Дімон народився 2000-ного року, у місті Луцьк, в Волинській області. Його мамти Вікторія захотіла назвати сина Артем, але Батько Віктор захотів назвати дитину на честь свого батька Дмитра. Ось і вирішувалося ім'я І тут медик сказав "Ну що як плануєте назвати?" Дмитро, відповіли батьки. ох не сумніваюсь він буде гарний Дімоном. Маленьку-вічно плачущу дитину так і назвали Дімон вирішивши, що будуть називати Дмитро, але справжнє ім'я "Дімон" Батьки просто хотіли мати особливого сина, з особливим ім'ям. Дмитро ріс внебагатій сім'ї, аде і не в бідній. Батько вчив Дімон постояти за себе З самого дитинства.
Батьки знали, що таке: горе, смуток, та відчай. Тому дуже боялися втратити одну-єдину свою дитину. Як я вже сказав боялися вони, і по тій причині ніколи не випускали з хати, завжди брали з собою, та чітко за ним доглядали. Ну ось милому дитяті вже цілих 3 роки. Перший свій більш-менш опізнаний, запам'ятовуючийся вік. Дитина росла. І його всі називали Дмитро. Тому за його ім'я "Дімон" майже забули...
На той момент за вікном вже нового 2003 року, йшов красивий сніг, а в хаті палала ялинка. Так це був новий рік. Ой не передать словами, як батьки берегли сина, і любили його. Що навіть відмінили святкування. В віці 3 роки Дмитро почав розуміти, що таке Літо, зима, весна, і осінь. Почав дослідно протягом свого зростання, як-хоч-як, но навчатися, складав не великий пазл, будував з лего хатинки. І навіть навчився хромаючись ходити. І ось наступає весна. Все цвіте, пташенятка співають. Тільки, щось одному Дмитрові було погано. Сидів днями, ночами. Рідко вставав з ліжка щоб напитися води, та справити природні потреби. Батьки, а особливо мати буже перелякалися, та відвезли хлопця до міської лікарні. Ну ось через 2 години вони на місці. Лікар діставши потрібні апарати для перевірки стану організму почав це робити. Хлопцю все гіршало, тай гіршало. Врач дивлячись на це стояв з відкритим ротом та не знав щоб зробити. фухххх вимовили батьки через 6 годин, здачі аналізів дитини, проведження її в нормальний стан. Вони були дуже раді цьому та не могли натішитися тим що хлопчик посміхнувся. Але врач котрий підішовши до них сказав: Ваш син у дуже тяжкому стані, його потрібно в швидкому порядку відвезти до лікарні де є більш обладованні припарати а сама оптимальна для цього лікарня знаходиться у Дніпрі. Бітьки в паніці погодившись з лікарем сказали: ми все, що потрібно зробимо, відвземо, купимо ліки. Тільки, щоб він вижив. Заплакавши промовила мама. Ось траса, поле, край від краю річечка тече. 02:09 той момент мам запам'ятала, момент промови лікаря вже у Дніпрі: Шансів мало, Санітари, бігом хлопчика в операційну. До мами після довгої оперції підійшов врач, що опарутував хлопці і сказав. Я вітаю вашу сім'ю. Він буде жити. Слава Богу розтурбованна відповіла мама. Батько, що сидів поруч спитав: Мийого можемо забрати?
-Ні.
Відповів врач.
-йому потрібно пройти відпочинок в цій лікарні, тобто полижати тут мінімум місяці три.
-ТРИ???
-так, це необхідно.
-Добре, а ми можемо поспілкуватися з ним?
-Так, його палата там.
-Синку, сонечко моє. Як ти?
-Мамо, я кохаю тебе. Я почуваю себе набагато краще.
-Ого, я не знав що сину тільки три роки, а він вже відчуває, що бачить.
Ось і настав час виписки. На дворі вже навіть осінь. А батьки всеж не могли відчипитися від того, який рахунок їм дали. ЦІЛИХ 150 тисяч.
-Може нашу хатину продамо?
Сказав тато.
-Ти що, де ж ми жити будемо.
-Та ось я найшов в інтернеті: Здаю в оренду однокомнатну-квартиру. якарс неподалік.
Ну так і посутпили вони (З того моменту вони жили в Дніпрі )(((((Дитинство-підлітковий вік. 2008р-2016)))))
Дмитру вже 8 років, сказала мати тримаючи в руках стакан соку. Як ви зрозуміли сьогодні а саме 19.01.2008, в Дмитра день народження. Ох і надарили йому всього, хоч бери і викидай. Але Дмитрові не хотілося сидіти за столом, та він пішов до друзів гратися на двір. З ними він балувався, грався, займався. Но його щсь сильно бісило.
-Що таке Дмитру?
-Саш, та не знаю я . Щось мене сильно бісить. А.
(Друг Дмитра Сашко, щось задумав. Він задумав те, як його відволікти, щоб йому пройшла ця нудниця)
Саша промовив. Дім, а як ти хотів щоб тебе назвали.
-Ну незнаю, напевнп що Євген
-А Зрозуміло, а клікуху маєш)
-Та ні вроді, а що?
-Ось просто думаю, ти такий шустрий як Дімка-невидімка.
Та перестань! З широкою улибкою промовив я.
(Ну ось спрацювало)- Подумав Сашка.
-Все тоді Дім, давай далі бавитися.
На дворі 6 годин вечора. Мати Дмитра забирає його з дитячої площадки кажучи: Дімчику, ходімо до дому.
-Не мама, ще чуть-чуть.
-Дімочка, пішли. Я вже за сьогодні втомилася.
" Ну добре" промовив Дмитро, та пішов прощатися з другом.
По дорозі до дому, він думав, та думав. Над питанням Сашки: А клічку маєш). Так, хотів собі Дмитро клічку. Ну а що. Тоді таке в моді було. Ось так і не втримався та розповів Дмитро мамі, що хоче собі якись особливий псевдонім.
Мати: Думаєш? Ну твоя воля. Як надумаєш собі позивний з улибкою промовила мама то скажеш. І от вже Дмитро вдома. Прийшор, поїв, помився. Та пішов давати люлю (спати) засинає такий і думає: Може,... Дімітрон?, ні погано, Дмітрон, також мимо. О Дімон. Придумав. промовивши шепчашки Дмитро, і почав засинати. На ранок розповів про псевдонім всім, з ким він зустірчався пішов на двір. Там іде, іде і думає так де то Сашко, О Саня. Я мобі клічку придумав, а ти?
-Ні, ДІма, я не думав навіть. А Що за псевдонім у тебе.
-Дімон, ахахахахахахахахахахаха. Такий зараз у всіх. Ти бездара, навіть щось своє незмін придумати. Все. я з тобою не дружу.
-Саш.. саша... аш..Саша. Ти чого? що таке???
-не говори до мене.
Ось так вже Дмитро почав знайомитися з жорстокістю світу. Прибігши в сльозах до дому, його помітив тато, та сказав. ТИ чому плащеш? Сталося що?
-Ні татку, мене друг кинув.
Ой, мація. Давай я тобі ліпше розповім, через, що потрібно плакати, а через, що ні. Ось син з татом розмовляють, розмовляють. А тут приходить мама та з посмішкою на лиці кличе поіменно їсти Дімона та Віктора. Стоп, мати до мого псевдоніму пронислася серйзно?? Тоді я був не н дуже здоволений, що в мене є така група підтримки як сім'я.... 2016 рік. Дмитру вже 16 років, і тут приходить мати і каже. Дім, я не знаю як так сталося, чи то якась судьба чи що. Ось Насправді тебе звуть Дімон. Ми тебе так назвали. Але всі тебе називали Дмитро, що ти привик з самого малечку. Тому ми з баько вирішили не руйновати вежу якто кажуть, і сповістити тобі вже в зрілому віці.
-Мамо, ти зараз серйозно....
-так, цілком.
Тоді я не знав як себе вести, і просто пустив сльозу радості. Навіть не розуміючи навіщо. В 16 років Дімон був дуже ефективний. Та хотів піти служити в армію. Це була його мрія. Після закінчення школи він побіг в воєнний інститут де навчався на стрільця. Правда тоді був вже 2019 рік, і Дімон переїджає до Харькова де і несе службу. Йому кажучи чесно не сподобалося. тому в 2022 році пішов у мерію, де проходив стажування, та дуже був наляканий шансом відмови у взяття на роботу. Але ось і тут, як тут. Виходить мер та каже Вибачте, але ми вас не беремо. Тоді Дімон впав в глибоку дипресію, але рук не відпускав. І поїхав назад в Дніпро, де перший час жив з батьками,а потім зняв квартиру. І вирішив спробувати там стати на роботу в Мерію. І ось чудо.... його прийняли. І він не хтів зупинятися, та йти далі. через 1 рік його підвищують до посади адвоката, а потім і зам мера. І до сіх пір Дімон є в складі мерії-Дніпра, але Носить фамілію Лютий. Тобто народився в родині Лютих.
Дякую, за те що прочитали, історія запутана. Але надіюся зійде. Моменти про школу думаю не обво'язково було писати тому що там нічого цікавого не було. Ось така кортка біографія Дімон Лютого. Також це не зовсім біографія а твір-росповід життя. Але думаю зійде.
.
Дімон Лютий
Батьки знали, що таке: горе, смуток, та відчай. Тому дуже боялися втратити одну-єдину свою дитину. Як я вже сказав боялися вони, і по тій причині ніколи не випускали з хати, завжди брали з собою, та чітко за ним доглядали. Ну ось милому дитяті вже цілих 3 роки. Перший свій більш-менш опізнаний, запам'ятовуючийся вік. Дитина росла. І його всі називали Дмитро. Тому за його ім'я "Дімон" майже забули...
На той момент за вікном вже нового 2003 року, йшов красивий сніг, а в хаті палала ялинка. Так це був новий рік. Ой не передать словами, як батьки берегли сина, і любили його. Що навіть відмінили святкування. В віці 3 роки Дмитро почав розуміти, що таке Літо, зима, весна, і осінь. Почав дослідно протягом свого зростання, як-хоч-як, но навчатися, складав не великий пазл, будував з лего хатинки. І навіть навчився хромаючись ходити. І ось наступає весна. Все цвіте, пташенятка співають. Тільки, щось одному Дмитрові було погано. Сидів днями, ночами. Рідко вставав з ліжка щоб напитися води, та справити природні потреби. Батьки, а особливо мати буже перелякалися, та відвезли хлопця до міської лікарні. Ну ось через 2 години вони на місці. Лікар діставши потрібні апарати для перевірки стану організму почав це робити. Хлопцю все гіршало, тай гіршало. Врач дивлячись на це стояв з відкритим ротом та не знав щоб зробити. фухххх вимовили батьки через 6 годин, здачі аналізів дитини, проведження її в нормальний стан. Вони були дуже раді цьому та не могли натішитися тим що хлопчик посміхнувся. Але врач котрий підішовши до них сказав: Ваш син у дуже тяжкому стані, його потрібно в швидкому порядку відвезти до лікарні де є більш обладованні припарати а сама оптимальна для цього лікарня знаходиться у Дніпрі. Бітьки в паніці погодившись з лікарем сказали: ми все, що потрібно зробимо, відвземо, купимо ліки. Тільки, щоб він вижив. Заплакавши промовила мама. Ось траса, поле, край від краю річечка тече. 02:09 той момент мам запам'ятала, момент промови лікаря вже у Дніпрі: Шансів мало, Санітари, бігом хлопчика в операційну. До мами після довгої оперції підійшов врач, що опарутував хлопці і сказав. Я вітаю вашу сім'ю. Він буде жити. Слава Богу розтурбованна відповіла мама. Батько, що сидів поруч спитав: Мийого можемо забрати?
-Ні.
Відповів врач.
-йому потрібно пройти відпочинок в цій лікарні, тобто полижати тут мінімум місяці три.
-ТРИ???
-так, це необхідно.
-Добре, а ми можемо поспілкуватися з ним?
-Так, його палата там.
-Синку, сонечко моє. Як ти?
-Мамо, я кохаю тебе. Я почуваю себе набагато краще.
-Ого, я не знав що сину тільки три роки, а він вже відчуває, що бачить.
Ось і настав час виписки. На дворі вже навіть осінь. А батьки всеж не могли відчипитися від того, який рахунок їм дали. ЦІЛИХ 150 тисяч.
-Може нашу хатину продамо?
Сказав тато.
-Ти що, де ж ми жити будемо.
-Та ось я найшов в інтернеті: Здаю в оренду однокомнатну-квартиру. якарс неподалік.
Ну так і посутпили вони (З того моменту вони жили в Дніпрі )(((((Дитинство-підлітковий вік. 2008р-2016)))))
Дмитру вже 8 років, сказала мати тримаючи в руках стакан соку. Як ви зрозуміли сьогодні а саме 19.01.2008, в Дмитра день народження. Ох і надарили йому всього, хоч бери і викидай. Але Дмитрові не хотілося сидіти за столом, та він пішов до друзів гратися на двір. З ними він балувався, грався, займався. Но його щсь сильно бісило.
-Що таке Дмитру?
-Саш, та не знаю я . Щось мене сильно бісить. А.
(Друг Дмитра Сашко, щось задумав. Він задумав те, як його відволікти, щоб йому пройшла ця нудниця)
Саша промовив. Дім, а як ти хотів щоб тебе назвали.
-Ну незнаю, напевнп що Євген
-А Зрозуміло, а клікуху маєш)
-Та ні вроді, а що?
-Ось просто думаю, ти такий шустрий як Дімка-невидімка.
Та перестань! З широкою улибкою промовив я.
(Ну ось спрацювало)- Подумав Сашка.
-Все тоді Дім, давай далі бавитися.
На дворі 6 годин вечора. Мати Дмитра забирає його з дитячої площадки кажучи: Дімчику, ходімо до дому.
-Не мама, ще чуть-чуть.
-Дімочка, пішли. Я вже за сьогодні втомилася.
" Ну добре" промовив Дмитро, та пішов прощатися з другом.
По дорозі до дому, він думав, та думав. Над питанням Сашки: А клічку маєш). Так, хотів собі Дмитро клічку. Ну а що. Тоді таке в моді було. Ось так і не втримався та розповів Дмитро мамі, що хоче собі якись особливий псевдонім.
Мати: Думаєш? Ну твоя воля. Як надумаєш собі позивний з улибкою промовила мама то скажеш. І от вже Дмитро вдома. Прийшор, поїв, помився. Та пішов давати люлю (спати) засинає такий і думає: Може,... Дімітрон?, ні погано, Дмітрон, також мимо. О Дімон. Придумав. промовивши шепчашки Дмитро, і почав засинати. На ранок розповів про псевдонім всім, з ким він зустірчався пішов на двір. Там іде, іде і думає так де то Сашко, О Саня. Я мобі клічку придумав, а ти?
-Ні, ДІма, я не думав навіть. А Що за псевдонім у тебе.
-Дімон, ахахахахахахахахахахаха. Такий зараз у всіх. Ти бездара, навіть щось своє незмін придумати. Все. я з тобою не дружу.
-Саш.. саша... аш..Саша. Ти чого? що таке???
-не говори до мене.
Ось так вже Дмитро почав знайомитися з жорстокістю світу. Прибігши в сльозах до дому, його помітив тато, та сказав. ТИ чому плащеш? Сталося що?
-Ні татку, мене друг кинув.
Ой, мація. Давай я тобі ліпше розповім, через, що потрібно плакати, а через, що ні. Ось син з татом розмовляють, розмовляють. А тут приходить мама та з посмішкою на лиці кличе поіменно їсти Дімона та Віктора. Стоп, мати до мого псевдоніму пронислася серйзно?? Тоді я був не н дуже здоволений, що в мене є така група підтримки як сім'я.... 2016 рік. Дмитру вже 16 років, і тут приходить мати і каже. Дім, я не знаю як так сталося, чи то якась судьба чи що. Ось Насправді тебе звуть Дімон. Ми тебе так назвали. Але всі тебе називали Дмитро, що ти привик з самого малечку. Тому ми з баько вирішили не руйновати вежу якто кажуть, і сповістити тобі вже в зрілому віці.
-Мамо, ти зараз серйозно....
-так, цілком.
Тоді я не знав як себе вести, і просто пустив сльозу радості. Навіть не розуміючи навіщо. В 16 років Дімон був дуже ефективний. Та хотів піти служити в армію. Це була його мрія. Після закінчення школи він побіг в воєнний інститут де навчався на стрільця. Правда тоді був вже 2019 рік, і Дімон переїджає до Харькова де і несе службу. Йому кажучи чесно не сподобалося. тому в 2022 році пішов у мерію, де проходив стажування, та дуже був наляканий шансом відмови у взяття на роботу. Але ось і тут, як тут. Виходить мер та каже Вибачте, але ми вас не беремо. Тоді Дімон впав в глибоку дипресію, але рук не відпускав. І поїхав назад в Дніпро, де перший час жив з батьками,а потім зняв квартиру. І вирішив спробувати там стати на роботу в Мерію. І ось чудо.... його прийняли. І він не хтів зупинятися, та йти далі. через 1 рік його підвищують до посади адвоката, а потім і зам мера. І до сіх пір Дімон є в складі мерії-Дніпра, але Носить фамілію Лютий. Тобто народився в родині Лютих.
Дякую, за те що прочитали, історія запутана. Але надіюся зійде. Моменти про школу думаю не обво'язково було писати тому що там нічого цікавого не було. Ось така кортка біографія Дімон Лютого. Також це не зовсім біографія а твір-росповід життя. Але думаю зійде.
.
Дімон Лютий
Останнє редагування:
