Ніч холодного грудня 1992 року, тоді народився Артем . Його батько був професійним пілотом ПС України, часто його не було вдома. Мати була звичайною жінкою, готувала їжу, виховувала мене. Через те що в неї був власний бізнес та народився син змушенна була витрачати гроші ще й на наняття продавчині. Але Артем не вчився у звичайній школі, він був кадетом. Попри це він з дитинства був реалістом тому вважав що бога не існує, миром править зброя та гроші - за це його звісно не дуже полюбляли вчителі, а тим більш учні. Увесь час коли Єгор був дома в дитинстві він проводив на вулиці та зі своїм батьком, який майже не мав часу на мене через роботу та через те що Артем навчався у кадетській школі. У той час його батько служив у повітряних силах на винищувачі СУ-27, він віддавав всього себе цій роботі. Попри те що батько був пілотом він добре керував автівкою та вчив Артема керувати з самого дитинства та у 14 років він вже знав основи керування на механіці. Також через підлітковий вік та гормони у Артема почалися з’являтися висипання та прищі тому він став постійно носити медичну маску або те що закриває його лице, спочатку вчителі забороняли йому це робити, але потім змирилися з цим і не чіпали його за це. Своєю чергою Артем звик до цього та навіть у вже дорослому віці продовжую носити маски.
У школі Артем вчився гарно, дуже добра була розвинена логіка завдяки математиці та історії. Відношення з батьками в дитинстві у Артема були гарними, сім’я розуміла один одного та завжди була готова прийти на помічь. Сварки звісно були як навіть і у кожній родині, але вони швидко забувалися та прощалися.
Коли Артему було 14 років тобто у 2006 році він поїхав з батьками до магазину, але по дорозі їх зупинили працівники поліції, вони нахабно та без крапельки часті вимагали хабар за те, щоб не виписувати штраф за правопорушення якого не було. Вони погрожували батьку затриманням та евакуацією авто. Коли батько відмовився давати хабар та сказав що в нього усе пише камера тоді працівники поліції просто поїхали. Але батько відніс запис з прямим вимаганням хабаря до прокуратури, але та відповіла що порушень немає, а потім і зовсім що запис підробка. Саме тоді Артем почав ненавидіти корупцію на корупціонерів.
Юність.
15-20 років
У 15 років у кадетській школі з'явилися курси тхеквондо, куди Артем і пішов одразу. Там він навчився багатьма прийомам та брав участь у змаганнях, спочатку він дуже часто програвав, але не здавався та вдосконалював свої навички далі й за свої старання отримав червоний пояс у 17 років.
У 18 років Артем пішов до армії. У частині було багато практичних і польових занять, включаючи стройову, фізичну та тактичну підготовку, стрільби зі стрілецької зброї. Ми вивчали озброєння та військову техніку, як збирати та розбирати автомати, багато чого було. Тоді Артем навіть подружився з одним з офіцерів який трохи далі відіграє дуже важливу роль у його житті. Як офіцер почав дружити зі звичайним хлопцем зі строковиків? У тому й справа що офіцер мав таку саму думку про життя й інші аспекти що і Артем тому вони швидко знайшли спільну мову. Після закінчення строкової служби Артем отримав військовий квиток. У цю ніч з тим самим офіцером вони пішли та випили у барі. Коли вони йшли близько о третій годині ночі назад у частину - Артем взяв одну з пляшок вина, але це обернулось не веселощами. Їх зупинили працівники поліції, саме тоді Артем отримав перший штраф. Але він розумів що він сам винний у цьому хоча й хотів цей штраф оскаржити із-за інцеденту з поліцією та батьком у 2006. Крапку у своїй кар'єрі військового він не ставив та розповів за подальші плани своєму другові офіцеру.
У 2014 році коли Артем закінчив свою службу, на рідне місто Артема напав загарбник та руйнував його батьківщину - Донецьк. На жаль у перші дні війни один зі снарядів терористів потрапив у дім сім’ї Артема і вбив його мати та батька. Вони померли від нестачі крові.
Цей день для Артема був дуже важкий, але із-за того що він дуже любив своїх батьків він не здавався. Після цих подій він хотів тільки одного - помститися. Він перестав відчувати втому та став байдужим до всього і йому більше не була страшна ні смерть, ні поранення та почав курити від стресу. Через три місяці обдумувань та страждань він підписав контракт та був направлений на передову частину. Його відправили на курс, але він відмовлявся зсилаючись на те що нещодавно отримав військовий квиток, але усе ж таки йому прийшлося пройти цей курс. На цьому курсі його дійсно навчили більшому чим на звичайній службі, наприклад розміновувати СВП (саморобні вибухові пристрої), екстремальному керуванню автівки та навіть була лекція як завести та стріляти з гармати танку й БТР. Після проходження курсу Єгору та групи у якій він був дали наказ зайняти позиції на рубежі, але там вже чекали загарбники, вони почали нещадно розстрілювати групу з БТРа, але на щастя Артем на ще двоє з групу вижили й повернулися на базу через те що трохи відставали від основної маси. Спочатку він навіть мав мислі над тим щоб піти, але помста була важливіша та й він звик вже зовсім скоро до цього. Далі майже усі його завдання були виконанні без великих втрат, тому що Єгор вводив в оману ворогів та був непоганим стратегом через це його в нього й з'явився позивний “Loki” на честь германо-скандинавського бога хитрості, обману та підступності. На дворі був 2016 рік, була звичайна розвідка цілей, ясний день, але під час переправи через річку Артем зі своєю групою несподівано для себе набрів на штаб ворогів, маючи ефект несподіванки група перша відкрила вогонь та перебила майже всіх поки вони обідали, але не помітивши одного з противників Артем отримав кульове поранення в ногу, яке у майбутньому не вплинуло на фізичні можливості, після чого побратими доставили його на базу. Після цього Артем отримав нагрудний знак «Учасник АТО» та посвідчення участника бойових дій.
Доросле життя.
20-29 років
Після поранення та виписки з госпіталю Артем звільнився зі служби та переїхав до Києва й пішов вчитися в інститут управління і права національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, бо хотів вступити до лав НПУ та боротися з корупцією. Після закінчення інституту з червоним дипломом, кожен день з того моменту коли він покинув лави ЗСУ його мучили головні болі та спогади о батьках, тому після вручення диплома він повернувся до ЗСУ.
У 2018 році Артем повернувся до ЗСУ та подав заявку до лав 8-го окремого полку спеціального призначення, тому що якраз до нього були відкриті заявки. Його не хотіли брати через кульове поранення, хоча воно було й незначне. Коли Артем вже хотів йти, він зустрів свого давнього друга офіцера, виявилось що він тепер був керівником цього відділу. Тому поспілкувавшись з Єгором він схвалив його кандидатуру до вступу. Після цього Єгор був направлений у частину де нікого не знав крім керівника, тому особливо ні з ким не розмовляв. Але попри це до нього самі почали йти люди, заводити діалоги та інше. Ось так Артем і здобув нові знайомства у ССО. Після проходження хоч і складного й виснажливої селекції відбору він потрапив до лав полку ще з 5 його знайомими. Після цього він зробив тату “Іду на Ви”. І так збіглося що через декілька місяців саме цей полк повинен був виїжджати на навчання та курси до своїх колег з США. Саме тоді ми вперше побачили справжню Америку, вона була великою, чарівною, могутньою. Ми були на навчаннях 3 місяці, і за цей час покращили свій досвід у веденні вогню з американських типів зброї, тактику ведення бої з противником на закритій та відкритій місцевості та розмінування всіляких типів СВП. Цей досвід дуже допоміг нам у майбутньому на полі бою.
До 2020 року Артем продовжував брати участь в операціях зі своїм полком на Донеччині та Луганщині. У 2021 році став заступником 8-го окремого полку спеціального призначення ССО ЗСУ за свої заслуги перед батьківщиною у війні. Після цього його зовсім перестала цікавити сім’я та звичайне життя, надалі він хотів тільки служити батьківщині та померти достойно й воїном на рідній землі.
У школі Артем вчився гарно, дуже добра була розвинена логіка завдяки математиці та історії. Відношення з батьками в дитинстві у Артема були гарними, сім’я розуміла один одного та завжди була готова прийти на помічь. Сварки звісно були як навіть і у кожній родині, але вони швидко забувалися та прощалися.
Коли Артему було 14 років тобто у 2006 році він поїхав з батьками до магазину, але по дорозі їх зупинили працівники поліції, вони нахабно та без крапельки часті вимагали хабар за те, щоб не виписувати штраф за правопорушення якого не було. Вони погрожували батьку затриманням та евакуацією авто. Коли батько відмовився давати хабар та сказав що в нього усе пише камера тоді працівники поліції просто поїхали. Але батько відніс запис з прямим вимаганням хабаря до прокуратури, але та відповіла що порушень немає, а потім і зовсім що запис підробка. Саме тоді Артем почав ненавидіти корупцію на корупціонерів.
Юність.
15-20 років
У 15 років у кадетській школі з'явилися курси тхеквондо, куди Артем і пішов одразу. Там він навчився багатьма прийомам та брав участь у змаганнях, спочатку він дуже часто програвав, але не здавався та вдосконалював свої навички далі й за свої старання отримав червоний пояс у 17 років.
У 18 років Артем пішов до армії. У частині було багато практичних і польових занять, включаючи стройову, фізичну та тактичну підготовку, стрільби зі стрілецької зброї. Ми вивчали озброєння та військову техніку, як збирати та розбирати автомати, багато чого було. Тоді Артем навіть подружився з одним з офіцерів який трохи далі відіграє дуже важливу роль у його житті. Як офіцер почав дружити зі звичайним хлопцем зі строковиків? У тому й справа що офіцер мав таку саму думку про життя й інші аспекти що і Артем тому вони швидко знайшли спільну мову. Після закінчення строкової служби Артем отримав військовий квиток. У цю ніч з тим самим офіцером вони пішли та випили у барі. Коли вони йшли близько о третій годині ночі назад у частину - Артем взяв одну з пляшок вина, але це обернулось не веселощами. Їх зупинили працівники поліції, саме тоді Артем отримав перший штраф. Але він розумів що він сам винний у цьому хоча й хотів цей штраф оскаржити із-за інцеденту з поліцією та батьком у 2006. Крапку у своїй кар'єрі військового він не ставив та розповів за подальші плани своєму другові офіцеру.
У 2014 році коли Артем закінчив свою службу, на рідне місто Артема напав загарбник та руйнував його батьківщину - Донецьк. На жаль у перші дні війни один зі снарядів терористів потрапив у дім сім’ї Артема і вбив його мати та батька. Вони померли від нестачі крові.
Цей день для Артема був дуже важкий, але із-за того що він дуже любив своїх батьків він не здавався. Після цих подій він хотів тільки одного - помститися. Він перестав відчувати втому та став байдужим до всього і йому більше не була страшна ні смерть, ні поранення та почав курити від стресу. Через три місяці обдумувань та страждань він підписав контракт та був направлений на передову частину. Його відправили на курс, але він відмовлявся зсилаючись на те що нещодавно отримав військовий квиток, але усе ж таки йому прийшлося пройти цей курс. На цьому курсі його дійсно навчили більшому чим на звичайній службі, наприклад розміновувати СВП (саморобні вибухові пристрої), екстремальному керуванню автівки та навіть була лекція як завести та стріляти з гармати танку й БТР. Після проходження курсу Єгору та групи у якій він був дали наказ зайняти позиції на рубежі, але там вже чекали загарбники, вони почали нещадно розстрілювати групу з БТРа, але на щастя Артем на ще двоє з групу вижили й повернулися на базу через те що трохи відставали від основної маси. Спочатку він навіть мав мислі над тим щоб піти, але помста була важливіша та й він звик вже зовсім скоро до цього. Далі майже усі його завдання були виконанні без великих втрат, тому що Єгор вводив в оману ворогів та був непоганим стратегом через це його в нього й з'явився позивний “Loki” на честь германо-скандинавського бога хитрості, обману та підступності. На дворі був 2016 рік, була звичайна розвідка цілей, ясний день, але під час переправи через річку Артем зі своєю групою несподівано для себе набрів на штаб ворогів, маючи ефект несподіванки група перша відкрила вогонь та перебила майже всіх поки вони обідали, але не помітивши одного з противників Артем отримав кульове поранення в ногу, яке у майбутньому не вплинуло на фізичні можливості, після чого побратими доставили його на базу. Після цього Артем отримав нагрудний знак «Учасник АТО» та посвідчення участника бойових дій.
Доросле життя.
20-29 років
Після поранення та виписки з госпіталю Артем звільнився зі служби та переїхав до Києва й пішов вчитися в інститут управління і права національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, бо хотів вступити до лав НПУ та боротися з корупцією. Після закінчення інституту з червоним дипломом, кожен день з того моменту коли він покинув лави ЗСУ його мучили головні болі та спогади о батьках, тому після вручення диплома він повернувся до ЗСУ.
У 2018 році Артем повернувся до ЗСУ та подав заявку до лав 8-го окремого полку спеціального призначення, тому що якраз до нього були відкриті заявки. Його не хотіли брати через кульове поранення, хоча воно було й незначне. Коли Артем вже хотів йти, він зустрів свого давнього друга офіцера, виявилось що він тепер був керівником цього відділу. Тому поспілкувавшись з Єгором він схвалив його кандидатуру до вступу. Після цього Єгор був направлений у частину де нікого не знав крім керівника, тому особливо ні з ким не розмовляв. Але попри це до нього самі почали йти люди, заводити діалоги та інше. Ось так Артем і здобув нові знайомства у ССО. Після проходження хоч і складного й виснажливої селекції відбору він потрапив до лав полку ще з 5 його знайомими. Після цього він зробив тату “Іду на Ви”. І так збіглося що через декілька місяців саме цей полк повинен був виїжджати на навчання та курси до своїх колег з США. Саме тоді ми вперше побачили справжню Америку, вона була великою, чарівною, могутньою. Ми були на навчаннях 3 місяці, і за цей час покращили свій досвід у веденні вогню з американських типів зброї, тактику ведення бої з противником на закритій та відкритій місцевості та розмінування всіляких типів СВП. Цей досвід дуже допоміг нам у майбутньому на полі бою.
До 2020 року Артем продовжував брати участь в операціях зі своїм полком на Донеччині та Луганщині. У 2021 році став заступником 8-го окремого полку спеціального призначення ССО ЗСУ за свої заслуги перед батьківщиною у війні. Після цього його зовсім перестала цікавити сім’я та звичайне життя, надалі він хотів тільки служити батьківщині та померти достойно й воїном на рідній землі.
