Дитинство
Нарадилася я в скромний-звичайний сімЇ на Харківщіні. Росла я не посидючой, не слухняной дитиною. Коли мені було 6 мої батьки розвелись і в цей час я замкнулась в собі. Через час мама знайшла собі чоловіка і від него родила мені брата. В 7 років я пішла до школи, де мені звісно же не сподобалось. Навчалась я не сильно в початковій школі бо була весь час дома. Мама с відчімом ходили на роботу, тому я весь час була с братом. Ми були не з багатой сімї, тому інколи були тяжкі часи. Друзів я мала тільки в школі але були люди які мене ображали за мій соціальний стан. Вчитилі відносильс до мене добре. Коли мені було 10 в мене ще зявилвсь сестричка. Я дуже їх люблю, вони в мене самі найкращі. Через рік після народження сестри мама з відчімом відкрили свій не офіцеальний бізне з оптового збуту ягід малини. Цілий сезон ми всі працювали і так поборолися з бідністю. В 13 років ми почали сваритися з мамою так як я хотіла навчятся на медсестру і мені траба було більше часу проводити за навчанням, а дома було господарство и огороди а я була сама старша. Вже в 14 років я проявляла агресію до мами, я не розуміла чому вона мені не хоче добра, гарної професій. Відчім підбурював її щоб я зовсім не йшла вчиться після школи. Мама була на його стороні. Тоді я вирішила звернутися до бабусі. І вона мене забрала.
Юність
В 15 я почала гарно вчить, підягнула свой знання. Зрозумила що математика та біологія предмети для мене дуже прості. Повністю подалася навчанню. З бабусею мені було добре. Вона була повністю на моїй стороні . І дуже була за мене рада. В тот час мама була на мене ображена. Хоча вона була в сусіднім районі вона приїжала і говорила образи що я її покинула заради гулянок а не навчання. Також мама с бабушкою сварилися за це. В 9 класі я здала іспити але українську мову я завалила нажаль. Тому залишилась ще до 11 класа. Вчілась добре, завсім не пропускала. Потім ще пішла на гурток гімнастики. Там мені дуже подобалось. Почала їздити на різні змагання. Почала получати грамоти. Бабуся була дуже рада, що не скажу про маму. В 10 класі в кінці року бабуся подарувала мій первий сенсорний телефон. Я була дуже рада. Літом перед навчанням нам зателефонувала директор и попросив прийхати. Я приїхала, але новини були не втішні. З 9 по 11 клас закривають, за малу кількість учнів. Ця новина мені не сподобалась. Пару днів я ходила і не знала що робити. Коли бабуся запропонувала піти в училище в сусіднім районі. Я вагалась але все таки поїхала подивитися. Яб не сказала о там погано але там не було цікавой професій для мене. Тай вибору також не було. та і в мене вибору теж не було. Тому на перше вересня я вже вчилась в ПТУ номер 60. Як не дивно учітелі були дуже добрі, привітні, підходили до кожного учня з розумінням. Що я не скажу про учнів вони були задиракуваті, агресивні, пробували зачіпити словом або дією. Первий місяць я була в стороні і просто дивилася на їхню поведінку. Потім вже пішов час знайомства, в мене появились друзі ( з якими я навіть зараз спілкуюсь). Закінчився навчальний рік. Час було думати за практику. Я знайшла собі прикольне кафе, мені там сподобалось, люди там добрі, привітні. Я пробула місяць на практиці і коли мені було треба ідти, менф запропонували залишитьсь на роботі та працювати вже на зарплату. Я поговорила с бабушкой. Вона згодилась також допомогла мені с пошуком квартири. Тому я вже через 4 дні вишла на свою перву роботу. Там я попрацювала все літо. В училищі я зрозуміла що не хочу там бути, що хочу працювати. Я поговорила з Класним керівником ( ми з нею домовились). Тому ще 2 місяці я працювала в кафе. Потім так як закрився сезон вони попросили піти. Я не образелась але не хотіла повертатись на навчання.
Молодість
На другом курсі я навчалась всього 2 місяці. Потім мені одногрупниця запропонувала переїхати до її міста, говорила що там багато робочіх міст. Я переїхала до великого міста. Так як я була не повнолітня на офіціальну роботу мене не брали. Але я все таки знайшла собі роботу де пропрацювала майже рік. Навчання я закинула. Моя подруга з училищя переїхала до Київа. Також запропонувала приїхати до неї, так як оренда в Київі дуже дорога. В кінці липня я вже була в Київі мені було 18 років. Роботу було тяжко знайти, місто велике. А я ще погано знала все. Тому моя перва робота в Київі було помічником кухара. Потім через час ми переїхали в інший район та змінили роботу. Спочатку я була офіцеантом, та потім мене підняли до керуючой. В Київі мені дуже сподобалось. Так як в деректора була сіть ресторанів нас часто перекидали на інші місця. Так одного ранку в ресторані, до мене підійшом молодий чоловік. Запитати де його замовлення на винос. Коли я його побачіла спочатку не зрозуміла що це кохання. Но коли ми стали бачітись кожного дня. Я подумала що це доля. Він був не того типу людей які мені подобаются. Але в коханні немає типів. Так ми почали зустрічатись. Почали жити разом. Познайомились з його батьками. На перший погляд дуже чудові люди. Вже в 20 років я родила свою перву доньку. Потім через рік в нас появилося ще одна донька. Ми не довго радувалися. Так як почалася масове вторгнення на Украйну. Рік дето ми були постоянно в дорозі. Ніде не було безпечно. Потім ми почали часто сваритися. Він та його батьки почали давити на мене. Разом ми прожили 4 роки. Я не витримала зібрала дітей та поїхала в Харків до моєї бабусі.
Наші дні
Зараз рік я сама з соїми дітьми. Як би мені не було тяжко в мене є ці два прекрасних янголятка. Нажаль з рідними я не спілкуюсь. Тільки двоюрідний брат допомогає мені. Все буде потім, коли Україна переможе я в це вірю.
Нарадилася я в скромний-звичайний сімЇ на Харківщіні. Росла я не посидючой, не слухняной дитиною. Коли мені було 6 мої батьки розвелись і в цей час я замкнулась в собі. Через час мама знайшла собі чоловіка і від него родила мені брата. В 7 років я пішла до школи, де мені звісно же не сподобалось. Навчалась я не сильно в початковій школі бо була весь час дома. Мама с відчімом ходили на роботу, тому я весь час була с братом. Ми були не з багатой сімї, тому інколи були тяжкі часи. Друзів я мала тільки в школі але були люди які мене ображали за мій соціальний стан. Вчитилі відносильс до мене добре. Коли мені було 10 в мене ще зявилвсь сестричка. Я дуже їх люблю, вони в мене самі найкращі. Через рік після народження сестри мама з відчімом відкрили свій не офіцеальний бізне з оптового збуту ягід малини. Цілий сезон ми всі працювали і так поборолися з бідністю. В 13 років ми почали сваритися з мамою так як я хотіла навчятся на медсестру і мені траба було більше часу проводити за навчанням, а дома було господарство и огороди а я була сама старша. Вже в 14 років я проявляла агресію до мами, я не розуміла чому вона мені не хоче добра, гарної професій. Відчім підбурював її щоб я зовсім не йшла вчиться після школи. Мама була на його стороні. Тоді я вирішила звернутися до бабусі. І вона мене забрала.
Юність
В 15 я почала гарно вчить, підягнула свой знання. Зрозумила що математика та біологія предмети для мене дуже прості. Повністю подалася навчанню. З бабусею мені було добре. Вона була повністю на моїй стороні . І дуже була за мене рада. В тот час мама була на мене ображена. Хоча вона була в сусіднім районі вона приїжала і говорила образи що я її покинула заради гулянок а не навчання. Також мама с бабушкою сварилися за це. В 9 класі я здала іспити але українську мову я завалила нажаль. Тому залишилась ще до 11 класа. Вчілась добре, завсім не пропускала. Потім ще пішла на гурток гімнастики. Там мені дуже подобалось. Почала їздити на різні змагання. Почала получати грамоти. Бабуся була дуже рада, що не скажу про маму. В 10 класі в кінці року бабуся подарувала мій первий сенсорний телефон. Я була дуже рада. Літом перед навчанням нам зателефонувала директор и попросив прийхати. Я приїхала, але новини були не втішні. З 9 по 11 клас закривають, за малу кількість учнів. Ця новина мені не сподобалась. Пару днів я ходила і не знала що робити. Коли бабуся запропонувала піти в училище в сусіднім районі. Я вагалась але все таки поїхала подивитися. Яб не сказала о там погано але там не було цікавой професій для мене. Тай вибору також не було. та і в мене вибору теж не було. Тому на перше вересня я вже вчилась в ПТУ номер 60. Як не дивно учітелі були дуже добрі, привітні, підходили до кожного учня з розумінням. Що я не скажу про учнів вони були задиракуваті, агресивні, пробували зачіпити словом або дією. Первий місяць я була в стороні і просто дивилася на їхню поведінку. Потім вже пішов час знайомства, в мене появились друзі ( з якими я навіть зараз спілкуюсь). Закінчився навчальний рік. Час було думати за практику. Я знайшла собі прикольне кафе, мені там сподобалось, люди там добрі, привітні. Я пробула місяць на практиці і коли мені було треба ідти, менф запропонували залишитьсь на роботі та працювати вже на зарплату. Я поговорила с бабушкой. Вона згодилась також допомогла мені с пошуком квартири. Тому я вже через 4 дні вишла на свою перву роботу. Там я попрацювала все літо. В училищі я зрозуміла що не хочу там бути, що хочу працювати. Я поговорила з Класним керівником ( ми з нею домовились). Тому ще 2 місяці я працювала в кафе. Потім так як закрився сезон вони попросили піти. Я не образелась але не хотіла повертатись на навчання.
Молодість
На другом курсі я навчалась всього 2 місяці. Потім мені одногрупниця запропонувала переїхати до її міста, говорила що там багато робочіх міст. Я переїхала до великого міста. Так як я була не повнолітня на офіціальну роботу мене не брали. Але я все таки знайшла собі роботу де пропрацювала майже рік. Навчання я закинула. Моя подруга з училищя переїхала до Київа. Також запропонувала приїхати до неї, так як оренда в Київі дуже дорога. В кінці липня я вже була в Київі мені було 18 років. Роботу було тяжко знайти, місто велике. А я ще погано знала все. Тому моя перва робота в Київі було помічником кухара. Потім через час ми переїхали в інший район та змінили роботу. Спочатку я була офіцеантом, та потім мене підняли до керуючой. В Київі мені дуже сподобалось. Так як в деректора була сіть ресторанів нас часто перекидали на інші місця. Так одного ранку в ресторані, до мене підійшом молодий чоловік. Запитати де його замовлення на винос. Коли я його побачіла спочатку не зрозуміла що це кохання. Но коли ми стали бачітись кожного дня. Я подумала що це доля. Він був не того типу людей які мені подобаются. Але в коханні немає типів. Так ми почали зустрічатись. Почали жити разом. Познайомились з його батьками. На перший погляд дуже чудові люди. Вже в 20 років я родила свою перву доньку. Потім через рік в нас появилося ще одна донька. Ми не довго радувалися. Так як почалася масове вторгнення на Украйну. Рік дето ми були постоянно в дорозі. Ніде не було безпечно. Потім ми почали часто сваритися. Він та його батьки почали давити на мене. Разом ми прожили 4 роки. Я не витримала зібрала дітей та поїхала в Харків до моєї бабусі.
Наші дні
Зараз рік я сама з соїми дітьми. Як би мені не було тяжко в мене є ці два прекрасних янголятка. Нажаль з рідними я не спілкуюсь. Тільки двоюрідний брат допомогає мені. Все буде потім, коли Україна переможе я в це вірю.
