Дитинство:
Павло Шелбі народився у 2001 році 3 січня в чудовому місті Дніпро. Сім'я у Павла була не багата, але забезпечена. Він був єдиною дитиною у сім'ї. Батько Андрій Шелбі працював робочим на заводі, а матір Аліна Шелбі була вчителем у початкових класах. Павло пішов до дитячого садочка там у нього було багато друзів, Павло був дуже чемним та вихованим, тому він дуже подобався вихователям. Одного разу коли Павлику було 3 рочки сталася одна історія. У той день був дуже сильний дощ, Павло йшов разом зі своєю мамою з садочку, з гучного звуку дощу було ледве чути м'явкання маленького котика. Павло потягнув маму за руку, він дуже хотів подивитися звідки та від кого йде цей звук. Мама Павла нехотя пішла за ним, та з'явився маленький брудний клубок шерсті, він лежав у багнюці. Павло підібрав кота на руки. Мама звісно не хотіла, щоб вдома був кіт, але їй стало так шкода його, тому вони разом з того дня, це був найкращий друг Павлика.
Шкільні та підліткові роки:
До школи Павло пішов як і більшість дітей у шість років. Його улюбленим предметом була фізкультура, він був з дуже гарною фізичною підготовкою, що в майбутньому допоможе йому у житті. В першому класі Павло тільки звикав до школи тому у нього не дуже виходило вчитися та знайомитися зі
своїми однолітками, так і пролетів перший навчальний рік у школі. Літом Павло завжди їхав до бабусі у село в Дніпропетровську область. Там він і проводив весь свій літній час, купався в озері, грався з тваринами, бігав по полях та взагалі гарно та активно проводив свій час. Так і минуло літо. Тоді він більш-менш звик до школи, та познайомився з трьома хлопчиками, вони були схожими по інтересах з Павлом, тому вони швидко знайшли спільну мову, так в них і створилася так би мовити компанія. У другому класі Павло вже вчився набагато краще за це батьки подарували йому дуже гарну металеву машинку Джип. Павло часто зустрічався з друзями та вони гуляли всім містом. Так і пролетіли шкільні роки Павла, школу він закінчив не дуже гарно,але в цілому досить нормально.
Неочікуваний вступ до академії:
Навчається Павло у Люботинській гімназії, Павло ще з 9 класу почав представляти свою школу на змаганнях по до військовій підготовці серед юнаків. Хоча "Захист Вітчизни" на той час починали викладати тільки з 10 класу, директор школи, яка дуже любила нашого героя за його наполегливість і старанність, змогла дістати дозвіл комісії на його участь. Павло з першого разу зайняв перші місця за фізичну підготовку, орієнтування на місцевості та збиранню та розбирання AK-74. Так продовжувалось майже кожен рік, аж до 11 класу. Юнак з кожним роком вдосконалював свої вміння. Дуже добре на ньому відбилось виховання його викладача Захисту Вітчизни Анатолій Олександрович, який був полковником запасу ЗСУ, там мав великий військовий досвід за плечима. Анатолій Олександрович мав лише дві основні риси, які і перебрав собі Павла - добрий але справедливий. Здобутки на військових змаганнях не пройшли дарма, після закінчення вручень атестатів на останньому дзвінку до нього підійшов невідомий чоловік в формі, який представився Начальником академії Державної прикордонної служби і сказав, що він не перший рік слідкує за досягненнями хлопця і готовий без вступних іспитів прийняти його на навчання. Відповіді Павла довго очікувати не довелось... Пробувши літо з батьками Павло зібравши речі одразу приїхав до академії, після виклику на навчання, саме тут і почалась його військова кар'єра.
Дивовижні успіхи в академії та перший крок у ЗСУ:
Академія проходила для вже курсанта Павла на диво легко, хоча чому на диво, зважаючи на його попередні досягнення, які завжди випереджали його вік, Все керівництво знало Павла як одного з найкращих курантів за всю історію, його навички адаптуватись у нових умовах, дисципліні та кмітливість завжди допомагали йому. З першого погляду здається ніби все давалось для нього легко, але це все зовсім не так. Жертвою за всі досягнення Павла. був його час, дорогоцінний час. Коли інші курсанти вихідні та вільний час приділяти собі,гуляли, шукали дівчат. Павло ж був заручений з військовою наукою, недоспані ночі в книжках. Вихідні з батьком замість ставка та рибалки, у його частині... Але все давало свій плід, молодий службовець досконало здав випускні іспити і з досконалою характеристикою від Начальника академії вже через тиждень після закінчення успішно вступив до лав ЗСУ, де його очікувало зовсім нове і неочікуване життя.
Військова служба як зліти та падіння на життєвому шляху.
Життя в ЗСУ, нічим не вже не дивувало вже кадрового військовослужбовця Мельника. Щоденні тренування, лекції та іноді моральні повчання від старшого складу, Павло здавалося був повністю готовий і загартований до такого життя. Але ніхто не відміняв один,важливий момент... дуже важливий момент-людьський фактор. Склад ЗСУ був надзвичайно великим, чим більше людей, тим більше різних характерів, тим більше різних думок, що на жаль призводить до суперечок. Павло завжди був слухняним, дисциплінованим та тим хто завжди намагався уникнути конфліктів. Завжди брав ініціативу на себе під час критичних ситуацій коли залишався за старшого. Його кар'єрний ріст проходив швидко,але не довго. Одного звичайного дня, під вечір, стоячи на посту АКПП, після тяжкої доставки боєприпасів, до воріт під"їхав чорний бусик. Коли у бусі, відкрилося вікно Павло там побачив Генерала і одразу почав відкривати ворота, але генерал там був не один, він провіз з собою бандитів в машині ти провіз їх до складу з боєприпасами. на військовій частині тривога... але, у рацію від генерала звучить відбій тривоги, Дмитро не роздумуючи біжить до складу перевірити ситуацію, а там... бандити бандити спокійно крадуть боєприпаси під наглядом генерала та полковника. Не розгубившись, капрал Мельник будучи в підрозділі "Військової служби правопорядку" біжить до свого командира, який зібравши особливий склад ліквідував нападників. Ситуація набула розголосу, генерала зняли і тут почали зміни в ЗСУ. Після приходу нового генерала, Мельник впевненими кроками дійшов до посади керівника навчального корпусу та посади підполковника. Він впевнено і чітко керував особовим складом займаючи цю посаду. Але все добре колись закінчується, на жаль через неправомірні дії людей, на роботу яких він не зміг повпливати, був змушений піти за власним бажанням.
Фінал чи початок, дорога назад чи фатальний крах...?
Після того, як Павло Мельник покинув лави ЗСУ, він не зміг змиритися з цивільним життям, він починає пробувати себе в чомусь новому, але куди б він не йшов нічого не виходить, він пройшов СБУ та ДКВС, але ніде не зміг залишитися. Павло повернувся додому, перший тиждень було важко, але оговтавшись він зрозумів, що потрібно щось робити, Він стає далекобійником, подорожує по країні, відпочиває у барі у вільний час. "Напевно так все і закінчиться"- зі смиренням подумав Павло, але одного недільного ранку лунає дзвінок від друга у якому прозвучали завітні слова, можливо не так як уже підполковник запасу Павло собі уявляв, але вони прозвучали. Друг по службі повідомив його, що міністерство оборони чекає його на співбесіду на посаду генерала в його рідній частині. І ось Павло стоїть перед воротами ЗСУ, форма вкрита порохом, в невеличкій сумці з пачкою документів, але з великим багажем військового досвіду та запалом в очах...
Сьогодення:
Після звільнення з в'язниці Павло Шелбі повернувся до міста Києва. Та за допомогою старих зв'язків з друзями у Службі Безпеки України, він повернувся на посаду керівника Академічного Корпусу, де знову став займатися злочинними справами. Він брав хабарі від місцевих підприємців та злочинних угруповань, що діяли на території міста, вирішував справи з іншими посадовими особами за межами міста, розширював свій вплив всюди. Всі співробітники, які були проти Павла Шелбі у Службі Безпеки України були скинуті з посад, та їх особисті справи передавались до друга Михайла Лоретті який керував діяльністю Департаменту Внутрішньої Безпеки, завдяки якій всі громадяни або співробітники інших державних організацій які порушували закон - були притягнуті до відповідальності, а далі щоб уникнути цієї відповідальності вони повинні були "поділитися" грошима. Саме так Павло збільшив свій заробіток у Службі Безпеки України.
Наразі Дмитро є Ст. Лейтинантом Служби Безпеки України міста Харкова. Він продовжує брати хабарі та зловживати своїм становищем, але тепер робить це з досвідом та розумінням, як уникнути попадання під судову відповідальність. Він знайомий з багатьма людьми у своєму місті та володіє значною владою. Але з кожним днем, його злочинні дії призводять до того, що він знаходиться все ближче до ризику потрапити за ґрати.
Усі його злочинні дії не лише загрожують його кар'єрі, але і можуть призвести до негативних наслідків для суспільства в цілому. Однак, Павло продовжує брати хабарі, не звертаючи уваги на можливі наслідки. Павло вважає, що займатись злочинними справами це найгірша ідея, яка потім обернеться дуже поганими наслідками, й розуміє що рано чи пізно це все закінчиться й він буде жити як усі звичайні громадяни.
Підсумки:
Зараз Павло зрозумів що хабарі його до добра не доведуть, він припинив займатись злочином. Наразі працює у мерії м. Дніпра. Його ціль стати мером міста Дніпра.
Павло Шелбі народився у 2001 році 3 січня в чудовому місті Дніпро. Сім'я у Павла була не багата, але забезпечена. Він був єдиною дитиною у сім'ї. Батько Андрій Шелбі працював робочим на заводі, а матір Аліна Шелбі була вчителем у початкових класах. Павло пішов до дитячого садочка там у нього було багато друзів, Павло був дуже чемним та вихованим, тому він дуже подобався вихователям. Одного разу коли Павлику було 3 рочки сталася одна історія. У той день був дуже сильний дощ, Павло йшов разом зі своєю мамою з садочку, з гучного звуку дощу було ледве чути м'явкання маленького котика. Павло потягнув маму за руку, він дуже хотів подивитися звідки та від кого йде цей звук. Мама Павла нехотя пішла за ним, та з'явився маленький брудний клубок шерсті, він лежав у багнюці. Павло підібрав кота на руки. Мама звісно не хотіла, щоб вдома був кіт, але їй стало так шкода його, тому вони разом з того дня, це був найкращий друг Павлика.
Шкільні та підліткові роки:
До школи Павло пішов як і більшість дітей у шість років. Його улюбленим предметом була фізкультура, він був з дуже гарною фізичною підготовкою, що в майбутньому допоможе йому у житті. В першому класі Павло тільки звикав до школи тому у нього не дуже виходило вчитися та знайомитися зі
своїми однолітками, так і пролетів перший навчальний рік у школі. Літом Павло завжди їхав до бабусі у село в Дніпропетровську область. Там він і проводив весь свій літній час, купався в озері, грався з тваринами, бігав по полях та взагалі гарно та активно проводив свій час. Так і минуло літо. Тоді він більш-менш звик до школи, та познайомився з трьома хлопчиками, вони були схожими по інтересах з Павлом, тому вони швидко знайшли спільну мову, так в них і створилася так би мовити компанія. У другому класі Павло вже вчився набагато краще за це батьки подарували йому дуже гарну металеву машинку Джип. Павло часто зустрічався з друзями та вони гуляли всім містом. Так і пролетіли шкільні роки Павла, школу він закінчив не дуже гарно,але в цілому досить нормально.
Неочікуваний вступ до академії:
Навчається Павло у Люботинській гімназії, Павло ще з 9 класу почав представляти свою школу на змаганнях по до військовій підготовці серед юнаків. Хоча "Захист Вітчизни" на той час починали викладати тільки з 10 класу, директор школи, яка дуже любила нашого героя за його наполегливість і старанність, змогла дістати дозвіл комісії на його участь. Павло з першого разу зайняв перші місця за фізичну підготовку, орієнтування на місцевості та збиранню та розбирання AK-74. Так продовжувалось майже кожен рік, аж до 11 класу. Юнак з кожним роком вдосконалював свої вміння. Дуже добре на ньому відбилось виховання його викладача Захисту Вітчизни Анатолій Олександрович, який був полковником запасу ЗСУ, там мав великий військовий досвід за плечима. Анатолій Олександрович мав лише дві основні риси, які і перебрав собі Павла - добрий але справедливий. Здобутки на військових змаганнях не пройшли дарма, після закінчення вручень атестатів на останньому дзвінку до нього підійшов невідомий чоловік в формі, який представився Начальником академії Державної прикордонної служби і сказав, що він не перший рік слідкує за досягненнями хлопця і готовий без вступних іспитів прийняти його на навчання. Відповіді Павла довго очікувати не довелось... Пробувши літо з батьками Павло зібравши речі одразу приїхав до академії, після виклику на навчання, саме тут і почалась його військова кар'єра.
Дивовижні успіхи в академії та перший крок у ЗСУ:
Академія проходила для вже курсанта Павла на диво легко, хоча чому на диво, зважаючи на його попередні досягнення, які завжди випереджали його вік, Все керівництво знало Павла як одного з найкращих курантів за всю історію, його навички адаптуватись у нових умовах, дисципліні та кмітливість завжди допомагали йому. З першого погляду здається ніби все давалось для нього легко, але це все зовсім не так. Жертвою за всі досягнення Павла. був його час, дорогоцінний час. Коли інші курсанти вихідні та вільний час приділяти собі,гуляли, шукали дівчат. Павло ж був заручений з військовою наукою, недоспані ночі в книжках. Вихідні з батьком замість ставка та рибалки, у його частині... Але все давало свій плід, молодий службовець досконало здав випускні іспити і з досконалою характеристикою від Начальника академії вже через тиждень після закінчення успішно вступив до лав ЗСУ, де його очікувало зовсім нове і неочікуване життя.
Військова служба як зліти та падіння на життєвому шляху.
Життя в ЗСУ, нічим не вже не дивувало вже кадрового військовослужбовця Мельника. Щоденні тренування, лекції та іноді моральні повчання від старшого складу, Павло здавалося був повністю готовий і загартований до такого життя. Але ніхто не відміняв один,важливий момент... дуже важливий момент-людьський фактор. Склад ЗСУ був надзвичайно великим, чим більше людей, тим більше різних характерів, тим більше різних думок, що на жаль призводить до суперечок. Павло завжди був слухняним, дисциплінованим та тим хто завжди намагався уникнути конфліктів. Завжди брав ініціативу на себе під час критичних ситуацій коли залишався за старшого. Його кар'єрний ріст проходив швидко,але не довго. Одного звичайного дня, під вечір, стоячи на посту АКПП, після тяжкої доставки боєприпасів, до воріт під"їхав чорний бусик. Коли у бусі, відкрилося вікно Павло там побачив Генерала і одразу почав відкривати ворота, але генерал там був не один, він провіз з собою бандитів в машині ти провіз їх до складу з боєприпасами. на військовій частині тривога... але, у рацію від генерала звучить відбій тривоги, Дмитро не роздумуючи біжить до складу перевірити ситуацію, а там... бандити бандити спокійно крадуть боєприпаси під наглядом генерала та полковника. Не розгубившись, капрал Мельник будучи в підрозділі "Військової служби правопорядку" біжить до свого командира, який зібравши особливий склад ліквідував нападників. Ситуація набула розголосу, генерала зняли і тут почали зміни в ЗСУ. Після приходу нового генерала, Мельник впевненими кроками дійшов до посади керівника навчального корпусу та посади підполковника. Він впевнено і чітко керував особовим складом займаючи цю посаду. Але все добре колись закінчується, на жаль через неправомірні дії людей, на роботу яких він не зміг повпливати, був змушений піти за власним бажанням.
Фінал чи початок, дорога назад чи фатальний крах...?
Після того, як Павло Мельник покинув лави ЗСУ, він не зміг змиритися з цивільним життям, він починає пробувати себе в чомусь новому, але куди б він не йшов нічого не виходить, він пройшов СБУ та ДКВС, але ніде не зміг залишитися. Павло повернувся додому, перший тиждень було важко, але оговтавшись він зрозумів, що потрібно щось робити, Він стає далекобійником, подорожує по країні, відпочиває у барі у вільний час. "Напевно так все і закінчиться"- зі смиренням подумав Павло, але одного недільного ранку лунає дзвінок від друга у якому прозвучали завітні слова, можливо не так як уже підполковник запасу Павло собі уявляв, але вони прозвучали. Друг по службі повідомив його, що міністерство оборони чекає його на співбесіду на посаду генерала в його рідній частині. І ось Павло стоїть перед воротами ЗСУ, форма вкрита порохом, в невеличкій сумці з пачкою документів, але з великим багажем військового досвіду та запалом в очах...
Сьогодення:
Після звільнення з в'язниці Павло Шелбі повернувся до міста Києва. Та за допомогою старих зв'язків з друзями у Службі Безпеки України, він повернувся на посаду керівника Академічного Корпусу, де знову став займатися злочинними справами. Він брав хабарі від місцевих підприємців та злочинних угруповань, що діяли на території міста, вирішував справи з іншими посадовими особами за межами міста, розширював свій вплив всюди. Всі співробітники, які були проти Павла Шелбі у Службі Безпеки України були скинуті з посад, та їх особисті справи передавались до друга Михайла Лоретті який керував діяльністю Департаменту Внутрішньої Безпеки, завдяки якій всі громадяни або співробітники інших державних організацій які порушували закон - були притягнуті до відповідальності, а далі щоб уникнути цієї відповідальності вони повинні були "поділитися" грошима. Саме так Павло збільшив свій заробіток у Службі Безпеки України.
Наразі Дмитро є Ст. Лейтинантом Служби Безпеки України міста Харкова. Він продовжує брати хабарі та зловживати своїм становищем, але тепер робить це з досвідом та розумінням, як уникнути попадання під судову відповідальність. Він знайомий з багатьма людьми у своєму місті та володіє значною владою. Але з кожним днем, його злочинні дії призводять до того, що він знаходиться все ближче до ризику потрапити за ґрати.
Усі його злочинні дії не лише загрожують його кар'єрі, але і можуть призвести до негативних наслідків для суспільства в цілому. Однак, Павло продовжує брати хабарі, не звертаючи уваги на можливі наслідки. Павло вважає, що займатись злочинними справами це найгірша ідея, яка потім обернеться дуже поганими наслідками, й розуміє що рано чи пізно це все закінчиться й він буде жити як усі звичайні громадяни.
Підсумки:
Зараз Павло зрозумів що хабарі його до добра не доведуть, він припинив займатись злочином. Наразі працює у мерії м. Дніпра. Його ціль стати мером міста Дніпра.
