►Ім'я прізвище: Ілля Альварез
►Пол: Чоловічий.
►Місце народження: Харків
►Національність: Українець
►Місце проживання: Полтава
►Сімейний стан: Не одружений
►Статура: Спортивна.
►Основні прикмети: відсутні.
►Захоплення: Машини, вуличні гонки, швидкість...
Дитинство:
Моє дитинство пройшло у місці Харків. Мій батько не був суворим, як у решти дітей, з якими я спілкувався. Як мені розповідали мої друзі, їхні батьки були настільки суворими і жорсткими що не дозволяли їм навіть телевізор включати без їх дозволу. Мама моя була фотомоделлю, напевно через це моє личко всім подобалося. Ще з раннього дитинства я любив грати різними моделями машин, відкривав їх капоти, двері, багажники, щоб більше розібратися в будові автомобілів. Вперше на машині за кермом я проїхався за п'ять років, на ногах мого брата
Тобі Крю. Як зараз пам'ятаю, я сидів на його ногах, він натискав на педалі зчеплення, газу та гальма, ще він сам перемикав передачі, тому що я своїми на той момент пухкими ручками не дотягувався до коробки. І ось з цього моменту почалося моє справжнє кохання до машин, а потім і до швидкості. Брата свого любив і поважав, можна навіть сказати, що більш ніж своїх батьків. І все це тому, що мої батьки весь час були зайняті, а він сидів зі мною вдома. Через це ще в дитсадку я навчився швидше, а головне краще і чіткіше вимовляти літери. У цьому садочку зі мною ходив мій найкращий друг дитинства і найкращий друг у наш час Роман Пірс. З ним ми дружили як нерозлей вода, а вже через це моя та його родина здружилися. Я на превеликий мій жаль і сором був не особливо слухняною дитиною, я гуляв з Романом, навіть коли нам забороняли батьки. Хуліганили, робили дурниці. Після нашої довгої дружби, близько двох років, ми пішли до школи. Так звела доля, що наші сім'ї вирішили повести нас з Романом в одну школу і в той самий клас. Ми цьому були дуже раді, тому що думали про це ще давно. До класу шостого ми з ним навчалися чудово. У школі у мене було безліч дівчат, з якими я зустрічався близько двох місяців і розходилися. Але настав той момент, який називають перехідним віком. Саме тоді я йому розповів про моє кохання до машин і запропонував йому взяти машину моїх батьків і поганяти вночі. Я і Роман одягнувшись взяли ключі від машини моїх батьків і, вийшовши на вулицю, залізли в гараж, коли ми його відчиняли, він гримів так ніби по вухах били барабаном. Ми вже подумали, що наші батьки прокинуться, але на жаль або на наше щастя вони нічого не почули. Ми завели машину і обережно виїхали з гаража. Роз'їжджаючи по нашому місту побачили мигалки, які горять і ось ось виїдуть з-за рогу. Я вирішивши що вони нас не помітять, присів вище і поїхав уперед і до нашої з Романом біди вони нас помітили і зрозуміли, що за кермом не дорослі люди, а якісь школярі класу шостого. І тут мені в голові клацнуло що треба тиснути тапок у підлогу і тікати від них, але так як мій досвід водіння був невеликий.
Я з Романом врізалися на першому ж повороті, нас відвели до батьків, нас жорстко налаяли, а Романові взагалі заборонили спілкуватися зі мною. Але за півмісяця вже все налагодилося і наші сім'ї знову згуртувалися.
Але це стало для нас із Романом уроком на все життя.
Юність:
Час йшов. Ми з Романом закінчили школу, здали на права. І вже можна сказати єдина моя родина і Романа почала переїзд в інше місто. І цим містом ми вибрали Дніпро, тому що ми з Романом могли здобути там найкращу освіту. Але наше навчання ніяк не виходило, що в мене як і в Романа. Батько мені подарував машину, якою була Nissan Skyline GTR.
І я спитав батька:
-За що ти мені її подарував, я ж погано вчуся і ти знаєш що я її швидше за все розіб'ю.
На що він відповів мені:
-Я знаю що машини і те чим ти займаєшся, тобі значать більше ніж якась там навчання. І я знаю що ти зможеш досягти з цією тачкою набагато більшого, ніж зараз без нічого.
Про це я відразу повідомив Роману, на що він був дуже радий.
Ми знайшли занедбаний Аеродром та почали наші тренування там. Займалися ми там більшу частину нашого дня. Перші наші вуличні перегони відбулися від Аеропорту Дніпра. У цій гонці брав участь я і Роман, який накопичивши грошей з різних робіт і від вкладення мами, купив собі тачку Mitsubishi Lancer. На цьому заїзді ми дуже сильно нервували, тому що вперше це здавалося чимось дуже незвіданим.
І ось уже звучать фрази "Готовий? Готовий? Готовий?..." Кожному з учасників. І відразу фраза старт. Я вже не пам'ятаю як ми почали цей заїзд, це була одна мить, настільки непомітна що я навіть не зрозумів що відірвався від усіх на досить пристойну відстань разом із романом. Коли ми першими доїхали до Полтави, публіка тріумфувала, а ми були настільки шоковані що виграли, а ще й отримали по 500 $ Від кожного учасника цієї гонки. За ці гроші, в загальній сумі 3000 $. Ми зробили повний Апгрейд своїх машин. І стали вигравати вже більше. Але життя пішло під укіс. Брат Романа, потрапив у моторошну аварію, через що йому довелося повернутися до Харкова. Я, мій батько, мамо. Всіляко підтримували їх і продовжували спілкуватися з ним. Але мені без нього було, як без повітря. Ми з ним були як брати.
Доросле життя:
Після нагоди Романа, я зав'язав із гонками, почав захоплюватися різними історіями людей, досліджувати їх та розслідувати. З університетом було давно покінчено. З Ромом ми підтримували постійне спілкування, навіть кілька разів перетиналися, але так вийшло, що я пішов працювати в поліції, хоча я раніше був вуличним гонщиком і порушував закони. Я усвідомив для себе, що сім'я і життя людини це те, що править моїм світом, моїми внутрішніми законами. Довгий час працюючи в тому самому місті Дніпрі у поліції, я розслідували безліч різних справ із вуличними гонщиками, ловив їх. Знайшов собі дівчину, яка стала моєю дружиною, через деякий час у нас з'явилася донька, а тому що я працював у поліції і в місті було дуже небезпечно, їм довелося виїхати в зовсім інший штат. Роман, його родина, мої батьки про це знав, бо я про це їм повідомив. У мене змінилася велика кількість Генералів. На даний момент мій Генерал Мік Фабрего, він мене цілком влаштовує як керівник і дуже подобається як добра і дуже весела людина людина.
Спойлер
Наш час:
Мік, після мого підвищення на Капітана. Вирішив спробувати мене у ролі його заступника ДСНС. Але тут несподівано для всіх, Мік, вирішує піти в армію, де ставати генералом ЗСУ. І тут я думаю, може спробувати себе в ролі Генерала і відправляю свою заяву до мерії. І я офіційно ним стаю.
Через деякий час, я успішно відпрацьовую той час, який я хотів і йду.
Але удача не відпускає мене і зараз генерал ДСНС.
Після півтора місяця роботи генерала ДСНС звідки незабаром я пішов.
►Пол: Чоловічий.
►Місце народження: Харків
►Національність: Українець
►Місце проживання: Полтава
►Сімейний стан: Не одружений
►Статура: Спортивна.
►Основні прикмети: відсутні.
►Захоплення: Машини, вуличні гонки, швидкість...
Дитинство:
Моє дитинство пройшло у місці Харків. Мій батько не був суворим, як у решти дітей, з якими я спілкувався. Як мені розповідали мої друзі, їхні батьки були настільки суворими і жорсткими що не дозволяли їм навіть телевізор включати без їх дозволу. Мама моя була фотомоделлю, напевно через це моє личко всім подобалося. Ще з раннього дитинства я любив грати різними моделями машин, відкривав їх капоти, двері, багажники, щоб більше розібратися в будові автомобілів. Вперше на машині за кермом я проїхався за п'ять років, на ногах мого брата
Тобі Крю. Як зараз пам'ятаю, я сидів на його ногах, він натискав на педалі зчеплення, газу та гальма, ще він сам перемикав передачі, тому що я своїми на той момент пухкими ручками не дотягувався до коробки. І ось з цього моменту почалося моє справжнє кохання до машин, а потім і до швидкості. Брата свого любив і поважав, можна навіть сказати, що більш ніж своїх батьків. І все це тому, що мої батьки весь час були зайняті, а він сидів зі мною вдома. Через це ще в дитсадку я навчився швидше, а головне краще і чіткіше вимовляти літери. У цьому садочку зі мною ходив мій найкращий друг дитинства і найкращий друг у наш час Роман Пірс. З ним ми дружили як нерозлей вода, а вже через це моя та його родина здружилися. Я на превеликий мій жаль і сором був не особливо слухняною дитиною, я гуляв з Романом, навіть коли нам забороняли батьки. Хуліганили, робили дурниці. Після нашої довгої дружби, близько двох років, ми пішли до школи. Так звела доля, що наші сім'ї вирішили повести нас з Романом в одну школу і в той самий клас. Ми цьому були дуже раді, тому що думали про це ще давно. До класу шостого ми з ним навчалися чудово. У школі у мене було безліч дівчат, з якими я зустрічався близько двох місяців і розходилися. Але настав той момент, який називають перехідним віком. Саме тоді я йому розповів про моє кохання до машин і запропонував йому взяти машину моїх батьків і поганяти вночі. Я і Роман одягнувшись взяли ключі від машини моїх батьків і, вийшовши на вулицю, залізли в гараж, коли ми його відчиняли, він гримів так ніби по вухах били барабаном. Ми вже подумали, що наші батьки прокинуться, але на жаль або на наше щастя вони нічого не почули. Ми завели машину і обережно виїхали з гаража. Роз'їжджаючи по нашому місту побачили мигалки, які горять і ось ось виїдуть з-за рогу. Я вирішивши що вони нас не помітять, присів вище і поїхав уперед і до нашої з Романом біди вони нас помітили і зрозуміли, що за кермом не дорослі люди, а якісь школярі класу шостого. І тут мені в голові клацнуло що треба тиснути тапок у підлогу і тікати від них, але так як мій досвід водіння був невеликий.
Я з Романом врізалися на першому ж повороті, нас відвели до батьків, нас жорстко налаяли, а Романові взагалі заборонили спілкуватися зі мною. Але за півмісяця вже все налагодилося і наші сім'ї знову згуртувалися.
Але це стало для нас із Романом уроком на все життя.
Юність:
Час йшов. Ми з Романом закінчили школу, здали на права. І вже можна сказати єдина моя родина і Романа почала переїзд в інше місто. І цим містом ми вибрали Дніпро, тому що ми з Романом могли здобути там найкращу освіту. Але наше навчання ніяк не виходило, що в мене як і в Романа. Батько мені подарував машину, якою була Nissan Skyline GTR.
І я спитав батька:
-За що ти мені її подарував, я ж погано вчуся і ти знаєш що я її швидше за все розіб'ю.
На що він відповів мені:
-Я знаю що машини і те чим ти займаєшся, тобі значать більше ніж якась там навчання. І я знаю що ти зможеш досягти з цією тачкою набагато більшого, ніж зараз без нічого.
Про це я відразу повідомив Роману, на що він був дуже радий.
Ми знайшли занедбаний Аеродром та почали наші тренування там. Займалися ми там більшу частину нашого дня. Перші наші вуличні перегони відбулися від Аеропорту Дніпра. У цій гонці брав участь я і Роман, який накопичивши грошей з різних робіт і від вкладення мами, купив собі тачку Mitsubishi Lancer. На цьому заїзді ми дуже сильно нервували, тому що вперше це здавалося чимось дуже незвіданим.
І ось уже звучать фрази "Готовий? Готовий? Готовий?..." Кожному з учасників. І відразу фраза старт. Я вже не пам'ятаю як ми почали цей заїзд, це була одна мить, настільки непомітна що я навіть не зрозумів що відірвався від усіх на досить пристойну відстань разом із романом. Коли ми першими доїхали до Полтави, публіка тріумфувала, а ми були настільки шоковані що виграли, а ще й отримали по 500 $ Від кожного учасника цієї гонки. За ці гроші, в загальній сумі 3000 $. Ми зробили повний Апгрейд своїх машин. І стали вигравати вже більше. Але життя пішло під укіс. Брат Романа, потрапив у моторошну аварію, через що йому довелося повернутися до Харкова. Я, мій батько, мамо. Всіляко підтримували їх і продовжували спілкуватися з ним. Але мені без нього було, як без повітря. Ми з ним були як брати.
Доросле життя:
Після нагоди Романа, я зав'язав із гонками, почав захоплюватися різними історіями людей, досліджувати їх та розслідувати. З університетом було давно покінчено. З Ромом ми підтримували постійне спілкування, навіть кілька разів перетиналися, але так вийшло, що я пішов працювати в поліції, хоча я раніше був вуличним гонщиком і порушував закони. Я усвідомив для себе, що сім'я і життя людини це те, що править моїм світом, моїми внутрішніми законами. Довгий час працюючи в тому самому місті Дніпрі у поліції, я розслідували безліч різних справ із вуличними гонщиками, ловив їх. Знайшов собі дівчину, яка стала моєю дружиною, через деякий час у нас з'явилася донька, а тому що я працював у поліції і в місті було дуже небезпечно, їм довелося виїхати в зовсім інший штат. Роман, його родина, мої батьки про це знав, бо я про це їм повідомив. У мене змінилася велика кількість Генералів. На даний момент мій Генерал Мік Фабрего, він мене цілком влаштовує як керівник і дуже подобається як добра і дуже весела людина людина.
Спойлер
Наш час:
Мік, після мого підвищення на Капітана. Вирішив спробувати мене у ролі його заступника ДСНС. Але тут несподівано для всіх, Мік, вирішує піти в армію, де ставати генералом ЗСУ. І тут я думаю, може спробувати себе в ролі Генерала і відправляю свою заяву до мерії. І я офіційно ним стаю.
Через деякий час, я успішно відпрацьовую той час, який я хотів і йду.
Але удача не відпускає мене і зараз генерал ДСНС.
Після півтора місяця роботи генерала ДСНС звідки незабаром я пішов.
