Ігор Камінь народився 2 серпня 2000 року в містечку Кам’янець-Подільський, розташованому в Україні.
Це було темне та не радісне містечко, в якому не було ніякого розвитку для хорошого майбутнього, кругом лиш шахти та смог заводів, який сірою хмариною оточує небо над містом, та не дозволяє сонцю пробитись крізь нього.
Зростав він у суворій та справедливій родині. Його батьки, Анна та Василь. Анна працювала медичною сестрою, а Василь –шахтар, з раннього дитинства прищеплювали йому працьовитість та справедливість. У родині завжди панувала напружена атмосфера, втомлені роботою батьки не приділяли достатньо часу Ігорю, тому хлопчик ріс сам по собі, та завжди цікавився медициною та біологією, вивчаючи книги матері.
Дитинство Ігоря було важке, з самого малечку він допомагав все по дому, та з віку 13 років почав самотужки працювати всюди по троху, де була така змога, щоб заробити собі на книги.
У школі Ігор не проявляв інтерес до більшості наук, але виявляв нахили до біології, хімії та літератури, точні науки його ніколи не цікавили, адже все життя він мріяв стати медиком, тому весь вільний час він працював, та відкладав гроші собі на навчання.
В шкільні часи Ігор не виділявся між іншими учнями, не заводив багато друзів, тільки декілька та справді вірних, та був більше замкнутим у собі, однак він завжди спокійно комунікує із іншими людьми та однокласниками.
Після закінчення школи Ігор зміг ще деякий час провести за роботою.
Роботи ніколи не чурався, працюючи різноробочим на будівництві, прибираючи вулиці, школу, носив газети, працював офіціантом в місцевій забігайлівці, та виконував абсолютно все за що платили хоча б якусь копійку, адже сподіватись йому не було на кого, в сім’ї завжди були проблеми із фінансами, та хлопчику доводилось заробляти на все самому.
У віці 18 років він потрапив в армію де по злій волі долі потрапив у бойові дії, та зміг мінімально та реалізувати свій потенціал, ставши бойовим медиком своєї роти, та рятуючи життя бійців на полі бою.
Так він провів довгих два роки, кожного дня борячись із смертю, пізнаючи всю жорстокість цього світу, побачивши все, воєнні злочини, бої цивільних за провізію, канібалізм, та багато інших жахливих речей відклались в пам’яті юнака, залишивши слід на все його життя, кожного дня він прокидався із кров’ю на руках, в прямому сенсі цього слова, одного разу під час масштабного штурму коли втрати з обох сторін були неймовірні та сторона Ігоря понесла таку нестерпну поразку, йому довелось заховатись між тілами своїх павших побратимів щоб вижити самому, та провести так не одну годину, аж до поки сили підтримки не прибули та не відбили залишки противника, після чого змогли допомогти пораненому товаришу, та врятували його життя, це було його перше важке поранення, після якого Ігор провів деякий час у госпіталі, та як тільки зміг встати, одразу ж відправився на службу – рятувати життя своїх побратимів.
Під час несення служби був декілька разів поранений, получивши травму ноги та руки, та він не здавався та продовжував виконувати доручену йому задачу.
Також за виконані бойові задачі та врятовані життя, які начисляються сотнями, Ігор був нагороджений серйозними відзнаками, які після отримання поклав в саме тихе місце, щоб вони не попадали йому на очі, Ігор не міг бачити це, адже одразу згадував ті жахливі та важкі часи.
Також слід відмітити негативну лінію Ігоря, із шкідливих звичок залишились лиш цигарки, які він ніяк не може залишити, одразу після закінчення війни Ігор почав вживати алкоголь в великих кількостях, які звичайному пересічному аматору не могли явитись навіть у снах, та були і важкі наркотики, провівши в такому стані 7 місяців Ігор зміг вийти із цього стану завдяки двом факторам, перший стався при трагічних обставинах, коли не розрахувавши грами Ігор ввів велику дозу та потрапив в мікро кому, яка тривала два тижня, та під час одужання з’явився знайомий силует, один із врятованих товаришів, який протягнув йому руку допомоги, так як його батько був ректором одного із університетів Ігор зміг поступити на навчання та поклявся що більше не опуститься до такого стану.
Під час навчання було багато проблем, адже за все потрібно платити, оплатити навчання, оплатити проживання, харчування, книги та інше, тому було важко одночасно і навчатись і вчитись, та не дивлячись на це він зміг встати на ноги, та гідно триматись вибраного шляху.
У коледжі Ігор познайомився з хорошими людьми з якими пліч опліч вирішив покоряти нові горизонти, та розвиватись в самих різних напрямках.
У Ігоря є одна головна мрія, а саме зайняти пост Головного лікаря щоб допомагати потенційним та цілеспрямованим молодим талантам, та допомагати людям у важку хвилину, керуючись своїми знаннями та досвідом.
Із хобі Ігор цікавиться творчістю, а саме грою на музичних інструментах, написанням власних творів, композицій, також туризмом та мандрами між лісами.
Ігор обожнює літні ранки які він проводить на берегу ріки, в оточені зелені та живності, з чашкою чорного чаю та цигаркою.
Ігор вважає що добро та правда, головне в цьому житті, так як він цінить саме ці якості в людях, та старається оточувати себе саме такими людьми.
Не дивлячись на всі важкості в житті, Ігор ніколи не покладає руки та веде діло до кінця, адже здаватись, це не те що у нього в привичці, тільки перемога, тільки вперед!
Це було темне та не радісне містечко, в якому не було ніякого розвитку для хорошого майбутнього, кругом лиш шахти та смог заводів, який сірою хмариною оточує небо над містом, та не дозволяє сонцю пробитись крізь нього.
Зростав він у суворій та справедливій родині. Його батьки, Анна та Василь. Анна працювала медичною сестрою, а Василь –шахтар, з раннього дитинства прищеплювали йому працьовитість та справедливість. У родині завжди панувала напружена атмосфера, втомлені роботою батьки не приділяли достатньо часу Ігорю, тому хлопчик ріс сам по собі, та завжди цікавився медициною та біологією, вивчаючи книги матері.
Дитинство Ігоря було важке, з самого малечку він допомагав все по дому, та з віку 13 років почав самотужки працювати всюди по троху, де була така змога, щоб заробити собі на книги.
У школі Ігор не проявляв інтерес до більшості наук, але виявляв нахили до біології, хімії та літератури, точні науки його ніколи не цікавили, адже все життя він мріяв стати медиком, тому весь вільний час він працював, та відкладав гроші собі на навчання.
В шкільні часи Ігор не виділявся між іншими учнями, не заводив багато друзів, тільки декілька та справді вірних, та був більше замкнутим у собі, однак він завжди спокійно комунікує із іншими людьми та однокласниками.
Після закінчення школи Ігор зміг ще деякий час провести за роботою.
Роботи ніколи не чурався, працюючи різноробочим на будівництві, прибираючи вулиці, школу, носив газети, працював офіціантом в місцевій забігайлівці, та виконував абсолютно все за що платили хоча б якусь копійку, адже сподіватись йому не було на кого, в сім’ї завжди були проблеми із фінансами, та хлопчику доводилось заробляти на все самому.
У віці 18 років він потрапив в армію де по злій волі долі потрапив у бойові дії, та зміг мінімально та реалізувати свій потенціал, ставши бойовим медиком своєї роти, та рятуючи життя бійців на полі бою.
Так він провів довгих два роки, кожного дня борячись із смертю, пізнаючи всю жорстокість цього світу, побачивши все, воєнні злочини, бої цивільних за провізію, канібалізм, та багато інших жахливих речей відклались в пам’яті юнака, залишивши слід на все його життя, кожного дня він прокидався із кров’ю на руках, в прямому сенсі цього слова, одного разу під час масштабного штурму коли втрати з обох сторін були неймовірні та сторона Ігоря понесла таку нестерпну поразку, йому довелось заховатись між тілами своїх павших побратимів щоб вижити самому, та провести так не одну годину, аж до поки сили підтримки не прибули та не відбили залишки противника, після чого змогли допомогти пораненому товаришу, та врятували його життя, це було його перше важке поранення, після якого Ігор провів деякий час у госпіталі, та як тільки зміг встати, одразу ж відправився на службу – рятувати життя своїх побратимів.
Під час несення служби був декілька разів поранений, получивши травму ноги та руки, та він не здавався та продовжував виконувати доручену йому задачу.
Також за виконані бойові задачі та врятовані життя, які начисляються сотнями, Ігор був нагороджений серйозними відзнаками, які після отримання поклав в саме тихе місце, щоб вони не попадали йому на очі, Ігор не міг бачити це, адже одразу згадував ті жахливі та важкі часи.
Також слід відмітити негативну лінію Ігоря, із шкідливих звичок залишились лиш цигарки, які він ніяк не може залишити, одразу після закінчення війни Ігор почав вживати алкоголь в великих кількостях, які звичайному пересічному аматору не могли явитись навіть у снах, та були і важкі наркотики, провівши в такому стані 7 місяців Ігор зміг вийти із цього стану завдяки двом факторам, перший стався при трагічних обставинах, коли не розрахувавши грами Ігор ввів велику дозу та потрапив в мікро кому, яка тривала два тижня, та під час одужання з’явився знайомий силует, один із врятованих товаришів, який протягнув йому руку допомоги, так як його батько був ректором одного із університетів Ігор зміг поступити на навчання та поклявся що більше не опуститься до такого стану.
Під час навчання було багато проблем, адже за все потрібно платити, оплатити навчання, оплатити проживання, харчування, книги та інше, тому було важко одночасно і навчатись і вчитись, та не дивлячись на це він зміг встати на ноги, та гідно триматись вибраного шляху.
У коледжі Ігор познайомився з хорошими людьми з якими пліч опліч вирішив покоряти нові горизонти, та розвиватись в самих різних напрямках.
У Ігоря є одна головна мрія, а саме зайняти пост Головного лікаря щоб допомагати потенційним та цілеспрямованим молодим талантам, та допомагати людям у важку хвилину, керуючись своїми знаннями та досвідом.
Із хобі Ігор цікавиться творчістю, а саме грою на музичних інструментах, написанням власних творів, композицій, також туризмом та мандрами між лісами.
Ігор обожнює літні ранки які він проводить на берегу ріки, в оточені зелені та живності, з чашкою чорного чаю та цигаркою.
Ігор вважає що добро та правда, головне в цьому житті, так як він цінить саме ці якості в людях, та старається оточувати себе саме такими людьми.
Не дивлячись на всі важкості в житті, Ігор ніколи не покладає руки та веде діло до кінця, адже здаватись, це не те що у нього в привичці, тільки перемога, тільки вперед!
