1. Прізвище: Малошко
2. Ім'я: Богдан
3. По батькові: Анатольович
4. Вік: 23
5. Дата народження: 24.06.1999
6. Місце народження: місто Шепетівка, Хмельницької області
7. Характер: Добрий, дружелюбний, добродушний, працьовитий.
8.Національність: Українець.
9.Стать: Чоловіча.
10.Мати -Людмила Малошко.
11.Батько -Анатолій Малошко.
12.Зріст та вага: 198см, 56кг.
13.Місце проживання: Україна.
14.Захоплення: ц детинстві хотів стати футболістом.
15.Сімейний стан: Нормальний.
17.Колір очей: коричневий.
18.Зачіска: Звичайна.
Дитинство
images.jpg
Богдан народився у місті Шепетівка, Хмельницької області. Народився він у 7-му пологовому будинку міста. Батьки Богдана були Українцями. Богдан народився б в Італії, але ця країна була досить кримінальною, там викрадали дітей, вбивали людей, батьки такого не могли терпіти й вони поїхали до України. Тата Богдана звали Анатолій, а маму Людмила. Богдан був розумною дитиною, в 3 роки він уже міг вільно розмовляти, в 4 роки він навчився читати книжки, він дуже любив грати в іграшки й читати казки, найбільше йому подобалося, коли їх читає його кохана мама - Людмила. У 6 років, дивлячись з татом черговий ЧС з футболу, він зрозумів, що хоче також бігати по полю за м'ячиком, він сказав татові, що хоче стати футболістом. Наступного дня вони з татом поїхали до спортивного магазину, щоб купити м'ячик та ворота, щоб Артем вчився "красиво" забивати голи. Минали місяці, футбол сильно затяг Артема, він із задоволенням дивився футбол, сидячи поруч із татом.
Минуло 2 роки, Артем готувався до школи. У 7 років його відправили до школи, він радів, тому що хотів потрапити до школи, щоб навчитися чогось нового. Минув рік, Богдан пішов у другий клас, він вчився чудово, був круглим відмінником, кожна його контрольна закінчувалася чудовою оцінкою. Коли він казав мамі, що він отримає 5-ку, мама навіть не дивувалася, тому що вона звикла до чудового навчання дитини. Але не все так добре, як здавалося мамі. Одного разу, коли Богдан йшов вулицею, до нього пристали пацани з паралелі, ці пацани були покидьками, які чіплялися до всіх, що проходять поруч. Ну ось, вони його побили, він прийшов додому, його мама не сердилась на нього, а навпаки, побігла записувати дитину на бокс. Перший день на боксі Артем провів чудово. Він у перший день відпрацював нові "прийоми". Пройшов ще рік, Артем вже отримав друге місце за участь у бою, в якому він виграв. Це був не просто бій, а це був міський бій. За друге місце сім'я Богдана отримала 10.000 гривень + подарунковий сертифікат на нову кухню, сім'я була дуже задоволена успіхами дитини.
Юність
h280_630602.jpg
Богдан виповнилося 14 років. Він сильно змінився в характері, а також у навчанні, він на неї забив і став отримувати трійки та двійки. Він гуляв після школи з друзями, стрибав гаражами, до речі, він так зламав руку. Він не кинув бокс, займався і займався, навчався чогось нового, займав гарні місця, 3 місця він не разу не займав, щоб для нього це була ганьба. Батьки були незадоволені дитиною, тому що він погано почав вчитися. Освіта в школі була не легка і там майже всі були з поганими оцінками. Але школу він не прогулював, бо там його чекало багато друзів. Батько почав курити і якось Богдан йшов до іншої кімнати, вирішив залізти в кишені батьківської куртки, знайшов там пачку цигарок, він її засунув у кишеню, взяв сірники та побіг на вулицю, щоб спробувати, як це курити. Богдан покликав ще друзів, щоб вони вважали його крутим. Ну от ці друзі теж взяли по сигареті та почали курити. Вони обговорювали багато тем, сміялися. Покурили, пішли по будинках, від Богдан сильно пахло сигаретами, до нього пристали батьки з запитанням "Чому від тебе там пахне сигаретами?" Він відмазався, сказавши, що він стояв біля курця дядька. Але ось, прокидається він на ранок, у нього сильно почало боліти горло і серце, виявляється, що це була алергія, яку вилікували та він міг курити вільно. Батьки викликали швидку, поїхали до лікарні, він пролежав у лікарні тиждень, його виписали. Він продовжував страждати нісенітницями, ні до чого не прагнув. Коли Богдана виповнилось 16 років, в його житті стався переломний момент, дуже сильно захворів батько. Як говорили медики, в нього з'явився поріг серця, грошей на дорогу операцію у сім'ї не було, але рятувати батька потрібно. В цей момент Богдан починає своє самостійне і доросле життя, тому що всі гроші йдуть на лікування батька, тому він приймає рішення піти на роботу. Єдиним та самим оптимальним варіантом було піти працювати на роздачу листівок, платили мало, але в віці 16 років більше ніде не брали. Одного разу до нього підійшла компанія хлопці 20-23 років і запропонувала непогано заробити грошей, але не дуже законним методом. Богдан погодився, тому що жага до великих грошей в нього була з малечку. Хлопці розповіли план, в якому Богдан виступав в ролі шухерующого, поки інші будуть обчищати місцевий продуктовий магазин. Наступного дня близько 11 години ночі, Богдан одягнувся і тихенько вийшов до коридору, батьки вже спали, не дивлячись на те що батько дуже сильно мучився від хвороби. Юнак тихо підійшов до батьківської спальні, двері до якої були напіввідчинені, зазирнув, щоб переконатись, що йому нічого не заважає покинути квартиру. Особливу увагу він звернув на батька, який дуже сильно сопів та тримався за серце. В думках у хлопця було тільки те, що зароблені кошти за сьогоднішню ніч він обов'язково витратить на лікування хворого батька. Він дуже тихенько прошепотів такі слова: "Тату, я обов'язково зроблю так, щоб ти залишився живим, чого б мені цього не коштувало". Після цього Богдан як тінь вислизнув із квартири. Прийшовши на місце зустрічі хлопці ще раз обговорили план і пішли до магазину. На вулиці було вже близько часу ночі, як не дивно, ліхтарі біля магазину не працювали. Богдана залишили на стрьомі, а самі зламали замок до магазину, та пішли виносити касу, продукти, алкоголь та цигарки. Все наче йшло по плану, але в один момент Богдан побачив в далебі машину, що дуже нагадувала поліційний патруль. Хлопець не зважаючи подав сигнал до напарників, та всі ринулись хто куди. Машина поліції помітила занадто велику активність та рушила за грабіжниками, один із поліційний біг за Артемом. В цей момент у голові юнака була тільки одна думка "Аби мене не спіймали, аби батько не дізнався, та не переживав, тому що його серце не витримає". Богдан біг швидко, поліційний не зміг його наздогнати. Йому вдалося відірватися та сховатись в одному із підвалів місцевого будинку, де він пересидів декілька годин, та вирушив на місце збору, де домовлялись зустрітись в випадку набігу поліції. Прийшовши на місце він нікого не побачив, а тільки сліди хлопців, які скоріше за все вже встигли поділити награбоване і розійтись хто куди. Богдан зачекав ще пів години і його надії на порядність розвіялись і він пішов додому. Прийшовши додому, перед дверми він пообіцяв собі що більше ніколи не піде по шляху злочину, але за цю справу він буде винити себе ще багато років. Довіра до людей в цей момент в нього розвіялась, і він почав надіятись тільки на себе і свої сили.
Доросле життя
1425036633_1181813018.jpg
Богдану виповнилося 18 років. День Народження він відсвяткував добре, він пішов у бар із друзями, напився до нестями. Він не міг дістатись до дому, його друзі зателефонували його татові, щоб він його забрав додому. На ранок батьки розповіли Богдана як усе було. Йому стало соромно. Минуло пів року, Богдану не вистачало грошей, вирішив піти працювати. Перша його робота була, це вантажник. Пропрацював там 3-4 місяці, заробив 20-30 тисяч гривень. Це була нормальна сума. Потім минуло ще 3 місяці, було зароблено 60 тисяч гривень. Він мріяв купити собі ваз 2106, щоб його поважали пацани. Він працював і працював. Заробив – купив. Вона була червоного кольору, але він її успішно перефарбував у чорний та поставив розвалювання. Він радів, катався. Йому подобалося. Пройшло 2 місяці після покупки автомобіля. Він з друзями їхав у ліс, щоб відпочити. Так, як машина була досить старою, у неї трапилася проблема з гальмами – порвався гальмівний трос. Богдан був досить недосвідченим водієм, тому він не міг зупинити авто, він звернув на поле, щоб якось зупинити авто, зарив його бампером у землі. Він не так впав і його авто перекинувся. Його друзі отримали серйозні травми. Машина не підлягала відновленню – це було горе для Богдана. Пролежав він місяць у лікарні, його виписали. Його батьки привезли машину на стоянку, де до хвороби працював батько - так попросив Артем. Він підійшов до автомобіля, зі сльозами дивився на нього, заплакав, бо з цим авто було багато гарних спогадів. Через великі переживання у батька почались ускладнення по хворобі. Через два місяці він помер. Богдан не знаходив собі місця, він не міг в це повірити що його наставника більше немає. Його життя переломилось на до і після. Юнак не міг ні спати ні їсти ні займатись справами. В цей момент у голові Артема з'явилася ідея зробити татуювання з надписом "Memento mori", що в трактуванні означало "Пам'ятай що смертний" або "Пам'ятай про смерть" в честь свого покійного батька. Він пішов у тату-салон та зробив це тату на лівій руці, тому що батько був лівшою. У батька Андрія був годинник "Ролекс", ззаду було гравіювання "Family is always there". На похоронах заплакана мати, але із посмішкою на устах передала цей годинник Богдана, він бережно взяв його та надягнув на руку. В цей момент, засмучений горем Богдан зрозумів та прийняв рішення стати хорошим спеціалістом у сфері медицини, а годинник став талісманом та компасом хлопця, а також пам'ять про батька, який був завжди прикладом. Богдан ніколи не знімав цей годинник, та завжди бережно до нього відносився.
Теперішній час
DSC_7173.jpg
Нині Богдан живе у місті Дніпро, через те, що саме в ньому він закінчив Медичний університет, має автомобіль "Ford Raptor", подарований другом - Кирилом, винаймає квартиру майже в центрі міста. Мати Артема живе в Шепетівці та пишається сином. Після закінчення університету Богдан відкрив власну приватну лікарню, за допомогою фінансування того ж самого друга Кирила, з яким він познайомився у Дніпрі під час студентського життя. Хлопці здружилися і Кирило про інвестував немаленьку суму коштів у Богдана, які він обіцяв повернути як тільки на те буде можливість, тому що ще з малечку Артем розумів цінність грошей. Кожного вечору після важкого робочого дня, Богдан повертається додому, та перед сном дивиться на батьківській годинник, та обіцяє що завжди буде піклуватись про матір. Він досі собі не пробачив що по його вині пішов із життя батько, але зараз він працює над тим, що рятує життя інших людей.
Нещодавно їхавши на автомобілі до мами, Богдан став свідком дуже серйозного ДТП, перед його машиною не справився з керуванням водій автівки, та вдарився у відбійник, після чого автомобіль понесло та викинуло на зустрічну смугу. На щастя там не біло зустрічного транспорту, але автівка лежала на даху. Богдан негайно зупинився, вилетів зі своєї машини, та побіг до постраждалих, поки біг, дзвонив до швидкої та поліції. Прибігши до авто, він побачив в салоні молоду сім'ю, хлопець з дівчиною на передньому сидінні та дівчинку років 3-4 на задньому. У батьків дитини були серйозні пошкодження, тому що вони були не пристягнені ременем безпеки, на щастя дитина не постраждала. Хлопець який був за кермом ледь розмовляючи пробурмотів і попросив дістати дитину. Богдан не зволікаючи дістав дівчинку разом із дитячим кріслом і поставив у безпечному місці. Повернувшись до авто, він почав бережно діставати батьків дівчини, щоб надати медичну допомогу. По розрахунках Богдана до найближчої лікарні було кілометра 4-5, тому швидка повинна була приїхати швидко. Час минав, Артем із всіх сил боровся за життя батьків дівчини, надавав першу медичну допомогу, але рахунок йшов вже не на години, а на хвилини. Швидка їхала досить довго. Коли швидка приїхала, в Артема просто не було слів, а тільки одні емоції, він був готовий розірвати колег, за те що вони так довго виїжджали на виклик. У кареті швидкої допомоги, мати дівчинки взяла Артема за руку і зі сльозами на очах благала хлопця, щоб якщо вони не виживуть, він подбав про їх донечку, яку звали Анжеліка, тому що залишити дитину немає на кого із рідних. Богдан запевняв що вони в кожному разі виживуть, і все буде добре. По приїзді до міської лікарні постраждалих відвезли до операційної, медики оглянули дитину, пошкоджень у неї не було. Артем чекав на вердикт медиків, за одно зателефонував мамі, та розповів про ситуацію, яка з ним трапилась. Мати з гордістю сказала синові, що він справжня людина та герой, але це не заспокоїло Артема, він все ж переживав за життя батьків Анжеліки. Через 2 годин і 23 хвилини після прибуття до лікарні із хірургії вийшов хірург, який проводив операцію батькові дитини, на жаль було запізно. Дивлячись на Анжеліку в Артема виступили сльози, він обійняв дівчинку і просто мовчки сидів. Ще через 18 хвилин вийшов інший хірург який оперував маму дитини, та повідомив другу жахливу новину для Богдана та Анжеліки. На жаль маму врятувати теж не вдалось. Також хірург передав хлопцю останні слова мами: "Передайте Богдану що я благаю, щоб він попіклувався про доню."
Вийшовши з лікарні тримаючи на руках Анжеліку, Богдан підійшов до місцевого кіоску, купив пачку цигарок, хоча вже давно не курив, посадив малу до автомобіля він дістав сигарету, підкурив і присів перед переднім колесом. Богдан прекрасно розумів що врятувати батьків дитини було реально, але швидка запізнилась. Причину запізнення Богдан не знав. Похорони батьків Анжеліки він взяв на себе, адже більше нікого не було. Згодом він почав займатись документами на всиновлення дівчинки які потім йому вдобрили. Але сама ситуація недбалості колег йому не давала спокою, він дуже сильно боявся що таке може повторюватися знову і знову.
Поговоривши зі своїм товаришем Кирилом вони приймають рішення, що приватною лікарнею яку заснував та відкрив Богдан, буде завідувати Кирило, звісно з допомогою хлопця. А сам Артем вирішив зробити все можливе, щоб виправити проблему з держ.медициною м.Дніпро, тому він пішов працювати в місцеву лікарню, де й надалі надає медичну допомогу і рятує життя людям, в пам'ять про свого батька та батьків маленької Анжеліки...
2. Ім'я: Богдан
3. По батькові: Анатольович
4. Вік: 23
5. Дата народження: 24.06.1999
6. Місце народження: місто Шепетівка, Хмельницької області
7. Характер: Добрий, дружелюбний, добродушний, працьовитий.
8.Національність: Українець.
9.Стать: Чоловіча.
10.Мати -Людмила Малошко.
11.Батько -Анатолій Малошко.
12.Зріст та вага: 198см, 56кг.
13.Місце проживання: Україна.
14.Захоплення: ц детинстві хотів стати футболістом.
15.Сімейний стан: Нормальний.
17.Колір очей: коричневий.
18.Зачіска: Звичайна.
Дитинство
images.jpg
Богдан народився у місті Шепетівка, Хмельницької області. Народився він у 7-му пологовому будинку міста. Батьки Богдана були Українцями. Богдан народився б в Італії, але ця країна була досить кримінальною, там викрадали дітей, вбивали людей, батьки такого не могли терпіти й вони поїхали до України. Тата Богдана звали Анатолій, а маму Людмила. Богдан був розумною дитиною, в 3 роки він уже міг вільно розмовляти, в 4 роки він навчився читати книжки, він дуже любив грати в іграшки й читати казки, найбільше йому подобалося, коли їх читає його кохана мама - Людмила. У 6 років, дивлячись з татом черговий ЧС з футболу, він зрозумів, що хоче також бігати по полю за м'ячиком, він сказав татові, що хоче стати футболістом. Наступного дня вони з татом поїхали до спортивного магазину, щоб купити м'ячик та ворота, щоб Артем вчився "красиво" забивати голи. Минали місяці, футбол сильно затяг Артема, він із задоволенням дивився футбол, сидячи поруч із татом.
Минуло 2 роки, Артем готувався до школи. У 7 років його відправили до школи, він радів, тому що хотів потрапити до школи, щоб навчитися чогось нового. Минув рік, Богдан пішов у другий клас, він вчився чудово, був круглим відмінником, кожна його контрольна закінчувалася чудовою оцінкою. Коли він казав мамі, що він отримає 5-ку, мама навіть не дивувалася, тому що вона звикла до чудового навчання дитини. Але не все так добре, як здавалося мамі. Одного разу, коли Богдан йшов вулицею, до нього пристали пацани з паралелі, ці пацани були покидьками, які чіплялися до всіх, що проходять поруч. Ну ось, вони його побили, він прийшов додому, його мама не сердилась на нього, а навпаки, побігла записувати дитину на бокс. Перший день на боксі Артем провів чудово. Він у перший день відпрацював нові "прийоми". Пройшов ще рік, Артем вже отримав друге місце за участь у бою, в якому він виграв. Це був не просто бій, а це був міський бій. За друге місце сім'я Богдана отримала 10.000 гривень + подарунковий сертифікат на нову кухню, сім'я була дуже задоволена успіхами дитини.
Юність
h280_630602.jpg
Богдан виповнилося 14 років. Він сильно змінився в характері, а також у навчанні, він на неї забив і став отримувати трійки та двійки. Він гуляв після школи з друзями, стрибав гаражами, до речі, він так зламав руку. Він не кинув бокс, займався і займався, навчався чогось нового, займав гарні місця, 3 місця він не разу не займав, щоб для нього це була ганьба. Батьки були незадоволені дитиною, тому що він погано почав вчитися. Освіта в школі була не легка і там майже всі були з поганими оцінками. Але школу він не прогулював, бо там його чекало багато друзів. Батько почав курити і якось Богдан йшов до іншої кімнати, вирішив залізти в кишені батьківської куртки, знайшов там пачку цигарок, він її засунув у кишеню, взяв сірники та побіг на вулицю, щоб спробувати, як це курити. Богдан покликав ще друзів, щоб вони вважали його крутим. Ну от ці друзі теж взяли по сигареті та почали курити. Вони обговорювали багато тем, сміялися. Покурили, пішли по будинках, від Богдан сильно пахло сигаретами, до нього пристали батьки з запитанням "Чому від тебе там пахне сигаретами?" Він відмазався, сказавши, що він стояв біля курця дядька. Але ось, прокидається він на ранок, у нього сильно почало боліти горло і серце, виявляється, що це була алергія, яку вилікували та він міг курити вільно. Батьки викликали швидку, поїхали до лікарні, він пролежав у лікарні тиждень, його виписали. Він продовжував страждати нісенітницями, ні до чого не прагнув. Коли Богдана виповнилось 16 років, в його житті стався переломний момент, дуже сильно захворів батько. Як говорили медики, в нього з'явився поріг серця, грошей на дорогу операцію у сім'ї не було, але рятувати батька потрібно. В цей момент Богдан починає своє самостійне і доросле життя, тому що всі гроші йдуть на лікування батька, тому він приймає рішення піти на роботу. Єдиним та самим оптимальним варіантом було піти працювати на роздачу листівок, платили мало, але в віці 16 років більше ніде не брали. Одного разу до нього підійшла компанія хлопці 20-23 років і запропонувала непогано заробити грошей, але не дуже законним методом. Богдан погодився, тому що жага до великих грошей в нього була з малечку. Хлопці розповіли план, в якому Богдан виступав в ролі шухерующого, поки інші будуть обчищати місцевий продуктовий магазин. Наступного дня близько 11 години ночі, Богдан одягнувся і тихенько вийшов до коридору, батьки вже спали, не дивлячись на те що батько дуже сильно мучився від хвороби. Юнак тихо підійшов до батьківської спальні, двері до якої були напіввідчинені, зазирнув, щоб переконатись, що йому нічого не заважає покинути квартиру. Особливу увагу він звернув на батька, який дуже сильно сопів та тримався за серце. В думках у хлопця було тільки те, що зароблені кошти за сьогоднішню ніч він обов'язково витратить на лікування хворого батька. Він дуже тихенько прошепотів такі слова: "Тату, я обов'язково зроблю так, щоб ти залишився живим, чого б мені цього не коштувало". Після цього Богдан як тінь вислизнув із квартири. Прийшовши на місце зустрічі хлопці ще раз обговорили план і пішли до магазину. На вулиці було вже близько часу ночі, як не дивно, ліхтарі біля магазину не працювали. Богдана залишили на стрьомі, а самі зламали замок до магазину, та пішли виносити касу, продукти, алкоголь та цигарки. Все наче йшло по плану, але в один момент Богдан побачив в далебі машину, що дуже нагадувала поліційний патруль. Хлопець не зважаючи подав сигнал до напарників, та всі ринулись хто куди. Машина поліції помітила занадто велику активність та рушила за грабіжниками, один із поліційний біг за Артемом. В цей момент у голові юнака була тільки одна думка "Аби мене не спіймали, аби батько не дізнався, та не переживав, тому що його серце не витримає". Богдан біг швидко, поліційний не зміг його наздогнати. Йому вдалося відірватися та сховатись в одному із підвалів місцевого будинку, де він пересидів декілька годин, та вирушив на місце збору, де домовлялись зустрітись в випадку набігу поліції. Прийшовши на місце він нікого не побачив, а тільки сліди хлопців, які скоріше за все вже встигли поділити награбоване і розійтись хто куди. Богдан зачекав ще пів години і його надії на порядність розвіялись і він пішов додому. Прийшовши додому, перед дверми він пообіцяв собі що більше ніколи не піде по шляху злочину, але за цю справу він буде винити себе ще багато років. Довіра до людей в цей момент в нього розвіялась, і він почав надіятись тільки на себе і свої сили.
Доросле життя
1425036633_1181813018.jpg
Богдану виповнилося 18 років. День Народження він відсвяткував добре, він пішов у бар із друзями, напився до нестями. Він не міг дістатись до дому, його друзі зателефонували його татові, щоб він його забрав додому. На ранок батьки розповіли Богдана як усе було. Йому стало соромно. Минуло пів року, Богдану не вистачало грошей, вирішив піти працювати. Перша його робота була, це вантажник. Пропрацював там 3-4 місяці, заробив 20-30 тисяч гривень. Це була нормальна сума. Потім минуло ще 3 місяці, було зароблено 60 тисяч гривень. Він мріяв купити собі ваз 2106, щоб його поважали пацани. Він працював і працював. Заробив – купив. Вона була червоного кольору, але він її успішно перефарбував у чорний та поставив розвалювання. Він радів, катався. Йому подобалося. Пройшло 2 місяці після покупки автомобіля. Він з друзями їхав у ліс, щоб відпочити. Так, як машина була досить старою, у неї трапилася проблема з гальмами – порвався гальмівний трос. Богдан був досить недосвідченим водієм, тому він не міг зупинити авто, він звернув на поле, щоб якось зупинити авто, зарив його бампером у землі. Він не так впав і його авто перекинувся. Його друзі отримали серйозні травми. Машина не підлягала відновленню – це було горе для Богдана. Пролежав він місяць у лікарні, його виписали. Його батьки привезли машину на стоянку, де до хвороби працював батько - так попросив Артем. Він підійшов до автомобіля, зі сльозами дивився на нього, заплакав, бо з цим авто було багато гарних спогадів. Через великі переживання у батька почались ускладнення по хворобі. Через два місяці він помер. Богдан не знаходив собі місця, він не міг в це повірити що його наставника більше немає. Його життя переломилось на до і після. Юнак не міг ні спати ні їсти ні займатись справами. В цей момент у голові Артема з'явилася ідея зробити татуювання з надписом "Memento mori", що в трактуванні означало "Пам'ятай що смертний" або "Пам'ятай про смерть" в честь свого покійного батька. Він пішов у тату-салон та зробив це тату на лівій руці, тому що батько був лівшою. У батька Андрія був годинник "Ролекс", ззаду було гравіювання "Family is always there". На похоронах заплакана мати, але із посмішкою на устах передала цей годинник Богдана, він бережно взяв його та надягнув на руку. В цей момент, засмучений горем Богдан зрозумів та прийняв рішення стати хорошим спеціалістом у сфері медицини, а годинник став талісманом та компасом хлопця, а також пам'ять про батька, який був завжди прикладом. Богдан ніколи не знімав цей годинник, та завжди бережно до нього відносився.
Теперішній час
DSC_7173.jpg
Нині Богдан живе у місті Дніпро, через те, що саме в ньому він закінчив Медичний університет, має автомобіль "Ford Raptor", подарований другом - Кирилом, винаймає квартиру майже в центрі міста. Мати Артема живе в Шепетівці та пишається сином. Після закінчення університету Богдан відкрив власну приватну лікарню, за допомогою фінансування того ж самого друга Кирила, з яким він познайомився у Дніпрі під час студентського життя. Хлопці здружилися і Кирило про інвестував немаленьку суму коштів у Богдана, які він обіцяв повернути як тільки на те буде можливість, тому що ще з малечку Артем розумів цінність грошей. Кожного вечору після важкого робочого дня, Богдан повертається додому, та перед сном дивиться на батьківській годинник, та обіцяє що завжди буде піклуватись про матір. Він досі собі не пробачив що по його вині пішов із життя батько, але зараз він працює над тим, що рятує життя інших людей.
Нещодавно їхавши на автомобілі до мами, Богдан став свідком дуже серйозного ДТП, перед його машиною не справився з керуванням водій автівки, та вдарився у відбійник, після чого автомобіль понесло та викинуло на зустрічну смугу. На щастя там не біло зустрічного транспорту, але автівка лежала на даху. Богдан негайно зупинився, вилетів зі своєї машини, та побіг до постраждалих, поки біг, дзвонив до швидкої та поліції. Прибігши до авто, він побачив в салоні молоду сім'ю, хлопець з дівчиною на передньому сидінні та дівчинку років 3-4 на задньому. У батьків дитини були серйозні пошкодження, тому що вони були не пристягнені ременем безпеки, на щастя дитина не постраждала. Хлопець який був за кермом ледь розмовляючи пробурмотів і попросив дістати дитину. Богдан не зволікаючи дістав дівчинку разом із дитячим кріслом і поставив у безпечному місці. Повернувшись до авто, він почав бережно діставати батьків дівчини, щоб надати медичну допомогу. По розрахунках Богдана до найближчої лікарні було кілометра 4-5, тому швидка повинна була приїхати швидко. Час минав, Артем із всіх сил боровся за життя батьків дівчини, надавав першу медичну допомогу, але рахунок йшов вже не на години, а на хвилини. Швидка їхала досить довго. Коли швидка приїхала, в Артема просто не було слів, а тільки одні емоції, він був готовий розірвати колег, за те що вони так довго виїжджали на виклик. У кареті швидкої допомоги, мати дівчинки взяла Артема за руку і зі сльозами на очах благала хлопця, щоб якщо вони не виживуть, він подбав про їх донечку, яку звали Анжеліка, тому що залишити дитину немає на кого із рідних. Богдан запевняв що вони в кожному разі виживуть, і все буде добре. По приїзді до міської лікарні постраждалих відвезли до операційної, медики оглянули дитину, пошкоджень у неї не було. Артем чекав на вердикт медиків, за одно зателефонував мамі, та розповів про ситуацію, яка з ним трапилась. Мати з гордістю сказала синові, що він справжня людина та герой, але це не заспокоїло Артема, він все ж переживав за життя батьків Анжеліки. Через 2 годин і 23 хвилини після прибуття до лікарні із хірургії вийшов хірург, який проводив операцію батькові дитини, на жаль було запізно. Дивлячись на Анжеліку в Артема виступили сльози, він обійняв дівчинку і просто мовчки сидів. Ще через 18 хвилин вийшов інший хірург який оперував маму дитини, та повідомив другу жахливу новину для Богдана та Анжеліки. На жаль маму врятувати теж не вдалось. Також хірург передав хлопцю останні слова мами: "Передайте Богдану що я благаю, щоб він попіклувався про доню."
Вийшовши з лікарні тримаючи на руках Анжеліку, Богдан підійшов до місцевого кіоску, купив пачку цигарок, хоча вже давно не курив, посадив малу до автомобіля він дістав сигарету, підкурив і присів перед переднім колесом. Богдан прекрасно розумів що врятувати батьків дитини було реально, але швидка запізнилась. Причину запізнення Богдан не знав. Похорони батьків Анжеліки він взяв на себе, адже більше нікого не було. Згодом він почав займатись документами на всиновлення дівчинки які потім йому вдобрили. Але сама ситуація недбалості колег йому не давала спокою, він дуже сильно боявся що таке може повторюватися знову і знову.
Поговоривши зі своїм товаришем Кирилом вони приймають рішення, що приватною лікарнею яку заснував та відкрив Богдан, буде завідувати Кирило, звісно з допомогою хлопця. А сам Артем вирішив зробити все можливе, щоб виправити проблему з держ.медициною м.Дніпро, тому він пішов працювати в місцеву лікарню, де й надалі надає медичну допомогу і рятує життя людям, в пам'ять про свого батька та батьків маленької Анжеліки...
