Вступ та мої особисті дані
ПІБ: Колядна Олександра Сергіївна
Дата народження: 14 квітня 2002 року
Місце проживання: м. Київ
Громадянство: Україна
Національність: Українка
Освіта: Вища (магістр державного управління та міжнародного права)
Сімейний стан: Одружена
Моє дитинство та ранні роки
Я народилася 14 квітня 2002 року в самому серці України — у столичному місті Києві. Дитинство в мене було... як би це сказати. Не те щоб погане, але точно не те, про яке мріють діти. Мої батьки були людьми зразкової радянської та пострадянської закалки, обоє з престижною вищою освітою та надзвичайно серйозним ставленням до навколишнього життя. За обіднім столом у нашому домі ніколи не лунали банальні розмови про дитячі мультики, комп'ютерні ігри чи якісь підліткові тренди. Політика, державні закупівлі, нові законодавчі акти, постійні кулуарні інтриги та цинічні розбори того, "як воно насправді працює у вищих ешелонах влади" — ось що щоденно слугувало незмінним фоном для моїх сімейних вечерь. Мій батько присвятив усе своє життя складній, виснажливій юриспруденції в одній із провідних державних структур, а мати викладала всесвітню історію та правознавство в престижному університеті.
Змалечку я щодня на власні очі бачила, як функціонує ця величезна, неповоротка, а подекуди й абсолютно бездушна державна машина. Батьки, звісно, хотіли виховати мене порядною людиною. Верховенство права, законність — це все я чула за вечерею частіше, ніж 'смачного'. Проте суворі київські реалії за вікном занадто швидко зняли з моїх очей дитячі рожеві окуляри. Будучи надзвичайно спостережливою, егоїстичною та впертою дитиною, я дуже рано усвідомила просту істину: суворі правила та обмеження існують виключно для сірої, керованої маси людей. Ті ж особи, які ці закони пишуть і затверджують, завжди залишають для себе або своїх близьких зручні юридичні лазівки.
Якщо в дитинстві чи підлітковому віці мені було щось конче потрібно — нова дорога іграшка, авторитет серед жорстоких однолітків, чи перше місце на міській шкільній олімпіаді — я миттєво знаходила спосіб отримати бажане. Мені доводилося хитрувати, маніпулювати фактами, створювати інтриги та домовлятися. Саме тоді я навчилася досконало аналізувати психологічну поведінку дорослих людей, прораховувати кроки наперед і бачити приховані слабкості суперників, що дуже допомогло мені в майбутньому.
Студентські роки та формування мого світогляду
Коли настав час обирати майбутній професійний шлях, у моїй голові не існувало жодних вагань чи сумнівів. Я без зусиль вступила до престижного київського національного університету на юридичний факультет, щоб детально вивчати державне управління та міжнародне право. Університет мені дуже сподобався — не самі нудні лекції, звісно, а саме люди, які там перебували. Там я вперше реально побачила, як насправді робляться серйозні справи в нашій країні. Навчання у виші стало для мене справжнім життєвим азартом і полем для експериментів. Я з неймовірною легкістю захистила диплом та здобула науковий ступінь магістра. Моя феноменальна пам'ять на параграфи, холодний розум і вміння віртуозно маніпулювати складними юридичними термінами щиро дивували навіть досвідчених професорів та суддів на практиці.
Саме в цих університетських стінах, дивлячись на залікові книжки та кулуарні розмови, я остаточно сформувала свій цинічний, прагматичний світогляд. Я на власні очі бачила, як найскладніші державні питання, долі людей і великі фінансові потоки вирішуються за зачиненими дверима кабінетів за допомогою звичайного телефонного дзвінка чи потрібного знайомства. Тоді я чітко зрозуміла, що абсолютна влада — це найвище благо на землі, а міжнародне право — це лише чудовий, красивий і легальний щит, за яким можна надійно сховати будь-які особисті фінансові амбіції та корисливі інтереси.
У цей же бурхливий період свого життя я зустріла свого майбутнього чоловіка. Наш офіційний шлях і шлюб стали для мене тією самою єдиною зоною психологічного комфорту, безпечною гаванню та надійною фортецею. Удома я нарешті могла повністю розслабитися і скинути важку маску жорсткого, безкомпромісного управлінця. Мій чоловік безмежно любить мене і повністю підтримує в усіх кар'єрних починаннях. Він — єдина жива людина у світі, яка знає мою справжню, приховану сутність. І хоча інколи його відверто лякає моя надмірна холоднокровність чи байдужість до чужих бід, він без заперечень приймає мої правила гри, адже чудово бачить, що я завжди досягаю поставленої мети, попри будь-які перешкоди.
Мій характер, сильні сторони та приховані страхи
Мій характер: Я виросла надзвичайно прагматичною, владною, відповідною, егоїстичною та амбітною жінкою з кам'яним серцем. Я вже дуже давно навчилася бездоганно трижать обличчя та контролювати міміку за будь-яких обставин. Оточуючі наївно думають, що легко читають мої думки, але насправді вони бачать лише ту ідеальну картинку, яку я сама дозволяю їм побачити. Для колег по службі та простих громадян я здаюся суворою, справедливою, але цілком ввічливою чиновницею. Проте за цим красивим фасадом ховається залізний, прорахований до дрібниць фінансовий розрахунок. Я навчилася безжально використовувати людей задля досягнення власних цілей і кар'єрного зростання, абсолютно не відчуваючи при цьому жодних докорів сумління чи жалю.
Мої сильні сторони: Знаєте, в чому моя реальна перевага над усіма оточуючими? Я знаю закони значно краще, ніж ті люди, які їх безпосередньо писали. Кожну дірку, кожен маленький виняток, кожну юридичну зачіпку. Коли навколо все горить, рушиться і люди панікують — я просто холодно сиджу і думаю. Завжди так було, ще з раннього дитинства. Також я володію чудово розвиненим ораторським мистецтвом і вмію здійснювати потужний психологічний тиск на опонентів, при цьому ніколи формально не переходячи чіткі рамки закону.
Мої страхи: Є одна конкретна річ, від якої мене реально трясе зсередини — це коли я чітко розумію, що поточна ситуація повністю виходить з-під мого особистого контролю. Не смерть, не страшна хвороба, а саме це. Знаєте, що мене реально морозить? Не смерть. А думка, що одного ранку прокинусь — і всього цього немає. Статусу, грошей, важелів. Просто немає. Я панічно, до тремтіння в руках боюся бідності, злиднів та публічного приниження з боку колишніх колег. Знаєте, що насправді щодня рухає мене вперед через терни державного апарату? Страх. Банальний, первісний, тваринний страх втратити все і раптово скотитися на саме дно соціуму. І цього панічного відчуття мені цілком вистачає, щоб ніколи не зупинятися перед моральними дилемами.
Як я стала «BAD GOV»: мій переломний шлях
Отримавши довгоочікуваний червоний диплом магістра, я гордо й амбітно переступила поріг одного з провідних державних органів міста Києва. Спочатку в моїй душі ще ледь-ледь жевріла слабка надія грати за встановленими чесними правилами та допомагати суспільству. Але корумпована державна система дуже швидко і цинічно показала мені моє справжнє, мізерне місце. Щодня дивлячись на масштабні тіньові схеми вищого керівництва, на те, як легким розчерком пера вирішуються mільйонні питання за допомогою всього одного телефонного дзвінка, і порівнюючи це зі своєю смішною офіційною зарплатою, я остаточно зрозуміла: бути чесною та бідною в цій країні — це свідоме кар'єрне самогубство. Господи, я ж колись справді наївно вірила, що можна жити на одну зарплату чиновника і змінювати світ на краще. Я вірила в це досить довго, поки одного дня уважно й тверезо не подивилася на дорогі автомобілі своїх начальників.
Мій перший рішучий крок на «темний бік» посадових злочинів стався під час розгляду однієї дуже важливої міжнародної комерційної ліцензії для великого столичного підприємця. Через штучно створене бюрократичне пекло та надумані перевірки його документи мали б безглуздо блукати кабінетами довгими місяцями, що принесло б бізнесмену колосальні фінансові збитки та банкрутство. Він прийшов до мого кабінету особисто, зачинив двері і, дуже тонко й обережно підбираючи кожне слово, натякнув на вагому, просто астрономічну фінансову «вдячність» за негайне прискорення процесу.
У той момент мій пульс шалено підскочив, а серце забилося у скронях. Я чітко знала, що це грубе порушення закону і кримінальна відповідальність. Але я також чудово знала, як за допомогою дрібних дірок у міжнародному праві та правильного формулювання тексту оформити цю ліцензію так, що жодна подальша ревізія чи перевірка нічого не зможе довести. Довго я не думала. Чесно — навіть соромно, як швидко вирішила. Вже за три дні всі папери з печатками були повністю готові, а в моїй шкіряній сумочці лежав пухкий конверт, сума в якому в кілька разів перевищувала мій офіційний річний оклад.
Їхала додому і сміялася. Просто так, сама в машині. Навіть не знаю чому — може від страху, може від полегшення. Ось і все, що насправді треба знати про мій остаточний моральний злам. Навіщо мені роками чекати на міфічну милість або премію від держави, якщо я можу самостійно встановлювати гідну плату за свої висококваліфіковані послуги? З того доленосного дня я кардинально змінила свій підхід до щоденної роботи. Якось само собою дійшло: це не служба державі — це бізнес. Мій бізнес. Я почала регулярно, без жодного страху брати великі хабарі за закриття очей на серйозні адміністративні проступки комерційних структур. Використовуючи свої старі зв'язки в правоохоронних органах, судах та свій вагомий юридичний авторитет, я швидко навчилася за солідні грошові винагороди витягувати потрібних, платоспроможних людей з ІТТ (ізоляторів тимчасового тримання). Я грамотно фабрикувала процесуальні помилки слідчих, знищувала докази або знаходила ідеальні лазівки в кодексах для негайної зміни запобіжного заходу на домашній арешт чи особисте зобов'язання.
Моє теперішнє життя
На сьогоднішній день у моєму житті все максимально стабільно та успішно. Система і я — ми давно зрозуміли одне одного. Без зайвих слів. Ми повністю домовилися і влаштували один одного, якщо можна так висловитися. На камери журналістів, під час публічних виступів чи на офіційних засіданнях я — справжній взірець державного службовця. Дипломований магістр, прогресивний реформатор, борчиня за справедливість — усе як за підручником. Камери та преса щиро люблять такі привабливі, розумні та впевнені обличчя в кулуарах.
Проте, як тільки за останнім відвідувачем зачиняються важкі дубові двері мого особистого робочого кабінету, я миттєво починаю диктувати свої власні, жорсткі правила гри. Я не збираюся і не буду терпіти нахабство, крики чи скарги від пересічних, бідних громадян, як і не збираюся терпіти лінощі чи тупість від своїх підлеглих співробітників. Якщо хтось із відвідувачів починає нахабно качати свої права, погрожувати мені судом чи відверто заважати моїм фінансовим планам, я легко дозволяю собі розмовляти з ними вкрай грубо, агресивно, жорстко та з упевненим використанням міцного, нецензурного слівця. Навіть мій високий статус і посада не завадять мені швидко поставити на місце будь-якого зухвалого дурня. Головне для мене — робити це розумно, тонко, без зайвих свідків і не порушуючи загальних правил нашого серверу.
Кожен мій підпис, кожна довідка, погодження чи просто відсутність претензій з мого боку мають свою чітку, фіксовану ціну в іноземній валюті. І ця ціна повністю забезпечує моїй родині та чоловікові розкішне, безтурботне життя в елітних районах столиці. Я до найдрібніших деталей знаю, як працює цей тіньовий механізм, тому що тепер я сама є невід'ємною частиною цієї системи. Головне — не зависати. Почнеш думати — і все, кінець. Довго думаєш — миттєво починаєш сумніватись у правильності вибору. А це абсолютно зайве. Ну, принаймні так я собі впевнено кажу. Щоранку. Перед тим як виходити зі свого будинку на чергову службу.
ПІБ: Колядна Олександра Сергіївна
Дата народження: 14 квітня 2002 року
Місце проживання: м. Київ
Громадянство: Україна
Національність: Українка
Освіта: Вища (магістр державного управління та міжнародного права)
Сімейний стан: Одружена
Моє дитинство та ранні роки
Я народилася 14 квітня 2002 року в самому серці України — у столичному місті Києві. Дитинство в мене було... як би це сказати. Не те щоб погане, але точно не те, про яке мріють діти. Мої батьки були людьми зразкової радянської та пострадянської закалки, обоє з престижною вищою освітою та надзвичайно серйозним ставленням до навколишнього життя. За обіднім столом у нашому домі ніколи не лунали банальні розмови про дитячі мультики, комп'ютерні ігри чи якісь підліткові тренди. Політика, державні закупівлі, нові законодавчі акти, постійні кулуарні інтриги та цинічні розбори того, "як воно насправді працює у вищих ешелонах влади" — ось що щоденно слугувало незмінним фоном для моїх сімейних вечерь. Мій батько присвятив усе своє життя складній, виснажливій юриспруденції в одній із провідних державних структур, а мати викладала всесвітню історію та правознавство в престижному університеті.
Змалечку я щодня на власні очі бачила, як функціонує ця величезна, неповоротка, а подекуди й абсолютно бездушна державна машина. Батьки, звісно, хотіли виховати мене порядною людиною. Верховенство права, законність — це все я чула за вечерею частіше, ніж 'смачного'. Проте суворі київські реалії за вікном занадто швидко зняли з моїх очей дитячі рожеві окуляри. Будучи надзвичайно спостережливою, егоїстичною та впертою дитиною, я дуже рано усвідомила просту істину: суворі правила та обмеження існують виключно для сірої, керованої маси людей. Ті ж особи, які ці закони пишуть і затверджують, завжди залишають для себе або своїх близьких зручні юридичні лазівки.
Якщо в дитинстві чи підлітковому віці мені було щось конче потрібно — нова дорога іграшка, авторитет серед жорстоких однолітків, чи перше місце на міській шкільній олімпіаді — я миттєво знаходила спосіб отримати бажане. Мені доводилося хитрувати, маніпулювати фактами, створювати інтриги та домовлятися. Саме тоді я навчилася досконало аналізувати психологічну поведінку дорослих людей, прораховувати кроки наперед і бачити приховані слабкості суперників, що дуже допомогло мені в майбутньому.
Студентські роки та формування мого світогляду
Коли настав час обирати майбутній професійний шлях, у моїй голові не існувало жодних вагань чи сумнівів. Я без зусиль вступила до престижного київського національного університету на юридичний факультет, щоб детально вивчати державне управління та міжнародне право. Університет мені дуже сподобався — не самі нудні лекції, звісно, а саме люди, які там перебували. Там я вперше реально побачила, як насправді робляться серйозні справи в нашій країні. Навчання у виші стало для мене справжнім життєвим азартом і полем для експериментів. Я з неймовірною легкістю захистила диплом та здобула науковий ступінь магістра. Моя феноменальна пам'ять на параграфи, холодний розум і вміння віртуозно маніпулювати складними юридичними термінами щиро дивували навіть досвідчених професорів та суддів на практиці.
Саме в цих університетських стінах, дивлячись на залікові книжки та кулуарні розмови, я остаточно сформувала свій цинічний, прагматичний світогляд. Я на власні очі бачила, як найскладніші державні питання, долі людей і великі фінансові потоки вирішуються за зачиненими дверима кабінетів за допомогою звичайного телефонного дзвінка чи потрібного знайомства. Тоді я чітко зрозуміла, що абсолютна влада — це найвище благо на землі, а міжнародне право — це лише чудовий, красивий і легальний щит, за яким можна надійно сховати будь-які особисті фінансові амбіції та корисливі інтереси.
У цей же бурхливий період свого життя я зустріла свого майбутнього чоловіка. Наш офіційний шлях і шлюб стали для мене тією самою єдиною зоною психологічного комфорту, безпечною гаванню та надійною фортецею. Удома я нарешті могла повністю розслабитися і скинути важку маску жорсткого, безкомпромісного управлінця. Мій чоловік безмежно любить мене і повністю підтримує в усіх кар'єрних починаннях. Він — єдина жива людина у світі, яка знає мою справжню, приховану сутність. І хоча інколи його відверто лякає моя надмірна холоднокровність чи байдужість до чужих бід, він без заперечень приймає мої правила гри, адже чудово бачить, що я завжди досягаю поставленої мети, попри будь-які перешкоди.
Мій характер, сильні сторони та приховані страхи
Мій характер: Я виросла надзвичайно прагматичною, владною, відповідною, егоїстичною та амбітною жінкою з кам'яним серцем. Я вже дуже давно навчилася бездоганно трижать обличчя та контролювати міміку за будь-яких обставин. Оточуючі наївно думають, що легко читають мої думки, але насправді вони бачать лише ту ідеальну картинку, яку я сама дозволяю їм побачити. Для колег по службі та простих громадян я здаюся суворою, справедливою, але цілком ввічливою чиновницею. Проте за цим красивим фасадом ховається залізний, прорахований до дрібниць фінансовий розрахунок. Я навчилася безжально використовувати людей задля досягнення власних цілей і кар'єрного зростання, абсолютно не відчуваючи при цьому жодних докорів сумління чи жалю.
Мої сильні сторони: Знаєте, в чому моя реальна перевага над усіма оточуючими? Я знаю закони значно краще, ніж ті люди, які їх безпосередньо писали. Кожну дірку, кожен маленький виняток, кожну юридичну зачіпку. Коли навколо все горить, рушиться і люди панікують — я просто холодно сиджу і думаю. Завжди так було, ще з раннього дитинства. Також я володію чудово розвиненим ораторським мистецтвом і вмію здійснювати потужний психологічний тиск на опонентів, при цьому ніколи формально не переходячи чіткі рамки закону.
Мої страхи: Є одна конкретна річ, від якої мене реально трясе зсередини — це коли я чітко розумію, що поточна ситуація повністю виходить з-під мого особистого контролю. Не смерть, не страшна хвороба, а саме це. Знаєте, що мене реально морозить? Не смерть. А думка, що одного ранку прокинусь — і всього цього немає. Статусу, грошей, важелів. Просто немає. Я панічно, до тремтіння в руках боюся бідності, злиднів та публічного приниження з боку колишніх колег. Знаєте, що насправді щодня рухає мене вперед через терни державного апарату? Страх. Банальний, первісний, тваринний страх втратити все і раптово скотитися на саме дно соціуму. І цього панічного відчуття мені цілком вистачає, щоб ніколи не зупинятися перед моральними дилемами.
Як я стала «BAD GOV»: мій переломний шлях
Отримавши довгоочікуваний червоний диплом магістра, я гордо й амбітно переступила поріг одного з провідних державних органів міста Києва. Спочатку в моїй душі ще ледь-ледь жевріла слабка надія грати за встановленими чесними правилами та допомагати суспільству. Але корумпована державна система дуже швидко і цинічно показала мені моє справжнє, мізерне місце. Щодня дивлячись на масштабні тіньові схеми вищого керівництва, на те, як легким розчерком пера вирішуються mільйонні питання за допомогою всього одного телефонного дзвінка, і порівнюючи це зі своєю смішною офіційною зарплатою, я остаточно зрозуміла: бути чесною та бідною в цій країні — це свідоме кар'єрне самогубство. Господи, я ж колись справді наївно вірила, що можна жити на одну зарплату чиновника і змінювати світ на краще. Я вірила в це досить довго, поки одного дня уважно й тверезо не подивилася на дорогі автомобілі своїх начальників.
Мій перший рішучий крок на «темний бік» посадових злочинів стався під час розгляду однієї дуже важливої міжнародної комерційної ліцензії для великого столичного підприємця. Через штучно створене бюрократичне пекло та надумані перевірки його документи мали б безглуздо блукати кабінетами довгими місяцями, що принесло б бізнесмену колосальні фінансові збитки та банкрутство. Він прийшов до мого кабінету особисто, зачинив двері і, дуже тонко й обережно підбираючи кожне слово, натякнув на вагому, просто астрономічну фінансову «вдячність» за негайне прискорення процесу.
У той момент мій пульс шалено підскочив, а серце забилося у скронях. Я чітко знала, що це грубе порушення закону і кримінальна відповідальність. Але я також чудово знала, як за допомогою дрібних дірок у міжнародному праві та правильного формулювання тексту оформити цю ліцензію так, що жодна подальша ревізія чи перевірка нічого не зможе довести. Довго я не думала. Чесно — навіть соромно, як швидко вирішила. Вже за три дні всі папери з печатками були повністю готові, а в моїй шкіряній сумочці лежав пухкий конверт, сума в якому в кілька разів перевищувала мій офіційний річний оклад.
Їхала додому і сміялася. Просто так, сама в машині. Навіть не знаю чому — може від страху, може від полегшення. Ось і все, що насправді треба знати про мій остаточний моральний злам. Навіщо мені роками чекати на міфічну милість або премію від держави, якщо я можу самостійно встановлювати гідну плату за свої висококваліфіковані послуги? З того доленосного дня я кардинально змінила свій підхід до щоденної роботи. Якось само собою дійшло: це не служба державі — це бізнес. Мій бізнес. Я почала регулярно, без жодного страху брати великі хабарі за закриття очей на серйозні адміністративні проступки комерційних структур. Використовуючи свої старі зв'язки в правоохоронних органах, судах та свій вагомий юридичний авторитет, я швидко навчилася за солідні грошові винагороди витягувати потрібних, платоспроможних людей з ІТТ (ізоляторів тимчасового тримання). Я грамотно фабрикувала процесуальні помилки слідчих, знищувала докази або знаходила ідеальні лазівки в кодексах для негайної зміни запобіжного заходу на домашній арешт чи особисте зобов'язання.
Моє теперішнє життя
На сьогоднішній день у моєму житті все максимально стабільно та успішно. Система і я — ми давно зрозуміли одне одного. Без зайвих слів. Ми повністю домовилися і влаштували один одного, якщо можна так висловитися. На камери журналістів, під час публічних виступів чи на офіційних засіданнях я — справжній взірець державного службовця. Дипломований магістр, прогресивний реформатор, борчиня за справедливість — усе як за підручником. Камери та преса щиро люблять такі привабливі, розумні та впевнені обличчя в кулуарах.
Проте, як тільки за останнім відвідувачем зачиняються важкі дубові двері мого особистого робочого кабінету, я миттєво починаю диктувати свої власні, жорсткі правила гри. Я не збираюся і не буду терпіти нахабство, крики чи скарги від пересічних, бідних громадян, як і не збираюся терпіти лінощі чи тупість від своїх підлеглих співробітників. Якщо хтось із відвідувачів починає нахабно качати свої права, погрожувати мені судом чи відверто заважати моїм фінансовим планам, я легко дозволяю собі розмовляти з ними вкрай грубо, агресивно, жорстко та з упевненим використанням міцного, нецензурного слівця. Навіть мій високий статус і посада не завадять мені швидко поставити на місце будь-якого зухвалого дурня. Головне для мене — робити це розумно, тонко, без зайвих свідків і не порушуючи загальних правил нашого серверу.
Кожен мій підпис, кожна довідка, погодження чи просто відсутність претензій з мого боку мають свою чітку, фіксовану ціну в іноземній валюті. І ця ціна повністю забезпечує моїй родині та чоловікові розкішне, безтурботне життя в елітних районах столиці. Я до найдрібніших деталей знаю, як працює цей тіньовий механізм, тому що тепер я сама є невід'ємною частиною цієї системи. Головне — не зависати. Почнеш думати — і все, кінець. Довго думаєш — миттєво починаєш сумніватись у правильності вибору. А це абсолютно зайве. Ну, принаймні так я собі впевнено кажу. Щоранку. Перед тим як виходити зі свого будинку на чергову службу.
