Назар Акулезов народився в самому серці країни — в місті, яке жило водночас у спокої і в бурі, де вулиці зберігали пам’ять поколінь, а світанки приходили крізь туман історій. Він з’явився на світ у родині, де цінували справедливість, дисципліну і честь. Його батько — офіцер внутрішніх військ, мати — вчителька української мови. З дитинства Назар ріс у середовищі порядку, обов’язку та поваги до держави.
У віці трьох років Назар уперше переступив поріг дитячого садочка №8, що знаходився неподалік від їхнього будинку. Це була важлива подія — він, хоч і трішки боявся нового світу, одразу продемонстрував незвичну спостережливість і допитливість. Виховательки відзначали його як "тихого лідера" — Назар не був найгаласливішим, але завжди знаходив спосіб організувати дітей у спільну гру, запропонувати ідею або допомогти комусь, хто розгубився.
У садочку Назар провів три роки, які стали основою його формування як особистості. Він виявляв цікавість до всього: від побудови веж із кубиків до перших уявлень про державу, коли з захопленням слухав розповіді мами про історію країни. У п’ять років він почав малювати перші схеми — ніби мапи чи маршрути, де "хороші" воїни боролися за правду з "поганими". Його світ уже тоді мав чітку межу між добром і злом.
У шість років Назар пішов до школи. Це був новий виклик, і він прийняв його із гідністю. Протягом усіх 11 років навчання він вирізнявся не лише старанністю, а й активною громадянською позицією. Уже в молодших класах він організував перший учнівський патруль, що слідкував за порядком у класі. Його вчителі називали його "маленьким капітаном", бо він завжди був готовий взяти на себе відповідальність.
З кожним роком Назар все більше цікавився державними структурами. У восьмому класі він написав дослідницьку роботу про функціонування органів місцевого самоврядування. Його захоплювали ідеї публічного служіння, і навіть у шкільних творах він мріяв про кар’єру у сфері, де зможе захищати інтереси народу.
Після закінчення школи у 17 років Назар не вагався — його вибір був очевидним: вступ до Академії державного управління. Тут він занурився у вивчення права, політології, управлінських дисциплін. Його робота завжди була на найвищому рівні, і вже на другому курсі він став заступником голови студентської ради, а згодом — її головою.
У віці трьох років Назар уперше переступив поріг дитячого садочка №8, що знаходився неподалік від їхнього будинку. Це була важлива подія — він, хоч і трішки боявся нового світу, одразу продемонстрував незвичну спостережливість і допитливість. Виховательки відзначали його як "тихого лідера" — Назар не був найгаласливішим, але завжди знаходив спосіб організувати дітей у спільну гру, запропонувати ідею або допомогти комусь, хто розгубився.
У садочку Назар провів три роки, які стали основою його формування як особистості. Він виявляв цікавість до всього: від побудови веж із кубиків до перших уявлень про державу, коли з захопленням слухав розповіді мами про історію країни. У п’ять років він почав малювати перші схеми — ніби мапи чи маршрути, де "хороші" воїни боролися за правду з "поганими". Його світ уже тоді мав чітку межу між добром і злом.
У шість років Назар пішов до школи. Це був новий виклик, і він прийняв його із гідністю. Протягом усіх 11 років навчання він вирізнявся не лише старанністю, а й активною громадянською позицією. Уже в молодших класах він організував перший учнівський патруль, що слідкував за порядком у класі. Його вчителі називали його "маленьким капітаном", бо він завжди був готовий взяти на себе відповідальність.
З кожним роком Назар все більше цікавився державними структурами. У восьмому класі він написав дослідницьку роботу про функціонування органів місцевого самоврядування. Його захоплювали ідеї публічного служіння, і навіть у шкільних творах він мріяв про кар’єру у сфері, де зможе захищати інтереси народу.
Після закінчення школи у 17 років Назар не вагався — його вибір був очевидним: вступ до Академії державного управління. Тут він занурився у вивчення права, політології, управлінських дисциплін. Його робота завжди була на найвищому рівні, і вже на другому курсі він став заступником голови студентської ради, а згодом — її головою.
