Глава І
Народження та дитинство
Баженова Давід Сергійович (на той час Давід) народився четвертого листопада дві тисячі першого року, в місті Дніпро. Був першою дитиною в родині. Мати була суд'єю. Батько був адвокатом, професіоналом своєї справи. Давід з раннього дитинства він виявляв великий інтерес до військової справи, історії та спорту. Вже з ранніх років він мріяв про військову кар'єру. Дві тисячі третьому році родина переїхала до м. Київ, із-за того що батько поїхав у відрядження і родині прийшлося переїхати. Через один рік маленький Давід пішла у садочок. Дві тисячі восьмому році Давід закінчує садочок та йде до школи у перший клас. Через чотри роки він завершив початкову школу та перевівся до іншої школи. В середній школі у Давід уйшов батько з сім'ї та родина отримала не великі фінансові труднощі. Через рік родина стабілізовала свої фінанси.
Глава ІІ
Підліткове життя
Ще в дитинстві мати Давід розповідала, що він цікавилася речами, які оточуючі вважали "дівчачими": їй подобалися сукні, іграшки, що асоціювалися з дівчатами, і навіть в дитячих іграх вона завжди уявляла себе дівчинкою. Це викликало нерозуміння з боку однолітків і змушувало її приховувати свої справжні почуття.
У підлітковому віці Давід почав усвідомлювати, що її відчуття себе не збігаються з тим, як його бачить суспільство. Він знаходив підтримку в літературі, інтернет-статтях і рідкісних історіях про людей, які переживали подібне. Однак страх бути засудженою заважав їй відкрито говорити про це. Після завершення одинадцяти класів вона поступила на медичний інститут.
Глава ІІІ
Доросле життя
У 19 років Давід почав серйозно замислюватися про свою гендерну ідентичність. Його першим кроком стало спілкування з ЛГБТ+ спільнотою, де вона знайшла розуміння і підтримку. У цей час він вперше подумав про зміну свого імені та почав експериментувати зі своєю зовнішністю, хоч і лише вдома.
Вирішальним моментом у житті стала розмова з найкращою подругою, яка першою дізналася про те, що Давід хоче бути Олею. Після цієї розмови вона отримала впевненість, що є люди, які приймають його таким, яким віе є.
У дві тисячі вісімнадцятому році Давід закінчила Київську гімназію з відзнакою. Під час навчання в інституті вона активно брала участь у військово-патріотичних клубах, де здобувала початкові знання з тактики та стратегії, а також розвинула свої лідерські якості. Її участь у спортивних змаганнях та перемоги на обласних олімпіадах з історії допомогли їй виділитися серед однолітків. Вона переїхала у Дніпро, для того щоб навчатися на юридичному факультеті та здобути освіту у цій сфері. Вона здобула великі знання, та захотіла піти по крокам її батька. Вона влаштувалася у Дніпропетровську міську раду водієм, та згодом стала секретарем. Вона хотіла бути адвокатом.
У 22 роки Оля офіційно почала свій трансгендерний перехід. Вона розпочала гормональну терапію та поступово змінила свій стиль одягу, зачіску і навіть почала використовувати нове ім’я в усіх сферах життя. Це був нелегкий період, адже доводилося боротися з осудом з боку суспільства та бюрократичними труднощами під час зміни документів. Крім того, вона активно виступає за права трансгендерних людей в Україні. Олі проводить лекції, бере участь у громадських акціях і підтримує молодих людей, які проходять через подібний досвід. Олі вірить, що головне — це прийняття себе і сміливість жити своїм життям. Її історія надихає багатьох, показуючи, що навіть у суспільстві, де стереотипи досі сильні, можна знайти щастя, бути собою і допомагати іншим.
Завдяки своїй енергії та професіоналізму Олі за три роки піднялася до посади заступниці міського голови. Вона стала першою трансгендерною жінкою на такій високій посаді в органах місцевого самоврядування в Україні. Її робота неодноразово відзначалася нагородами за новаторство та внесок у розвиток міста. Олі активно співпрацювала з міжнародними організаціями, залучаючи гранти для реалізації соціальних проєктів. Олі Вареник стала не лише професіоналом у своїй сфері, але й символом змін. Її успіх показав, що будь-яка людина, незалежно від гендерної ідентичності, може досягти висот, якщо прагне змінити світ на краще.
Глава IV
Теперешній час
На дві тисячі двадцять п'ятий рік Вареник Оля Сергійовна пробула на службі військовою та рятувальнецею. Наразі перебуває у будівлі Верховної ради у допоміжному апараті. Також Оля продовжує розвиватися як фахівчиня та громадська діячка. Вона бере участь у розробці законопроєктів, спрямованих на захист прав жінок і представників ЛГБТ+ спільноти, а також активно підтримує волонтерські ініціативи, допомагаючи ветеранам та постраждалим від війни. Її діяльність є прикладом мужності, людяності й справжнього патріотизму. Крім того, Маргарита займається наставництвом для молодих спеціалістів у сфері державного управління, ділиться власним досвідом і знаннями. Вона мріє створити освітню програму, що допомагатиме людям приймати себе та будувати кар’єру без страху осуду. Її шлях доводить, що сила волі та доброта можуть змінити світ навколо
Народження та дитинство
Баженова Давід Сергійович (на той час Давід) народився четвертого листопада дві тисячі першого року, в місті Дніпро. Був першою дитиною в родині. Мати була суд'єю. Батько був адвокатом, професіоналом своєї справи. Давід з раннього дитинства він виявляв великий інтерес до військової справи, історії та спорту. Вже з ранніх років він мріяв про військову кар'єру. Дві тисячі третьому році родина переїхала до м. Київ, із-за того що батько поїхав у відрядження і родині прийшлося переїхати. Через один рік маленький Давід пішла у садочок. Дві тисячі восьмому році Давід закінчує садочок та йде до школи у перший клас. Через чотри роки він завершив початкову школу та перевівся до іншої школи. В середній школі у Давід уйшов батько з сім'ї та родина отримала не великі фінансові труднощі. Через рік родина стабілізовала свої фінанси.
Глава ІІ
Підліткове життя
Ще в дитинстві мати Давід розповідала, що він цікавилася речами, які оточуючі вважали "дівчачими": їй подобалися сукні, іграшки, що асоціювалися з дівчатами, і навіть в дитячих іграх вона завжди уявляла себе дівчинкою. Це викликало нерозуміння з боку однолітків і змушувало її приховувати свої справжні почуття.
У підлітковому віці Давід почав усвідомлювати, що її відчуття себе не збігаються з тим, як його бачить суспільство. Він знаходив підтримку в літературі, інтернет-статтях і рідкісних історіях про людей, які переживали подібне. Однак страх бути засудженою заважав їй відкрито говорити про це. Після завершення одинадцяти класів вона поступила на медичний інститут.
Глава ІІІ
Доросле життя
У 19 років Давід почав серйозно замислюватися про свою гендерну ідентичність. Його першим кроком стало спілкування з ЛГБТ+ спільнотою, де вона знайшла розуміння і підтримку. У цей час він вперше подумав про зміну свого імені та почав експериментувати зі своєю зовнішністю, хоч і лише вдома.
Вирішальним моментом у житті стала розмова з найкращою подругою, яка першою дізналася про те, що Давід хоче бути Олею. Після цієї розмови вона отримала впевненість, що є люди, які приймають його таким, яким віе є.
У дві тисячі вісімнадцятому році Давід закінчила Київську гімназію з відзнакою. Під час навчання в інституті вона активно брала участь у військово-патріотичних клубах, де здобувала початкові знання з тактики та стратегії, а також розвинула свої лідерські якості. Її участь у спортивних змаганнях та перемоги на обласних олімпіадах з історії допомогли їй виділитися серед однолітків. Вона переїхала у Дніпро, для того щоб навчатися на юридичному факультеті та здобути освіту у цій сфері. Вона здобула великі знання, та захотіла піти по крокам її батька. Вона влаштувалася у Дніпропетровську міську раду водієм, та згодом стала секретарем. Вона хотіла бути адвокатом.
У 22 роки Оля офіційно почала свій трансгендерний перехід. Вона розпочала гормональну терапію та поступово змінила свій стиль одягу, зачіску і навіть почала використовувати нове ім’я в усіх сферах життя. Це був нелегкий період, адже доводилося боротися з осудом з боку суспільства та бюрократичними труднощами під час зміни документів. Крім того, вона активно виступає за права трансгендерних людей в Україні. Олі проводить лекції, бере участь у громадських акціях і підтримує молодих людей, які проходять через подібний досвід. Олі вірить, що головне — це прийняття себе і сміливість жити своїм життям. Її історія надихає багатьох, показуючи, що навіть у суспільстві, де стереотипи досі сильні, можна знайти щастя, бути собою і допомагати іншим.
Завдяки своїй енергії та професіоналізму Олі за три роки піднялася до посади заступниці міського голови. Вона стала першою трансгендерною жінкою на такій високій посаді в органах місцевого самоврядування в Україні. Її робота неодноразово відзначалася нагородами за новаторство та внесок у розвиток міста. Олі активно співпрацювала з міжнародними організаціями, залучаючи гранти для реалізації соціальних проєктів. Олі Вареник стала не лише професіоналом у своїй сфері, але й символом змін. Її успіх показав, що будь-яка людина, незалежно від гендерної ідентичності, може досягти висот, якщо прагне змінити світ на краще.
Глава IV
Теперешній час
На дві тисячі двадцять п'ятий рік Вареник Оля Сергійовна пробула на службі військовою та рятувальнецею. Наразі перебуває у будівлі Верховної ради у допоміжному апараті. Також Оля продовжує розвиватися як фахівчиня та громадська діячка. Вона бере участь у розробці законопроєктів, спрямованих на захист прав жінок і представників ЛГБТ+ спільноти, а також активно підтримує волонтерські ініціативи, допомагаючи ветеранам та постраждалим від війни. Її діяльність є прикладом мужності, людяності й справжнього патріотизму. Крім того, Маргарита займається наставництвом для молодих спеціалістів у сфері державного управління, ділиться власним досвідом і знаннями. Вона мріє створити освітню програму, що допомагатиме людям приймати себе та будувати кар’єру без страху осуду. Її шлях доводить, що сила волі та доброта можуть змінити світ навколо
