•Ім'я Дмитро
•Прізвище Аккерман
•По батьку Олександрович
•Мати Анастасія Аккерманка(Померла)
•Батько Олексій Аккерман
•Стан не одружений
•Енергіїний,тихий.
Глава 1. Сільська шпана
Становлення Дмитро як особи сталося ще в дитинстві. Народився він в Одеській області, в селі Кароліно-Бугаз у бідній сім’ї з не найкращими умовами, матері не було, а тато алкоголік завжди заважав нормально жити, виносивши речі із дому за нову пляшку горілки. Грошей завжди було мало, навіть на новий одяг, тому Дмитру прийшлось штопати свій одяг саморуч, та заробляти гроші на їжу різними халтурами, працюючи городах у людей, прибиральником в різних закладах. За це була постійна цькування з боку однокласників в бік Дмитра.Тому він виріс тихим, зі злобую на світ та навколишніх людей, як казав його вчитель «В тихом омуте черти водятся» після ситуації коли він відправив свого однокласника з тяжкими травмами в лікарню на 4 місяці.
-- «С особливою жестокістю та холоднокровним! Він проломив голову горшком с квітками, після чого, вдариа пару одноклассників, які пробували його зупинити, вибив дівчінці зуб и викинув його з другого поверху!» – Накричав директор батьку Дмитра і виключив його зі школи.
Після цього інциденту батько-алкоголік побив свого сина, про це дізналися соціальні служби і його відправили в школу-інтернат. В селах швидко розходяться чутки, так він і зв’язався з поганою компанією з інтернату, де він почав грабувати магазини, красти курей, бити й забирати гроші та речі в одноліток, цей список можна продовжувати довго, якщо коротко він став «шпаною». Навчався він на диво добре, хоч і став хуліганом. Йому подобається бити людей та забирати в них гроші, замість того щоб працювати. Він називає це «Шляхом найменшого опору».
Перша закурена цигарка, перший секс, перше пиво та травка – це все відбулося з Володимиром в старшій школі, він почав кожен день жити в кайф зі своїми друзями. Гроші заробляли грабуючи туристів в Одесі, відбирали в алкоголіків їх телефони, часи та інші речі й здавали їх в ломбард, на ці гроші вони жили безтурботне та кайфове життя.
Глава 2. Нові можливості – нові проблеми
Хлопці любили тусувати, але час йшов, та гроші стало заробляти складніше, з’явилася нова поліція, це для шпани була як кістка у горлі. Також технології шли вперед, багато людей перейшли на розрахункові карти, а смартфони було легко знайти по ІМЕЇ, жити стало набагато складніше.
-- «Швидко все пролетіло, школа все, тепер з бандюганом жити в класі бабки не потянеш. Вже бляха 17, і шо робить далі? На гроші з одних крадіжок навіть хату не зняти, а ще менти можуть в будь який момент за яйца схопити, і шо тоді?! Да знає, бляха. Треба шось глобальне мутити, пацани. Шось АБСТРАКТНЕ! Може його хоч травку вирощувати? А шо ми ринок знаєм, скільки мутили своїм». – сказав Дмитро під час чергового канабісного трипу.
Саме після цих слів Дмитро почав крутитися в цій темі. Для початку треба було десь дістати насіння канабісу, що не є проблемою, Володимир дістав їх через друзів. Далі потрібне місце де вирощувати, і на кінець «клієнтська база». З клієнтами проблем не буде, а ось з місцем були проблеми - хто в 17 років буде знімати хату 17 річному який втік з інтернату і в якого нема опікуна. У друзів також не варіант. Володимиру прийшлось перебороти свою неприязнь до «потрачених людей», піти на поступки, і приїхати до свого батька алкоголіка, щоб домовитися.
Дмитро не те щоб ненавидів свого батька і людей схожих на нього, скоріше він іспитував неприємне відчуття, огиду, ніби дивишся на щось бридке, від чого перехоплює дух і хочеться блювати, але якщо хтось з таких сильно наполягає на діалог з Володимиром, то йому «зриває дах» і приступ агресії дає про себе знати.
Приїхавши в рідне село, яке дуже змінилося з останнього разу коли він тут був, він впав в ступор, згадавши як він в дитинстві ходив додому до п’яного батька, і кожен день одне і теж, навіть не хотілося повертатися додому після школи. Це що сльози? Зажавши кулаки, він вдарив себе декілька раз в лице. Я НЕНАВИДЖУ ЦЕ МІСЦЕ! ЦИХ ЛЮДЕЙ!»
«Збираємося з думками, ти тут лише ради угоди, все повинно пройти чисто», витерши сльози рукавом, Дмитро пішов зеленими вулицями до старої хати з ракушняка, дивлячись як змінилося його рідне, та не зовсім місто. Все таке знайоме – але ні, все по іншому, дивне відчуття. Підійшовши до свого старого дому він побачив стару хатину, дерев’яний паркан який давно вже ніхто не фарбував, який вже зламаний та прогнивший від старості, зайшовши в подвір’я Дмитро пішов в сторону хати, пройшовши стару зламану криницю, в його думках було лише «Як він міг все так запустити? Довбаний кретин, ненавиджу його», зайшовши в хату, він тихо пройшов коридор, вітальню і нарешті зайшовши в кухню побачив п’яного батька та сів на стілець біля нього.
-- Привіт, батьку, давно не бачились. – спокійно сказав Дмитро
-- Діма? Діма? Ти шо тут робиш?! - голосно сказав батько
-- Прийшов по твою душу, сраний ти *********************************** ПОНЯВ ***********************************! – сказав Дмитро схвативши в’ялого п’яного батька за шию и і почав скалити зуби
-- А тепер слухай мене, бляха, ти зараз збираєш свої речі, приводиш себе в порядок і їдиш звідси! Я тут буду жити! Гроші я тобі дам, але якщо ти повернешся сюди.. – сказав Дмитро сжав рукою шию потужніше почавши душити батька - То я тебе зараз вб’ю, ти зрозумів?! – відпустивши батька на підлогу.
-- Но куди я піду… - не встиг договорити батько, як його перебив Дмитро
-- Да мені насрати, щоб завтра тебе тут не було. - сказав Дмитро і після цього вивалив конверт з грошима.
Після діалогу з батьком Дмитро холоднокровно, з ледве помітною єхидною посмішкою вийшов з хати і поїхав назад у місто. На наступний день ні батька, ні грошей в хаті вже не було, лише кучі сміття, пустих пляшок і розрухи яке залишив за собою батько.
Поетапно Дмитро почав приводити хату в порядок, прибирати, ремонтувати те що було зламане, та за допомогою інтернету обладнати ферму канабісу в хаті. Але грошей ставало ще менше і менше, Дмитру навіть довелося піти підробляти на будівництві.
«Всі вже сидять на чомусь, так що то правда шо в школі казали що травка то трамплін до більш тяжких наркотиків, от лайно!»
Скажи мені хто твій друг – я скажу хто ти. Перший фен, далі колеса і марки, мікси марок і колес, дискотеки та рейви, ще ніхто не забував про травку, Дмитро був ніби на сьомому небі, а з кожним разом надалі треба було купляти ще більше і більше, але було єдине основне правило – ніколи не колотися і не приймати важкі наркотики.
Проблема з грошима швидко прийшла до Дмитра, тому йому прийшлося позичати гроші в одного цигана-бариги, не гарна ідея, але інакшого виходу він не бачив. Циган не хотів позичати гроші просто так, не довіряв, тому Дмитру прийшлося трохи попрацювати на нього «кладменом», ховати закладки з різними препаратами в відлюдних місцях, і тут він зрозумів, що може самотужки війти в цей ринок, він знає всі місця де тусують наркомани, ще багато знайомих та друзів, тому на виручені та вторговані гроші Дмитро купив через інтернет оптом багато наркотиків, і почав продавати знайомим. А ті на сам перед продавали в клубах на рейвах, в притонах та просто на вулиці. Все пішло-поїхало дуже добре, з грошима вже проблем не було, та ферма канабісу нарешті дала врожай, і тепер розходи на закупку наркотиків стали набагато менше. На ці гроші Дмитро навіть купив Таврію в хорошому стані, та повернув гроші цигану з процентами, за що і здобув авторитет в місті серед своїх.
Глава 3. Переломний момент
Чим більше грошей - тим менше довіри. Дмитру вже 19, він перестав довіряти партнерам, почав працювати через інтернет, наняв «бригаду» і «кладменів», а працював лише через анонімний чат. Постійна параноя переслідувала його, він почав боятися навіть своєї тіні, бо дуже боявся попасти за ґрати, постійні психози знищували Дмитра як адекватну людину. Наркотики сильно вплинули не тільки психологічно на Дмитра, а й фізично, він втратив майже всі м’язи та масу тіла, був схожий на в’язня із Бухенвальду.
Магазин наркоти був досить відомий в Одесі, та стояв чиряком для конкурентів, тому це не могло тривати довго, по перше Дмитро був відомий деяким особам серед кримінального контингенту. Якщо довго копати – все одно щось знайдеш, саме це і сталося з Дмитром, саме через того циганського барона, який був партнером, та на якого він працював раніше, його знайшли члени Одеського ОПГ, яке в той час держало майже всю Одесу, декілька міст Одеської області й «7-й кілометр».
До Дмитра прийшли «у гості», міцні м’ясисті хлопці турецького походження, одягнені в чорні спортивки, зі зброєю, не сказати що вони прийшли попити чай з бубликами, перед заходом у подвір’я вони дістали пістолети-кулемети та бити з багажника. Виламавши двері, вони зайшли в хату і їх вразило дивне ультрафіолетове світло, яке йшло з ферми канабісу. Просуваючись далі вони дійшли до кабінету-кімнати Володимира, де він їх чекав зі старою рушницею в руках, «БАХ», почувся вистріл. Володимир лежить на підлозі в кімнаті, впав із-за високої віддачі рушниці. Татарська братва озирається, ніхто навіть не поранений, дріб пройшла мимо, це був промах або ж останній шанс. Володимир починає плакати, а братва сміятися. «І що це кінець? Все так закінчиться? Я не хочу вмирати, я не хочу вмирати!», Дмитра побили бітами до втрати свідомості від болю, стресу і безсонних ночей проведених за стимуляторами, вдягли в мусорні мішки, та вивезли на найближчу річку, при цьому спаливши хату коктейлями молотова.
«Все що я пом`ятаю, як мене викинули з багажника, потім БАХ, і я вже в пеклі». Турки викинули тіло в лиман, але вони не знали що на лимані повно браконьєрів, якщо б не вони, то Дмитро був би вже мертвий. Куля пройшла не зачипивши сердце, а тіло одразу викинуло на берег.
«Довгі місяці реабілітації вийшли в крупну суму, добре що у мене був рахунок крипти на пошті»
В лікарні Дмитро притримувався версії що на нього напали й забрали всі гроші, та він не знає хто це зробив.
Глава 4. Початок нового життя (Епілог)
Довга реабілітація пішла на користь, за довгі місяці в лікарні фізична залежність від наркотиків пройшла. Одразу як Дмитро вийшов з лікарні, він швидко дістався вокзалу і взяв квитки в Ізмаїл. Їхавши в поїзді, він весь час озирався навколо, ховав лице і дуже боявся натрапити на «братків», але все обійшлося. Приїхавши в Ізмаїл він почав знімати квартиру на кошти які залишились, та більш-менш займатися спортом, щоб реабілітуватися. Там і зустрівся з дівчиною – Веронікою, яка була студенткою коледжу. Дмитро влаштувався на легальну роботу, де почав розвозити документи компанії по місту.
Так вони й жили разом, знімаючи квартиру, працюючи та навчаючись. Після закінчення вирішили переїхати до Харкова для продовження навчання, та більшого доходу. З цього і починається нова історія Дмитра Аккермана…
•Прізвище Аккерман
•По батьку Олександрович
•Мати Анастасія Аккерманка(Померла)
•Батько Олексій Аккерман
•Стан не одружений
•Енергіїний,тихий.
Глава 1. Сільська шпана
Становлення Дмитро як особи сталося ще в дитинстві. Народився він в Одеській області, в селі Кароліно-Бугаз у бідній сім’ї з не найкращими умовами, матері не було, а тато алкоголік завжди заважав нормально жити, виносивши речі із дому за нову пляшку горілки. Грошей завжди було мало, навіть на новий одяг, тому Дмитру прийшлось штопати свій одяг саморуч, та заробляти гроші на їжу різними халтурами, працюючи городах у людей, прибиральником в різних закладах. За це була постійна цькування з боку однокласників в бік Дмитра.Тому він виріс тихим, зі злобую на світ та навколишніх людей, як казав його вчитель «В тихом омуте черти водятся» після ситуації коли він відправив свого однокласника з тяжкими травмами в лікарню на 4 місяці.
-- «С особливою жестокістю та холоднокровним! Він проломив голову горшком с квітками, після чого, вдариа пару одноклассників, які пробували його зупинити, вибив дівчінці зуб и викинув його з другого поверху!» – Накричав директор батьку Дмитра і виключив його зі школи.
Після цього інциденту батько-алкоголік побив свого сина, про це дізналися соціальні служби і його відправили в школу-інтернат. В селах швидко розходяться чутки, так він і зв’язався з поганою компанією з інтернату, де він почав грабувати магазини, красти курей, бити й забирати гроші та речі в одноліток, цей список можна продовжувати довго, якщо коротко він став «шпаною». Навчався він на диво добре, хоч і став хуліганом. Йому подобається бити людей та забирати в них гроші, замість того щоб працювати. Він називає це «Шляхом найменшого опору».
Перша закурена цигарка, перший секс, перше пиво та травка – це все відбулося з Володимиром в старшій школі, він почав кожен день жити в кайф зі своїми друзями. Гроші заробляли грабуючи туристів в Одесі, відбирали в алкоголіків їх телефони, часи та інші речі й здавали їх в ломбард, на ці гроші вони жили безтурботне та кайфове життя.
Глава 2. Нові можливості – нові проблеми
Хлопці любили тусувати, але час йшов, та гроші стало заробляти складніше, з’явилася нова поліція, це для шпани була як кістка у горлі. Також технології шли вперед, багато людей перейшли на розрахункові карти, а смартфони було легко знайти по ІМЕЇ, жити стало набагато складніше.
-- «Швидко все пролетіло, школа все, тепер з бандюганом жити в класі бабки не потянеш. Вже бляха 17, і шо робить далі? На гроші з одних крадіжок навіть хату не зняти, а ще менти можуть в будь який момент за яйца схопити, і шо тоді?! Да знає, бляха. Треба шось глобальне мутити, пацани. Шось АБСТРАКТНЕ! Може його хоч травку вирощувати? А шо ми ринок знаєм, скільки мутили своїм». – сказав Дмитро під час чергового канабісного трипу.
Саме після цих слів Дмитро почав крутитися в цій темі. Для початку треба було десь дістати насіння канабісу, що не є проблемою, Володимир дістав їх через друзів. Далі потрібне місце де вирощувати, і на кінець «клієнтська база». З клієнтами проблем не буде, а ось з місцем були проблеми - хто в 17 років буде знімати хату 17 річному який втік з інтернату і в якого нема опікуна. У друзів також не варіант. Володимиру прийшлось перебороти свою неприязнь до «потрачених людей», піти на поступки, і приїхати до свого батька алкоголіка, щоб домовитися.
Дмитро не те щоб ненавидів свого батька і людей схожих на нього, скоріше він іспитував неприємне відчуття, огиду, ніби дивишся на щось бридке, від чого перехоплює дух і хочеться блювати, але якщо хтось з таких сильно наполягає на діалог з Володимиром, то йому «зриває дах» і приступ агресії дає про себе знати.
Приїхавши в рідне село, яке дуже змінилося з останнього разу коли він тут був, він впав в ступор, згадавши як він в дитинстві ходив додому до п’яного батька, і кожен день одне і теж, навіть не хотілося повертатися додому після школи. Це що сльози? Зажавши кулаки, він вдарив себе декілька раз в лице. Я НЕНАВИДЖУ ЦЕ МІСЦЕ! ЦИХ ЛЮДЕЙ!»
«Збираємося з думками, ти тут лише ради угоди, все повинно пройти чисто», витерши сльози рукавом, Дмитро пішов зеленими вулицями до старої хати з ракушняка, дивлячись як змінилося його рідне, та не зовсім місто. Все таке знайоме – але ні, все по іншому, дивне відчуття. Підійшовши до свого старого дому він побачив стару хатину, дерев’яний паркан який давно вже ніхто не фарбував, який вже зламаний та прогнивший від старості, зайшовши в подвір’я Дмитро пішов в сторону хати, пройшовши стару зламану криницю, в його думках було лише «Як він міг все так запустити? Довбаний кретин, ненавиджу його», зайшовши в хату, він тихо пройшов коридор, вітальню і нарешті зайшовши в кухню побачив п’яного батька та сів на стілець біля нього.
-- Привіт, батьку, давно не бачились. – спокійно сказав Дмитро
-- Діма? Діма? Ти шо тут робиш?! - голосно сказав батько
-- Прийшов по твою душу, сраний ти *********************************** ПОНЯВ ***********************************! – сказав Дмитро схвативши в’ялого п’яного батька за шию и і почав скалити зуби
-- А тепер слухай мене, бляха, ти зараз збираєш свої речі, приводиш себе в порядок і їдиш звідси! Я тут буду жити! Гроші я тобі дам, але якщо ти повернешся сюди.. – сказав Дмитро сжав рукою шию потужніше почавши душити батька - То я тебе зараз вб’ю, ти зрозумів?! – відпустивши батька на підлогу.
-- Но куди я піду… - не встиг договорити батько, як його перебив Дмитро
-- Да мені насрати, щоб завтра тебе тут не було. - сказав Дмитро і після цього вивалив конверт з грошима.
Після діалогу з батьком Дмитро холоднокровно, з ледве помітною єхидною посмішкою вийшов з хати і поїхав назад у місто. На наступний день ні батька, ні грошей в хаті вже не було, лише кучі сміття, пустих пляшок і розрухи яке залишив за собою батько.
Поетапно Дмитро почав приводити хату в порядок, прибирати, ремонтувати те що було зламане, та за допомогою інтернету обладнати ферму канабісу в хаті. Але грошей ставало ще менше і менше, Дмитру навіть довелося піти підробляти на будівництві.
«Всі вже сидять на чомусь, так що то правда шо в школі казали що травка то трамплін до більш тяжких наркотиків, от лайно!»
Скажи мені хто твій друг – я скажу хто ти. Перший фен, далі колеса і марки, мікси марок і колес, дискотеки та рейви, ще ніхто не забував про травку, Дмитро був ніби на сьомому небі, а з кожним разом надалі треба було купляти ще більше і більше, але було єдине основне правило – ніколи не колотися і не приймати важкі наркотики.
Проблема з грошима швидко прийшла до Дмитра, тому йому прийшлося позичати гроші в одного цигана-бариги, не гарна ідея, але інакшого виходу він не бачив. Циган не хотів позичати гроші просто так, не довіряв, тому Дмитру прийшлося трохи попрацювати на нього «кладменом», ховати закладки з різними препаратами в відлюдних місцях, і тут він зрозумів, що може самотужки війти в цей ринок, він знає всі місця де тусують наркомани, ще багато знайомих та друзів, тому на виручені та вторговані гроші Дмитро купив через інтернет оптом багато наркотиків, і почав продавати знайомим. А ті на сам перед продавали в клубах на рейвах, в притонах та просто на вулиці. Все пішло-поїхало дуже добре, з грошима вже проблем не було, та ферма канабісу нарешті дала врожай, і тепер розходи на закупку наркотиків стали набагато менше. На ці гроші Дмитро навіть купив Таврію в хорошому стані, та повернув гроші цигану з процентами, за що і здобув авторитет в місті серед своїх.
Глава 3. Переломний момент
Чим більше грошей - тим менше довіри. Дмитру вже 19, він перестав довіряти партнерам, почав працювати через інтернет, наняв «бригаду» і «кладменів», а працював лише через анонімний чат. Постійна параноя переслідувала його, він почав боятися навіть своєї тіні, бо дуже боявся попасти за ґрати, постійні психози знищували Дмитра як адекватну людину. Наркотики сильно вплинули не тільки психологічно на Дмитра, а й фізично, він втратив майже всі м’язи та масу тіла, був схожий на в’язня із Бухенвальду.
Магазин наркоти був досить відомий в Одесі, та стояв чиряком для конкурентів, тому це не могло тривати довго, по перше Дмитро був відомий деяким особам серед кримінального контингенту. Якщо довго копати – все одно щось знайдеш, саме це і сталося з Дмитром, саме через того циганського барона, який був партнером, та на якого він працював раніше, його знайшли члени Одеського ОПГ, яке в той час держало майже всю Одесу, декілька міст Одеської області й «7-й кілометр».
До Дмитра прийшли «у гості», міцні м’ясисті хлопці турецького походження, одягнені в чорні спортивки, зі зброєю, не сказати що вони прийшли попити чай з бубликами, перед заходом у подвір’я вони дістали пістолети-кулемети та бити з багажника. Виламавши двері, вони зайшли в хату і їх вразило дивне ультрафіолетове світло, яке йшло з ферми канабісу. Просуваючись далі вони дійшли до кабінету-кімнати Володимира, де він їх чекав зі старою рушницею в руках, «БАХ», почувся вистріл. Володимир лежить на підлозі в кімнаті, впав із-за високої віддачі рушниці. Татарська братва озирається, ніхто навіть не поранений, дріб пройшла мимо, це був промах або ж останній шанс. Володимир починає плакати, а братва сміятися. «І що це кінець? Все так закінчиться? Я не хочу вмирати, я не хочу вмирати!», Дмитра побили бітами до втрати свідомості від болю, стресу і безсонних ночей проведених за стимуляторами, вдягли в мусорні мішки, та вивезли на найближчу річку, при цьому спаливши хату коктейлями молотова.
«Все що я пом`ятаю, як мене викинули з багажника, потім БАХ, і я вже в пеклі». Турки викинули тіло в лиман, але вони не знали що на лимані повно браконьєрів, якщо б не вони, то Дмитро був би вже мертвий. Куля пройшла не зачипивши сердце, а тіло одразу викинуло на берег.
«Довгі місяці реабілітації вийшли в крупну суму, добре що у мене був рахунок крипти на пошті»
В лікарні Дмитро притримувався версії що на нього напали й забрали всі гроші, та він не знає хто це зробив.
Глава 4. Початок нового життя (Епілог)
Довга реабілітація пішла на користь, за довгі місяці в лікарні фізична залежність від наркотиків пройшла. Одразу як Дмитро вийшов з лікарні, він швидко дістався вокзалу і взяв квитки в Ізмаїл. Їхавши в поїзді, він весь час озирався навколо, ховав лице і дуже боявся натрапити на «братків», але все обійшлося. Приїхавши в Ізмаїл він почав знімати квартиру на кошти які залишились, та більш-менш займатися спортом, щоб реабілітуватися. Там і зустрівся з дівчиною – Веронікою, яка була студенткою коледжу. Дмитро влаштувався на легальну роботу, де почав розвозити документи компанії по місту.
Так вони й жили разом, знімаючи квартиру, працюючи та навчаючись. Після закінчення вирішили переїхати до Харкова для продовження навчання, та більшого доходу. З цього і починається нова історія Дмитра Аккермана…
