаді начальника дитячої колонії. Через його корумповані зв’язки, та корупційні можливості, гроші в сім’ї були. Мати, Вікторія, була майором міліції на посаді інспектора, але через взяту декретну відпустку, працювала диспетчером таксі по області. Щоб в Максима по життю все виходило, хрещеним батьком покликали близького друга батька, по сумісництву, заступника начальника ДАІ по Дніпру, Анатолія. Характер в Максима був достатньо спокійний, сам по собі він був розсіяний, не міг сконцентрувати увагу на чомусь одному, в міру жадібний, свого не віддав би, але й чужого не взяв, бажання вивчати навколишній світ було, але лінь могла перемагати, бажання займатися чимось конкретним, швидко проходило, він не вважав себе особливим, чи головним, не бешкетував, але був достатньо активною дитиною, через що, його одного вдома близькі не залишали. Батьки любили Максима, рукоприкладство по відношенню до нього не проявляли, але і суворо наказати могли.
Глава 2 (дитинство)
Через деякий час з сім’ї пішов батько. Після цього, Вікторія з Максимом поїхали в місто Кадіївка, до бабусі Тані. Після переїзду, Максима віддали в місцевий дитячий садок. Все було добре, поки його, через два роки, не перевели в випускну групу, в один із днів він почав заколот, по причині нового вихователя, та відмовився йти до закладу, близькі його в цьому підтримали, та дозволили залишитися вдома, до початку школи. В шість років, 22 серпня 2006 року, Максим з мамою переїхав назад до Дніпра, в службову квартиру, виділену міліцією. Через десять днів, Максим пішов до першого класу районної школи.
В школі Максим не розумів, що від нього хочуть вчителі та батьки, це продовжилося до самого кінця другого класу. На початку третього класу, Максим знайшов легкий путь, а саме, вміння списувати в однокласників та користуватися ГДЗ, через це він втратив математичні здібності на майбутнє. Протягом всієї початкової школи Максим був ябедником та плаксієм, через свій м’який характер. Під кінець четвертого класу він поборов ці риси та позбавився від них. З п’ятого до сьомого класу Максим підтягнув всі предмети, крім математики, почав цікавитися автомобілями. В чотирнадцять років Максим вже працював автослюсарем, іноді пропускаючи навчання в школі, та зранку, перед заняттями, підмітався в комп’ютерному клубі за квитки на три години, після чого продавав їх однокласникам, або використовував сам. На кінці восьмого класу Максим зламав ногу,
Після школи Максим подав документи до Автотранспортного Коледжу, здав екзамени на достатній бал, з першого ж семестру був на стипендії. В коледжі він навчився досягати своїх цілей будь-яким способом, якщо треба було зрадити товариша на благо мети, то саме цей шлях він вибрав би. Практика на станціях технічного обслуговування була для Максима окремим задоволенням, там він міг показати чому навчився в коледжі, що засвоїв працюючи автослюсарем. Були й негативні моменти, кожен рік з коледжу відраховувались його друзі, через те, що він був достатньо інтровертний та асоціальний, йому було важко знайомитися з новими людьми та підтримувати з ними контакт. Провчився Максим в коледжі без великих потрясінь та проблем, навчання було цікаве та корисне. Прийшла пора здавати ЗНО та йти до університету, але…
Глава 3 (доросле життя)
Навчання в технікумі та праця на станції технічного обслуговування дали своє, Максим міг вирішити будь-яку проблему в автомобілі, або в іншому механічному транспорті. При ремонті автівки, в хід могло піти все, що знаходиться в гаражі, від арматур зі стін після обстрілу, до гільз від патронів. Польовий ремонт для Максима був окремим викликом, коли на швидкість, з будь-чого, треба поставити автомобіль на хід, при дефіциті інструментів, але і це для нього було під силу. Місяці знаходження в гаражі біля фронту, обслуговуючи, або ремонтуючи автівки після зіткнень з ворогом,
Глава 4 (наші дні)
Початок повномасштабного вторгнення Максим зустрів на ротації в Дніпропетровській області. Вдруге підписавши контракт влітку, в ту ж саму бригаду, в той ж самий батальйон, його відіслали в Донецьку область. Під час війни з’явилося багато роботи, іноді одне і теж саме авто, можна було побачити кілька разів за тиждень на стенді, але це було виправдано активною стадією військових дій. Кожного дня Максим зустрічає автівки з різних кутів світу, як ті, що передали по ленд-лізу, так і ті, що затрофеїли під час боїв з ворогом. Також, не дивлячись на обсяг роботи, він продовжує працювати над створенням автомобілів для військових цілей та модернізацією вже існуючих автівок, з цивільного призначення під військові цілі.
Заводити відносини, а тим більше сім’ю, Максим не поспішає і на сьогоднішній час, для нього основна задача – жити для себе, займатися улюбленими справами, або роботою в своє задоволення, знаходитись в своєму життєвому ритмі, не підлаштовуючись під когось іншого.
