Дитинство
Владислава Авоккадович народився 1 січня 1991 року, у місті Тернопіль. Сім'я була досить велика. Мати - Олена Авокадівна, працювала звичайним продавцем у крамниці, отримувала мізерну заробітню плату. Батько - Олег Авоккадович, досить поважна та високопосадова людина в лавах Національної Поліції України , але заробляв теж "копійки". Це було по тій простій причині, що він був дуже чуйним та доброю чесною людиною, яка ніколи не йшла проти правил та своїх принципів. Цими рисами часто користувалися люди, які хотіли лише якоїсь користі для себе. Через таку скрутну ситуацію з грошима у сім'ї були великі борги за комунальні платежі та великі кредити.
У Владислава ще було три брати: Святослав, Роман, Данило та Борис, але саме Владисллав завжди виділявся своєю кмітливістю та знахідчивістю. Він завжди шукав можливості та варіанти якогось підзаробітку, адже він дуже обожнював гроші. Все дитинство Владислав цькували, бо він не був такий, як усі. Він часто залишався сам, осторонь від інших, та мріяв просто своє майбутнє доросле життя. Всім розказував про те, ким він хоче бути, чого він хоче досягнути, що не звично для малої дитини, але ніхто з його оточуючих не сприймав його серйозно.
Юність
Владислав вчився у школі не дуже добре, десь були хороші оцінки, а десь погані, але у нього була дуже хорошо та невід'ємна риса характеру - він завжди умів домовлятися з людьми. Саме ця риса йому допомагала впродовж усього його життя, як дитячого віку, так і дорослого. Завжди були скарги на Владислава зі сторони вчителів та однолітків за погану поведінку. Він спокійно міг обізвати когось, нахамити та часто зривав уроки.
Владислав закінчив школу з поганими оцінками, у порівнянні з його однокласниками, але випустився він з неї лише через те, що був у хороших стосунках з директором школи і знав коли та що принести, аби його не вигнали зі школи. Під час останнього року навчання він почав готуватися до екзаменів, по результатах яких він повинен буде вступати до ВУЗу. Він добре розумів, що йому це дійсно потрібно та для яких цілей. Було важко, але він не опускав рук. Після всіх цього довгого процесу підготовки він все таки здав екзамени, при чому на досить високий бал, що не очікували від нього ні вчителі, ні батьки.
Брати Владислава теж не "відставали" та усі разом поступили до Київського університету Права. Він дуже "горів" цією справою, цим ділом і хотів працювати як і його батько у Національній Поліції України. Його батько був для нього прикладом та його кумиром, на якого він хотів бути схожим та на якого він рівнявся.
Йшли часи, діти росли та потрібні були кошти ще більші для того, щоб забезпечувати сім'ю. Батько Владислава з часом почав дуже змінюватися та шукати якісь виходи з цієї скрутної ситуації та почав займатися корупцією, наперекір усім своїм принципам.
Після такого "переломного" моменту у сім'ї Авокадивичих якість життя стала набагато кращою. Якість життя у родині змінилося та з часом вони переїхали жити до Києву, щоб бути ближче до своїх дітей. Їм дуже не хотілося покидати свою рідну домівку, бо вони прожили тут все життя, але бажання бути разом єдиною сім'єю було сильнішим. Навчання Назара в університеті проходило дуже успішно, зажди отримував хороші бали та закривав усі предмети "автоматом". Написання дипломної роботи йому теж не стало великою проблемою та він закінчив університет з червоним дипломом. Брати усі разом після закінчення університету вирішили переїхати до Харкова та вступити у Національну академію поліції, хоча батьки було проти того, щоб знов їх розділяли сотні кілометрів. Ситуація в академії були вже трошки іншою, ніж в університеті, тому що було багато фізичного навантаження до якого Владислав не звик, але він не здавався, проявляв свою силу волі та не здавався.
Трагедія у сім'ї
Одного разу Олега, батька Владислава, відправили до Німеччини у командировку, як йому говорили, на 3-4 тижні, не більше. Вся сім'я не хотіла його відпускати, так як ніколи до цього на такий довгий час вони не розлучалися, але він все ж таки поїхав. Дорога була довга та тяжка. Після прибуття до свого місця дислокації Олегу розказали, що йому прибув сюди для допомоги у розслідуванні та пошуку серійного вбивці. Кожне тіло його жертв було розписано хрестами. Чому так? Цього ніхто не міг зрозуміти. Перший тиждень було все добре, кожного дня Олег дізнавався все більше нових улік про свою "ціль". Сім'я кожного дня зідзвонювалась з батьком. Одного разу, після чергового дня розслідування, батько Владислава перестав виходити на зв'язок. Усі почали переживати за нього, де він та що з ним сталося і одразу звернулися за допомогою у пошуках до поліції. Через 3 тижні до них дійшли досить сумні новини, що Олег Авоккадович пропав безвісти... Через довгий час його пошуків та розслідувань його знайшли мертвим у ямі, з великою кількістю ножових поранень та з позначками хрестів по всьому тілу. Це був великий траур для всієї родини. Владислав важко це пережив, але після цього він зрозумів, що настав час дорослішати та починати "доросле життя".
Доросле життя
Після закінчення академії Владислав, знову ж із своїми братами, влаштовуються до лав Національної Поліції України. Із початком служби Владислав почав набивати багато "синців" та вчитися на своїх помилках. Чим старший він ставав, тим більше він розумів, що не всі ті люди, кого він знав, являються такими, якими він думав. Майже всі зраджують та в любий момент можуть "вставити ніж у спину", але це його тільки загартовувало та зробило сильнішим як морально, так і духовно.
Теперішній час
Зараз Владислав Авоккадович проживає та працює у Національній Поліції України міста Харкова на пару з його братами. Він дослужився до звання Підполковника Поліції, за весь час отримав дуже багато "зв'язків" також він получив свій підрозділ ДСР. Також він найкращий співробітник в області. Владислав знаходиться у хороших стосунках з високо посадовими особами з ЗСУ та СБУ, часто з ними підтримує зв'язок.
((P.S це моя стара біографія але перероблена ))
Владислава Авоккадович народився 1 січня 1991 року, у місті Тернопіль. Сім'я була досить велика. Мати - Олена Авокадівна, працювала звичайним продавцем у крамниці, отримувала мізерну заробітню плату. Батько - Олег Авоккадович, досить поважна та високопосадова людина в лавах Національної Поліції України , але заробляв теж "копійки". Це було по тій простій причині, що він був дуже чуйним та доброю чесною людиною, яка ніколи не йшла проти правил та своїх принципів. Цими рисами часто користувалися люди, які хотіли лише якоїсь користі для себе. Через таку скрутну ситуацію з грошима у сім'ї були великі борги за комунальні платежі та великі кредити.
У Владислава ще було три брати: Святослав, Роман, Данило та Борис, але саме Владисллав завжди виділявся своєю кмітливістю та знахідчивістю. Він завжди шукав можливості та варіанти якогось підзаробітку, адже він дуже обожнював гроші. Все дитинство Владислав цькували, бо він не був такий, як усі. Він часто залишався сам, осторонь від інших, та мріяв просто своє майбутнє доросле життя. Всім розказував про те, ким він хоче бути, чого він хоче досягнути, що не звично для малої дитини, але ніхто з його оточуючих не сприймав його серйозно.
Юність
Владислав вчився у школі не дуже добре, десь були хороші оцінки, а десь погані, але у нього була дуже хорошо та невід'ємна риса характеру - він завжди умів домовлятися з людьми. Саме ця риса йому допомагала впродовж усього його життя, як дитячого віку, так і дорослого. Завжди були скарги на Владислава зі сторони вчителів та однолітків за погану поведінку. Він спокійно міг обізвати когось, нахамити та часто зривав уроки.
Владислав закінчив школу з поганими оцінками, у порівнянні з його однокласниками, але випустився він з неї лише через те, що був у хороших стосунках з директором школи і знав коли та що принести, аби його не вигнали зі школи. Під час останнього року навчання він почав готуватися до екзаменів, по результатах яких він повинен буде вступати до ВУЗу. Він добре розумів, що йому це дійсно потрібно та для яких цілей. Було важко, але він не опускав рук. Після всіх цього довгого процесу підготовки він все таки здав екзамени, при чому на досить високий бал, що не очікували від нього ні вчителі, ні батьки.
Брати Владислава теж не "відставали" та усі разом поступили до Київського університету Права. Він дуже "горів" цією справою, цим ділом і хотів працювати як і його батько у Національній Поліції України. Його батько був для нього прикладом та його кумиром, на якого він хотів бути схожим та на якого він рівнявся.
Йшли часи, діти росли та потрібні були кошти ще більші для того, щоб забезпечувати сім'ю. Батько Владислава з часом почав дуже змінюватися та шукати якісь виходи з цієї скрутної ситуації та почав займатися корупцією, наперекір усім своїм принципам.
Після такого "переломного" моменту у сім'ї Авокадивичих якість життя стала набагато кращою. Якість життя у родині змінилося та з часом вони переїхали жити до Києву, щоб бути ближче до своїх дітей. Їм дуже не хотілося покидати свою рідну домівку, бо вони прожили тут все життя, але бажання бути разом єдиною сім'єю було сильнішим. Навчання Назара в університеті проходило дуже успішно, зажди отримував хороші бали та закривав усі предмети "автоматом". Написання дипломної роботи йому теж не стало великою проблемою та він закінчив університет з червоним дипломом. Брати усі разом після закінчення університету вирішили переїхати до Харкова та вступити у Національну академію поліції, хоча батьки було проти того, щоб знов їх розділяли сотні кілометрів. Ситуація в академії були вже трошки іншою, ніж в університеті, тому що було багато фізичного навантаження до якого Владислав не звик, але він не здавався, проявляв свою силу волі та не здавався.
Трагедія у сім'ї
Одного разу Олега, батька Владислава, відправили до Німеччини у командировку, як йому говорили, на 3-4 тижні, не більше. Вся сім'я не хотіла його відпускати, так як ніколи до цього на такий довгий час вони не розлучалися, але він все ж таки поїхав. Дорога була довга та тяжка. Після прибуття до свого місця дислокації Олегу розказали, що йому прибув сюди для допомоги у розслідуванні та пошуку серійного вбивці. Кожне тіло його жертв було розписано хрестами. Чому так? Цього ніхто не міг зрозуміти. Перший тиждень було все добре, кожного дня Олег дізнавався все більше нових улік про свою "ціль". Сім'я кожного дня зідзвонювалась з батьком. Одного разу, після чергового дня розслідування, батько Владислава перестав виходити на зв'язок. Усі почали переживати за нього, де він та що з ним сталося і одразу звернулися за допомогою у пошуках до поліції. Через 3 тижні до них дійшли досить сумні новини, що Олег Авоккадович пропав безвісти... Через довгий час його пошуків та розслідувань його знайшли мертвим у ямі, з великою кількістю ножових поранень та з позначками хрестів по всьому тілу. Це був великий траур для всієї родини. Владислав важко це пережив, але після цього він зрозумів, що настав час дорослішати та починати "доросле життя".
Доросле життя
Після закінчення академії Владислав, знову ж із своїми братами, влаштовуються до лав Національної Поліції України. Із початком служби Владислав почав набивати багато "синців" та вчитися на своїх помилках. Чим старший він ставав, тим більше він розумів, що не всі ті люди, кого він знав, являються такими, якими він думав. Майже всі зраджують та в любий момент можуть "вставити ніж у спину", але це його тільки загартовувало та зробило сильнішим як морально, так і духовно.
Теперішній час
Зараз Владислав Авоккадович проживає та працює у Національній Поліції України міста Харкова на пару з його братами. Він дослужився до звання Підполковника Поліції, за весь час отримав дуже багато "зв'язків" також він получив свій підрозділ ДСР. Також він найкращий співробітник в області. Владислав знаходиться у хороших стосунках з високо посадовими особами з ЗСУ та СБУ, часто з ними підтримує зв'язок.
((P.S це моя стара біографія але перероблена ))
