Основна інфомація :
ПІБ : Пешер Арсеній Адольфович
Стать: Чоловіча
Дата народження: 25/02/2005
Вік: 20 років
Місце народження : Україна Вінниця
Національність: Українець
Місцу проживання: Київ
Зріст , вага : 176 см 72 кг
Колір очей : Карі
Статура : Спортивний
Зачіска : Коротка
Відміні знаки нема татуювань простий громадянин
Фото облича: Тиць
Родичі :
Мати - Нікончук Єлизавета
Батько - Нікончук Адольф
Брат: Станіслав Нікончук
Батьки
Батько - Адольф. Народився тринадцятого квітня 1970 року у місті Рівне. Він закінчив Рівненську Українську гімназію №19 на відмінно та пішов в університет. Закінчивши університет він пішов працювати по спеціальності, а саме на Архутектора. Пропрацювавши там п'ять років, він назбирав не погану суму, 10 тисяч доларів. На цю суму він відкрив свою автомайстерю, та почав її розвивати. Через декілька років він відкрив цілу мережу автомайтерень.
Мати - Єлизавета. Народилася дев'ятнадцятого вересня 1971 року у місті Харків. З дитинства вона любила займатися конструюванням всіляких будинків. Після школи вона поступила у Харківську гімназію. Та навідмінно її закінчила. Після закінчення гімназії вона переїхала в рівне до своїх родичів. Там вона поступила в Рівненський університет де навчався Адольф. Будучи на першому курсі, вона захоплювалася Адольфом. Після випуску з університету, вона не пішла працювати по професії, через хворобу. Через деякий час вона вилікувала хворобу та пішла працювати касиром в магазині.
У 1995, Адольф і Єлизавета зустрілися на зустрічі випускників. Там Єлизавета та Адольф знову побачилися та закохалися один в одного. На зустрічі Адольф взяв в Єлизавети її номер. Там потім написав їй. Через деякий час вони почали зустрічатися. Через 2 роки відносин Адольф зробив пропозицію Єлизаветті. І Єлизаветта сказала так. 8 травня 1998 року вони заручилися. Після заручин вони хотіли собі дитинку. Та все ніяк Єлизавета не могла завагітніти. Але в 1999 році у них все вийшло. І вже 19 червня 2000 року у них зявився синочок. Вони вирішили його назвали Станіслав.
Непередбачуваним чином через 5 років з’явилася 2 дитина на ім'я Сєня.
Народження дитини
Сєня народився коли родина відпочивала в місті Вінниця . Батьки не очікували , що коли вони гуляли в центрі міста в матері відійдуть води .
Вони почавли хвилюватися за те що вони не встигнуть приїхати в лікарню , але батько швидко дістав телефон та набрав номер 103 . Швидка допомога приїхали дуже швидок ( хвилин 5 ) вони напрямилися до пологовою Вінницький міський клінічний пологовий будинок №1 . Через 4 години та 41 хвилину та 23 секунди народився маленький Сєня прокричала Єлизавета .
Дитинство
Сєня жив у маленькому селі Рівне. Це було тихе село з вузькими вуличками, городами, де росли картопля, помідори й соняшники, і зеленими луками, по яких ходили корови. Усі в селі знали одне одного, і чужі люди з’являлися дуже рідко.
Сєня ріс добрим і допитливим хлопчиком. Ще змалечку він любив усе розглядати — як курчата бігають по дворі, як мама доїть корову, як тато косить траву. У нього був улюблений пес Рябко, з яким він грався щодня. Рябко завжди біг за Сєнею, куди б той не йшов.
Щоранку Сєня допомагав батькам — носив воду з криниці, годував курей, сапав буряки. А потім біг на річку або на поле. Там він грався з іншими дітьми — вони робили кораблики з кори дерева, ловили жаб і ховалися в пшениці. Влітку всі діти ходили купатися, а взимку — каталися з гірки на санках або лижах.
Любимой грою бала битва з кропивою він брав палицю та йшов в бій з кропивою та раз за разом програвав .
У школі Сєні подобалося читати й малювати. Вчителька була добра і часто хвалила його за старанність. Він мріяв колись побачити велике місто, бо чув, що там є високі будинки, світлофори й навіть ескалатори в магазинах.
Найбільше Сєня любив вечори. Після всіх справ він сідав на лавку біля хати, слухав спів цвіркунів і дивився на зорі. Бабуся тим часом пекла млинці або варила узвар, а дідусь розповідав історії з молодості — про війну, про коней, про ярмарки.
Дитинство Сєні було просте. Там було багато щастя — не з іграшок чи гаджетів, а з любові, природи й добрих людей поруч. Ці роки він пам’ятав усе життя — як найкращий час, коли серце було спокійне, а світ — великий і добрий.
Піділітковий вік
Коли Сєні виповнилося 13, життя почало трохи змінюватися. Він уже не був малим хлопчиком, але ще не став дорослим. У ньому прокидалась цікавість до всього нового, і з’явилося бажання зрозуміти, ким він є і чого хоче в житті.
У школі стало трохи важче — нові предмети, більше домашнього завдання. Але Сєня не лінувався, старався все встигати. Особливо йому подобалась історія — він міг годинами слухати про козаків чи старовинні замки. А ще — мріяв побачити світ за межами села. Йому хотілося поїхати до міста, побачити метро, великі магазини і як живуть інші люди.
Водночас він залишався сільським хлопцем. Вранці — школа, після обіду — господарка: допомагав батькові з дровами, косив траву, пас корову. Інколи бурчав, що втомився, але в глибині душі розумів, що це потрібно.
У той час у Сєні з’явилося перше справжнє захоплення — дівчина з паралельного класу на ім’я Марічка. Вона часто усміхалась до нього, і від того Сєня починав червоніти. Він не знав, як з нею говорити, тому просто мовчки допомагав нести портфель або відкривав перед нею двері. Це було по-дитячому щиро.
З друзями він проводив багато часу. Вони сиділи біля річки, слухали музику з телефону, грали у футбол, обговорювали, хто ким хоче стати. Один мріяв бути водієм, інший — поліцейським. А Сєня... Він хотів стати людиною, яку будуть поважати. Можливо, вчителем. А може, тим, хто будує мости — щоб з’єднувати одне з іншим.
Підліткові роки були непрості — іноді хотілося бути на самоті, іноді — кричати на весь світ. Хотілося змін, але водночас було страшно від того, що життя вже не таке просте. Але поруч були рідні, друзі, село — усе те, що давало спокій.
І хоч Сєня ще не знав, яким буде його майбутнє, він знав точно: з нього вийде щось хороше. Бо він мав добре серце, чисті думки і сильне бажання стати кращим.
Підлітковий вік минув дуже швидко
Доросле життя
Коли Сєні виповнилося 16, він відчув, що дитинство закінчується. Школа добігала кінця, і потрібно було вирішувати, ким бути. Друзі говорили про будівництво, технікуми, заробітки за кордоном… Але Сєня давно мріяв про форму, про справжню чоловічу справу — і вирішив вступати на прикордонника.
Після 9 класу він поїхав навчатися в прикордонний ліцей. Там було важко: підйом о 6-й ранку, зарядка, муштра, дисципліна. Але Сєня не здавався — навпаки, чим більше вимагали, тим більше він намагався. Йому подобалося відчуття порядку, чітких правил і справедливості. Він навчився збирати рюкзак за хвилину, розрізняти сліди на землі, розбирати й збирати автомат із заплющеними очима.
Після навчання його направили служити на західному кордоні. Робота була не з легких: чергування вночі, перевірки на блокпостах, іноді затримання порушників, контрабанди. Бувало — стоїш у сніг чи дощ, очі стомлені, ноги мокрі, але знаєш — це твій обов’язок. Сєня служив чесно, не брав хабарів, не шукав легких шляхів. За це його поважали старші офіцери й товариші.
На службі він познайомився з Наталею — вона працювала медиком у прикордонній частині. Спершу просто віталися, потім почали спілкуватися, разом пили чай у казармі після нічних змін. Вона була спокійна, добра й щира — саме така, яку він собі уявляв поруч.
Одружилися тихо, Сєня взяв її прізвіше Пешер вони були разом 3 роки прошли вони все шо можна було Сєня вже думав про дітей но в один момент його колега повідомила що після зміни вона ходить пити каву з другим кавалером про якого він не знав. Через 2 місяці Сєня застукав їх як вони пили коньяк на кухні. Сєня просто зібрав свої речі та пішов жити у казарму .
Він розлучився з жінкою та залишив прізвіше .
Теперішній час
Арсеній Пешер на даний час безробітній
ПІБ : Пешер Арсеній Адольфович
Стать: Чоловіча
Дата народження: 25/02/2005
Вік: 20 років
Місце народження : Україна Вінниця
Національність: Українець
Місцу проживання: Київ
Зріст , вага : 176 см 72 кг
Колір очей : Карі
Статура : Спортивний
Зачіска : Коротка
Відміні знаки нема татуювань простий громадянин
Фото облича: Тиць
Родичі :
Мати - Нікончук Єлизавета
Батько - Нікончук Адольф
Брат: Станіслав Нікончук
Батьки
Батько - Адольф. Народився тринадцятого квітня 1970 року у місті Рівне. Він закінчив Рівненську Українську гімназію №19 на відмінно та пішов в університет. Закінчивши університет він пішов працювати по спеціальності, а саме на Архутектора. Пропрацювавши там п'ять років, він назбирав не погану суму, 10 тисяч доларів. На цю суму він відкрив свою автомайстерю, та почав її розвивати. Через декілька років він відкрив цілу мережу автомайтерень.
Мати - Єлизавета. Народилася дев'ятнадцятого вересня 1971 року у місті Харків. З дитинства вона любила займатися конструюванням всіляких будинків. Після школи вона поступила у Харківську гімназію. Та навідмінно її закінчила. Після закінчення гімназії вона переїхала в рівне до своїх родичів. Там вона поступила в Рівненський університет де навчався Адольф. Будучи на першому курсі, вона захоплювалася Адольфом. Після випуску з університету, вона не пішла працювати по професії, через хворобу. Через деякий час вона вилікувала хворобу та пішла працювати касиром в магазині.
У 1995, Адольф і Єлизавета зустрілися на зустрічі випускників. Там Єлизавета та Адольф знову побачилися та закохалися один в одного. На зустрічі Адольф взяв в Єлизавети її номер. Там потім написав їй. Через деякий час вони почали зустрічатися. Через 2 роки відносин Адольф зробив пропозицію Єлизаветті. І Єлизаветта сказала так. 8 травня 1998 року вони заручилися. Після заручин вони хотіли собі дитинку. Та все ніяк Єлизавета не могла завагітніти. Але в 1999 році у них все вийшло. І вже 19 червня 2000 року у них зявився синочок. Вони вирішили його назвали Станіслав.
Непередбачуваним чином через 5 років з’явилася 2 дитина на ім'я Сєня.
Народження дитини
Сєня народився коли родина відпочивала в місті Вінниця . Батьки не очікували , що коли вони гуляли в центрі міста в матері відійдуть води .
Вони почавли хвилюватися за те що вони не встигнуть приїхати в лікарню , але батько швидко дістав телефон та набрав номер 103 . Швидка допомога приїхали дуже швидок ( хвилин 5 ) вони напрямилися до пологовою Вінницький міський клінічний пологовий будинок №1 . Через 4 години та 41 хвилину та 23 секунди народився маленький Сєня прокричала Єлизавета .
Дитинство
Сєня жив у маленькому селі Рівне. Це було тихе село з вузькими вуличками, городами, де росли картопля, помідори й соняшники, і зеленими луками, по яких ходили корови. Усі в селі знали одне одного, і чужі люди з’являлися дуже рідко.
Сєня ріс добрим і допитливим хлопчиком. Ще змалечку він любив усе розглядати — як курчата бігають по дворі, як мама доїть корову, як тато косить траву. У нього був улюблений пес Рябко, з яким він грався щодня. Рябко завжди біг за Сєнею, куди б той не йшов.
Щоранку Сєня допомагав батькам — носив воду з криниці, годував курей, сапав буряки. А потім біг на річку або на поле. Там він грався з іншими дітьми — вони робили кораблики з кори дерева, ловили жаб і ховалися в пшениці. Влітку всі діти ходили купатися, а взимку — каталися з гірки на санках або лижах.
Любимой грою бала битва з кропивою він брав палицю та йшов в бій з кропивою та раз за разом програвав .
У школі Сєні подобалося читати й малювати. Вчителька була добра і часто хвалила його за старанність. Він мріяв колись побачити велике місто, бо чув, що там є високі будинки, світлофори й навіть ескалатори в магазинах.
Найбільше Сєня любив вечори. Після всіх справ він сідав на лавку біля хати, слухав спів цвіркунів і дивився на зорі. Бабуся тим часом пекла млинці або варила узвар, а дідусь розповідав історії з молодості — про війну, про коней, про ярмарки.
Дитинство Сєні було просте. Там було багато щастя — не з іграшок чи гаджетів, а з любові, природи й добрих людей поруч. Ці роки він пам’ятав усе життя — як найкращий час, коли серце було спокійне, а світ — великий і добрий.
Піділітковий вік
Коли Сєні виповнилося 13, життя почало трохи змінюватися. Він уже не був малим хлопчиком, але ще не став дорослим. У ньому прокидалась цікавість до всього нового, і з’явилося бажання зрозуміти, ким він є і чого хоче в житті.
У школі стало трохи важче — нові предмети, більше домашнього завдання. Але Сєня не лінувався, старався все встигати. Особливо йому подобалась історія — він міг годинами слухати про козаків чи старовинні замки. А ще — мріяв побачити світ за межами села. Йому хотілося поїхати до міста, побачити метро, великі магазини і як живуть інші люди.
Водночас він залишався сільським хлопцем. Вранці — школа, після обіду — господарка: допомагав батькові з дровами, косив траву, пас корову. Інколи бурчав, що втомився, але в глибині душі розумів, що це потрібно.
У той час у Сєні з’явилося перше справжнє захоплення — дівчина з паралельного класу на ім’я Марічка. Вона часто усміхалась до нього, і від того Сєня починав червоніти. Він не знав, як з нею говорити, тому просто мовчки допомагав нести портфель або відкривав перед нею двері. Це було по-дитячому щиро.
З друзями він проводив багато часу. Вони сиділи біля річки, слухали музику з телефону, грали у футбол, обговорювали, хто ким хоче стати. Один мріяв бути водієм, інший — поліцейським. А Сєня... Він хотів стати людиною, яку будуть поважати. Можливо, вчителем. А може, тим, хто будує мости — щоб з’єднувати одне з іншим.
Підліткові роки були непрості — іноді хотілося бути на самоті, іноді — кричати на весь світ. Хотілося змін, але водночас було страшно від того, що життя вже не таке просте. Але поруч були рідні, друзі, село — усе те, що давало спокій.
І хоч Сєня ще не знав, яким буде його майбутнє, він знав точно: з нього вийде щось хороше. Бо він мав добре серце, чисті думки і сильне бажання стати кращим.
Підлітковий вік минув дуже швидко
Доросле життя
Коли Сєні виповнилося 16, він відчув, що дитинство закінчується. Школа добігала кінця, і потрібно було вирішувати, ким бути. Друзі говорили про будівництво, технікуми, заробітки за кордоном… Але Сєня давно мріяв про форму, про справжню чоловічу справу — і вирішив вступати на прикордонника.
Після 9 класу він поїхав навчатися в прикордонний ліцей. Там було важко: підйом о 6-й ранку, зарядка, муштра, дисципліна. Але Сєня не здавався — навпаки, чим більше вимагали, тим більше він намагався. Йому подобалося відчуття порядку, чітких правил і справедливості. Він навчився збирати рюкзак за хвилину, розрізняти сліди на землі, розбирати й збирати автомат із заплющеними очима.
Після навчання його направили служити на західному кордоні. Робота була не з легких: чергування вночі, перевірки на блокпостах, іноді затримання порушників, контрабанди. Бувало — стоїш у сніг чи дощ, очі стомлені, ноги мокрі, але знаєш — це твій обов’язок. Сєня служив чесно, не брав хабарів, не шукав легких шляхів. За це його поважали старші офіцери й товариші.
На службі він познайомився з Наталею — вона працювала медиком у прикордонній частині. Спершу просто віталися, потім почали спілкуватися, разом пили чай у казармі після нічних змін. Вона була спокійна, добра й щира — саме така, яку він собі уявляв поруч.
Одружилися тихо, Сєня взяв її прізвіше Пешер вони були разом 3 роки прошли вони все шо можна було Сєня вже думав про дітей но в один момент його колега повідомила що після зміни вона ходить пити каву з другим кавалером про якого він не знав. Через 2 місяці Сєня застукав їх як вони пили коньяк на кухні. Сєня просто зібрав свої речі та пішов жити у казарму .
Він розлучився з жінкою та залишив прізвіше .
Теперішній час
Арсеній Пешер на даний час безробітній
