I. Дитинство:
Микита народився 1 Серпня 1990 року у місті Днiпро. Його дитинсво в основному було безтурботним, батько працював в полiцiї, а мати працювала в магазинi нижньої білизни. З дитинства вiн міг постояти за себе і цим батьки пишалися. Микита завжди любив грати в футбол зi своїми друзями, не дивлячись на свій малий вік. Він дуже обожнював фізичні вправи, але ще любив тварин і тому завжди годував їх і відносив до притулку.
Микита цілий день проводим час на вулиці.
В нього завжди вистачало фантазії як весело провести кожен день. Коли Микиті виповнилося сім, він пішов до престижної школи. З навчанням в нього не дуже добре виходило, але намагався як міг. З друзями справи були відмінні, друзів було навалом, тільки тому що ми були родиною в достатку.
II. Юність:
Одного разу, взимку 2006 року, увечері його батьки міркували про переїзд до міста Харькова. Через деякий час вони вже були біля вокзалу Дніпра, в напрямку Харькова. У перші дні Харькова їм не було куди йти, у них було багато грошей, вони оселилися в готелi. Наступного дня вони поїхали шукати рієлторів, щоб знайти та купити якусь хатинку. А Микита тим часов проходивши скрізь парк, натрапив на компанію с двух хлопців і він з ними вирішив тодi познайомитись, це були Віталік Коваль та Микита Хмуренко, але він ще не знав як їх звуть, но вони йому дуже сподобалися. 1 серпня в Микити був день нарождення, йому виповнилось, 17 років, на його день народження прийшли всi друзi, с ким він познайомився в Харьковi, та проводив дитинство у Днiпрі.
III. Доросле життя:
У 2007 році він отримав перші свої перші водійські права на автомобіль, і відразу ж наступного дня отримав свій перший штраф. У 18 років при отриманні прав водія, Микита дуже став любити автотранспорт, і годинами ганяв з місцевими авто-гонщиками по місту. Коли всі побачили, як він гарно ганяє, його вирішили прийняти в команду. Через тиждень перегонів Микита потрапив у дуже серйозну аварію, як тільки його привезли до лікарні, лікарі сказали, що він не зможе ходити. Батьки Микити шукали різні способи, щоб поставити його на ноги, але шляхів на те, щоб він ходив не було.. Одного ранку коли Микитина мати молилася за нього в церкві, їй зателефонував невідомий чоловік і сказав що зможе нам допомогти, мати одразу почала розпитувати хто він, але він сказав, щоб вона тільки прийшла до лікарні. Коли мати прийшла до лікарні, вони побачила чоловіка у віці п'ятдесяти років, тоді почалася розмова про те, що Микиту потрібно перевести в іншу лікарню. Батьки були готові на все, щоб він знову міг ходити, і вони погодилися. Коли Микиту перевезли в іншу лікарню було призначено дві операції, які пройшли успішно! І ось через 2 місяці він почав поступово ходити.
Батьки сказали, щоб він забув все, що було з автомобілями, але він був впертий и нікого не слухав.
У 2016 року у Микити померли батьки.
Їхавши додому, він згадав свій випадок тієї ночі, коли потрапив в аварію, і згадав того чудового лікаря, який врятував його. Микита вирішив влаштуватися до лікарні, на кого саме йому було не важливо, адже досвіду в нього було не так і багато, тому що досвід він отримав лише в колледжi пiд час военного предмету, коли вчився оказувати першу медичну допомогу. Микита улаштувався на санітара до Центральної лікарні Харькова. З того часу Микита і почав бачити життя по інакшому. Попрацювавши десь три роки у лікарні, він зробив понад 50 операцій та близько 120 вилікуваних пацієнтів, через деякий час він звільнився і вирішив пійти служити до Збройних сил України.
IV. Наш час:
Через деякий час Микита продав будинок батьків, та купив на багато більший, тому що в нього з'явилася кохана яку він дуже цінував, і хотів для неї створити дуже зручні умови. Час минав, Микита усердно працював, піднімавшись кар'єрними сходами. Життя налагоджувалося, адже з ним була поряд та сама людина, яка його підтримувала в скрутні часи. До цього дня Микита та його кохана жили в злагоді та в достатку, коли в них були труднощі вони легко з ними справлялися. І ось уже протягом 3-х років він працюе у Збройнних Сил України. Все вдається гаразд. Дітей у них поки що немає, але це у їхніх планах на майбутнє.
P/S- Автор Микита Данилов
Слава Украине!
