Повне ім'я: Ваньок Петренко Васильович
Стать: чоловіча
Дата народження: 26 вересня 2000 року
Місце народження: м. Житомир
Вік: 24 роки
Зріст: 183 см
Вага: 68 кг
Характер: спокійний
Національність: українець
Освіта: Житомирський військовий ліцей та академія Служби Безпеки України
Місце проживання: м. Полтава
Статура: середній
Сімейний статус: неодружений
Хобі: спорт
Батьки
Батьків Ванька звати Василь Олександрович та Тетяна Сергіївна. Познайомились вони у парку,у кіно. Через 1.5 року після зустрічі одружилися, переїхали в Житомир, де знайшли хорошу квартиру біля школи та садочку. Згодом у них народилася дитина - хлопчик, назвали Іваном. Батьки були дуже люблячими, завжди допомагали своєму первістку у всьому, завжди підтримували, і продовжують це робити.
Дитинство
Іван був спокійною дитиною. Дуже любив гуляти міськими парками з батьками. Навчався в садочку, що знаходився неподалік від будинку сім’ї. Мав багато друзів, але найкращим його другом був Максим – хороша, але він був дуже не стриманою дитиною, яка жила по сусідству з Іваном, тож з самого дитинства вони дружили. Коли йому виповнилося 6 років, він пішов до школи.
Шкільні роки
Івану та Максу не пощастило потрапити в один клас, тож їм було скучно , але не зважаючи на це, навчання проходило добре. Іван був старанним учнем, інформацію на всіх уроках ловив на ходу. Улюбленим його предметом були технології, бо Іван був мастером на всі руки. В старшій школі також все було добре… до одного моменту. На початку 7-го класу, на уроці фізичної культури, Іван грав у футбол, тоді він стояв на захисті, його команда програвала, м’яч вели в сторону його воріт, і він, побігши до нього, наступив на м’яч та впав, скрутивши ногу і впав на руку. Він міг ходити, але все ж поїхав з батьками до лікарні для огляду. Під час рентгену там виявили тріщину на нозі, а на руці був забій. Іван повинен 1 місяць пролежати вдома з перев’язаною ногою, майже не ходячи.
Далі все було добре. Він успішно закінчив школу, знаючи куди піде вчитись далі.
Студентські роки
Ще у 8-му класі Іван зацікавився військовою справою: Читав багато книжок про армію, відвідував музеї і таке інше. Тож вивчаючи це все, Іван готувався стати військовим або щось в тому дусі, і поступити до Житомирського військового ліцею що у Житомирі.
Доросле життя
Закінчивши навчання, Іван, не довго думаючи, подався на службу в рідні краї батьків – місто Харків. Службу несе сумлінно й чесно. Мріє стати офіцером, командиром підрозділу, і робить для цього все можливе і неможливе. Та потім його друг Максим запросив на навчання в СБУ.
Через слжубу в армії та в СБУ у Івана немає часу для особистого життя, тому стосунків у нього немає, але він і не планує їх заводити.
З самого дитинства Іван цікавився машинами, особливо німецькі. Тож зараз вій йде до своєї мрії - БМВ X5. Більшу частину зарплати він відкладає саме на цю машину.
Ось на цьому, все всім дякую хто читав
Стать: чоловіча
Дата народження: 26 вересня 2000 року
Місце народження: м. Житомир
Вік: 24 роки
Зріст: 183 см
Вага: 68 кг
Характер: спокійний
Національність: українець
Освіта: Житомирський військовий ліцей та академія Служби Безпеки України
Місце проживання: м. Полтава
Статура: середній
Сімейний статус: неодружений
Хобі: спорт
Батьки
Батьків Ванька звати Василь Олександрович та Тетяна Сергіївна. Познайомились вони у парку,у кіно. Через 1.5 року після зустрічі одружилися, переїхали в Житомир, де знайшли хорошу квартиру біля школи та садочку. Згодом у них народилася дитина - хлопчик, назвали Іваном. Батьки були дуже люблячими, завжди допомагали своєму первістку у всьому, завжди підтримували, і продовжують це робити.
Дитинство
Іван був спокійною дитиною. Дуже любив гуляти міськими парками з батьками. Навчався в садочку, що знаходився неподалік від будинку сім’ї. Мав багато друзів, але найкращим його другом був Максим – хороша, але він був дуже не стриманою дитиною, яка жила по сусідству з Іваном, тож з самого дитинства вони дружили. Коли йому виповнилося 6 років, він пішов до школи.
Шкільні роки
Івану та Максу не пощастило потрапити в один клас, тож їм було скучно , але не зважаючи на це, навчання проходило добре. Іван був старанним учнем, інформацію на всіх уроках ловив на ходу. Улюбленим його предметом були технології, бо Іван був мастером на всі руки. В старшій школі також все було добре… до одного моменту. На початку 7-го класу, на уроці фізичної культури, Іван грав у футбол, тоді він стояв на захисті, його команда програвала, м’яч вели в сторону його воріт, і він, побігши до нього, наступив на м’яч та впав, скрутивши ногу і впав на руку. Він міг ходити, але все ж поїхав з батьками до лікарні для огляду. Під час рентгену там виявили тріщину на нозі, а на руці був забій. Іван повинен 1 місяць пролежати вдома з перев’язаною ногою, майже не ходячи.
Далі все було добре. Він успішно закінчив школу, знаючи куди піде вчитись далі.
Студентські роки
Ще у 8-му класі Іван зацікавився військовою справою: Читав багато книжок про армію, відвідував музеї і таке інше. Тож вивчаючи це все, Іван готувався стати військовим або щось в тому дусі, і поступити до Житомирського військового ліцею що у Житомирі.
Доросле життя
Закінчивши навчання, Іван, не довго думаючи, подався на службу в рідні краї батьків – місто Харків. Службу несе сумлінно й чесно. Мріє стати офіцером, командиром підрозділу, і робить для цього все можливе і неможливе. Та потім його друг Максим запросив на навчання в СБУ.
Через слжубу в армії та в СБУ у Івана немає часу для особистого життя, тому стосунків у нього немає, але він і не планує їх заводити.
З самого дитинства Іван цікавився машинами, особливо німецькі. Тож зараз вій йде до своєї мрії - БМВ X5. Більшу частину зарплати він відкладає саме на цю машину.
Ось на цьому, все всім дякую хто читав
