Прізвище, ім’я, по батькові (ПІБ): Куций Олександер Павлович
Стать: Чоловіча
Мати: Вчителька
Батько: Аграрій
Зріст: 172.
Вага: 52.
Дата народження: 9 Вересня 2009 року
Вік: 15 років
Місце народження: Україна,с.Маньківці
Національність: Українець
Місце проживання: Україна, с.Маньківці
Захоплення: Історія, спорт, Військова справа.
Статура: Міцна, спортивна, займаюся ММА
Колір очей: Карі
Зачіска: Темно-коричнева
Відмітні знаки: Відміне фізо, відмінні лідерські якості, Відміні думка в прийняті складних рішень в непростій ситуації
Сашко Куций народився в невеликому селі Маньківці, що розкинулося серед золотистих полів, високих пагорбів та красивої природи. Він був найменшим у сім’ї, де виховували четверо дітей. Його батьки – тато Павло, відомий своїми навичками тракторист, і мама Ліля, Найкраща вчителька в селі, – працювали
щоб забизпечити свою сімю .
Сашко ріс активним і допитливим хлопчиком. Він любив лазити по деревах, вигадувати пригоди і майструвати будиночки на деревах. Проте, через свій маленький зріст , з нього часто насміхалися діти сусідів та в дид садочку.
– Ого, Сашко, тебе й вітер може здути! – жартували старші хлопці.
– Куций – короткий на зріст, але довгий на вигадки! – сміялися дівчата, побачивши, як він змайстрував човник із пляшок і пустив його по струмку.
Сашко Куций. Юність
Сашко Куций ріс у невеличкому силі на сході України. Він був худорлявим хлопцем із запалими щоками, постійно розкуйовдженим волоссям і непосидючим характером. Його прозвали Куций хвіст не тільки через прізвище, а й через його завзятість і невгамовну енергію.
Юність для Сашка була часом відкриттів і пригод. У нього була компанія друзів – Костя, ігор та Діма. Вони разом досліджували закинуті будівлі , лазили по деревах у Школі й мріяли про майбутнє. Влітку вони часто вибиралися на річку: ловили рибу, купалися, будували плоти і уявляли себе мореплавцями. Взимку – каталися на , на санях, на лижах, та на ковзанах по замерзлому ставку й засипали один одного снігом.
Одного разу, прогулюючись за селом, Сашко знайшов старий, запилений щоденник у покинутій хаті. Це був щоденник невідомого хлопця, який жив у цьому силі багато років тому. Сторінки були списані акуратним почерком і розповідали про мрії, невдачі й перше кохання. Сашко вирішив розшукати когось, хто знав цього хлопця, і так розпочалася його найбільша пригода. Він разом із друзями поступово відтворював історію незнайомця, яка несподівано виявилася схожою з його власною родиною.
Ця знахідка навчила Сашка цінувати пам’ять про минуле й змусила замислитися про те, яким він хоче бачити своє майбутнє. Згодом він вирішив стати Військовим – розповідати історії людей, щоб їхні життя не губилися в часі.
Так закінчилася його юність – із мріями, друзями й історією, яка залишила слід у його серці назавжди.
Сашко Куций, хоч і мав прізвисько, яке часто викликало усмішки, був серйозним хлопцем. У селі всі знали, що він «хлопець з характером». З першого класу він сидів на першій парті — не тому, що був найкращий учень, а тому, що завжди хотів бачити, чути і знати більше.
Його шкільні роки були наповнені пригодами. Якось у шостому класі Сашко з однокласниками вирішив збудувати «таємний штаб» у старій комірчині за школою. Вони тягнули туди ковдри, ліхтарики і навіть чайник, щоб гріти чай. Але одного разу їх «секретне» місце знайшла вчителька. Замість того, щоб насварити, вона похвалила дітей за винахідливість і допомогла зробити з комірчини справжню кімнату відпочинку — з книжками, килимком і навіть мапою світу.
Сашко особливо любив уроки історії. Він запам’ятовував дати, знав імена гетьманів і захоплено переказував битви, ніби сам у них брав участь. На уроках фізкультури він завжди був першим у бігу, а коли почались уроки «Захисту Вітчизни», то став справжнім лідером.
Але були й моменти, коли Сашко шкодував про свою гарячу вдачу. Якось у п’ятому класі він посперечався з учителькою, бо був впевнений, що правильно розв’язав задачу. Пізніше він сам знайшов помилку і, хоч йому було соромно, прийшов вибачитись. З того часу він навчився слухати й визнавати свої помилки.
Його шкільні роки — це роки становлення. Тут він пізнав, що таке дружба, що важливо не лише мати знання, а й бути людиною. І саме в школі в ньому прокинулось бажання служити Україні, стати її захисником.
Сашко мріяв стати захисником України. Ще зі шкільних років він захоплювався військовою справою: читав книжки про історичних полководців, тренувався стріляти в тирі, бігав кроси вранці, навіть узяв участь у шкільному гуртку з домедичної допомоги. Його улюбленою грою було відтворення битв минулих століть — особливо захоплювався Запорізькою Січчю.
Коли настав здобувати вищу освіту, Сашко без вагань подав документи до військового ліцею, а потім — до Академії сухопутних військ. Там він дізнався, що військова справа — це не лише про зброю й стратегії, а передусім про відповідальність, братерство і дисципліну. Йому доводилось проходити тяжкі навчання, здавати іспити, ночувати в польових умовах.
Одного разу під час навчального вишколу його група потрапила в умовну «засідку». Всі розгубилися, а Сашко, завдяки своїй інтуїції та лідерським навичкам, вивів команду з оточення, застосувавши нестандартний маневр. За це його нагородили грамотою і прозвали "Куций Генерал".
Наші дні
Зараз навчаюся в Академії Сухопутних військ. Займаю посаду Лийтенанта Моя остання мета це Генерал Лийтенант ,найвища посада про яку я мрію.
Для цієї мрії я продовжую працювати не покладаючи рук,підвищую знання, допомагаю колегам і багато іншого...
Він вважає що він робе світ кращим але це зовсім друга історія
Стать: Чоловіча
Мати: Вчителька
Батько: Аграрій
Зріст: 172.
Вага: 52.
Дата народження: 9 Вересня 2009 року
Вік: 15 років
Місце народження: Україна,с.Маньківці
Національність: Українець
Місце проживання: Україна, с.Маньківці
Захоплення: Історія, спорт, Військова справа.
Статура: Міцна, спортивна, займаюся ММА
Колір очей: Карі
Зачіска: Темно-коричнева
Відмітні знаки: Відміне фізо, відмінні лідерські якості, Відміні думка в прийняті складних рішень в непростій ситуації
Дитинство Сашка Куцого
Сашко Куций народився в невеликому селі Маньківці, що розкинулося серед золотистих полів, високих пагорбів та красивої природи. Він був найменшим у сім’ї, де виховували четверо дітей. Його батьки – тато Павло, відомий своїми навичками тракторист, і мама Ліля, Найкраща вчителька в селі, – працювали
щоб забизпечити свою сімю .
Сашко ріс активним і допитливим хлопчиком. Він любив лазити по деревах, вигадувати пригоди і майструвати будиночки на деревах. Проте, через свій маленький зріст , з нього часто насміхалися діти сусідів та в дид садочку.
– Ого, Сашко, тебе й вітер може здути! – жартували старші хлопці.
– Куций – короткий на зріст, але довгий на вигадки! – сміялися дівчата, побачивши, як він змайстрував човник із пляшок і пустив його по струмку.
Сашко Куций. Юність
Сашко Куций ріс у невеличкому силі на сході України. Він був худорлявим хлопцем із запалими щоками, постійно розкуйовдженим волоссям і непосидючим характером. Його прозвали Куций хвіст не тільки через прізвище, а й через його завзятість і невгамовну енергію.
Юність для Сашка була часом відкриттів і пригод. У нього була компанія друзів – Костя, ігор та Діма. Вони разом досліджували закинуті будівлі , лазили по деревах у Школі й мріяли про майбутнє. Влітку вони часто вибиралися на річку: ловили рибу, купалися, будували плоти і уявляли себе мореплавцями. Взимку – каталися на , на санях, на лижах, та на ковзанах по замерзлому ставку й засипали один одного снігом.
Одного разу, прогулюючись за селом, Сашко знайшов старий, запилений щоденник у покинутій хаті. Це був щоденник невідомого хлопця, який жив у цьому силі багато років тому. Сторінки були списані акуратним почерком і розповідали про мрії, невдачі й перше кохання. Сашко вирішив розшукати когось, хто знав цього хлопця, і так розпочалася його найбільша пригода. Він разом із друзями поступово відтворював історію незнайомця, яка несподівано виявилася схожою з його власною родиною.
Ця знахідка навчила Сашка цінувати пам’ять про минуле й змусила замислитися про те, яким він хоче бачити своє майбутнє. Згодом він вирішив стати Військовим – розповідати історії людей, щоб їхні життя не губилися в часі.
Так закінчилася його юність – із мріями, друзями й історією, яка залишила слід у його серці назавжди.
Сашко Куций і його шкільні рокиСашко Куций, хоч і мав прізвисько, яке часто викликало усмішки, був серйозним хлопцем. У селі всі знали, що він «хлопець з характером». З першого класу він сидів на першій парті — не тому, що був найкращий учень, а тому, що завжди хотів бачити, чути і знати більше.
Його шкільні роки були наповнені пригодами. Якось у шостому класі Сашко з однокласниками вирішив збудувати «таємний штаб» у старій комірчині за школою. Вони тягнули туди ковдри, ліхтарики і навіть чайник, щоб гріти чай. Але одного разу їх «секретне» місце знайшла вчителька. Замість того, щоб насварити, вона похвалила дітей за винахідливість і допомогла зробити з комірчини справжню кімнату відпочинку — з книжками, килимком і навіть мапою світу.
Сашко особливо любив уроки історії. Він запам’ятовував дати, знав імена гетьманів і захоплено переказував битви, ніби сам у них брав участь. На уроках фізкультури він завжди був першим у бігу, а коли почались уроки «Захисту Вітчизни», то став справжнім лідером.
Але були й моменти, коли Сашко шкодував про свою гарячу вдачу. Якось у п’ятому класі він посперечався з учителькою, бо був впевнений, що правильно розв’язав задачу. Пізніше він сам знайшов помилку і, хоч йому було соромно, прийшов вибачитись. З того часу він навчився слухати й визнавати свої помилки.
Його шкільні роки — це роки становлення. Тут він пізнав, що таке дружба, що важливо не лише мати знання, а й бути людиною. І саме в школі в ньому прокинулось бажання служити Україні, стати її захисником.
Сашко Куций і Військова справа
Сашко мріяв стати захисником України. Ще зі шкільних років він захоплювався військовою справою: читав книжки про історичних полководців, тренувався стріляти в тирі, бігав кроси вранці, навіть узяв участь у шкільному гуртку з домедичної допомоги. Його улюбленою грою було відтворення битв минулих століть — особливо захоплювався Запорізькою Січчю.
Коли настав здобувати вищу освіту, Сашко без вагань подав документи до військового ліцею, а потім — до Академії сухопутних військ. Там він дізнався, що військова справа — це не лише про зброю й стратегії, а передусім про відповідальність, братерство і дисципліну. Йому доводилось проходити тяжкі навчання, здавати іспити, ночувати в польових умовах.
Одного разу під час навчального вишколу його група потрапила в умовну «засідку». Всі розгубилися, а Сашко, завдяки своїй інтуїції та лідерським навичкам, вивів команду з оточення, застосувавши нестандартний маневр. За це його нагородили грамотою і прозвали "Куций Генерал".
Наші дні
Зараз навчаюся в Академії Сухопутних військ. Займаю посаду Лийтенанта Моя остання мета це Генерал Лийтенант ,найвища посада про яку я мрію.
Для цієї мрії я продовжую працювати не покладаючи рук,підвищую знання, допомагаю колегам і багато іншого...
Він вважає що він робе світ кращим але це зовсім друга історія
Останнє редагування:
