Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Севтунов Віталій Олександрович
Стать: Чоловіча
Мати - Тетяна
Батько - Олександр
Зріст та вага:1.84 , 78кг
Дата народження:16.03.2000
Вік:26
Місце народження: м. Харків
Національність: Українець
Місце проживання: Хакрів
Колір очей: Світло Синій
Зачіска: Коротка
Відмітні знаки: Татуювання правої руки.
Віталій Севтунов народився 16 березня 2000 року в Харкові. Його батько Олександр Севтунов керував одним із найбільших металургійних підприємств області і входив до вузького кола людей, чиє слово багато важило. Жінка, яку хлопець усе дитинство вважав матір’ю, Тетяна Севтунова, працювала секретарем батька. Справжню біологічну матір він ніколи не бачив — Олександр роками приховував правду і переконував сина, що Тетяна є його рідною кров’ю.
Життя Віталія змалку складалося з дорогих іграшок, брендового одягу, постійного балування і приватної школи. Те, про що інші лише мріяли, для нього було звичним. Відірваність від звичайного світу швидко зробила його зарозумілим: він зверхньо ставився до однолітків, грубо відповідав учителям і не соромився ображати батьків чи прислугу.
Класна керівниця якось сказала директору:
Ця дитина нахабна до краю. Якби не великі гроші батьків, я б уже давно настояла на відрахуванні.
З роками Віталій ставав усе менш керованим. Він пропускав уроки, зникав на вечірках, спробував перший товстяк, перший міцний алкоголь і перший секс у туалеті нічного клубу. Йому здавалося, що навколо нього справжні друзі.
У сімнадцять він уже майже щоночі програвав кишенькові гроші в азартні ігри. А потім стався удар, після якого все змінилося назавжди.
Світ перевернувся в одну мить так Віталій пізніше описував день загибелі батьків. Під час сильної зливи їхній Mercedes G-класу зірвався з обриву. Обличчя хлопця стало сірим, очі втратили блиск. Усе, що він вважав своїм, зникло.
Майно й бізнес були оформлені на Тетяну Севтунову. Коли з’ясувалося, що вона не є біологічною матір’ю і шлюбу не було, усе перейшло до її родичів. Правду Віталій почув на похоронах від близького друга батька генерала СБУ по Харкову Віктора Ливандовського.
Друзі й дівчата розвіялися. Ніхто не залишився.
Саме тоді з’явився маленький товстий безволосий /чортик/, який відтоді не відходив ні на крок. Разом із ним прийшли страхи: клаустрофобія, жах висоти і паніка від швидкості. Раніше він спокійно гасав Харковом на батьковій машині. Тепер навіть думка про це викликала тремтіння.
«Без дядька Віті я б уже давно збирав пляшки на світанку й потихеньку добивав себе», — зізнавався він після вступу до Академії СБУ, куди його влаштував Віктор.
У казармі ночами чули, як він говорить сам із собою про пекло казарми, гидку їжу і нав’язливе бажання знову сісти за гральний стіл.
Після одного з виснажливих тренувань Віталій побачив прочинені двері кабінету Віктора. Усередині передавали хабар. Сума в кейсі миттєво викликала спогади про батькові валізи після вигідних угод. І /чортик/ тихо прошепотів.
Уперше за довгий час на обличчі з’явилася холодна, хитра посмішка.
Академію він закінчив з відзнакою. Навколо почали говорити про сильну, віддану і нібито чесну людину. Насправді він уже вмів йти по головах, брати хабарі і підніматися кар’єрними сходами.
Близько до себе нікого не підпускав. Єдиним, кого слухав, залишався чортик
Страх знову все втратити жив постійно. Але азарт був сильнішим. Після кожного програшу він зривався, лаяв /чортика/, який усе одно знову приводив його до казино. Безсоння, біль у серці й голові стали звичними. Іноді, щоб заглушити це, вдавався до наркотиків.
Глава IV. Доросле життя не таке легке.
Під час відпустки Віталій отримав лист від Віктора Ливандовського:Друже. Я бачив, як ти піднімався, брав відкати й хабарі. Ти пішов шляхом батька і навіть чимось схожий на мене. Мені вже під шістдесят, здоров’я здає, грошей вистачає. Бажання далі тягнути все це немає. Хочу, щоб ти зайняв моє місце і очолив те, що я будував у тіні.
Сльози радості навернулися на очі. Лист він сховав як найціннішу річ.
Зараз Віталію двадцять шість. Він народився в Харкові 16 березня 2000 року і вже понад двадцять років живе в області. За роки служби він побував на багатьох керівних посадах, добре знає закон і посадив чимало бандитів. Офіційно успішний оперативник і керівник. Неофіційно людина, яка вміє грати на межі.
Ставши генералом, він уже мав готові схеми. Тіньова структура під його керівництвом розрослася: мільярди йшли в «фонди» та офшори. Одночасно виконувалися державні завдання і проводилися реформи, на яких він теж заробляв.
З посадою прийшли нові страхи. Він став жорсткішим, підозрілішим, контролював усе особисто. Нікому не довіряв. Одного разу, програвши останнє в казино, навіть подумав покінчити з усім. Але /чортик/ зупинив його. Щодня Віталій бореться з власними демонами, хоча розуміє: будь-якої миті все може знову обвалитися.
Стать: Чоловіча
Мати - Тетяна
Батько - Олександр
Зріст та вага:1.84 , 78кг
Дата народження:16.03.2000
Вік:26
Місце народження: м. Харків
Національність: Українець
Місце проживання: Хакрів
Колір очей: Світло Синій
Зачіска: Коротка
Відмітні знаки: Татуювання правої руки.
Глава I. Народження (багатство або бідність)
Віталій Севтунов народився 16 березня 2000 року в Харкові. Його батько Олександр Севтунов керував одним із найбільших металургійних підприємств області і входив до вузького кола людей, чиє слово багато важило. Жінка, яку хлопець усе дитинство вважав матір’ю, Тетяна Севтунова, працювала секретарем батька. Справжню біологічну матір він ніколи не бачив — Олександр роками приховував правду і переконував сина, що Тетяна є його рідною кров’ю.
Життя Віталія змалку складалося з дорогих іграшок, брендового одягу, постійного балування і приватної школи. Те, про що інші лише мріяли, для нього було звичним. Відірваність від звичайного світу швидко зробила його зарозумілим: він зверхньо ставився до однолітків, грубо відповідав учителям і не соромився ображати батьків чи прислугу.
Класна керівниця якось сказала директору:
Ця дитина нахабна до краю. Якби не великі гроші батьків, я б уже давно настояла на відрахуванні.
З роками Віталій ставав усе менш керованим. Він пропускав уроки, зникав на вечірках, спробував перший товстяк, перший міцний алкоголь і перший секс у туалеті нічного клубу. Йому здавалося, що навколо нього справжні друзі.
У сімнадцять він уже майже щоночі програвав кишенькові гроші в азартні ігри. А потім стався удар, після якого все змінилося назавжди.
Глава II. Все зникає за одну ніч.
Світ перевернувся в одну мить так Віталій пізніше описував день загибелі батьків. Під час сильної зливи їхній Mercedes G-класу зірвався з обриву. Обличчя хлопця стало сірим, очі втратили блиск. Усе, що він вважав своїм, зникло.
Майно й бізнес були оформлені на Тетяну Севтунову. Коли з’ясувалося, що вона не є біологічною матір’ю і шлюбу не було, усе перейшло до її родичів. Правду Віталій почув на похоронах від близького друга батька генерала СБУ по Харкову Віктора Ливандовського.
Друзі й дівчата розвіялися. Ніхто не залишився.
Саме тоді з’явився маленький товстий безволосий /чортик/, який відтоді не відходив ні на крок. Разом із ним прийшли страхи: клаустрофобія, жах висоти і паніка від швидкості. Раніше він спокійно гасав Харковом на батьковій машині. Тепер навіть думка про це викликала тремтіння.
«Без дядька Віті я б уже давно збирав пляшки на світанку й потихеньку добивав себе», — зізнавався він після вступу до Академії СБУ, куди його влаштував Віктор.
У казармі ночами чули, як він говорить сам із собою про пекло казарми, гидку їжу і нав’язливе бажання знову сісти за гральний стіл.
Глава III. Стражи та відвага
Після одного з виснажливих тренувань Віталій побачив прочинені двері кабінету Віктора. Усередині передавали хабар. Сума в кейсі миттєво викликала спогади про батькові валізи після вигідних угод. І /чортик/ тихо прошепотів.
Уперше за довгий час на обличчі з’явилася холодна, хитра посмішка.
Академію він закінчив з відзнакою. Навколо почали говорити про сильну, віддану і нібито чесну людину. Насправді він уже вмів йти по головах, брати хабарі і підніматися кар’єрними сходами.
Близько до себе нікого не підпускав. Єдиним, кого слухав, залишався чортик
Страх знову все втратити жив постійно. Але азарт був сильнішим. Після кожного програшу він зривався, лаяв /чортика/, який усе одно знову приводив його до казино. Безсоння, біль у серці й голові стали звичними. Іноді, щоб заглушити це, вдавався до наркотиків.
Глава IV. Доросле життя не таке легке.
Під час відпустки Віталій отримав лист від Віктора Ливандовського:Друже. Я бачив, як ти піднімався, брав відкати й хабарі. Ти пішов шляхом батька і навіть чимось схожий на мене. Мені вже під шістдесят, здоров’я здає, грошей вистачає. Бажання далі тягнути все це немає. Хочу, щоб ти зайняв моє місце і очолив те, що я будував у тіні.
Сльози радості навернулися на очі. Лист він сховав як найціннішу річ.
Зараз Віталію двадцять шість. Він народився в Харкові 16 березня 2000 року і вже понад двадцять років живе в області. За роки служби він побував на багатьох керівних посадах, добре знає закон і посадив чимало бандитів. Офіційно успішний оперативник і керівник. Неофіційно людина, яка вміє грати на межі.
Ставши генералом, він уже мав готові схеми. Тіньова структура під його керівництвом розрослася: мільярди йшли в «фонди» та офшори. Одночасно виконувалися державні завдання і проводилися реформи, на яких він теж заробляв.
З посадою прийшли нові страхи. Він став жорсткішим, підозрілішим, контролював усе особисто. Нікому не довіряв. Одного разу, програвши останнє в казино, навіть подумав покінчити з усім. Але /чортик/ зупинив його. Щодня Віталій бореться з власними демонами, хоча розуміє: будь-якої миті все може знову обвалитися.