Розділ 1: Дитинство та юність
Святослав Абраменко народився 12.03.2000 року в місті Київ. Його сім’я, а саме батько, також Саня і мати Анна, жили не дуже, бо лихі 90-ті лишили сім’ю без їх спільного бізнесу, тому сім’я дуже багато економила і бувало, що навіть вона не могла дозволити собі саме просте. Але, з часом, у сім’ї справи почали йти вгору, а батько сімейства дуже хотів повноцінну сім’ю, дружина в свою чергу підтримала чоловіка і так на світ з’явився малий Святослав. Малий Святослав дуже любив машини, бо його батько був засновником крупного СТО сервісу, а малий Святослав в свою чергу часто ходив до батька на роботу. У малого Святослава завжди були проблеми з поведінкою – навіть у дитсадку. В школі було ще гірше: від поведінки до вандалізму. Через це Святослав міняв не одну школу, але потихенько він починав розуміти, як працює цей світ. Безумовно, на формування Святослав, як особистості, вплинув випадок, коли він з батьками приїхав в інше місто, а потім так сталося, що він загубився і намагався шукати своїх батьків аж до вечора. Коли він зрозумів, що їх так просто не знайде, він вирішив піти в поліцію. Коли він туди прийшов – він побачив, як взагалі працюють правоохоронні органи і як вони йому допомогли і врятували, тому він зрозумів, що в майбутньому хоче стати працівником поліції. В 2014 році у родини сталося горе – коли почалася війна на сході України – батько сімейства пішов туди добровольцем та на жаль загинув… З-за цього психіка Сані дала тріщину, бо він справді любив батька.
Розділ 2: Початок дорослого життя та становлення корупціонера
Після закінчення школи, Святослав пішов в поліцейську академію в місті Дніпро, навчався там добре, бо, як я казав раніше, його мрія – це стати поліцейським. Вже там він став свідком, як ректор академії клав гроші з бюджету до себе в кишеню. Святослав тоді отримав від нього перший хабар і йому це сподобалось. В академії він покращив свою харизму, тому з ним спілкувалось багато людей і через це Святослав вже познайомився з деякими впливовими людьми. Вже після закінчення академії, Святослав намагався влаштуватися в поліцію, але його не брали, тому що у генерала поліції були погані відносини з його батьком, тому тільки із-за цього його не взяли. Після цього він пішов в банду, але вже через рік поліція пов’язала всю цю банду і у Святослава був вибір, чи піти в армію, чи сісти за грати. Він пішов до армії. Йому не подобалась начальство, яке там було, окрім однієї людини. Саме завдяки цій людині Святослав зміг підвищитись і отримати військовий квиток. Після того він пішов на службу до лав ДКВС. Йому там також не сподобалось, тому Святослав працював там недовго і пішов на службу до лав ДСНС, бо ще одна мрія була у нього в дитинстві, а саме рятувати людей. Спочатку йому там подобалось, він врятував вже не одне життя, навіть він міг стати на якусь високу посаду, але він пішов в поліцію, бо дізнався, що там змінилось керівництво. Завдяки вже тієї ж вищезгаданій харизмі, він став майором і вже тоді почав брати хабарі і йому це подобалось, і, звісно, деякі з цих коштів від відправляв своїй матері, але він все одно добре виконував свої обов’язки. Завдяки цьому він заробив на квартиру люкс апартаменти та непогану машину, але доля зіграла з ним злий жарт – в відділку національної поліції було розформування і його звільнили, але його викликали в мерію і МВС запропонувало йому перейти в СБУ. Він погодився.
Розділ 3: Робота в СБУ
В СБУ Святославу сподобалось ще більше, він там сумлінно працював і завдяки цьому став підполковником. З генералом СБУ – Ігором Шевченком - вони стали дуже хорошими друзями. Із-за дитячої травми, про яку писав раніше, і роботи в СБУ – у Святослава ще більш тріснула психіка, тому із-за цього він часто розмовляв ненормативною лексикою з працівниками, але все одно добре працював в цій структурі. Одного разу його майже зловили на тому, що він бере хабарі, але йому повезло. Коли він відпочивав у барі зі своїм добрим знайомим, він був п’яний, випадково проговорився, що він бере хабарі, а коли його товариш спитав навіщо, той відповів, що в нього дуже велика любов до грошей і тому що він захоплювався автомобілями, тому частенько був в тюнінг центрі, до того ж на його потреби йшло дуже багато грошей, а йому ще обов’язково потрібно відправляти гроші своїй матері. Також, завдяки своїй посаді, він знайшов багато впливових друзів. Ось наприклад, Святослав дуже любив їздити в Харків, тому через деякий час він вже був в дружніх стосунках з генералом Служби Безпеки України того міста – Євгеном Карбюратором. Я ще пам’ятаю, як він собі казав, щось ніби: «Дякую тобі, батько, я віддаю тобі дань поваги, захищаючи Україну! ». Саня на протязі всього свого життя намагався знайти собі жінку, але він ніяк не міг знайти ту саму, але він активно продовжує пошуки! І так і працював Святослав вже кілька років, потім він став заступником керівника Державного Бюро Розслідувань і воно почало працювати ще краще. Саня дуже любить цю роботу, цю посаду, взагалі все це, бо колектив також був найкращим і дуже дружнім, а саме вже раніше згаданий генерал – Ігор Шевченко, полковники - Віктор Татара та Олександр Клименко, підполковники – Дмитро Мужній, Олег Фольц та Максим Самохін. Вони справді стали для нього другою родиною, але, як він казав, для повного щастя йому не вистачає ще жінки. Як ви розумієте, пройшов він з ними через вогонь та воду.
Розділ 4: Наш час
Святослав продовжує працювати в цій чудовій службі, вже не одне бойове завдання було позаду. Він став професійний офіцером, який продовжував брати хабарі. Також він навчав молодших по званню, як він мені казав, йому це також дуже подобалось. Ще не можна не згадати той день, коли від хвороби померла його мама. Він пив тоді без кінця, але йому допомогли його друзі та колеги з СБУ. Завдяки його геніальності, змогли розкрити не одне складне діло, навіть бувало таке, що генералу потрібно було покидати область і він залишав Святослава за головного і саме із-за цього він зловив себе на думці, що він хоче стати генералом СБУ і що ви думаєте? Він поставив собі це за мету і зараз активно до цього йде. Але не все так чудово, як здається… Він ніяк не може забути смерть свого батька, через стільки років він не може це забути, але він намагається з цим боротися, але в нього нічого не виходить
Святослав Абраменко народився 12.03.2000 року в місті Київ. Його сім’я, а саме батько, також Саня і мати Анна, жили не дуже, бо лихі 90-ті лишили сім’ю без їх спільного бізнесу, тому сім’я дуже багато економила і бувало, що навіть вона не могла дозволити собі саме просте. Але, з часом, у сім’ї справи почали йти вгору, а батько сімейства дуже хотів повноцінну сім’ю, дружина в свою чергу підтримала чоловіка і так на світ з’явився малий Святослав. Малий Святослав дуже любив машини, бо його батько був засновником крупного СТО сервісу, а малий Святослав в свою чергу часто ходив до батька на роботу. У малого Святослава завжди були проблеми з поведінкою – навіть у дитсадку. В школі було ще гірше: від поведінки до вандалізму. Через це Святослав міняв не одну школу, але потихенько він починав розуміти, як працює цей світ. Безумовно, на формування Святослав, як особистості, вплинув випадок, коли він з батьками приїхав в інше місто, а потім так сталося, що він загубився і намагався шукати своїх батьків аж до вечора. Коли він зрозумів, що їх так просто не знайде, він вирішив піти в поліцію. Коли він туди прийшов – він побачив, як взагалі працюють правоохоронні органи і як вони йому допомогли і врятували, тому він зрозумів, що в майбутньому хоче стати працівником поліції. В 2014 році у родини сталося горе – коли почалася війна на сході України – батько сімейства пішов туди добровольцем та на жаль загинув… З-за цього психіка Сані дала тріщину, бо він справді любив батька.
Розділ 2: Початок дорослого життя та становлення корупціонера
Після закінчення школи, Святослав пішов в поліцейську академію в місті Дніпро, навчався там добре, бо, як я казав раніше, його мрія – це стати поліцейським. Вже там він став свідком, як ректор академії клав гроші з бюджету до себе в кишеню. Святослав тоді отримав від нього перший хабар і йому це сподобалось. В академії він покращив свою харизму, тому з ним спілкувалось багато людей і через це Святослав вже познайомився з деякими впливовими людьми. Вже після закінчення академії, Святослав намагався влаштуватися в поліцію, але його не брали, тому що у генерала поліції були погані відносини з його батьком, тому тільки із-за цього його не взяли. Після цього він пішов в банду, але вже через рік поліція пов’язала всю цю банду і у Святослава був вибір, чи піти в армію, чи сісти за грати. Він пішов до армії. Йому не подобалась начальство, яке там було, окрім однієї людини. Саме завдяки цій людині Святослав зміг підвищитись і отримати військовий квиток. Після того він пішов на службу до лав ДКВС. Йому там також не сподобалось, тому Святослав працював там недовго і пішов на службу до лав ДСНС, бо ще одна мрія була у нього в дитинстві, а саме рятувати людей. Спочатку йому там подобалось, він врятував вже не одне життя, навіть він міг стати на якусь високу посаду, але він пішов в поліцію, бо дізнався, що там змінилось керівництво. Завдяки вже тієї ж вищезгаданій харизмі, він став майором і вже тоді почав брати хабарі і йому це подобалось, і, звісно, деякі з цих коштів від відправляв своїй матері, але він все одно добре виконував свої обов’язки. Завдяки цьому він заробив на квартиру люкс апартаменти та непогану машину, але доля зіграла з ним злий жарт – в відділку національної поліції було розформування і його звільнили, але його викликали в мерію і МВС запропонувало йому перейти в СБУ. Він погодився.
Розділ 3: Робота в СБУ
В СБУ Святославу сподобалось ще більше, він там сумлінно працював і завдяки цьому став підполковником. З генералом СБУ – Ігором Шевченком - вони стали дуже хорошими друзями. Із-за дитячої травми, про яку писав раніше, і роботи в СБУ – у Святослава ще більш тріснула психіка, тому із-за цього він часто розмовляв ненормативною лексикою з працівниками, але все одно добре працював в цій структурі. Одного разу його майже зловили на тому, що він бере хабарі, але йому повезло. Коли він відпочивав у барі зі своїм добрим знайомим, він був п’яний, випадково проговорився, що він бере хабарі, а коли його товариш спитав навіщо, той відповів, що в нього дуже велика любов до грошей і тому що він захоплювався автомобілями, тому частенько був в тюнінг центрі, до того ж на його потреби йшло дуже багато грошей, а йому ще обов’язково потрібно відправляти гроші своїй матері. Також, завдяки своїй посаді, він знайшов багато впливових друзів. Ось наприклад, Святослав дуже любив їздити в Харків, тому через деякий час він вже був в дружніх стосунках з генералом Служби Безпеки України того міста – Євгеном Карбюратором. Я ще пам’ятаю, як він собі казав, щось ніби: «Дякую тобі, батько, я віддаю тобі дань поваги, захищаючи Україну! ». Саня на протязі всього свого життя намагався знайти собі жінку, але він ніяк не міг знайти ту саму, але він активно продовжує пошуки! І так і працював Святослав вже кілька років, потім він став заступником керівника Державного Бюро Розслідувань і воно почало працювати ще краще. Саня дуже любить цю роботу, цю посаду, взагалі все це, бо колектив також був найкращим і дуже дружнім, а саме вже раніше згаданий генерал – Ігор Шевченко, полковники - Віктор Татара та Олександр Клименко, підполковники – Дмитро Мужній, Олег Фольц та Максим Самохін. Вони справді стали для нього другою родиною, але, як він казав, для повного щастя йому не вистачає ще жінки. Як ви розумієте, пройшов він з ними через вогонь та воду.
Розділ 4: Наш час
Святослав продовжує працювати в цій чудовій службі, вже не одне бойове завдання було позаду. Він став професійний офіцером, який продовжував брати хабарі. Також він навчав молодших по званню, як він мені казав, йому це також дуже подобалось. Ще не можна не згадати той день, коли від хвороби померла його мама. Він пив тоді без кінця, але йому допомогли його друзі та колеги з СБУ. Завдяки його геніальності, змогли розкрити не одне складне діло, навіть бувало таке, що генералу потрібно було покидати область і він залишав Святослава за головного і саме із-за цього він зловив себе на думці, що він хоче стати генералом СБУ і що ви думаєте? Він поставив собі це за мету і зараз активно до цього йде. Але не все так чудово, як здається… Він ніяк не може забути смерть свого батька, через стільки років він не може це забути, але він намагається з цим боротися, але в нього нічого не виходить
