Киришко Максон Сергійович | Шлях через службу
Глава I. Київське дитинство
Я, Киришко Максон Сергійович, народився у 2000 році в місті Київ. Моє дитинство не можна назвати особливо незвичайним. Я ріс у звичайній родині, ходив до школи, спілкувався з однолітками та поступово починав розуміти, чого саме хочу від свого майбутнього.У дитинстві мене завжди цікавили люди, які працювали у правоохоронних органах. Коли я бачив поліцейських на вулиці, то звертав увагу не лише на форму чи службові автомобілі, а й на те, як вони спілкуються між собою та з громадянами. Мені здавалося, що така робота вимагає великої відповідальності, а помилка одного працівника може вплинути на інших людей.
У школі я не завжди був прикладом для наслідування. Бували випадки, коли через власну впертість я сперечався з учителями або не хотів визнавати власні помилки. З роками я почав розуміти, що бажання довести свою правоту не завжди означає, що ти справді правий.
У старших класах питання майбутньої професії для мене стало дедалі важливішим. Я не хотів отримати професію просто заради диплома. Мені хотілося знайти справу, у якій я зможу розвиватися протягом усього життя.
Глава II. Перші кроки
Після закінчення школи я почав готуватися до дорослого життя. Саме тоді остаточно вирішив пов'язати своє майбутнє з правоохоронною діяльністю.Перші роки після повноліття стали для мене перевіркою. Те, що здалеку здавалося простою та цікавою службою, у реальності вимагало дисципліни, витримки та постійного навчання.
Мені довелося звикати до того, що не кожне рішення можна приймати поспіхом. У службових ситуаціях необхідно було спочатку оцінити обставини, вислухати людей і лише після цього діяти.
Саме в цей період я зробив для себе важливий висновок: авторитет не можна отримати лише завдяки посаді. Якщо людина не відповідає за власні рішення, жодне звання не зробить її професіоналом.
Я поступово набирався досвіду, вчився працювати з людьми та краще розумів специфіку правоохоронної служби.
Глава III. Підполковник НПУ
З часом моя служба в Національній поліції України почала приносити перші серйозні результати. Я отримував нові обов'язки, стикався з більш складними ситуаціями та поступово переходив до роботи, де від моїх рішень залежала робота інших співробітників.Я добре пам'ятаю момент, коли отримав звання підполковника НПУ. Для мене це було не просто чергове звання. За ним стояли роки служби, труднощі, невдалі рішення, виправлені помилки та моменти, коли хотілося залишити все й зайнятися чимось простішим.
На службі я зрозумів, наскільки важливо залишатися спокійним тоді, коли навколо виникає напруження. Інколи підлеглий може припуститися помилки, інколи рішення керівника виявляється неправильним, а інколи ситуація взагалі не залишає хорошого варіанту. У такі моменти я намагався не перекладати відповідальність на інших.
Звісно, за роки роботи були й конфлікти. Не з кожним колегою я знаходив спільну мову. Бували ситуації, коли через надмірну вимогливість люди сприймали мене негативно. Згодом я зрозумів, що керівник повинен не тільки вимагати результат, а й пояснювати, заради чого цей результат необхідний.
Попри труднощі, я продовжував службу та не збирався зупинятися на досягнутому.
Глава IV. Зміна напряму
Згодом у моєму житті настав момент, коли я почав замислюватися про новий етап кар'єри.Робота в НПУ дала мені багато досвіду. Я навчився працювати з людьми, приймати рішення та нести за них відповідальність. Проте мені хотілося перевірити себе в іншому напрямку.
Так я прийняв рішення продовжити свій професійний шлях у Службі безпеки України.
Перехід до іншої структури не був простим. Незважаючи на попередній досвід і звання, я розумів, що не можу вимагати від нових колег ставитися до мене з довірою лише через минулі заслуги.
Тому я почав практично з нового етапу. Доводилося знайомитися з новими людьми, вивчати нові підходи до роботи та знову показувати, на що я здатний.
Саме тоді я остаточно зрозумів одну просту річ: кар'єра — це не постійний рух угору. Іноді необхідно зробити крок убік або навіть назад, щоб у майбутньому отримати можливість рухатися далі.
Глава V. Полковник СБУ
Поступово моя робота в СБУ стала новою важливою частиною життя. Досвід, який я отримав у Національній поліції, допомагав мені розуміти людей та оцінювати ситуації, але багато чого довелося вчитися заново.Роки служби проходили один за одним. Збільшувалася кількість обов'язків, а разом із ними — відповідальність.
Зрештою я отримав звання полковника СБУ.
Цей момент я сприйняв не як нагороду, а як нагадування про те, наскільки багато тепер залежить від моїх рішень. Чим вище посада, тим менше права на необдумані вчинки.
За роки служби я змінився. Те, що у дитинстві здавалося мені простим, у дорослому житті виявилося набагато складнішим. Я навчився визнавати власні помилки, слухати інших та не робити висновків лише з першого враження.
Проте деякі речі залишилися незмінними. Я досі хочу розвиватися, отримувати новий досвід і доводити насамперед самому собі, що здатний відповідати за той шлях, який обрав багато років тому.
Епілог. Сьогодення
Станом на 2026 рік я продовжую свій шлях у Службі безпеки України у званні полковника.Коли я озираюся назад, то бачу не одну пряму дорогу, а цілу низку рішень. Київське дитинство, шкільні роки, перші кроки в професії, служба в Національній поліції, звання підполковника, перехід до СБУ та подальше отримання звання полковника.
Я не вважаю свою історію завершеною. Для мене звання не є фінальною точкою, адже завтра можуть виникнути нові завдання, нові труднощі та нові рішення.
Моя головна мета на сьогодні — не втратити те, чого я досягнув, і продовжувати розвиватися як професіонал. Я розумію, що минулі заслуги не гарантують успіху в майбутньому.
Саме тому я продовжую працювати над собою, аналізувати власні помилки та рухатися вперед.
Мій шлях розпочався у Києві у 2000 році, а сьогодні я стою на тому етапі, про який колись навіть не міг подумати. І я впевнений лише в одному — ця історія ще не закінчена.