Прізвище Ім’я По-батькові (ПІБ): Сокол Артем Олегович
Стать: Чоловіча
Мати: Сокол Наталія Вікторівна – медсестра
Батько: Сокол Олег Михайлович – автомеханік
Дата народження: 14 квітня 2001 року
Вік: 24 роки
Місце народження: м. Черкаси, Україна
Місце проживання: м. Київ
Захоплення: фотографія, урбаністика, біг на довгі дистанції, психологія людей
Відмітні знаки: тонкий шрам на правій брові, звичка крутити кільце на пальці під час хвилювання
I. Дитинство: звідки беруться сильні люди?
Артем народився у звичайній родині, де грошей завжди було трохи менше, ніж мрій. Його батько працював із залізом, мати — з людським болем. Саме між гайковими ключами й запахом ліків хлопець вперше зрозумів: світ тримається не на словах, а на діях.
У школі він не був “зіркою”. Тихий, спостережливий, з очима, що завжди ніби щось аналізують. Поки інші діти шуміли, Артем дивився — на людей, на їхні реакції, на те, як дрібниці видають характер.
А що було далі?
Одне падіння змінило все.
II. Подія, про яку він довго мовчав
У 13 років Артем упав з велосипеда і розбив брову — залишився шрам, який тепер завжди з ним. Але важливішим було інше: він упав на очах у компанії старших хлопців, які сміялися замість допомогти.
Того дня він усвідомив просту, але жорстку річ:
Стать: Чоловіча
Мати: Сокол Наталія Вікторівна – медсестра
Батько: Сокол Олег Михайлович – автомеханік
Дата народження: 14 квітня 2001 року
Вік: 24 роки
Місце народження: м. Черкаси, Україна
Місце проживання: м. Київ
Захоплення: фотографія, урбаністика, біг на довгі дистанції, психологія людей
Відмітні знаки: тонкий шрам на правій брові, звичка крутити кільце на пальці під час хвилювання
I. Дитинство: звідки беруться сильні люди?
Артем народився у звичайній родині, де грошей завжди було трохи менше, ніж мрій. Його батько працював із залізом, мати — з людським болем. Саме між гайковими ключами й запахом ліків хлопець вперше зрозумів: світ тримається не на словах, а на діях.
У школі він не був “зіркою”. Тихий, спостережливий, з очима, що завжди ніби щось аналізують. Поки інші діти шуміли, Артем дивився — на людей, на їхні реакції, на те, як дрібниці видають характер.
А що було далі?
Одне падіння змінило все.
II. Подія, про яку він довго мовчав
У 13 років Артем упав з велосипеда і розбив брову — залишився шрам, який тепер завжди з ним. Але важливішим було інше: він упав на очах у компанії старших хлопців, які сміялися замість допомогти.
Того дня він усвідомив просту, але жорстку річ:
Саме тоді в нього з’явилась звичка не показувати страх і доводити все діями.
III. Пошук себе: ким він стане?
У старших класах Артем відкрив для себе фотографію. Його приваблювало не саме фото, а моменти між моментами — погляд, напівусмішка, розгубленість. Йому подобалося “ловити правду” на обличчях людей.
Паралельно він почав бігати. Спочатку — щоб втекти від думок. Потім — щоб наздогнати себе. Довгі дистанції стали його терапією: кожен кілометр — ніби ще один крок від старого себе.
Після школи він переїхав до Києва. Нове місто зустріло його холодно: маленька кімната, підробітки, втома. Але саме тут він зрозумів:
великі мрії завжди починаються з маленької кухні та великої віри.
IV. Секрет його сили (який мало хто помічає)
З боку здається, що Артем спокійний і впевнений. Насправді він постійно сумнівається. Крутить кільце на пальці, коли нервує. Переписує повідомлення по три рази. Боїться помилитися.
Але його секрет простий:
Саме це і відрізняє його від більшості. Не відсутність страху — а рух попри нього.
V. Яким він став?
Зараз Артем працює у сфері візуального контенту, знімає людей, бренди, міста. Але насправді він знімає історії — чужі і трохи свої:
Він навчився бачити красу в тріщинах: у втомлених очах, у старих будинках, у людях, що “ще не знайшли себе”. Бо колись він був таким же.
VI. І що далі?
Артем досі не знає, куди саме прийде. Але знає головне:
падіння — не кінець,
страх — не ворог,
минуле — не вирок.
І кожного разу, коли він дивиться у дзеркало на тонкий шрам на брові, він згадує:
саме з падіння почався його зліт.
