I. Дитинство:
Микита народився 1-го Серпня 1990-го року у місті Днiпро. Його дитинсво в загальному було безтурботним, батько працював в полiцiї, а мати працювала в магазинi нижньої білизни. З дитинства вiн міг постояти за себе, і цим батьки пишалися. Микита завжди любив грати в футбол зi своїми друзями, не дивлячись на свій малий вік. Він дуже обожнював фізичні вправи, але ще любив тварин, і тому завжди годував їх, і відносив до притулку.
Микита цілий день, проводив час на вулиці.
В нього завжди вистачало фантазії, як весело провести кожен день. Коли Микиті виповнилося сім, він пішов до престижної школи. З навчанням в нього не дуже добре виходило, але намагався як міг. З друзями справи були відмінні, друзів було навалом, тільки тому, що ми були, родиною в достатку.
17318307.png
1648475243_10-kartinkin-net-p-kartinki-o-detstve-10.jpg
II. Юність:
Одного разу, взимку 2006 року, увечері, його батьки міркували про переїзд до міста Харкова. Через деякий час, вони вже були біля вокзалу Дніпра, в напрямку Харкова. У перші дні Харкова їм не було куди йти, у них було багато грошей, вони зупинилися перепочити в готелi. Наступного дня вони поїхали шукати рієлторів, щоб знайти та купити якусь хатинку. А Микита тим часов проходивши скрізь парк, натрапив на компанію з двох хлопців, і він з ними вирішив тодi познайомитись, це були Віталік Коваль та Микита Хмуренко, але він ще не знав як їх звуть, но вони йому дуже сподобалися. 1-го серпня в Микити був день нарождення, йому виповнилось 17-ть років, до нього прийшли всi друзi, з ким він познайомився в Харковi, та проводив дитинство у Днiпрі.
III. Доросле життя:
У 2007-му році, він отримав свої перші водійські права на автомобіль, і відразу наступного дня отримав свій перший штраф. У 18-ть років при отриманні прав водія, Микита дуже став любити автомобілі, і годинами ганяв з місцевими авто-гонщиками по місту. Коли всі побачили, як він гарно ганяє, його вирішили прийняти в команду. Через тиждень перегонів, Микита потрапив у дуже серйозну аварію, як тільки його привезли до лікарні, лікарі сказали, що він не зможе ходити. Батьки Микити шукали різні способи, щоб поставити його на ноги, але шляхів на те щоб він ходив не було.. Одного ранку коли Микитина мати молилася за нього в церкві, їй зателефонував невідомий чоловік і сказав що зможе нам допомогти, мати одразу почала розпитувати хто він, але він сказав, щоб вона тільки прийшла до лікарні. Коли мати прийшла до лікарні, вона побачила чоловіка у віці п'ятдесяти років, тоді почалася розмова про те, що Микиту потрібно перевести в іншу лікарню. Батьки були готові на все, щоб він знову міг ходити, і вони погодилися. Коли Микиту перевезли в іншу лікарню було призначено дві операції, які пройшли успішно! І ось через два місяці, він почав поступово ходити.
Батьки сказали, щоб він забув все, що було з автомобілями, але він був впертий і нікого не слухав.
У 2016-му році, у Микити померли батьки.
Їхавши додому, він згадав свій випадок тієї ночі, коли потрапив в аварію, і згадав того чудового лікаря, який врятував його. Микита вирішив влаштуватися до лікарні, на кого саме йому було не важливо, адже досвіду в нього було не так і багато, тому що досвід він отримав лише в колледжi пiд час військового предмету, коли вчився надавати першу медичну допомогу. Микита влаштувався на санітара до Центральної лікарні Харкова. З того часу Микита і почав бачити життя по інакшому. Пропрацювавши приблизно три роки у лікарні, він зробив понад 50-ти операцій та близько 120-ти вилікуваних пацієнтів, через деякий час, він звільнився, і вирішив піти служити до Збройних сил України.
17318307.png
images.jpg
IV. Наш час:
Через деякий час, Микита продав будинок батьків, та купив набагато більший, тому що в нього з'явилася кохана, яку він дуже цінував, і хотів для неї створити дуже зручні умови. Час минав, Микита усердно працював, піднімаючись кар'єрними сходами. Життя налагоджувалося, адже з ним була поряд та сама людина, яка його підтримувала в скрутні часи. До цього дня Микита та його кохана жили в злагоді та в достатку, коли в них були труднощі, вони легко з ними справлялися. І ось уже протягом 3-х років, він працюе у Збройнних Силах України. Все вдається гаразд. Дітей у них поки що немає, але це у їхніх планах на майбутнє.
images.jpg
P/S- Автор Микита Данилов
Слава Украине!
Микита народився 1-го Серпня 1990-го року у місті Днiпро. Його дитинсво в загальному було безтурботним, батько працював в полiцiї, а мати працювала в магазинi нижньої білизни. З дитинства вiн міг постояти за себе, і цим батьки пишалися. Микита завжди любив грати в футбол зi своїми друзями, не дивлячись на свій малий вік. Він дуже обожнював фізичні вправи, але ще любив тварин, і тому завжди годував їх, і відносив до притулку.
Микита цілий день, проводив час на вулиці.
В нього завжди вистачало фантазії, як весело провести кожен день. Коли Микиті виповнилося сім, він пішов до престижної школи. З навчанням в нього не дуже добре виходило, але намагався як міг. З друзями справи були відмінні, друзів було навалом, тільки тому, що ми були, родиною в достатку.
17318307.png
1648475243_10-kartinkin-net-p-kartinki-o-detstve-10.jpg
II. Юність:
Одного разу, взимку 2006 року, увечері, його батьки міркували про переїзд до міста Харкова. Через деякий час, вони вже були біля вокзалу Дніпра, в напрямку Харкова. У перші дні Харкова їм не було куди йти, у них було багато грошей, вони зупинилися перепочити в готелi. Наступного дня вони поїхали шукати рієлторів, щоб знайти та купити якусь хатинку. А Микита тим часов проходивши скрізь парк, натрапив на компанію з двох хлопців, і він з ними вирішив тодi познайомитись, це були Віталік Коваль та Микита Хмуренко, але він ще не знав як їх звуть, но вони йому дуже сподобалися. 1-го серпня в Микити був день нарождення, йому виповнилось 17-ть років, до нього прийшли всi друзi, з ким він познайомився в Харковi, та проводив дитинство у Днiпрі.
III. Доросле життя:
У 2007-му році, він отримав свої перші водійські права на автомобіль, і відразу наступного дня отримав свій перший штраф. У 18-ть років при отриманні прав водія, Микита дуже став любити автомобілі, і годинами ганяв з місцевими авто-гонщиками по місту. Коли всі побачили, як він гарно ганяє, його вирішили прийняти в команду. Через тиждень перегонів, Микита потрапив у дуже серйозну аварію, як тільки його привезли до лікарні, лікарі сказали, що він не зможе ходити. Батьки Микити шукали різні способи, щоб поставити його на ноги, але шляхів на те щоб він ходив не було.. Одного ранку коли Микитина мати молилася за нього в церкві, їй зателефонував невідомий чоловік і сказав що зможе нам допомогти, мати одразу почала розпитувати хто він, але він сказав, щоб вона тільки прийшла до лікарні. Коли мати прийшла до лікарні, вона побачила чоловіка у віці п'ятдесяти років, тоді почалася розмова про те, що Микиту потрібно перевести в іншу лікарню. Батьки були готові на все, щоб він знову міг ходити, і вони погодилися. Коли Микиту перевезли в іншу лікарню було призначено дві операції, які пройшли успішно! І ось через два місяці, він почав поступово ходити.
Батьки сказали, щоб він забув все, що було з автомобілями, але він був впертий і нікого не слухав.
У 2016-му році, у Микити померли батьки.
Їхавши додому, він згадав свій випадок тієї ночі, коли потрапив в аварію, і згадав того чудового лікаря, який врятував його. Микита вирішив влаштуватися до лікарні, на кого саме йому було не важливо, адже досвіду в нього було не так і багато, тому що досвід він отримав лише в колледжi пiд час військового предмету, коли вчився надавати першу медичну допомогу. Микита влаштувався на санітара до Центральної лікарні Харкова. З того часу Микита і почав бачити життя по інакшому. Пропрацювавши приблизно три роки у лікарні, він зробив понад 50-ти операцій та близько 120-ти вилікуваних пацієнтів, через деякий час, він звільнився, і вирішив піти служити до Збройних сил України.
17318307.png
images.jpg
IV. Наш час:
Через деякий час, Микита продав будинок батьків, та купив набагато більший, тому що в нього з'явилася кохана, яку він дуже цінував, і хотів для неї створити дуже зручні умови. Час минав, Микита усердно працював, піднімаючись кар'єрними сходами. Життя налагоджувалося, адже з ним була поряд та сама людина, яка його підтримувала в скрутні часи. До цього дня Микита та його кохана жили в злагоді та в достатку, коли в них були труднощі, вони легко з ними справлялися. І ось уже протягом 3-х років, він працюе у Збройнних Силах України. Все вдається гаразд. Дітей у них поки що немає, але це у їхніх планах на майбутнє.
images.jpg
P/S- Автор Микита Данилов
Слава Украине!
