Дитинство Життя
Максима розпочалось в прекрасному місті Дніпро, в пологовому будинку №3 приблизно о 04:20 ночі. У Максима не було багатих батьків чи якогось відомого родового дерева, і його сім'я ніколи не була звичайною. Його батько був простим кремезним чоловіком який працював звичайним слюсарем на молочному заводі, і при можливості приносив до дому кремезні шматки масла та сира, які його сім'я потім продавала та заробляла гроші. Про матір Максима можна довго розповідати, насправді сильна духом жінка, з малечку працювала на місцевому ринку продаючи гарячі напої (чай/кава), пропрацювавши на ринку 7 років, відкрила свій бізнес по продажі жіночого одягу "На всі випадки життя". Через те, що батьки Максима завжди працювали, часу на виховання дитини вони майже не витрачали, тому хлопчик розвивався як духовно, так і фізично у дворі з однолітками, що як наслідок виховало в ньому прийняття навколишнього світу таким який він є, і дивитись на все без рожевих окулярів.
Підліткове життя
Оскільки Максим змалечку дивився на світ під власним кутом, оточення було для нього не більше як механізм у досягненні своїх цілей, у 8 класі у Максима почали проявлятися гени його батька, у своїх 14 років він не був схожий на своїх однолітків, як по фізичній, так і по моральних аспектах, від матері він взяв тільки найкраще, а саме, вміння продавати та знаходити вихід із любої ситуації. Батько Максима постійно говорив йому про важливість фізичної активності в його віці, та неодноразово приводив його у різноманітні гуртки та секції. Але його аналітичний розум та прагнення до технічних знань зовсім не збігалися з бажанням батька зробити з нього «Наполеона». Тому у 16 років Максим вступає до коледжу на спеціальність «Кібернетика» та покидає дім де провів своє дитинство.
Юність
Перший курс коледжу пройшов дуже швидкоплинно та безвідповідально, але і в тому Максим знайшов свої плюси, не дивлячись купу невиконанного домашнього завдання, Максим навчився як правильно уникати покарання за не вчасно виконанну роботу. Позаяк на другому курсі Максиму надоїло таке життя, він почав навчатись активніше, змінив своє коло спілкування, та з головою занурився у навчання. Наприкінці курсу у літню сесію коли всі їдуть до дому, Максим залишався в гуртожитку та продовжував навчання з перервами на підробіток. Третій курс навчання в коледжі був надзвичайно насичений для Максима, постійні конкурси, олімпіади як в наслідок постійна увага до нього заважала йому займатись улюбленою справою, Максім нікому не розказував, але його постійне навчання було лише прикриттям для того, щоб навчатись «Хакінгу» та заробляти на цьому гроші. У віці 18 років він віддалено зламав Міністерство Оборони Гондурасу, просто граючись з протоколами шифрування, але йому пощастило що його не встигли побачити в системі. Від того моменту він більше не мав сміливості зазіхати на таку чималу здобич, як мінімум без своєї команди.
Доросле життя
Після закінчення коледжу, Максім пробує себе секретарем у місцевій мерії, але через те, що досвіду роботи з документами у нього не було, у нього нічого не виходить, і після чергової помилки в документах, Максима викликають до мера для доповіді. Максим настільки вдало вмів розмовляти з людьми та переманювати їх на свою сторону, що його не звільнили з мерії, а навпаки віддали на навчання до верховного судді, аби той навчив його, також паралельно Максім поступив в Національний Юридичний Університет ім.Ярослава Мудрого на заочне навчання. День за днем робота з документами ставала звичною та буденною. Закінчивши університет та отримавши диплом, він отримав підвищення до Виконавчого Судді, але Максім прагнув більшого, тому день за днем він плідно та старанно виконував свої обов'язки та блискавично закривав справи. Починаючи з 20 років Максім підіймався від звичайного секретаря який не в змозі поставити штамп у правильному місці, до Прем'єр-міністра м.Дніпра який вирішує долю цілих управлінь та здатен переконати будь-кого у своїй правоті, зібравши біля себе команду із вірних та щирих людей, вони стали йому другою сім'єю, за допомогою свого красномовства та аналітичного розуму він здобув авторитет серед ДКВС та СБУ, його почали поважати та цінувати. Він по справжньому любив те, що він робить... Колесо життя, дало оберт Але у всього в нашому житті є початок та кінець, одного дня Максім як завжди проводив навчання для молодшого складу, у кабінет ввірвався міністр з наляканими очима, і протягнув Максіму документ, на документі було написано "Рішення про розпуск мерії м.Дніпра". Дана новина добряче збила з пантелику та затуманила розум Максіму, майже пів року він провів в цих стінах, а зараз його просять їх покинути, це дуже засмучувало Максіма, але що поробиш.
Після того як зібравши свої речі з кабінету, Максім завантажив їх у багажник власного авто Mercedes Bens G63 AMG, простими словами Bramus, для того, щоб перевести їх до дому, в його кишені він відчув вібрацію. Витягнувши телефон, він побачив що на екрані не відображається номер, взявши з недовірою слухавку, він промовив коротке -"Так?", у відповідь він почув басовий, прокурений і в якість мірі суворий голос чоловіка, - "Це Максим Котигорошко?", промовив він. Не розуміючи що від нього хоче дана людина Максім ще раз промовив - "Так?" Суворий голос знову заговорив - "Бажаю здоров'я, Генерал ДКВС Іван Петрикін, радий вітати вас Максім, нам відомо про ситуацію яка склалась з вами, ви зарекомендували себе з найкращої сторони, неодноразово допомагали та забезпечували усім необхідним нас та наше місто, ми щиро вдячні за вашу допомогу у такий нелегкий час, дивлячись на це ми хочемо запросити вас працювати у нас. ", промовив він. Ці слова розчулили Максіма та одночасно шокували, - "Чи можу я подумати перед тим як давати відповідь на ваше питання товариш Генерал?", випалив Максім. Після декількох секунд паузи Генерал знову заговорив, - "Так, ви можете подумати, але обов'язково зателефонуйте мені!", сказав, ніби то розчарований генерал поклавши слухавку.
Через деякий час через відсутність хоча б якогось доходу, гроші почали закінчуватись, і тут Максім пригадав розмову з Генералом, подзвонивши Генералу вони домовились на зустріч. Зустрівшись з Іваном, Максім побачив статного молодого чоловіка, із вишуканим мундиром, зустрічались вони біля території ДКВС, тому Іван відразу запросив Максіма на екскурсію територією, вони почали вести легкий діалог про життя, останні новини, та ситуацію яка зараз відбувається у місті, Іван наголошував на, тому що, йому потрібні такі цінні кадри як Максім.
Обдумавши слова Івана декілька хвилин, Максім прийняв рішення, що він вступить до лав ДКВС. З часом він перезнайомився зі всіма своїми колегами та завів корисні знайомства у вищому складі ДКВС, в чому йому аби як допомогли його навички з мерії. Одного разу коли він відвозив чергового кримінального авторитета на територію ДКВС, він йому запропонував непогані гроші якщо він йому допоможе, а саме близько десяти мільйонів гривень, ці гроші закрутили голову Максіму, кожного дня Максіма не покидала думка про ці гроші він не міг спати та помітно схуд, чи можливо це було через те що йому не було за що харчуватись, а суп в їдальні ДКВС складався з картоплини й звареного черевика, але це стало останньою краплею, він вирішив розробити план втечі для того чоловіка та отримати гроші. Після 2-х неділь детального вивчення планування будівлі, записування зміни чергувань на КПП та приготування транспорту для відходу, він був готовий, в один день збулось те, що він так довго мріяв, він отримав омріяні гроші, та Дон-дон мафії особисто виразив йому подяку, та запропонував роботу, що б він витягував його людей з території ДКВС та своєчасну плату, обдумавши слова Дона-дона, Максім кивнув головою та погодився з умовами. З того часу Максим в день працює як військовослужбовець ДКВС на званні Полковник, а вночі допомагає мафії та поставляє зброю ЗСУ, СБУ, НПУ та звичайним людям які потребують самооборони, заробляючи на цьому непогані кошти.
Максима розпочалось в прекрасному місті Дніпро, в пологовому будинку №3 приблизно о 04:20 ночі. У Максима не було багатих батьків чи якогось відомого родового дерева, і його сім'я ніколи не була звичайною. Його батько був простим кремезним чоловіком який працював звичайним слюсарем на молочному заводі, і при можливості приносив до дому кремезні шматки масла та сира, які його сім'я потім продавала та заробляла гроші. Про матір Максима можна довго розповідати, насправді сильна духом жінка, з малечку працювала на місцевому ринку продаючи гарячі напої (чай/кава), пропрацювавши на ринку 7 років, відкрила свій бізнес по продажі жіночого одягу "На всі випадки життя". Через те, що батьки Максима завжди працювали, часу на виховання дитини вони майже не витрачали, тому хлопчик розвивався як духовно, так і фізично у дворі з однолітками, що як наслідок виховало в ньому прийняття навколишнього світу таким який він є, і дивитись на все без рожевих окулярів.
Підліткове життя
Оскільки Максим змалечку дивився на світ під власним кутом, оточення було для нього не більше як механізм у досягненні своїх цілей, у 8 класі у Максима почали проявлятися гени його батька, у своїх 14 років він не був схожий на своїх однолітків, як по фізичній, так і по моральних аспектах, від матері він взяв тільки найкраще, а саме, вміння продавати та знаходити вихід із любої ситуації. Батько Максима постійно говорив йому про важливість фізичної активності в його віці, та неодноразово приводив його у різноманітні гуртки та секції. Але його аналітичний розум та прагнення до технічних знань зовсім не збігалися з бажанням батька зробити з нього «Наполеона». Тому у 16 років Максим вступає до коледжу на спеціальність «Кібернетика» та покидає дім де провів своє дитинство.
Юність
Перший курс коледжу пройшов дуже швидкоплинно та безвідповідально, але і в тому Максим знайшов свої плюси, не дивлячись купу невиконанного домашнього завдання, Максим навчився як правильно уникати покарання за не вчасно виконанну роботу. Позаяк на другому курсі Максиму надоїло таке життя, він почав навчатись активніше, змінив своє коло спілкування, та з головою занурився у навчання. Наприкінці курсу у літню сесію коли всі їдуть до дому, Максим залишався в гуртожитку та продовжував навчання з перервами на підробіток. Третій курс навчання в коледжі був надзвичайно насичений для Максима, постійні конкурси, олімпіади як в наслідок постійна увага до нього заважала йому займатись улюбленою справою, Максім нікому не розказував, але його постійне навчання було лише прикриттям для того, щоб навчатись «Хакінгу» та заробляти на цьому гроші. У віці 18 років він віддалено зламав Міністерство Оборони Гондурасу, просто граючись з протоколами шифрування, але йому пощастило що його не встигли побачити в системі. Від того моменту він більше не мав сміливості зазіхати на таку чималу здобич, як мінімум без своєї команди.
Доросле життя
Після закінчення коледжу, Максім пробує себе секретарем у місцевій мерії, але через те, що досвіду роботи з документами у нього не було, у нього нічого не виходить, і після чергової помилки в документах, Максима викликають до мера для доповіді. Максим настільки вдало вмів розмовляти з людьми та переманювати їх на свою сторону, що його не звільнили з мерії, а навпаки віддали на навчання до верховного судді, аби той навчив його, також паралельно Максім поступив в Національний Юридичний Університет ім.Ярослава Мудрого на заочне навчання. День за днем робота з документами ставала звичною та буденною. Закінчивши університет та отримавши диплом, він отримав підвищення до Виконавчого Судді, але Максім прагнув більшого, тому день за днем він плідно та старанно виконував свої обов'язки та блискавично закривав справи. Починаючи з 20 років Максім підіймався від звичайного секретаря який не в змозі поставити штамп у правильному місці, до Прем'єр-міністра м.Дніпра який вирішує долю цілих управлінь та здатен переконати будь-кого у своїй правоті, зібравши біля себе команду із вірних та щирих людей, вони стали йому другою сім'єю, за допомогою свого красномовства та аналітичного розуму він здобув авторитет серед ДКВС та СБУ, його почали поважати та цінувати. Він по справжньому любив те, що він робить... Колесо життя, дало оберт Але у всього в нашому житті є початок та кінець, одного дня Максім як завжди проводив навчання для молодшого складу, у кабінет ввірвався міністр з наляканими очима, і протягнув Максіму документ, на документі було написано "Рішення про розпуск мерії м.Дніпра". Дана новина добряче збила з пантелику та затуманила розум Максіму, майже пів року він провів в цих стінах, а зараз його просять їх покинути, це дуже засмучувало Максіма, але що поробиш.
Після того як зібравши свої речі з кабінету, Максім завантажив їх у багажник власного авто Mercedes Bens G63 AMG, простими словами Bramus, для того, щоб перевести їх до дому, в його кишені він відчув вібрацію. Витягнувши телефон, він побачив що на екрані не відображається номер, взявши з недовірою слухавку, він промовив коротке -"Так?", у відповідь він почув басовий, прокурений і в якість мірі суворий голос чоловіка, - "Це Максим Котигорошко?", промовив він. Не розуміючи що від нього хоче дана людина Максім ще раз промовив - "Так?" Суворий голос знову заговорив - "Бажаю здоров'я, Генерал ДКВС Іван Петрикін, радий вітати вас Максім, нам відомо про ситуацію яка склалась з вами, ви зарекомендували себе з найкращої сторони, неодноразово допомагали та забезпечували усім необхідним нас та наше місто, ми щиро вдячні за вашу допомогу у такий нелегкий час, дивлячись на це ми хочемо запросити вас працювати у нас. ", промовив він. Ці слова розчулили Максіма та одночасно шокували, - "Чи можу я подумати перед тим як давати відповідь на ваше питання товариш Генерал?", випалив Максім. Після декількох секунд паузи Генерал знову заговорив, - "Так, ви можете подумати, але обов'язково зателефонуйте мені!", сказав, ніби то розчарований генерал поклавши слухавку.
Через деякий час через відсутність хоча б якогось доходу, гроші почали закінчуватись, і тут Максім пригадав розмову з Генералом, подзвонивши Генералу вони домовились на зустріч. Зустрівшись з Іваном, Максім побачив статного молодого чоловіка, із вишуканим мундиром, зустрічались вони біля території ДКВС, тому Іван відразу запросив Максіма на екскурсію територією, вони почали вести легкий діалог про життя, останні новини, та ситуацію яка зараз відбувається у місті, Іван наголошував на, тому що, йому потрібні такі цінні кадри як Максім.
Обдумавши слова Івана декілька хвилин, Максім прийняв рішення, що він вступить до лав ДКВС. З часом він перезнайомився зі всіма своїми колегами та завів корисні знайомства у вищому складі ДКВС, в чому йому аби як допомогли його навички з мерії. Одного разу коли він відвозив чергового кримінального авторитета на територію ДКВС, він йому запропонував непогані гроші якщо він йому допоможе, а саме близько десяти мільйонів гривень, ці гроші закрутили голову Максіму, кожного дня Максіма не покидала думка про ці гроші він не міг спати та помітно схуд, чи можливо це було через те що йому не було за що харчуватись, а суп в їдальні ДКВС складався з картоплини й звареного черевика, але це стало останньою краплею, він вирішив розробити план втечі для того чоловіка та отримати гроші. Після 2-х неділь детального вивчення планування будівлі, записування зміни чергувань на КПП та приготування транспорту для відходу, він був готовий, в один день збулось те, що він так довго мріяв, він отримав омріяні гроші, та Дон-дон мафії особисто виразив йому подяку, та запропонував роботу, що б він витягував його людей з території ДКВС та своєчасну плату, обдумавши слова Дона-дона, Максім кивнув головою та погодився з умовами. З того часу Максим в день працює як військовослужбовець ДКВС на званні Полковник, а вночі допомагає мафії та поставляє зброю ЗСУ, СБУ, НПУ та звичайним людям які потребують самооборони, заробляючи на цьому непогані кошти.
