1. ПІБ: Шахтар Володимир Олегович
2. Батько - Шахтар Олег Миколайович (покійний)
3. Мати - Шахтар Олена Василівна
4. Стать: Чоловіча
5. Дата народження: 14 березня 1998 року
6. Вік: 28 років
7. Місце народження: Україна, Донецька область, м. Селидове
8. Національність: Українець
9. Місце проживання: м. Дніпро
10. Зріст / Вага: 180 см / 78 кг
11. Фото обличчя: Додано до особової справи
12. Захоплення: Тактика, аналітика, автомобілі, читання
13. Сімейний стан: Неодружений
14. Відмітні знаки: Шрам на лівій кисті після службової травми
I. Дитинство
Володимир Шахтар народився 14 березня 1998 року в Селидовому, Донецька область. Батько був гірничим майстром на шахті «Україна», мати працювала вихователькою в дитсадку. Грошей у сім'ї вистачало на базове, але не більше. Зато правила були прості: слово батька не обговорюється, а праця визначає, що ти за людина.
Хлопець з дитинства був тихим, але не боязкий. Більше дивився, ніж говорив. Батько одного разу сказав йому: «Спочатку дивись. Потім думай. А вже потім роби.»
Коли хлопцю стукнуло десять, на шахті трапилась аварія. Батька витягнули з-під землі живим, але з тяжкими травмами. Через три тижні він помер у лікарні. Володимир не плакав на похороні. Просто стояв і мовчав. Після того дня він став ще тихішим, перестав кликати додому друзів.
II. Юність та переїзд
Мама ще чотири роки трималась у Селидовому. Працювала на дві зміни, тягнула сина сама. Але в 2012 році стало зрозуміло, що далі так не виходить. Сестра з Дніпра покликала до себе, і мама наважилась на переїзд. Володимиру тоді було чотирнадцять. Звикав сам.
У школі він не випендрувався. Оцінки мав нормальні. Замість компаній читав книги про психологію і війну. Не через романтику, а через цікавість, як люди поводяться, коли все навколо вибухає. Класу з одинадцятого почав помічати, коли людина бреше. Здогадувався по очах, по паузах, по тому, як перестрибувала з теми на тему.
Після школи в університет не пішов. Не було ні бажання, ні грошей. Пішов на строкову, а там уже й підписав контракт. Потрібна була структура, де все зрозуміло: хто кому підпорядкований, за що відповідаєш.
III. Служба та зрада
Служив у механізованій бригаді під Дніпром. Спочатку строкова, потім контракт. Зачепився, бо руки з того місця росли, голова працювала. Дойшов до старшого сержанта, був командиром відділення.
А потім стався момент, після якого все полетіло.
Старшина роти, боєць з двадцятирічним стажем, потиху збутовував боєприпаси зі складу. Брав із тих, що списували на навчання, проводив через своїх. Половина роти знала, але мовчала, бо старшина був свій, міг і відпустку підправити.
Володимир випадково наткнувся на це, коли рахував боєкомплект перед виходом на полігон. Цифри не склались. Перевірив двічі. Зрозумів, хто. І тут зробив дурню. Замість рапорту в прокуратуру одразу, вирішив поговорити зі старшиною по-людськи. Мовляв, припини сам, і я забуду. Старшина вислухав, кивнув, навіть подякував.
Через три дні Володимира викликали до штабу. На столі лежали рапорти від трьох бійців, серед них і від його ж побратима, з яким він відразу після строкової пішов на контракт і якого вважав найближчим другом. Ті свідчення малювали картину, ніби це Володимир боєприпаси списав, а старшину шантажував. Документи були складені заздалегідь, начеплені так, що розібратись у відрядженні на полігоні було неможливо.
Комісія розбиралась два тижні. Старшина вийшов сухим, бо «заслуги перед частиною» і свідки. Володимира звільнили з контрактної служби за дискредитуючих обставин. Шрам на лівій кисті залишився з останнього тижня. Той самий боць «випадково» зачепив лезом у коридорі. Володимир не став подавати заяву. Свої ж закриють. Нехай шрам залишається. Нагадування.
IV. Характер та внутрішній світ
Володимир не любить пафосних слів про «холодний розум» і «прагматизм», але якщо чесно, це про нього. Рідко діє на емоціях, більше прораховує. Людей оцінює за вчинками, не за тим, що вони говорять. Особливо якщо говорять красиво.
Слабкість у нього теж є. Перша, невміння прощати зраду. Хто один раз підставив, у того другого шансу не буде. Друга, надмірна підозрілість. Він тепер навіть до нових знайомих ставиться як до потенційних зрадників, поки не доведуть зворотне. У нього майже немає близьких людей, і сам він винен у цьому не менше, ніж ті, хто його підставив.
Головний страх не фізичний. Він боїться, що ще раз довіриться не тій людині і та ще раз його здасть. Мотивація проста: хоче жити так, щоб ніхто більше не міг ним крутити. Не через помсту. Просто хоче контролювати своє життя сам.
V. Сучасне життя
Зараз Володимир живе в Дніпрі. Безробітний, але не від безвихіді, а тому що не поспішає. Заощаджень з контрактних вистачить на пів року скромного життя. Не хоче хапатись за першу-ліпшу роботу, де доведеться знову лизати черевики чи посміхатись не тим людям.
Вдень бігає, читає, копається в старому Опелі, який сам ремонтує. Вечорами сидить на кухні з чаєм і думає. Охорона, можливо приватна сфера безпеки, ще не вирішив. Але знає точно, що не повернеться в систему, де знову хтось розпоряджатиметься його довірою без згоди.
На вигляд він звичайний хлопець двадцяти восьми років, який сидить без роботи. Але за цим стоїть вісімнадцять років після загибелі батька, шість років контрактної служби, яка закінчилась брудно. Не варто судити по обкладинці.
2. Батько - Шахтар Олег Миколайович (покійний)
3. Мати - Шахтар Олена Василівна
4. Стать: Чоловіча
5. Дата народження: 14 березня 1998 року
6. Вік: 28 років
7. Місце народження: Україна, Донецька область, м. Селидове
8. Національність: Українець
9. Місце проживання: м. Дніпро
10. Зріст / Вага: 180 см / 78 кг
11. Фото обличчя: Додано до особової справи
12. Захоплення: Тактика, аналітика, автомобілі, читання
13. Сімейний стан: Неодружений
14. Відмітні знаки: Шрам на лівій кисті після службової травми
I. Дитинство
Володимир Шахтар народився 14 березня 1998 року в Селидовому, Донецька область. Батько був гірничим майстром на шахті «Україна», мати працювала вихователькою в дитсадку. Грошей у сім'ї вистачало на базове, але не більше. Зато правила були прості: слово батька не обговорюється, а праця визначає, що ти за людина.
Хлопець з дитинства був тихим, але не боязкий. Більше дивився, ніж говорив. Батько одного разу сказав йому: «Спочатку дивись. Потім думай. А вже потім роби.»
Коли хлопцю стукнуло десять, на шахті трапилась аварія. Батька витягнули з-під землі живим, але з тяжкими травмами. Через три тижні він помер у лікарні. Володимир не плакав на похороні. Просто стояв і мовчав. Після того дня він став ще тихішим, перестав кликати додому друзів.
II. Юність та переїзд
Мама ще чотири роки трималась у Селидовому. Працювала на дві зміни, тягнула сина сама. Але в 2012 році стало зрозуміло, що далі так не виходить. Сестра з Дніпра покликала до себе, і мама наважилась на переїзд. Володимиру тоді було чотирнадцять. Звикав сам.
У школі він не випендрувався. Оцінки мав нормальні. Замість компаній читав книги про психологію і війну. Не через романтику, а через цікавість, як люди поводяться, коли все навколо вибухає. Класу з одинадцятого почав помічати, коли людина бреше. Здогадувався по очах, по паузах, по тому, як перестрибувала з теми на тему.
Після школи в університет не пішов. Не було ні бажання, ні грошей. Пішов на строкову, а там уже й підписав контракт. Потрібна була структура, де все зрозуміло: хто кому підпорядкований, за що відповідаєш.
III. Служба та зрада
Служив у механізованій бригаді під Дніпром. Спочатку строкова, потім контракт. Зачепився, бо руки з того місця росли, голова працювала. Дойшов до старшого сержанта, був командиром відділення.
А потім стався момент, після якого все полетіло.
Старшина роти, боєць з двадцятирічним стажем, потиху збутовував боєприпаси зі складу. Брав із тих, що списували на навчання, проводив через своїх. Половина роти знала, але мовчала, бо старшина був свій, міг і відпустку підправити.
Володимир випадково наткнувся на це, коли рахував боєкомплект перед виходом на полігон. Цифри не склались. Перевірив двічі. Зрозумів, хто. І тут зробив дурню. Замість рапорту в прокуратуру одразу, вирішив поговорити зі старшиною по-людськи. Мовляв, припини сам, і я забуду. Старшина вислухав, кивнув, навіть подякував.
Через три дні Володимира викликали до штабу. На столі лежали рапорти від трьох бійців, серед них і від його ж побратима, з яким він відразу після строкової пішов на контракт і якого вважав найближчим другом. Ті свідчення малювали картину, ніби це Володимир боєприпаси списав, а старшину шантажував. Документи були складені заздалегідь, начеплені так, що розібратись у відрядженні на полігоні було неможливо.
Комісія розбиралась два тижні. Старшина вийшов сухим, бо «заслуги перед частиною» і свідки. Володимира звільнили з контрактної служби за дискредитуючих обставин. Шрам на лівій кисті залишився з останнього тижня. Той самий боць «випадково» зачепив лезом у коридорі. Володимир не став подавати заяву. Свої ж закриють. Нехай шрам залишається. Нагадування.
IV. Характер та внутрішній світ
Володимир не любить пафосних слів про «холодний розум» і «прагматизм», але якщо чесно, це про нього. Рідко діє на емоціях, більше прораховує. Людей оцінює за вчинками, не за тим, що вони говорять. Особливо якщо говорять красиво.
Слабкість у нього теж є. Перша, невміння прощати зраду. Хто один раз підставив, у того другого шансу не буде. Друга, надмірна підозрілість. Він тепер навіть до нових знайомих ставиться як до потенційних зрадників, поки не доведуть зворотне. У нього майже немає близьких людей, і сам він винен у цьому не менше, ніж ті, хто його підставив.
Головний страх не фізичний. Він боїться, що ще раз довіриться не тій людині і та ще раз його здасть. Мотивація проста: хоче жити так, щоб ніхто більше не міг ним крутити. Не через помсту. Просто хоче контролювати своє життя сам.
V. Сучасне життя
Зараз Володимир живе в Дніпрі. Безробітний, але не від безвихіді, а тому що не поспішає. Заощаджень з контрактних вистачить на пів року скромного життя. Не хоче хапатись за першу-ліпшу роботу, де доведеться знову лизати черевики чи посміхатись не тим людям.
Вдень бігає, читає, копається в старому Опелі, який сам ремонтує. Вечорами сидить на кухні з чаєм і думає. Охорона, можливо приватна сфера безпеки, ще не вирішив. Але знає точно, що не повернеться в систему, де знову хтось розпоряджатиметься його довірою без згоди.
На вигляд він звичайний хлопець двадцяти восьми років, який сидить без роботи. Але за цим стоїть вісімнадцять років після загибелі батька, шість років контрактної служби, яка закінчилась брудно. Не варто судити по обкладинці.
