(Переподаю біо , тому що стара біо на іншому акаунті форума)
Дитинство
Маттео Алмазов народився 21.03.2004 року на території незалежної держави Україна в сім'ї "хороших" людей, у кварталі, де “стволи” мали місце бути, а мовчання — золото. Мати працювала медиком в обласній лікарні — талановита, вперта, витривала. Робота була для неї не лише обов’язком, а й сенсом. Хоч вона й працювала багато — змінні графіки, нічні чергування, постійна напруга — вона завжди знаходила час на сина. Вихованням займалася не з підручників, а з серця. Вона хотіла дати йому те, чого ніколи не бачила в чоловікові — спокій, стабільність і доброту.
Батько... Інша історія. Жорсткий, прямолінійний, з минулим, яке краще не згадувати вголос. Санті. Людина з іменем, яке в Україні викликало подив, а в Італії — повагу або страх. Робота батька полягала в тому, що закон для нього був лише словом на папері. Ходили чутки про його зв’язки з мафією, і не просто зв’язки — сімейні узи. Острів Сицилія пам’ятав його добре.
Шлюб лікаря й бандита виглядав дивно, але для них усе було по-справжньому. 10 років палкого кохання. Вона зцілювала людей, він — тримав “район” під контролем. Їх єднало більше, ніж можна пояснити. В цьому й виростав Маттео. В будинку, де між шприцами й пістолетами була любов.
Перші одинадцять місяців — і вже слово “Стріляй”. Дитина з характером. Він не лякався гучних розмов і зброї на столі. Зібрання “сім’ї” вдома стали звичними, як телевізор увечері. Мати була проти, та батько не слухав. Він пишався, що син “свій пацан”.
Садок — катастрофа. Два роки — і Маттео там. Але не надовго. Биття, сварки, розбитий посуд — це був не його світ. Через рік і півтора — вигнали. Ніхто не міг з ним впоратись. Мати плакала, батько сміявся.
Юність
Школа №10 міста Харкова — одна з кращих, але для нього це був просто новий майданчик для прояву характеру. Через зв’язки батька його туди прийняли, хоч дехто був проти. Уроки йому давались, якщо хотілось. Він міг вивчити тему за день або пропустити все й на наступний день відповісти краще за відмінника.
Іграшки? Тільки пістолети. Пластикові, з пульками, а потім і повітряні. У кімнаті — як міні-арсенал. Батько приносив справжню зброю, викладав її на стіл і вчив, як з нею поводитись. Вже в сім років хлопець умів зібрати і розібрати “ТТ”, “Макарова”, “Глок”. Люди старші в армії не завжди знали так багато.
9 років — перший “виїзд” з батьком. Не стріляти — дивитись і вчитись. У 11 він уже не просто слухав — почав цікавитись, як це все працює. У вільний час — спортзал, гирі, біг, зброя. Не для розваги — для сили. Мати все ще намагалась відтягти його в інший світ — музику, навчання, книги. Але він ішов по лінії батька.
16 років — перша партія китайської зброї. Все через батькові зв'язки, але все офіційно “прикрито”. Пішли перші гроші, і Маттео зрозумів, що це — його. У 17 — вже 100.000$ на рахунку. Планів більше, ніж встигав обдумати.
Доросле життя
У 18 років — перший самостійний виліт до Італії. Мета — Сицилія. Перемовини з “сім’єю” батька. Старші спершу сміялись, мовляв, молодий. Але за словами — дії. Показав, що може бути не гіршим за Санті. Бізнес почався: нелегальні точки, постачання, структура. У 19 він уже був “підприємець”, хоч на паперах — ніхто.
20 років — новий етап. Наркотики. Європа — новий ринок. Але за кожним кроком уже стежать. Країни ЄС бачать рухи, рахунки, зустрічі. Коли стало гаряче — поїхав. Залишив усе. Кеш, людей, контакти — лише паспорт і кілька тисяч євро.
В Україні почалось нове. Все те саме, але в знайомому середовищі. Нелегал, кришування, рекет, корупція, торгівля зброєю. Люди навколо змінювались, методи — ні. Він навчився поєднувати кримінал з офіційним бізнесом. Із кожним днем вміння ставали професійнішими. Страху не було. Був досвід.
Висновок
Сьогодні Маттео Алмазов — людина без обличчя для спецслужб, але з ім’ям, яке знають ті, хто має знати. Він у розшуку. Його батьки загинули через місяць після повернення з Італії — нещасний випадок чи щось інше, він мовчить. Його історія не завершена, але вже л
егендарна. І це лише початок...
Маттео Алмазов народився 21.03.2004 року на території незалежної держави Україна в сім'ї "хороших" людей, у кварталі, де “стволи” мали місце бути, а мовчання — золото. Мати працювала медиком в обласній лікарні — талановита, вперта, витривала. Робота була для неї не лише обов’язком, а й сенсом. Хоч вона й працювала багато — змінні графіки, нічні чергування, постійна напруга — вона завжди знаходила час на сина. Вихованням займалася не з підручників, а з серця. Вона хотіла дати йому те, чого ніколи не бачила в чоловікові — спокій, стабільність і доброту.
Батько... Інша історія. Жорсткий, прямолінійний, з минулим, яке краще не згадувати вголос. Санті. Людина з іменем, яке в Україні викликало подив, а в Італії — повагу або страх. Робота батька полягала в тому, що закон для нього був лише словом на папері. Ходили чутки про його зв’язки з мафією, і не просто зв’язки — сімейні узи. Острів Сицилія пам’ятав його добре.
Шлюб лікаря й бандита виглядав дивно, але для них усе було по-справжньому. 10 років палкого кохання. Вона зцілювала людей, він — тримав “район” під контролем. Їх єднало більше, ніж можна пояснити. В цьому й виростав Маттео. В будинку, де між шприцами й пістолетами була любов.
Перші одинадцять місяців — і вже слово “Стріляй”. Дитина з характером. Він не лякався гучних розмов і зброї на столі. Зібрання “сім’ї” вдома стали звичними, як телевізор увечері. Мати була проти, та батько не слухав. Він пишався, що син “свій пацан”.
Садок — катастрофа. Два роки — і Маттео там. Але не надовго. Биття, сварки, розбитий посуд — це був не його світ. Через рік і півтора — вигнали. Ніхто не міг з ним впоратись. Мати плакала, батько сміявся.
Юність
Школа №10 міста Харкова — одна з кращих, але для нього це був просто новий майданчик для прояву характеру. Через зв’язки батька його туди прийняли, хоч дехто був проти. Уроки йому давались, якщо хотілось. Він міг вивчити тему за день або пропустити все й на наступний день відповісти краще за відмінника.
Іграшки? Тільки пістолети. Пластикові, з пульками, а потім і повітряні. У кімнаті — як міні-арсенал. Батько приносив справжню зброю, викладав її на стіл і вчив, як з нею поводитись. Вже в сім років хлопець умів зібрати і розібрати “ТТ”, “Макарова”, “Глок”. Люди старші в армії не завжди знали так багато.
9 років — перший “виїзд” з батьком. Не стріляти — дивитись і вчитись. У 11 він уже не просто слухав — почав цікавитись, як це все працює. У вільний час — спортзал, гирі, біг, зброя. Не для розваги — для сили. Мати все ще намагалась відтягти його в інший світ — музику, навчання, книги. Але він ішов по лінії батька.
16 років — перша партія китайської зброї. Все через батькові зв'язки, але все офіційно “прикрито”. Пішли перші гроші, і Маттео зрозумів, що це — його. У 17 — вже 100.000$ на рахунку. Планів більше, ніж встигав обдумати.
Доросле життя
У 18 років — перший самостійний виліт до Італії. Мета — Сицилія. Перемовини з “сім’єю” батька. Старші спершу сміялись, мовляв, молодий. Але за словами — дії. Показав, що може бути не гіршим за Санті. Бізнес почався: нелегальні точки, постачання, структура. У 19 він уже був “підприємець”, хоч на паперах — ніхто.
20 років — новий етап. Наркотики. Європа — новий ринок. Але за кожним кроком уже стежать. Країни ЄС бачать рухи, рахунки, зустрічі. Коли стало гаряче — поїхав. Залишив усе. Кеш, людей, контакти — лише паспорт і кілька тисяч євро.
В Україні почалось нове. Все те саме, але в знайомому середовищі. Нелегал, кришування, рекет, корупція, торгівля зброєю. Люди навколо змінювались, методи — ні. Він навчився поєднувати кримінал з офіційним бізнесом. Із кожним днем вміння ставали професійнішими. Страху не було. Був досвід.
Висновок
Сьогодні Маттео Алмазов — людина без обличчя для спецслужб, але з ім’ям, яке знають ті, хто має знати. Він у розшуку. Його батьки загинули через місяць після повернення з Італії — нещасний випадок чи щось інше, він мовчить. Його історія не завершена, але вже л
егендарна. І це лише початок...
Останнє редагування:
