Сім'я
Несторович Олександр Васильович - Народився у місті Харків Харківської Області. Народився у сім’ї бізнесмена. Його батько був на той час заможнім, тому у Олескандра було чудове дитинство. Він відвідував багато гуртків, центрів, магазинів. Олександр з дитинства хотів стати працівником Державної Кримінальної служби України і прагнув вчитися у Академії Державної Пенітенціарної служби України. Батько Юрій, не дуже любивши цю професію, адже постійні проблеми у бізнесі покладали ще й проблему з ДКВС був не дуже задоволений цим. Мати Наталія, власниця пекарні, прагнула, щоб Олександр дійшов до своєї мрії. Олександр усе дитинство вдавав із себе працівника Державної Кримінальної служби України.
Дитинство:
Виріс Олександр у чудових умовах. Батько мав 2-х поверховий будинок у місті Гостомель. Олександр щодня плавав у басейні який був розташований на подвір’ї будинку. Батько не приділяв сину багато часу, адже був завжди замішаний у бізнес-ідеях. Коли Олександр став трішки старшим його записали на гурток з плавання. Він все дитинство купався в басейні, і батьки вирішили що це хороший вид спорту. Олександр успішно відходив на плавання і гарно показав себе на олімпіаді. Олександр настільки чудово себе показав що зайняв перше місце на олімпіаді та був нагороджений золотою медаллю. Батько у честь цього вирішив купити для Олександр форму на набір до ДКВС. Олександр був дуже задоволений і щовечора грався з друзями вдаючи себе за працівником Державної Кримінальної служби. Якось коли Олександр їхав зі своїм татом у місто по справах вони побачили набір до ДКВС. Олександр користуючись нагодою сказав що мріє стати їхнім працівником і попросився сфотографуватися у службовому авто.
Дитинство минало і настав час йти до школи.
Навчання:
Олександр пішов до Харківської Школи. Там зразу завів собі нових друзів, з якими щодня грали у квача на перервах. Навчання Олександр давалося легко. Він чудово розумів що йому говорять учителі. Навіть мало того, щодня відповідав біля дошки. Підрісши й перейшовши у середню школу Олександр почав вивчати нові предмети. Його улюбленим предметом було: Основи Правознавства. Через те, що Олександр мріяв стати працівником ДКВС йому треба було знати Закони, Права і загалом Конституцію України. Олександр щовечора приходячи додому читав Кримінальний та Адміністративний Кодекс України. Поки всі його друзі почали захоплюватися дівчатами, пивом, цигарками Олександр все більше вчився. Єдине що йому важко вдавалося це фізкультура. Олександр взагалі був худим і не створений для витривалості. Якось на перерві один з його колишніх «кєнтів» сказав: "Чув дрижч, ти впевнений що дрижчів беруть ти ж навіть бомжа не доженеш!?" Олександра ці слова неабияк образили та він хотів почати бійку, але розуміння що йому «надають по шапці» перемогло і він мовчки пішов. Прийшовши додому у Олександра не було настрою. Він хоч і не сприйняв образу у свою сторону, але й розумів що частина правди там є. Щоб потрапити до Академії Державної Пенітенціарної служби треба не тільки знати закони, а й бути фізично підготованим. Олександр попросив батька купити йому турнік. На той час це був мультимайданчик. Там був турнік, бруси, драбинка…Словом все для качання майже усіх м’язів. Олександр почав займатися. Щодня він робив по 10 підходів які складали в собі по 30 разів. Олександр виснажувався до втрати свідомості. Батько вже почав казати, що Олександре треба зменшити навантаження, та Олександр відмовився сказавши, що - "Все чудово, просто не звик". Одного дня після тренування Олександр пішов скупнутися у басейн. На виході з тераси Олександр упав у басейн втративши свідомості. Батько який в цей час виїхав з двору після обіду вибіг з авто та у новому костюмі кинувся у воду рятувати сина. Через 10 хвилин Олександр прийшов до свідомості. Батько дуже стривожений суворо наказав Олександра зменшити денне навантаження, інакше він забере мультимайданчик. Олександр погодився. Через три дні Олександр пішов до Лікарні на обстеження, адже для продовження тренування треба було впевнитися, що у Олександра все гаразд. Він пройшов усіх лікарів і отримав довідку про те що зовсім здоровий. Батько дозволив відновити сину тренування і щоранку перед школою Олександр займався. Якось батькам довелося від’їхати по роботі до столиці. Олександр мав залишитися сам на цілий тиждень, тож обійнявши батьків вони вирушили у дорогу. По дорозі до столиці батьки потрапили у страшну аварію. Далекобійник перевозивши паливо заснув і виїхав прямо на автомобіль батьків. На жаль ні батько, ні мати не вижили, і Олександра заволодів усім маєтком. Олександру було 16 як він втратив батьків. Так сталося, що опікунство мав узяти близький родич, але у Олександра не було ні бабусь, ні дідусів. Олександр залишився сам один. Розуміючи що не буде ким опікуватися пішов до свого найкращого друга сусіда. Батьки сусіда дали згоду взяти опіку над Олександрові. І через місяць уже офіційно були опікунами. Олександр жив у маєтку батьків, а до сусідів ходив лише вечеряти. Все що Олександр робив це вчився і займався. Настав випускний. Олександр виділявся від усіх хлопців. Він був найстильнішим хлопцем серед свого класу. У нього була чудова фігура, адже він витративши багато сил на тренування чудово розвинув усі м’язи.
Дорослі Роки:
Після випуску Олександр подав документи в Академії Державної Пенітенціарної служби. На жаль так склалося, що прийшла відмова у зв’язку з повним набором команди й місця не лишилося. Олександр упав у депресію на тиждень. Все що він робив - це тренувався. Невпинно тренувався, навіть коли не міг заснути. Апетит у нього був не дуже і він всяко був пригнічений. Через тиждень Олександр почав розуміти що треба щось робити. У батька була транспортна компанія, яка розвалилася після його смерті. Олександр вирішив продати її та купити новий бізнес.
Отримавши кошти Олександр купив чудовий магазин одягу і почав шити свій бренд найнявши фахівців. Бізнес одразу дав чудовий прибуток.Олександр все отримував замовлення на великі суми, але мрія стати працівником ДКВС залишалася.
Якось прийшовши до Головного Управління Державної Кримінальної служби України він зустрів Генерала.Той одразу побачив у хлопця жагу працювати й взяв його в Академію Державної Пенітенціарної служби. Олександр дуже швидко освоївся і зрадів. Він менше ніж за 4 дні успішно випустився з академії склавши усі іспити. Олександра підвищили та він почав працювати. Він настільки чудово виконував свої обов’язки що уже в перший тиждень висів на стіні, як найкращий працівник тижня. Його у місті знали майже всі. Згодом його призначили Замом Начальником Групи Швидкого Реагування. Він набирав кваліфікованих працівників і навчав їх основам. Олександр знала уся область. На той час він уже мав не одну грамоту і медаль, і займав звання Підполковника ДКВС.
Теперішній Час:
Зараз Олександр кандидат на посаду Генерала ДКВС. Він довго до цього йшов і старався не зважаючи на негаразди та великі втрати в житті, ціною самого цінного він здобув те що так хотів. Він має чудовий будинок, бізнес, машину і посаду, бо добився цього сам. Якщо зупинитися і сказати «Ні я втомився» то НІКОЛИ НІЧОГО не досягнеш, але Олександр заплатив велику ціну, щоб отримати те, що так хотів.
Несторович Олександр Васильович - Народився у місті Харків Харківської Області. Народився у сім’ї бізнесмена. Його батько був на той час заможнім, тому у Олескандра було чудове дитинство. Він відвідував багато гуртків, центрів, магазинів. Олександр з дитинства хотів стати працівником Державної Кримінальної служби України і прагнув вчитися у Академії Державної Пенітенціарної служби України. Батько Юрій, не дуже любивши цю професію, адже постійні проблеми у бізнесі покладали ще й проблему з ДКВС був не дуже задоволений цим. Мати Наталія, власниця пекарні, прагнула, щоб Олександр дійшов до своєї мрії. Олександр усе дитинство вдавав із себе працівника Державної Кримінальної служби України.
Дитинство:
Виріс Олександр у чудових умовах. Батько мав 2-х поверховий будинок у місті Гостомель. Олександр щодня плавав у басейні який був розташований на подвір’ї будинку. Батько не приділяв сину багато часу, адже був завжди замішаний у бізнес-ідеях. Коли Олександр став трішки старшим його записали на гурток з плавання. Він все дитинство купався в басейні, і батьки вирішили що це хороший вид спорту. Олександр успішно відходив на плавання і гарно показав себе на олімпіаді. Олександр настільки чудово себе показав що зайняв перше місце на олімпіаді та був нагороджений золотою медаллю. Батько у честь цього вирішив купити для Олександр форму на набір до ДКВС. Олександр був дуже задоволений і щовечора грався з друзями вдаючи себе за працівником Державної Кримінальної служби. Якось коли Олександр їхав зі своїм татом у місто по справах вони побачили набір до ДКВС. Олександр користуючись нагодою сказав що мріє стати їхнім працівником і попросився сфотографуватися у службовому авто.
Дитинство минало і настав час йти до школи.
Навчання:
Олександр пішов до Харківської Школи. Там зразу завів собі нових друзів, з якими щодня грали у квача на перервах. Навчання Олександр давалося легко. Він чудово розумів що йому говорять учителі. Навіть мало того, щодня відповідав біля дошки. Підрісши й перейшовши у середню школу Олександр почав вивчати нові предмети. Його улюбленим предметом було: Основи Правознавства. Через те, що Олександр мріяв стати працівником ДКВС йому треба було знати Закони, Права і загалом Конституцію України. Олександр щовечора приходячи додому читав Кримінальний та Адміністративний Кодекс України. Поки всі його друзі почали захоплюватися дівчатами, пивом, цигарками Олександр все більше вчився. Єдине що йому важко вдавалося це фізкультура. Олександр взагалі був худим і не створений для витривалості. Якось на перерві один з його колишніх «кєнтів» сказав: "Чув дрижч, ти впевнений що дрижчів беруть ти ж навіть бомжа не доженеш!?" Олександра ці слова неабияк образили та він хотів почати бійку, але розуміння що йому «надають по шапці» перемогло і він мовчки пішов. Прийшовши додому у Олександра не було настрою. Він хоч і не сприйняв образу у свою сторону, але й розумів що частина правди там є. Щоб потрапити до Академії Державної Пенітенціарної служби треба не тільки знати закони, а й бути фізично підготованим. Олександр попросив батька купити йому турнік. На той час це був мультимайданчик. Там був турнік, бруси, драбинка…Словом все для качання майже усіх м’язів. Олександр почав займатися. Щодня він робив по 10 підходів які складали в собі по 30 разів. Олександр виснажувався до втрати свідомості. Батько вже почав казати, що Олександре треба зменшити навантаження, та Олександр відмовився сказавши, що - "Все чудово, просто не звик". Одного дня після тренування Олександр пішов скупнутися у басейн. На виході з тераси Олександр упав у басейн втративши свідомості. Батько який в цей час виїхав з двору після обіду вибіг з авто та у новому костюмі кинувся у воду рятувати сина. Через 10 хвилин Олександр прийшов до свідомості. Батько дуже стривожений суворо наказав Олександра зменшити денне навантаження, інакше він забере мультимайданчик. Олександр погодився. Через три дні Олександр пішов до Лікарні на обстеження, адже для продовження тренування треба було впевнитися, що у Олександра все гаразд. Він пройшов усіх лікарів і отримав довідку про те що зовсім здоровий. Батько дозволив відновити сину тренування і щоранку перед школою Олександр займався. Якось батькам довелося від’їхати по роботі до столиці. Олександр мав залишитися сам на цілий тиждень, тож обійнявши батьків вони вирушили у дорогу. По дорозі до столиці батьки потрапили у страшну аварію. Далекобійник перевозивши паливо заснув і виїхав прямо на автомобіль батьків. На жаль ні батько, ні мати не вижили, і Олександра заволодів усім маєтком. Олександру було 16 як він втратив батьків. Так сталося, що опікунство мав узяти близький родич, але у Олександра не було ні бабусь, ні дідусів. Олександр залишився сам один. Розуміючи що не буде ким опікуватися пішов до свого найкращого друга сусіда. Батьки сусіда дали згоду взяти опіку над Олександрові. І через місяць уже офіційно були опікунами. Олександр жив у маєтку батьків, а до сусідів ходив лише вечеряти. Все що Олександр робив це вчився і займався. Настав випускний. Олександр виділявся від усіх хлопців. Він був найстильнішим хлопцем серед свого класу. У нього була чудова фігура, адже він витративши багато сил на тренування чудово розвинув усі м’язи.
Дорослі Роки:
Після випуску Олександр подав документи в Академії Державної Пенітенціарної служби. На жаль так склалося, що прийшла відмова у зв’язку з повним набором команди й місця не лишилося. Олександр упав у депресію на тиждень. Все що він робив - це тренувався. Невпинно тренувався, навіть коли не міг заснути. Апетит у нього був не дуже і він всяко був пригнічений. Через тиждень Олександр почав розуміти що треба щось робити. У батька була транспортна компанія, яка розвалилася після його смерті. Олександр вирішив продати її та купити новий бізнес.
Отримавши кошти Олександр купив чудовий магазин одягу і почав шити свій бренд найнявши фахівців. Бізнес одразу дав чудовий прибуток.Олександр все отримував замовлення на великі суми, але мрія стати працівником ДКВС залишалася.
Якось прийшовши до Головного Управління Державної Кримінальної служби України він зустрів Генерала.Той одразу побачив у хлопця жагу працювати й взяв його в Академію Державної Пенітенціарної служби. Олександр дуже швидко освоївся і зрадів. Він менше ніж за 4 дні успішно випустився з академії склавши усі іспити. Олександра підвищили та він почав працювати. Він настільки чудово виконував свої обов’язки що уже в перший тиждень висів на стіні, як найкращий працівник тижня. Його у місті знали майже всі. Згодом його призначили Замом Начальником Групи Швидкого Реагування. Він набирав кваліфікованих працівників і навчав їх основам. Олександр знала уся область. На той час він уже мав не одну грамоту і медаль, і займав звання Підполковника ДКВС.
Теперішній Час:
Зараз Олександр кандидат на посаду Генерала ДКВС. Він довго до цього йшов і старався не зважаючи на негаразди та великі втрати в житті, ціною самого цінного він здобув те що так хотів. Він має чудовий будинок, бізнес, машину і посаду, бо добився цього сам. Якщо зупинитися і сказати «Ні я втомився» то НІКОЛИ НІЧОГО не досягнеш, але Олександр заплатив велику ціну, щоб отримати те, що так хотів.
