Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Житомирський Микола Андрійович
Стать: Чоловіча
Мати: Олена Житомирська
Батько: Андрій Житомирський
Зріст та вага: 183см / 78кг
Дата народження: 14/08/2000
Вік: 26 років
Місце народження: Харків
Національність: Українець
Місце проживання: Київ
Захоплення: Стрільба, спорт, автомобілі
Сімейний стан: Неодружений
Статура: Спортивна, міцна
Колір очей: Сірі
Зачіска: Коротке темне волосся
Відмітні знаки: Шрам над правою бровою, татуювання вовка на правій руці
Стать: Чоловіча
Мати: Олена Житомирська
Батько: Андрій Житомирський
Зріст та вага: 183см / 78кг
Дата народження: 14/08/2000
Вік: 26 років
Місце народження: Харків
Національність: Українець
Місце проживання: Київ
Захоплення: Стрільба, спорт, автомобілі
Сімейний стан: Неодружений
Статура: Спортивна, міцна
Колір очей: Сірі
Зачіска: Коротке темне волосся
Відмітні знаки: Шрам над правою бровою, татуювання вовка на правій руці
Дитинство
Микола народився у Харкові — місті, де шум заводів змішувався із сиренами поліції, а старі двори пам’ятали більше бійок, ніж свят. Його дитинство не було казкою. Воно пахло бензином, дешевими сигаретами з під’їздів та холодним асфальтом після дощу.
Батько Миколи працював автомеханіком на старому СТО. Він приходив додому втомлений, із руками у мазуті, але завжди знаходив час поговорити із сином. Саме він навчив Миколу найголовнішому — у цьому світі тебе ніхто не пожаліє, якщо ти сам не станеш сильним.
Мати була зовсім іншою. Спокійна, добра, терпляча. Вона працювала медсестрою та до останнього намагалася втримати у синові людяність. Але район, у якому вони жили, мав власні правила.
Ще у дитинстві Микола зрозумів:
добрі люди часто програють
слабких ніхто не поважає
страх — це влада
Вулиця виховувала його швидше, ніж школа. У дворі постійно були конфлікти, старші хлопці, крадіжки, бійки та проблеми. Але Микола не був тим, хто тікав. Навпаки — він швидко навчився дивитися людям прямо в очі.
У 12 років він уже міг постояти за себе. У 14 — за своїх друзів. А у 16 — став тим, кого почали боятися навіть старші хлопці у районі.
Його характер формувався не книжками.
Його формувала вулиця.
Батько Миколи працював автомеханіком на старому СТО. Він приходив додому втомлений, із руками у мазуті, але завжди знаходив час поговорити із сином. Саме він навчив Миколу найголовнішому — у цьому світі тебе ніхто не пожаліє, якщо ти сам не станеш сильним.
Мати була зовсім іншою. Спокійна, добра, терпляча. Вона працювала медсестрою та до останнього намагалася втримати у синові людяність. Але район, у якому вони жили, мав власні правила.
Ще у дитинстві Микола зрозумів:
добрі люди часто програють
слабких ніхто не поважає
страх — це влада
Вулиця виховувала його швидше, ніж школа. У дворі постійно були конфлікти, старші хлопці, крадіжки, бійки та проблеми. Але Микола не був тим, хто тікав. Навпаки — він швидко навчився дивитися людям прямо в очі.
У 12 років він уже міг постояти за себе. У 14 — за своїх друзів. А у 16 — став тим, кого почали боятися навіть старші хлопці у районі.
Його характер формувався не книжками.
Його формувала вулиця.
Юність та становлення
Школа для Миколи була лише місцем, куди потрібно приходити. Йому було тісно у рамках правил. Вчителі постійно казали:
“У тебе великий потенціал, але ти надто жорсткий.”
Вони мали рацію.
Микола не був дурним. Навпаки — він швидко аналізував ситуації, добре читав людей та майже завжди прораховував усе наперед. Але його дратувала слабкість, лицемірство та люди, які багато говорили, але нічого не робили.
У старших класах він почав серйозно займатися боксом. Саме ринг став місцем, де він навчився контролювати агресію. Там не було брехні.
Або ти сильний.
Або лежиш на підлозі.
Паралельно він багато часу проводив у гаражі батька. Автомобілі стали для нього чимось більшим, ніж просто техніка. Він любив розбирати двигуни, слухати звук моторів та відчувати швидкість.
У 17 років він уже міг повністю перебрати двигун автомобіля самостійно. Його почали поважати навіть дорослі механіки.
Але разом із цим у його житті з’явилися люди з іншого боку закону.
Спочатку це були звичайні знайомі.
Потім — нічні гонки.
Далі — люди, які вирішували проблеми не словами.
І саме тоді Микола зрозумів:
сила відкриває більше дверей, ніж чесність.
“У тебе великий потенціал, але ти надто жорсткий.”
Вони мали рацію.
Микола не був дурним. Навпаки — він швидко аналізував ситуації, добре читав людей та майже завжди прораховував усе наперед. Але його дратувала слабкість, лицемірство та люди, які багато говорили, але нічого не робили.
У старших класах він почав серйозно займатися боксом. Саме ринг став місцем, де він навчився контролювати агресію. Там не було брехні.
Або ти сильний.
Або лежиш на підлозі.
Паралельно він багато часу проводив у гаражі батька. Автомобілі стали для нього чимось більшим, ніж просто техніка. Він любив розбирати двигуни, слухати звук моторів та відчувати швидкість.
У 17 років він уже міг повністю перебрати двигун автомобіля самостійно. Його почали поважати навіть дорослі механіки.
Але разом із цим у його житті з’явилися люди з іншого боку закону.
Спочатку це були звичайні знайомі.
Потім — нічні гонки.
Далі — люди, які вирішували проблеми не словами.
І саме тоді Микола зрозумів:
сила відкриває більше дверей, ніж чесність.
Переломний момент
У 19 років життя Миколи змінилося остаточно.
Одного вечора його близького друга жорстоко побили люди місцевого авторитета. Поліція приїхала, оформила папери… і поїхала.
Ніхто нікого не покарав.
Саме тоді Микола вперше по-справжньому зненавидів систему.
Він зрозумів:
закон працює тільки для тих, у кого немає грошей або влади.
Після цього випадку його характер став холоднішим.
Він перестав довіряти людям.
Перестав вірити у справедливість.
Через рік він вирішив вступити до НПУ.
Не тому що хотів “служити народу”.
Ні.
Він хотів отримати владу.
Хотів бути тим, кого бояться.
Хотів більше ніколи не відчувати безсилля.
Одного вечора його близького друга жорстоко побили люди місцевого авторитета. Поліція приїхала, оформила папери… і поїхала.
Ніхто нікого не покарав.
Саме тоді Микола вперше по-справжньому зненавидів систему.
Він зрозумів:
закон працює тільки для тих, у кого немає грошей або влади.
Після цього випадку його характер став холоднішим.
Він перестав довіряти людям.
Перестав вірити у справедливість.
Через рік він вирішив вступити до НПУ.
Не тому що хотів “служити народу”.
Ні.
Він хотів отримати владу.
Хотів бути тим, кого бояться.
Хотів більше ніколи не відчувати безсилля.
Навчання у НПУ
Академія поліції стала для Миколи новим етапом життя.
Там він швидко зрозумів одну річ:
більшість людей носять форму не через честь.
А через можливості.
Деякі курсанти брали хабарі ще під час навчання.
Деякі домовлялися.
Деякі “вирішували питання”.
І Микола уважно дивився на це.
Він був одним із найкращих по фізичній підготовці.
Добре стріляв.
Мав залізну дисципліну.
І найголовніше — не боявся жорстких рішень.
Інструктори бачили у ньому потенціал.
Але ніхто не помічав, як усередині нього поступово народжується щось темне.
Він почав розуміти:
форма — це не символ закону.
Форма — це інструмент влади.
Там він швидко зрозумів одну річ:
більшість людей носять форму не через честь.
А через можливості.
Деякі курсанти брали хабарі ще під час навчання.
Деякі домовлялися.
Деякі “вирішували питання”.
І Микола уважно дивився на це.
Він був одним із найкращих по фізичній підготовці.
Добре стріляв.
Мав залізну дисципліну.
І найголовніше — не боявся жорстких рішень.
Інструктори бачили у ньому потенціал.
Але ніхто не помічав, як усередині нього поступово народжується щось темне.
Він почав розуміти:
форма — це не символ закону.
Форма — це інструмент влади.
Початок служби
Після академії Микола почав працювати у НПУ Києва.
Перші місяці служби були важкими.
Нічні зміни.
Бійки.
Наркотики.
П’яні конфлікти.
Кров на асфальті.
Крики.
Страх.
І чим більше він бачив людей — тим менше починав їх поважати.
Одного разу під час затримання озброєного злочинця Микола отримав удар пляшкою по обличчю. Скло розсікло брову, залишивши шрам на все життя.
Але найгірше було інше.
Злочинця відпустили через зв’язки.
Тоді у голові Миколи остаточно щось зламалось.
Він почав діяти жорсткіше.
Грубіше.
Агресивніше.
Спочатку це були просто сильні удари під час затримань.
Потім — психологічний тиск.
Погрози.
Страх.
І знаєш, що його лякало найбільше?
Це працювало.
Перші місяці служби були важкими.
Нічні зміни.
Бійки.
Наркотики.
П’яні конфлікти.
Кров на асфальті.
Крики.
Страх.
І чим більше він бачив людей — тим менше починав їх поважати.
Одного разу під час затримання озброєного злочинця Микола отримав удар пляшкою по обличчю. Скло розсікло брову, залишивши шрам на все життя.
Але найгірше було інше.
Злочинця відпустили через зв’язки.
Тоді у голові Миколи остаточно щось зламалось.
Він почав діяти жорсткіше.
Грубіше.
Агресивніше.
Спочатку це були просто сильні удари під час затримань.
Потім — психологічний тиск.
Погрози.
Страх.
І знаєш, що його лякало найбільше?
Це працювало.
Зародження Bad Cop
Микола більше не вірив у “хороших поліцейських”.
Він бачив:
як продажні копи живуть краще
як злочинці сміються в обличчя закону
як система ковтає чесних людей та ламає їх
І тоді він вирішив:
якщо система гнила — треба навчитись використовувати її правила.
Він почав співпрацювати з інформаторами.
Потім — із кримінальними людьми.
Потім — отримувати гроші за “правильні” рішення.
Але робив це розумно.
Ніколи не залишав доказів.
Нікому не довіряв.
Усе прораховував наперед.
Для керівництва він був ідеальним оперативником:
результативним
жорстким
ефективним
А для кримінального світу — людиною у формі, з якою можна домовитись.
Микола більше не ділив світ на добро і зло.
Для нього існували лише:
сильні
та слабкі.
Він бачив:
як продажні копи живуть краще
як злочинці сміються в обличчя закону
як система ковтає чесних людей та ламає їх
І тоді він вирішив:
якщо система гнила — треба навчитись використовувати її правила.
Він почав співпрацювати з інформаторами.
Потім — із кримінальними людьми.
Потім — отримувати гроші за “правильні” рішення.
Але робив це розумно.
Ніколи не залишав доказів.
Нікому не довіряв.
Усе прораховував наперед.
Для керівництва він був ідеальним оперативником:
результативним
жорстким
ефективним
А для кримінального світу — людиною у формі, з якою можна домовитись.
Микола більше не ділив світ на добро і зло.
Для нього існували лише:
сильні
та слабкі.
Характер
Микола Житомирський — людина, яку складно зламати.
Він холоднокровний.
Розумний.
Небезпечний.
Він не кричить без причини.
Не показує емоцій.
Не довіряє словам.
Його головна зброя — контроль.
Він ненавидить:
слабкість
брехню
зраду
людей без характеру
Для більшості людей він виглядає як спокійний та впевнений офіцер поліції.
Але ті, хто бачили його справжнім, знають:
це людина, яка давно перейшла межу.
Його принцип простий:
“У цьому світі або ти ламаєш людей — або люди ламають тебе.”
Він холоднокровний.
Розумний.
Небезпечний.
Він не кричить без причини.
Не показує емоцій.
Не довіряє словам.
Його головна зброя — контроль.
Він ненавидить:
слабкість
брехню
зраду
людей без характеру
Для більшості людей він виглядає як спокійний та впевнений офіцер поліції.
Але ті, хто бачили його справжнім, знають:
це людина, яка давно перейшла межу.
Його принцип простий:
“У цьому світі або ти ламаєш людей — або люди ламають тебе.”
Теперішній час
Зараз Микола працює у НПУ Києва та має репутацію одного з найнебезпечніших оперативників.
Його бояться злочинці.
Його поважають деякі колеги.
І ненавидять ті, хто знає правду.
Він живе між двома світами:
законом
та криміналом.
Вдень — офіцер поліції.
Вночі — людина, яка вирішує питання зовсім іншими методами.
І найстрашніше у Миколі те, що він давно перестав відчувати провину.
Його бояться злочинці.
Його поважають деякі колеги.
І ненавидять ті, хто знає правду.
Він живе між двома світами:
законом
та криміналом.
Вдень — офіцер поліції.
Вночі — людина, яка вирішує питання зовсім іншими методами.
І найстрашніше у Миколі те, що він давно перестав відчувати провину.