Дитинство
Євгеній Карпенко народився 17 жовтня 2004 року, у промисловому місті Запоріжжя, що на півдні України. Сім'я Євгенія була небагатою. Хоч батьки і були юристами, але через корупційну діяльність влади, успіху досягти не могли. Сім'я Євгенія жила у невеличкій двокімнатній квартирі, але з прекрасним видом на все місто. З вікна цієї квартири можна було побачити славетний Острів Хортиця та багатостраждальну ДніпроГЕС. Хоч батько Євгенія був небагатою людиною, але він не відмовляв собі в участі в азартних іграх, через що не раз влізав в борги. Одного разу його пристрасть до азартних ігор його і погубила. Вигравши декілька разів він вирішив піти ва-банк, поставивши на кон квартиру. Програвши її він не витримав та звершив самогубство.
Юність
Переїхавши в нову, вже в однокімнатну квартиру зі своєю матір'ю, Євгенію потрібно було йти до школи. Але мати головного героя не мала можливості оплачувати навчання. Тому Євгеній вирішив взяти справу в свої руки та пішов заробляти собі на навчання. Двоюрідний брат мати Євгенія, володів бізнесом у сфері автомойки. Тому шлях Євгенія було вирішено. Працювавши на мойці, йому як раз вистачало грошей на навчання.
Час йшов, влада в країні змінювалась.
Побачивши перспективу в новому керівному складі країни Євгеній вирішив, що потрібно йти по стопах своїх батьків, тому після закінчення школи головний герой вступив до Національно Юридичного Університету ім. Ярослава Мудрого у місті Харків.
Доросле життя
Життя головного героя йшло в гору. Мати головного героя вже мала бізнес, та сповна могла забезпечити як себе так і сина. Але не все так гладко. Ранок 24 лютого 2022 року. Харків. Потужні вибухи. Все місто прокидається, але замість того, щоб займатися своїми буденними справами. Місто Харків, так само як і усі інші' міста готуються до оборони свого міста, своєї країни. Наш головний герой не виключенням. Євгеній одразу пішов у військомат та пішов на захист своєї країни.
ЗСУ: Початок шляху
Не дивлячись на бажання головного героя захищати свою країну на фронті, йому було відмовлено у зв'язку зі станом здоров'я: безліч переломів в дитинстві, проблеми з шиєю та плоскостопість. До того ж Євгеній не проходив строкової служби. Саме туди він і відправився на початку війни.
ЗСУ: Успіхи в службі
Після закінчення навчання у академії ЗСУ, Євгеній вирішив вступити до лав Державної Прикордонної Служби України. Плідна праця, відповідальність та характер дозволили йому стрімко рухатися по кар'єрній сходинці. Від звичайного співробітника ДПСУ до Директора підрозділа. Також за свою плідну працю Євгеній був нагороджений орденом "Хрест Заслуги"
Наш час
Сьогодні Євгеній з гідністю служить у Державній Прикордонній Службі України на посаді Директора підрозділа. Зараз головний герой займається створенням нового спецпідрозділу при ДПСУ. Євгеній набуває все більше і більше досвіду та знань, досягає все більших висот у службі та претендує на звання Підполковника.
Підсумок
Не дивлячись на своє тяжке дитинство Євгеній Карпенко ніколи не здається, та завжди знайде вихід із будь-якої ситуації, досягне своєї мети. За весь час служби, Євгеній зміг спробувати себе на різних посадах, з упевненістю можна сказати, що ця людина як ніхто інший знає як влаштовані ЗСУ з середини.
Євгеній Карпенко народився 17 жовтня 2004 року, у промисловому місті Запоріжжя, що на півдні України. Сім'я Євгенія була небагатою. Хоч батьки і були юристами, але через корупційну діяльність влади, успіху досягти не могли. Сім'я Євгенія жила у невеличкій двокімнатній квартирі, але з прекрасним видом на все місто. З вікна цієї квартири можна було побачити славетний Острів Хортиця та багатостраждальну ДніпроГЕС. Хоч батько Євгенія був небагатою людиною, але він не відмовляв собі в участі в азартних іграх, через що не раз влізав в борги. Одного разу його пристрасть до азартних ігор його і погубила. Вигравши декілька разів він вирішив піти ва-банк, поставивши на кон квартиру. Програвши її він не витримав та звершив самогубство.
Юність
Переїхавши в нову, вже в однокімнатну квартиру зі своєю матір'ю, Євгенію потрібно було йти до школи. Але мати головного героя не мала можливості оплачувати навчання. Тому Євгеній вирішив взяти справу в свої руки та пішов заробляти собі на навчання. Двоюрідний брат мати Євгенія, володів бізнесом у сфері автомойки. Тому шлях Євгенія було вирішено. Працювавши на мойці, йому як раз вистачало грошей на навчання.
Час йшов, влада в країні змінювалась.
Побачивши перспективу в новому керівному складі країни Євгеній вирішив, що потрібно йти по стопах своїх батьків, тому після закінчення школи головний герой вступив до Національно Юридичного Університету ім. Ярослава Мудрого у місті Харків.
Доросле життя
Життя головного героя йшло в гору. Мати головного героя вже мала бізнес, та сповна могла забезпечити як себе так і сина. Але не все так гладко. Ранок 24 лютого 2022 року. Харків. Потужні вибухи. Все місто прокидається, але замість того, щоб займатися своїми буденними справами. Місто Харків, так само як і усі інші' міста готуються до оборони свого міста, своєї країни. Наш головний герой не виключенням. Євгеній одразу пішов у військомат та пішов на захист своєї країни.
ЗСУ: Початок шляху
Не дивлячись на бажання головного героя захищати свою країну на фронті, йому було відмовлено у зв'язку зі станом здоров'я: безліч переломів в дитинстві, проблеми з шиєю та плоскостопість. До того ж Євгеній не проходив строкової служби. Саме туди він і відправився на початку війни.
ЗСУ: Успіхи в службі
Після закінчення навчання у академії ЗСУ, Євгеній вирішив вступити до лав Державної Прикордонної Служби України. Плідна праця, відповідальність та характер дозволили йому стрімко рухатися по кар'єрній сходинці. Від звичайного співробітника ДПСУ до Директора підрозділа. Також за свою плідну працю Євгеній був нагороджений орденом "Хрест Заслуги"
Наш час
Сьогодні Євгеній з гідністю служить у Державній Прикордонній Службі України на посаді Директора підрозділа. Зараз головний герой займається створенням нового спецпідрозділу при ДПСУ. Євгеній набуває все більше і більше досвіду та знань, досягає все більших висот у службі та претендує на звання Підполковника.
Підсумок
Не дивлячись на своє тяжке дитинство Євгеній Карпенко ніколи не здається, та завжди знайде вихід із будь-якої ситуації, досягне своєї мети. За весь час служби, Євгеній зміг спробувати себе на різних посадах, з упевненістю можна сказати, що ця людина як ніхто інший знає як влаштовані ЗСУ з середини.
Останнє редагування модератором:
