Ім’я: Назарій Коваль
Звання: Полковник ДКВС
RP-роль: Bad Cop /Bad gov
Місто: Дніпро
Підліткові роки пройшли на перехресті вулиці Робочої та життя на межі. Назарій ходив до ліцею з посиленою військовою підготовкою — там вчили не думати, а виконувати. Там із ранку шикування, після уроків — стройова, і якщо хтось ліз у бійку, то тільки мовчки, без зайвих питань.
Він швидко зрозумів: в дисципліні є влада. А в мовчанні — контроль.
Поки однокласники шукали себе, він уже знав, ким стане — тим, хто керує іншими.
Вечорами "пас" точку із лівим пальним біля автостоянки на Калиновій. Ті, хто за день носив погони кадета — вночі зливав бензин і рахував прибуток. Назарій навчився бути дволиким: вдень — зразковий учень, вночі — людина, яка вирішує питання.
У 2009 році його друга затримали на крадіжці. Назарій домовився з капітаном райвідділу, і друг "випадково" зник зі справи. Коваль зрозумів: усе в Дніпрі вирішується або зв'язками, або страхом. Бажано — обома.
Після випуску довго не думав. Один дзвінок від батькового знайомого — і його документи вже лежали в обласному управлінні ДКВС. Жодних конкурсів, жодних співбесід — просто правильний момент і правильне прізвище. Так він потрапив у систему, в якій не треба було грати — треба було вигравати.
У 2015-му Назарій уже працював у колонії №89 — гниле, смердюче місце, де або ламаєшся, або ламаєш інших. Він був майором, новеньким у режимному блоці, який усі перевіряли на міцність. В’язні пхали хабарі, старші офіцери — підстави. І коли він ще тримався за форму, стався момент, який усе змінив.
До колонії привезли в’язня — колишнього контрактника, що проходив через зону АТО. За ним тягнувся шлейф зброї, нелегалу, і знайомств, які могли «викосити» половину місцевої верхівки. Його прислали не просто сидіти — його прислали прибрати.
Назарія викликали до службового кабінету. Там сиділи не колеги, а "люди" — ті, що не носять форму, але керують усім, що в тіні. Йому не погрожували — просто поклали телефон. На екрані — фото його сестри біля школи, матері на зупинці, дружини у дворі біля машини.
— "Він має зникнути. Або зникнете ви", — сказали спокійно.
Тієї ночі той самий в’язень "поскользнувся" на металевих сходах. Камери не працювали. Санчастина мовчала. Протокол — оформлений як внутрішній конфлікт.
Наступного ранку в шухляді лежав конверт — перший. Із грошима. Без записки.
Це був не хабар. Це був вступ у клуб.
Він зрозумів, що в цій грі нема невинних. Є лише ті, хто або користується системою — або гниє у ній.
З того моменту Назарій більше не грав за правилами. Він почав їх писати сам — кожне рішення, кожна поступка, кожна змова. Через нього в колонії пішли схеми. Від телефонів — до метадону. Від адвокатських проносів — до "розпоряджень згори".
Він більше не був просто майором. Він став тим, кого слухали, але не називали вголос.
Справжнє життя Коваль почав не з кабінету, а з прогнилої вахти в колонії №89. Залізні двері, гнилий бетон, шмон без протоколу і в’язні, які дивляться в очі не зі страхом, а з ненавистю. У цьому болоті він вчився головному — не бути людиною, а бути правилом.
Він починав як майор — формально начальник режиму, неформально — шестерня в чужому механізмі. Але швидко зрозумів: щоб вижити, треба крутити систему під себе. І він почав.
Спершу — закривав очі. Потім — координував. В’язні, які мали вплив на зоні, отримували поблажки. Ті, хто заважав — зникали в карцері без запису. Від нього залежали переведення, допуски до телефонів, графік шмону. За кожен "виняток" ішли пачки в конвертах — і це був тільки початок.
У 2017-му він "відкрив" новий канал — через цивільних працівників на кухні та медпункті. Через них ішли сім-карти, "хімію", іноді — навіть знаряддя для справ. Він не просто дозволяв — він контролював. Усе, що потрапляло в зону, проходило через нього. І якщо не пройшло — значить, хтось помре.
Після однієї гучної "випадки" з побиттям до смерті, Назарій особисто "замкнув" ситуацію: переписав протоколи, перемістив підозрюваних, закрив відео. У Київ пішов звіт про "внутрішній конфлікт між в’язнями". А за тиждень його підвищили до підполковника — «за ефективне усунення загрози».
Його ріст не був чесним, зате був правильним. У департаменті говорили: "Коваль — грязний, але свій". У 2020-му його призначили заступником начальника установи, а потім — перевели в управління із просуванням у полковники. Офіційна версія — за «службові досягнення». Реальна — за вміння домовлятись із усіма, крім совісті.
І коли він став полковником, на нього вже працювали колонії, слідчі ізолятори, прокурори та навіть деякі «волонтери» з фіктивними благодійними фондами. Він керував не установою — він керував середовищем.
Ходять чутки, що він має компромат на кількох депутатів міськради, керує бізнесом через підставних осіб і навіть впливає на вибори в регіоні. Але він мовчить. І коли Назарій мовчить — місто затихає разом із ним.
У вузьких колах кажуть, що саме він у 2021-му "випустив" одного з в'язнів — колишнього розвідника, засудженого за збройне пограбування. Формально — за зразкову поведінку і стан здоров’я. Неофіційно — тому що на стіл лягло пів сотні тисяч готівкою та обіцянка послуги, якої місто ще не бачило. Через два тижні той самий ексв’язень вивіз із країни потрібного Ковалю свідка.
Того ж року Коваль підвищив підлеглого , який у потрібний момент "не помітив" зміну графіка перевірки та "втратив" одну з відеозаписів камер. Офіційно — за успіхи в службі. Неофіційно — за відданість. Сьогодні Поліщук — заступник Коваля і виконує його найтонші доручення. А інші бачать: якщо ти за Коваля — то й система працює за тебе.
Назарій давно вже не живе за законом. Він живе за своїми правилами, які не написані ні в кодексі, ні в наказі. І ті, хто знає це місто, знають головне: якщо ти йдеш проти нього — ти йдеш не проти людини. Ти йдеш проти механізму.
Звання: Полковник ДКВС
RP-роль: Bad Cop /Bad gov
Місто: Дніпро
Кодекс Коваля
Дитинство
Народився 24 лютого 1993 року в Дніпрі — місті заводів, сталевих нервів і мовчазних правил. Виростав на лівобережжі, де життя жорстке, а повага — річ, яку треба вибивати кулаками. Батько працював дільничним у Самарському районі, був фронтовиком, якого поважали і боялись. Мати — секретар суду в центрі міста. Змалку Назарій бачив, як працює справжній Дніпро: де вдень ходять у краватках, а вночі домовляються в гаражах. У 8 років уперше став свідком "перевиховання" наркомана в підвалі гуртожитку для правоохоронців — саме тоді зрозумів: закон — це лише ширма.Юність
Підліткові роки пройшли на перехресті вулиці Робочої та життя на межі. Назарій ходив до ліцею з посиленою військовою підготовкою — там вчили не думати, а виконувати. Там із ранку шикування, після уроків — стройова, і якщо хтось ліз у бійку, то тільки мовчки, без зайвих питань.
Він швидко зрозумів: в дисципліні є влада. А в мовчанні — контроль.
Поки однокласники шукали себе, він уже знав, ким стане — тим, хто керує іншими.
Вечорами "пас" точку із лівим пальним біля автостоянки на Калиновій. Ті, хто за день носив погони кадета — вночі зливав бензин і рахував прибуток. Назарій навчився бути дволиким: вдень — зразковий учень, вночі — людина, яка вирішує питання.
У 2009 році його друга затримали на крадіжці. Назарій домовився з капітаном райвідділу, і друг "випадково" зник зі справи. Коваль зрозумів: усе в Дніпрі вирішується або зв'язками, або страхом. Бажано — обома.
Після випуску довго не думав. Один дзвінок від батькового знайомого — і його документи вже лежали в обласному управлінні ДКВС. Жодних конкурсів, жодних співбесід — просто правильний момент і правильне прізвище. Так він потрапив у систему, в якій не треба було грати — треба було вигравати.
Переломний момент
У 2015-му Назарій уже працював у колонії №89 — гниле, смердюче місце, де або ламаєшся, або ламаєш інших. Він був майором, новеньким у режимному блоці, який усі перевіряли на міцність. В’язні пхали хабарі, старші офіцери — підстави. І коли він ще тримався за форму, стався момент, який усе змінив.
До колонії привезли в’язня — колишнього контрактника, що проходив через зону АТО. За ним тягнувся шлейф зброї, нелегалу, і знайомств, які могли «викосити» половину місцевої верхівки. Його прислали не просто сидіти — його прислали прибрати.
Назарія викликали до службового кабінету. Там сиділи не колеги, а "люди" — ті, що не носять форму, але керують усім, що в тіні. Йому не погрожували — просто поклали телефон. На екрані — фото його сестри біля школи, матері на зупинці, дружини у дворі біля машини.
— "Він має зникнути. Або зникнете ви", — сказали спокійно.
Тієї ночі той самий в’язень "поскользнувся" на металевих сходах. Камери не працювали. Санчастина мовчала. Протокол — оформлений як внутрішній конфлікт.
Наступного ранку в шухляді лежав конверт — перший. Із грошима. Без записки.
Це був не хабар. Це був вступ у клуб.
Він зрозумів, що в цій грі нема невинних. Є лише ті, хто або користується системою — або гниє у ній.
З того моменту Назарій більше не грав за правилами. Він почав їх писати сам — кожне рішення, кожна поступка, кожна змова. Через нього в колонії пішли схеми. Від телефонів — до метадону. Від адвокатських проносів — до "розпоряджень згори".
Він більше не був просто майором. Він став тим, кого слухали, але не називали вголос.
Доросле життя
Справжнє життя Коваль почав не з кабінету, а з прогнилої вахти в колонії №89. Залізні двері, гнилий бетон, шмон без протоколу і в’язні, які дивляться в очі не зі страхом, а з ненавистю. У цьому болоті він вчився головному — не бути людиною, а бути правилом.
Він починав як майор — формально начальник режиму, неформально — шестерня в чужому механізмі. Але швидко зрозумів: щоб вижити, треба крутити систему під себе. І він почав.
Спершу — закривав очі. Потім — координував. В’язні, які мали вплив на зоні, отримували поблажки. Ті, хто заважав — зникали в карцері без запису. Від нього залежали переведення, допуски до телефонів, графік шмону. За кожен "виняток" ішли пачки в конвертах — і це був тільки початок.
У 2017-му він "відкрив" новий канал — через цивільних працівників на кухні та медпункті. Через них ішли сім-карти, "хімію", іноді — навіть знаряддя для справ. Він не просто дозволяв — він контролював. Усе, що потрапляло в зону, проходило через нього. І якщо не пройшло — значить, хтось помре.
Після однієї гучної "випадки" з побиттям до смерті, Назарій особисто "замкнув" ситуацію: переписав протоколи, перемістив підозрюваних, закрив відео. У Київ пішов звіт про "внутрішній конфлікт між в’язнями". А за тиждень його підвищили до підполковника — «за ефективне усунення загрози».
Його ріст не був чесним, зате був правильним. У департаменті говорили: "Коваль — грязний, але свій". У 2020-му його призначили заступником начальника установи, а потім — перевели в управління із просуванням у полковники. Офіційна версія — за «службові досягнення». Реальна — за вміння домовлятись із усіма, крім совісті.
І коли він став полковником, на нього вже працювали колонії, слідчі ізолятори, прокурори та навіть деякі «волонтери» з фіктивними благодійними фондами. Він керував не установою — він керував середовищем.
Теперішній час
Нині Назарій Коваль — Полковник із бездоганною службовою репутацією, куратор Управління перевезення вязнів але в кулуарах про нього кажуть: "Це не людина, це система". Його бояться не за посаду, а за можливості. Один його дзвінок може змінити хід судової справи, розв’язати конфлікт між бандами або зникнути людину з камер спостереження. Його "підрозділ" наглядачів — це віддана йому особиста армія.Ходять чутки, що він має компромат на кількох депутатів міськради, керує бізнесом через підставних осіб і навіть впливає на вибори в регіоні. Але він мовчить. І коли Назарій мовчить — місто затихає разом із ним.
У вузьких колах кажуть, що саме він у 2021-му "випустив" одного з в'язнів — колишнього розвідника, засудженого за збройне пограбування. Формально — за зразкову поведінку і стан здоров’я. Неофіційно — тому що на стіл лягло пів сотні тисяч готівкою та обіцянка послуги, якої місто ще не бачило. Через два тижні той самий ексв’язень вивіз із країни потрібного Ковалю свідка.
Того ж року Коваль підвищив підлеглого , який у потрібний момент "не помітив" зміну графіка перевірки та "втратив" одну з відеозаписів камер. Офіційно — за успіхи в службі. Неофіційно — за відданість. Сьогодні Поліщук — заступник Коваля і виконує його найтонші доручення. А інші бачать: якщо ти за Коваля — то й система працює за тебе.
Назарій давно вже не живе за законом. Він живе за своїми правилами, які не написані ні в кодексі, ні в наказі. І ті, хто знає це місто, знають головне: якщо ти йдеш проти нього — ти йдеш не проти людини. Ти йдеш проти механізму.
Останнє редагування:
