(дитинство)
Сергій Антонюк народився одного сніжного дня в місті Харків, 1 січння 2000 року у звичайній багатодітній сім’ї. Оксана Антонюк – матір хлопця працювала звичайним продавцем, а батько Ігор Антонюк був капітаном Національної Поліції України. Здається через доволі високе звання батька сім’я мала бути забезпеченою, але насправді зарплата в НПУ була мізерною, а заробляти «брудні» гроші Ігор Антонюк категорично відмовлявся, він був неймовірно чесною, чуйною та доброю людиною. Через його чесність багато колег його недолюблювали, а через його доброту користувалися ним. Тому сім’я жила досить бідно, звісно Антонюки не голодували, але мали боргі та кредити.
Сергій мав двох х братиків: Назара та Юру. З братами мав дуже гарні відноси, вони були справжньою командою, завжди могли постояти один за одного. Сергій був напевно самою більшою забіякою з усього сімейства, він був дуже непосидючим та трошечки незграбним, все дитинство знаходив пригоди на свою «п’яту точку». Хоча хлопчина завжди легко знаходив друзів, але якось по особливому він завжди відчував себе на самоті, в полях... Він обожнював приїздити на все літо на хутір до дідуся з бабусею відв’язувати пса та іти в безмежні поля... провожати сонце... палити багаття... дивитись на зорі...
(юність)
Через достатньо високі розумові здібності уже у 6 років Сергій пішов до школи. У початкових класах він вчився дуже добре, але починаючи з 6 класу шкільні предмети перестали його цікавити. З непосидючого бешкетника, він став досить стриманим та розсудливим юнаком. Він став багато читати, почав аткивно займатися спортом, а саме тайським боксом. У восьмому класі він почав цікавитись націоналістичним рухом, в бойовій секції він знайшов багато однодумців, так він став скінхедом. Почав ходити на різні акції, також став футбольним хуліганом улюбленого клубу «ФК Харків». Постійні бійки і сутички, стали буденністю. Синяк на обличчі був майже невід’ємним атрибудом зовнішності майже до 11 класу, сам Сергій жартуючи називав це «бойовим камуфляжем». Лише чудом йому вдавалося уникати серйозних проблем з поліцією, хоча декіла раз батьку доводилось забирати його з відділку.
В 10 класі літом, Сергій зрозумів що вже скоро закінчення школи, та доросле життя, розклад бути звичайним робітничим його не влаштовував. Він хотів чогось більшого. Тому одного вечора, будучи на безмежному полі, дивлячись на зорі він оцінив правильність своїх дій, зрозумівши що життя яким він живе ні до чого хорошого не приведе, він вирішив кардинально змінитись і піти по стопам, батька та старшого брата Назара. Він почав посилено вчитись, розірвав старі знайомства і досить непогано здав екзамени. І зрештою зміг поступили до Київського університету Права. В цей час батько Сергія почав зраджувати своїм принципам і грошове становище сім’ї покращилось в рази, все сімейство переїхало до Дніпра. Прекрасно закінчивши університет в 22 роки Сергій поїхав до брата в Харьків, там почав приватну успішну адвокатську діяльність.
(Доросле життя)
Смерть... Батька сімейства було вбито, обставини були дивні, усе сімейство пережило, це дуже важко, Сергій впав в глибоку депресію, усім довелося швидко дорослішати.
Ставши адвокатом Сергійові очі відкрилися, він зрозумів що гроші вирішують все, йому було бридко від того на що люди здатні за гроші. Його дуже дратувала корумпованість державних структур. Виявилось що очі Феміди можна легко розв’язати товстим чемоданчиком з доларами. Тому Сергій вирішив будь якою ціною вершити справедливість, а ціну він заплатив велику...
Впливовий мажорчик одного вечора в нетверезому стані влетів в автобусну зупинку. Не зважаючи на погрози та застереження колег Сергій вирішив допомогти сім’ям постраждалих. Справа здавалась дуже легкою, адже докази були беззаперечні. Одного вечора після піздної роботи Сергію дуже розболілась голова, і він вирішив повернутись додому на таксі, а не на власному авто. Прокинувшись наступного ранку перше що він побачив в новинах, свій підірваний автомобіль та спалений кабінет. Назар передав Сергію що на нього відкрито полювання. Відчай та страх охопили хлопця.
Впершу чергу страх за сім’ю, адже погрози в їх сторону теж поступали. Розлючений Сергій негайно зібрав речі, та покинув країну. Він почав жити життям заробітчанина, забувши своє минуле...
(Теперішній час)
Не витримавши і пів року на чужині, без цілей і мети, було прийняте рішення повернутися. Справу мажора закрили майже одразу після втечі Сергія з країни. Було прийняте рішення піти працювати до брата, вступивши в НПУ міста Дніпра. Там він досить швидко дослужився до Підполковника поліції та очолив Корпус Оперативно Раптової Дії. Наразі Сергій в оточенні хороших друзів, колег і братів продовжує нести плідну службу та вершити справедливість...
Сергій Антонюк народився одного сніжного дня в місті Харків, 1 січння 2000 року у звичайній багатодітній сім’ї. Оксана Антонюк – матір хлопця працювала звичайним продавцем, а батько Ігор Антонюк був капітаном Національної Поліції України. Здається через доволі високе звання батька сім’я мала бути забезпеченою, але насправді зарплата в НПУ була мізерною, а заробляти «брудні» гроші Ігор Антонюк категорично відмовлявся, він був неймовірно чесною, чуйною та доброю людиною. Через його чесність багато колег його недолюблювали, а через його доброту користувалися ним. Тому сім’я жила досить бідно, звісно Антонюки не голодували, але мали боргі та кредити.
Сергій мав двох х братиків: Назара та Юру. З братами мав дуже гарні відноси, вони були справжньою командою, завжди могли постояти один за одного. Сергій був напевно самою більшою забіякою з усього сімейства, він був дуже непосидючим та трошечки незграбним, все дитинство знаходив пригоди на свою «п’яту точку». Хоча хлопчина завжди легко знаходив друзів, але якось по особливому він завжди відчував себе на самоті, в полях... Він обожнював приїздити на все літо на хутір до дідуся з бабусею відв’язувати пса та іти в безмежні поля... провожати сонце... палити багаття... дивитись на зорі...
(юність)
Через достатньо високі розумові здібності уже у 6 років Сергій пішов до школи. У початкових класах він вчився дуже добре, але починаючи з 6 класу шкільні предмети перестали його цікавити. З непосидючого бешкетника, він став досить стриманим та розсудливим юнаком. Він став багато читати, почав аткивно займатися спортом, а саме тайським боксом. У восьмому класі він почав цікавитись націоналістичним рухом, в бойовій секції він знайшов багато однодумців, так він став скінхедом. Почав ходити на різні акції, також став футбольним хуліганом улюбленого клубу «ФК Харків». Постійні бійки і сутички, стали буденністю. Синяк на обличчі був майже невід’ємним атрибудом зовнішності майже до 11 класу, сам Сергій жартуючи називав це «бойовим камуфляжем». Лише чудом йому вдавалося уникати серйозних проблем з поліцією, хоча декіла раз батьку доводилось забирати його з відділку.
В 10 класі літом, Сергій зрозумів що вже скоро закінчення школи, та доросле життя, розклад бути звичайним робітничим його не влаштовував. Він хотів чогось більшого. Тому одного вечора, будучи на безмежному полі, дивлячись на зорі він оцінив правильність своїх дій, зрозумівши що життя яким він живе ні до чого хорошого не приведе, він вирішив кардинально змінитись і піти по стопам, батька та старшого брата Назара. Він почав посилено вчитись, розірвав старі знайомства і досить непогано здав екзамени. І зрештою зміг поступили до Київського університету Права. В цей час батько Сергія почав зраджувати своїм принципам і грошове становище сім’ї покращилось в рази, все сімейство переїхало до Дніпра. Прекрасно закінчивши університет в 22 роки Сергій поїхав до брата в Харьків, там почав приватну успішну адвокатську діяльність.
(Доросле життя)
Смерть... Батька сімейства було вбито, обставини були дивні, усе сімейство пережило, це дуже важко, Сергій впав в глибоку депресію, усім довелося швидко дорослішати.
Ставши адвокатом Сергійові очі відкрилися, він зрозумів що гроші вирішують все, йому було бридко від того на що люди здатні за гроші. Його дуже дратувала корумпованість державних структур. Виявилось що очі Феміди можна легко розв’язати товстим чемоданчиком з доларами. Тому Сергій вирішив будь якою ціною вершити справедливість, а ціну він заплатив велику...
Впливовий мажорчик одного вечора в нетверезому стані влетів в автобусну зупинку. Не зважаючи на погрози та застереження колег Сергій вирішив допомогти сім’ям постраждалих. Справа здавалась дуже легкою, адже докази були беззаперечні. Одного вечора після піздної роботи Сергію дуже розболілась голова, і він вирішив повернутись додому на таксі, а не на власному авто. Прокинувшись наступного ранку перше що він побачив в новинах, свій підірваний автомобіль та спалений кабінет. Назар передав Сергію що на нього відкрито полювання. Відчай та страх охопили хлопця.
Впершу чергу страх за сім’ю, адже погрози в їх сторону теж поступали. Розлючений Сергій негайно зібрав речі, та покинув країну. Він почав жити життям заробітчанина, забувши своє минуле...
(Теперішній час)
Не витримавши і пів року на чужині, без цілей і мети, було прийняте рішення повернутися. Справу мажора закрили майже одразу після втечі Сергія з країни. Було прийняте рішення піти працювати до брата, вступивши в НПУ міста Дніпра. Там він досить швидко дослужився до Підполковника поліції та очолив Корпус Оперативно Раптової Дії. Наразі Сергій в оточенні хороших друзів, колег і братів продовжує нести плідну службу та вершити справедливість...
Останнє редагування:
