Дитинство
Життя Максима розпочалось в прекрасному місті Харків, в пологовому будинку №2 приблизно о 01:20 ночі. У Максима не було багатих батьків чи якогось відомого родового дерева, і його сім'я ніколи не була звичайною.
Його батько був простим кремезним чоловіком який працював звичайним слюсарем на молочному заводі, і при можливості приносив до дому кремезні шматки масла та сира, які його сім'я потім продавала та заробляла гроші.
Про матір Максима можна довго розповідати, насправді сильна духом жінка, з малечку працювала на місцевому ринку продаючи гарячі напої (чай/кава), пропрацювавши на ринку 7 років, відкрила свій бізнес по продажі жіночого одягу "На всі випадки життя"
Через те, що батьки Максима завжди працювали, часу на виховання дитини вони майже не витрачали, тому хлопчик розвивався як духовно, так і фізично у дворі з однолітками, що як наслідок виховало в ньому прийняття навколишнього світу таким який він є, і дивитись на все без рожевих окулярів.
Підліткове життя
Оскільки Максим змалечку дивився на світ під власним кутом, оточення було для нього не більше як механізм у досягненні своїх цілей, у 8 класі у Максима почали проявлятися гени його батька, у своїх 14 років він не був схожий на своїх однолітків, як по фізичній, так і по моральних аспектах, від матері він взяв тільки найкраще, а саме, вміння продавати та знаходити вихід із любої ситуації. Батько Максима постійно говорив йому про важливість фізичної активності в його віці, та неодноразово приводив його у різноманітні гуртки та секції.
Але його аналітичний розум та прагнення до технічних знань зовсім не збігалися з бажанням батька зробити з нього «Аполлона». Тому у 16 років Максим вступає до коледжу на спеціальність «Кібернетика» та покидає дім де провів своє дитинство.
Юність
1 курс коледжу пройшов дуже швидкоплинно та безвідповідально, але і в тому Максим знайшов свої плюси, не дивлячись купу невиконанного домашнього завдання, Максим навчився як правильно уникати покарання за не вчасно виконанну роботу.
Позаяк на 2 курсі Максиму надоїло таке життя, він почав навчатись активніше, змінив своє коло спілкування, та з головою занурився у навчання.
Наприкінці 2 курсу у літню сесію коли всі їдуть до дому, Максим залишався в гуртожитку та продовжував навчання з перервами на підробіток.
3 курс навчання в коледжі був надзвичайно насичений для Максима, постійні конкурси, олімпіади як в наслідок постійна увага до нього заважала йому займатись улюбленою справою, Максим нікому не розказував, але його постійне навчання було лише прикриттям для того, щоб навчатись «Хакінгу» та заробляти на цьому гроші.
У віці 18 років він віддалено зламав Міністерство Оборони Малайзії, просто граючись з протоколами шифрування, але йому пощастило що його не встигли побачити в системі. Від того моменту він більше не мав сміливості зазіхати на таку чималу здобич, як мінімум без своєї команди.
Доросле життя
Після закінчення коледжу, Максим пробує себе секретарем у місцевій мерії, але через те, що досвіду роботи з документами у нього не було, у нього нічого не виходить, і після чергової помилки в документах, Максима викликають до мера для доповіді. Максим настільки вдало вмів розмовляти з людьми та переманювати їх на свою сторону, що його не звільнили з мерії, а навпаки віддали на навчання до верховного судді, аби той навчив його, також паралельно Максим поступив в Національний Юридичний Університет ім.Ярослава Мудрого на заочне навчання.
День за днем робота з документами ставала звичною та буденною. Закінчивши університет та отримавши диплом, він отримав підвищення до Виконавчого Судді, але Максим прагнув більшого, тому день за днем він плідно та старанно виконував свої обов'язки та блискавично закривав справи. Починаючи з 20 років Максим підіймався від звичайного секретаря який не в змозі поставити штамп у правильному місці, до Прем'єр-міністра м.Дніпра який вирішує долю цілих управлінь та здатен переконати будь-кого у своїй правоті, зібравши біля себе команду із вірних та щирих людей, вони стали йому другою сім'єю, за допомогою свого красномовства та аналітичного розуму він здобув авторитет серед ДКВС та СБУ, його почали поважати та цінувати. Він по справжньому любив те, що він робить...
Колесо життя, дало оберт
Але у всього в нашому житті є початок та кінець, одного дня Максим як завжди проводив навчання для молодшого складу, у кабінет ввірвався міністр з наляканими очима, і протягнув Максиму документ, на
документі було написано "Рішення про розпуск мерії м.Дніпра".
Дана новина добряче збила з пантелику та затуманила розум Максиму, майже пів року він провів в цих стінах, а зараз його просять їх покинути, це дуже засмучувало Максима, але що поробиш.
Після того як зібравши свої речі з кабінету, Максим завантажив їх у багажник власного авто для того, щоб перевести їх до дому, в його кишені він відчув вібрацію.
Витягнувши телефон, він побачив що на екрані не відображається номер, взявши з недовірою слухавку, він промовив коротке -"Так?", у відповідь він почув басовий, прокурений і в якість мірі суворий голос чоловіка, - "Це Максим Міваліс?", промовив він.
Не розуміючи що від нього хоче дана людина Максим ще раз промовив - "Так?"
Суворий голос знову заговорив - "Бажаю здоров'я, Генерал ДКВС Кирило Сьомкін, радий вітати вас Максим, нам відомо про ситуацію яка склалась з вами, ви зарекомендували себе з найкращої сторони, неодноразово допомагали та забезпечували усім необхідним нас та наше місто, ми щиро вдячні за вашу допомогу у такий нелегкий час, дивлячись на це ми хочемо запросити вас працювати у нас. ", промовив він.
Ці слова розчулили Максима та одночасно шокували, - "Чи можу я подумати перед тим як давати відповідь на ваше питання товариш Генерал?", випалив Максим.
Після декількох секунд паузи Генерал знову заговорив, - "Так, ви можете подумати, але обов'язково зателефонуйте мені!", сказав, ніби то розчарований генерал поклавши слухавку.
Через деякий час через відсутність хоча б якогось доходу, гроші почали закінчуватись, і тут Максим пригадав розмову з Генералом, подзвонивши Генералу вони домовились на зустріч. Зустрівшись із Кирилом, Максим побачив статного молодого чоловіка, із вишуканим мундиром, зустрічались бони біля території ДКВС, тому Кирило відразу запросив Максима на екскурсію територією, вони почали вести легкий діалог про життя, останні новини, та ситуацію яка зараз відбувається у місті, Кирило наголошував на тому що, йому потрібні такі цінні кадри як Максим. Обдумавши слова Кирила декілька хвилин, Максим прийняв рішення, що він вступить до лав ДКВС.
З часом Макс розпочав свою кар'єру в правоохоронних органах та швидко просунувся по службовій драбині. Його професіоналізм, відданість та непохитна чесність привернули увагу вищих чинів, і він був призначений начальником місцевої тюрми.
У ролі начальника тюрми Макс Міваліс вніс величезні зміни в систему виконання покарань, зосереджуючись на реабілітації засуджених та покращенні умов ув'язнення. Його інноваційні підходи отримали визнання як національному, так і міжнародному рівні.
Але усе на світі має початок та кінець, і термін його служби добіг до кінця, залишивши після себе висококваліфікованих кадрів Максим пішов у відставку...
Теперішній час
Максим завжди відзначався своєю великою відданістю принципам справедливості та соціальної відповідальності. Після завершення свого терміну на посаді заступника мера та начальника тюрми, він вирішив взяти паузу та спробувати знайти баланс у своєму особистому житті.
Під час періоду відпочинку, Максим визначив для себе нову мету - боротьба із соціальними проблемами та нерівностями в регіонах України. Свідомий необхідності поліпшення умов життя та розвитку у всіх куточках країни, він вирішив взяти на себе відповідальність та стати кандидатом на посаду Президента.
І він розумів, що реальні проблеми не завжди відображаються у новинах та політичних дебатах. Йому було важливо вирішити конкретні питання, які турбують звичайних громадян. Він став на шлях публічної служби, обіцяючи прозору та ефективну роботу в управлінні країною.
Максим розробив програму, яка враховувала потреби різних регіонів, спрямовану на забезпечення рівних можливостей та підтримку розвитку кожного населеного пункту. Його виборча кампанія акцентувала увагу на відновленні інфраструктури, підтримці малих підприємців та створенні робочих місць.
І виходячи з цього він подав свою кандидатуру на пост президента.
Життя Максима розпочалось в прекрасному місті Харків, в пологовому будинку №2 приблизно о 01:20 ночі. У Максима не було багатих батьків чи якогось відомого родового дерева, і його сім'я ніколи не була звичайною.
Його батько був простим кремезним чоловіком який працював звичайним слюсарем на молочному заводі, і при можливості приносив до дому кремезні шматки масла та сира, які його сім'я потім продавала та заробляла гроші.
Про матір Максима можна довго розповідати, насправді сильна духом жінка, з малечку працювала на місцевому ринку продаючи гарячі напої (чай/кава), пропрацювавши на ринку 7 років, відкрила свій бізнес по продажі жіночого одягу "На всі випадки життя"
Через те, що батьки Максима завжди працювали, часу на виховання дитини вони майже не витрачали, тому хлопчик розвивався як духовно, так і фізично у дворі з однолітками, що як наслідок виховало в ньому прийняття навколишнього світу таким який він є, і дивитись на все без рожевих окулярів.
Підліткове життя
Оскільки Максим змалечку дивився на світ під власним кутом, оточення було для нього не більше як механізм у досягненні своїх цілей, у 8 класі у Максима почали проявлятися гени його батька, у своїх 14 років він не був схожий на своїх однолітків, як по фізичній, так і по моральних аспектах, від матері він взяв тільки найкраще, а саме, вміння продавати та знаходити вихід із любої ситуації. Батько Максима постійно говорив йому про важливість фізичної активності в його віці, та неодноразово приводив його у різноманітні гуртки та секції.
Але його аналітичний розум та прагнення до технічних знань зовсім не збігалися з бажанням батька зробити з нього «Аполлона». Тому у 16 років Максим вступає до коледжу на спеціальність «Кібернетика» та покидає дім де провів своє дитинство.
Юність
1 курс коледжу пройшов дуже швидкоплинно та безвідповідально, але і в тому Максим знайшов свої плюси, не дивлячись купу невиконанного домашнього завдання, Максим навчився як правильно уникати покарання за не вчасно виконанну роботу.
Позаяк на 2 курсі Максиму надоїло таке життя, він почав навчатись активніше, змінив своє коло спілкування, та з головою занурився у навчання.
Наприкінці 2 курсу у літню сесію коли всі їдуть до дому, Максим залишався в гуртожитку та продовжував навчання з перервами на підробіток.
3 курс навчання в коледжі був надзвичайно насичений для Максима, постійні конкурси, олімпіади як в наслідок постійна увага до нього заважала йому займатись улюбленою справою, Максим нікому не розказував, але його постійне навчання було лише прикриттям для того, щоб навчатись «Хакінгу» та заробляти на цьому гроші.
У віці 18 років він віддалено зламав Міністерство Оборони Малайзії, просто граючись з протоколами шифрування, але йому пощастило що його не встигли побачити в системі. Від того моменту він більше не мав сміливості зазіхати на таку чималу здобич, як мінімум без своєї команди.
Доросле життя
Після закінчення коледжу, Максим пробує себе секретарем у місцевій мерії, але через те, що досвіду роботи з документами у нього не було, у нього нічого не виходить, і після чергової помилки в документах, Максима викликають до мера для доповіді. Максим настільки вдало вмів розмовляти з людьми та переманювати їх на свою сторону, що його не звільнили з мерії, а навпаки віддали на навчання до верховного судді, аби той навчив його, також паралельно Максим поступив в Національний Юридичний Університет ім.Ярослава Мудрого на заочне навчання.
День за днем робота з документами ставала звичною та буденною. Закінчивши університет та отримавши диплом, він отримав підвищення до Виконавчого Судді, але Максим прагнув більшого, тому день за днем він плідно та старанно виконував свої обов'язки та блискавично закривав справи. Починаючи з 20 років Максим підіймався від звичайного секретаря який не в змозі поставити штамп у правильному місці, до Прем'єр-міністра м.Дніпра який вирішує долю цілих управлінь та здатен переконати будь-кого у своїй правоті, зібравши біля себе команду із вірних та щирих людей, вони стали йому другою сім'єю, за допомогою свого красномовства та аналітичного розуму він здобув авторитет серед ДКВС та СБУ, його почали поважати та цінувати. Він по справжньому любив те, що він робить...
Колесо життя, дало оберт
документі було написано "Рішення про розпуск мерії м.Дніпра".
Дана новина добряче збила з пантелику та затуманила розум Максиму, майже пів року він провів в цих стінах, а зараз його просять їх покинути, це дуже засмучувало Максима, але що поробиш.
Після того як зібравши свої речі з кабінету, Максим завантажив їх у багажник власного авто для того, щоб перевести їх до дому, в його кишені він відчув вібрацію.
Витягнувши телефон, він побачив що на екрані не відображається номер, взявши з недовірою слухавку, він промовив коротке -"Так?", у відповідь він почув басовий, прокурений і в якість мірі суворий голос чоловіка, - "Це Максим Міваліс?", промовив він.
Не розуміючи що від нього хоче дана людина Максим ще раз промовив - "Так?"
Суворий голос знову заговорив - "Бажаю здоров'я, Генерал ДКВС Кирило Сьомкін, радий вітати вас Максим, нам відомо про ситуацію яка склалась з вами, ви зарекомендували себе з найкращої сторони, неодноразово допомагали та забезпечували усім необхідним нас та наше місто, ми щиро вдячні за вашу допомогу у такий нелегкий час, дивлячись на це ми хочемо запросити вас працювати у нас. ", промовив він.
Ці слова розчулили Максима та одночасно шокували, - "Чи можу я подумати перед тим як давати відповідь на ваше питання товариш Генерал?", випалив Максим.
Після декількох секунд паузи Генерал знову заговорив, - "Так, ви можете подумати, але обов'язково зателефонуйте мені!", сказав, ніби то розчарований генерал поклавши слухавку.
Через деякий час через відсутність хоча б якогось доходу, гроші почали закінчуватись, і тут Максим пригадав розмову з Генералом, подзвонивши Генералу вони домовились на зустріч. Зустрівшись із Кирилом, Максим побачив статного молодого чоловіка, із вишуканим мундиром, зустрічались бони біля території ДКВС, тому Кирило відразу запросив Максима на екскурсію територією, вони почали вести легкий діалог про життя, останні новини, та ситуацію яка зараз відбувається у місті, Кирило наголошував на тому що, йому потрібні такі цінні кадри як Максим. Обдумавши слова Кирила декілька хвилин, Максим прийняв рішення, що він вступить до лав ДКВС.
З часом Макс розпочав свою кар'єру в правоохоронних органах та швидко просунувся по службовій драбині. Його професіоналізм, відданість та непохитна чесність привернули увагу вищих чинів, і він був призначений начальником місцевої тюрми.
У ролі начальника тюрми Макс Міваліс вніс величезні зміни в систему виконання покарань, зосереджуючись на реабілітації засуджених та покращенні умов ув'язнення. Його інноваційні підходи отримали визнання як національному, так і міжнародному рівні.
Але усе на світі має початок та кінець, і термін його служби добіг до кінця, залишивши після себе висококваліфікованих кадрів Максим пішов у відставку...
Теперішній час
Максим завжди відзначався своєю великою відданістю принципам справедливості та соціальної відповідальності. Після завершення свого терміну на посаді заступника мера та начальника тюрми, він вирішив взяти паузу та спробувати знайти баланс у своєму особистому житті.
Під час періоду відпочинку, Максим визначив для себе нову мету - боротьба із соціальними проблемами та нерівностями в регіонах України. Свідомий необхідності поліпшення умов життя та розвитку у всіх куточках країни, він вирішив взяти на себе відповідальність та стати кандидатом на посаду Президента.
І він розумів, що реальні проблеми не завжди відображаються у новинах та політичних дебатах. Йому було важливо вирішити конкретні питання, які турбують звичайних громадян. Він став на шлях публічної служби, обіцяючи прозору та ефективну роботу в управлінні країною.
Максим розробив програму, яка враховувала потреби різних регіонів, спрямовану на забезпечення рівних можливостей та підтримку розвитку кожного населеного пункту. Його виборча кампанія акцентувала увагу на відновленні інфраструктури, підтримці малих підприємців та створенні робочих місць.
І виходячи з цього він подав свою кандидатуру на пост президента.
