Прізвище, Ім’я, По-батькові (ПІБ): Марченко Максим Сергійович
Стать: Чоловіча
Мати: Марченко (у дівоцтві Савченко) Ольга Василівна
Батько: Марченко Сергій Петрович
Дата народження: 3 листопада 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: м. Харків, Україна
Місце проживання: м. Харків
Захоплення: футбол, фотографія, музика, подорожі, комп’ютерні ігри, автомобілі
Максим Марченко народився 3 листопада 2000 року у Харкові. Його родина належала до типових міських середнього достатку: батько Сергій працював інженером на заводі, мати Ольга була бухгалтером у коледжі. Родина не жила розкішно, але й у злиднях не перебувала – головною цінністю завжди були взаємоповага та підтримка. З раннього дитинства Максим проявляв активність, допитливість і жагу до пізнання. Він був одним із тих дітей, які ставлять безліч запитань і не заспокоюються, поки не отримають відповідь.
У шкільні роки хлопець ріс непосидючим і веселим. Любив історію та географію, обожнював фізкультуру, але не дуже дружив із математикою. Утім, завдяки батькові вмів «тримати планку», не даючи собі скочуватися на слабкі оцінки. Вільний час проводив у дворі з друзями, граючи у футбол. Йому подобалося бути нападником: бігти вперед, обводити суперників, забивати голи. Саме тоді спорт став його першою справжньою пристрастю.
Коли Максиму виповнилося 14 років, сім’я переїхала до Києва через роботу батька. Для підлітка це було потрясінням: нова школа, інше середовище, інший ритм. У столиці він спершу почувався чужим, однак швидко пристосувався. Київ навчив його самостійності: він освоїв метро, навчився орієнтуватися у великому місті, розширив коло знайомств. Саме тут хлопець почав більше цікавитися музикою – взяв до рук гітару й вчився грати акорди, іноді навіть виступав перед однокласниками.
У Києві він закінчив школу, а у 2017 році вступив до університету на факультет міжнародних відносин. Це був новий етап життя. Навчання вимагало багато зусиль, адже предмети були складні, та й грошей завжди бракувало. Максим підробляв кур’єром, офіціантом, іноді перекладачем для іноземців. Він вчився поєднувати обов’язки студента й працівника, що робило його більш дисциплінованим. У студентському середовищі він знайшов нових друзів і однодумців, з якими організовував культурні заходи та невеличкі поїздки Україною.
У 2020 році Максим вирішив змінити місто й переїхати до Дніпра. Тут він знайшов роботу у туристичній компанії, що спеціалізувалася на внутрішньому туризмі. Його знання мов і вміння знаходити підхід до людей допомогли швидко закріпитися в колективі. Саме в Дніпрі він почав активно займатися фотографією: знімав набережну, сучасну архітектуру, нічні вогні міста. Його фото публікували місцеві сторінки, і це мотивувало розвиватися далі.
Життя у Дніпрі дало йому важливий досвід дорослішання. Він зрозумів, що незалежність – це не тільки свобода, а й відповідальність. Тут він вперше зіткнувся з серйозними фінансовими труднощами, адже зарплати вистачало лише на найнеобхідніше. Проте замість того, щоб опустити руки, Максим почав планувати бюджет, підробляти додатково, знаходити нові можливості.
З початком війни у 2022 році Максим відчув, що мусить діяти. У перші місяці він займався волонтерством: допомагав евакуювати людей з прифронтових територій, розвозив гуманітарні вантажі, сортував речі для переселенців. Потім вступив до місцевої територіальної оборони, де пройшов курс базової військової підготовки. Цей час сильно вплинув на його світогляд: він навчився витримці, дисципліні, зрозумів справжню цінність людського життя й дружби.
Після року, проведеного у Дніпрі, він вирішив повернутися до рідного Харкова. Місто, де пройшли його перші роки життя, зустріло його іншим – пошкодженим, але нескореним. Максим відчув, що має зробити свій внесок у відновлення Харкова. Тут він почав працювати у культурному центрі, організовувати заходи для молоді, допомагати налагоджувати комунікацію між волонтерами та громадськими організаціями.
Сьогодні Максиму 25 років. Він мешкає у Харкові, продовжує займатися спортом, час від часу тренує дітей у футбольній секції як волонтер. У вільний час він фотографує рідне місто, ділиться світлинами у соціальних мережах, пише невеличкі пости про життя у відбудованому Харкові. Його мрія – створити власне туристичне агентство, що показуватиме Україну такою, якою він її бачить: сильною, красивою, живою.
У характері Максима поєднується романтизм і прагматизм, доброта й рішучість. Він не ідеальний, іноді гарячкує, але завжди готовий допомогти ближньому. Це людина, яка пройшла крізь труднощі й зрозуміла, що справжня цінність життя – у людях поруч і можливості творити щось добре.
Стать: Чоловіча
Мати: Марченко (у дівоцтві Савченко) Ольга Василівна
Батько: Марченко Сергій Петрович
Дата народження: 3 листопада 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: м. Харків, Україна
Місце проживання: м. Харків
Захоплення: футбол, фотографія, музика, подорожі, комп’ютерні ігри, автомобілі
Максим Марченко народився 3 листопада 2000 року у Харкові. Його родина належала до типових міських середнього достатку: батько Сергій працював інженером на заводі, мати Ольга була бухгалтером у коледжі. Родина не жила розкішно, але й у злиднях не перебувала – головною цінністю завжди були взаємоповага та підтримка. З раннього дитинства Максим проявляв активність, допитливість і жагу до пізнання. Він був одним із тих дітей, які ставлять безліч запитань і не заспокоюються, поки не отримають відповідь.
У шкільні роки хлопець ріс непосидючим і веселим. Любив історію та географію, обожнював фізкультуру, але не дуже дружив із математикою. Утім, завдяки батькові вмів «тримати планку», не даючи собі скочуватися на слабкі оцінки. Вільний час проводив у дворі з друзями, граючи у футбол. Йому подобалося бути нападником: бігти вперед, обводити суперників, забивати голи. Саме тоді спорт став його першою справжньою пристрастю.
Коли Максиму виповнилося 14 років, сім’я переїхала до Києва через роботу батька. Для підлітка це було потрясінням: нова школа, інше середовище, інший ритм. У столиці він спершу почувався чужим, однак швидко пристосувався. Київ навчив його самостійності: він освоїв метро, навчився орієнтуватися у великому місті, розширив коло знайомств. Саме тут хлопець почав більше цікавитися музикою – взяв до рук гітару й вчився грати акорди, іноді навіть виступав перед однокласниками.
У Києві він закінчив школу, а у 2017 році вступив до університету на факультет міжнародних відносин. Це був новий етап життя. Навчання вимагало багато зусиль, адже предмети були складні, та й грошей завжди бракувало. Максим підробляв кур’єром, офіціантом, іноді перекладачем для іноземців. Він вчився поєднувати обов’язки студента й працівника, що робило його більш дисциплінованим. У студентському середовищі він знайшов нових друзів і однодумців, з якими організовував культурні заходи та невеличкі поїздки Україною.
У 2020 році Максим вирішив змінити місто й переїхати до Дніпра. Тут він знайшов роботу у туристичній компанії, що спеціалізувалася на внутрішньому туризмі. Його знання мов і вміння знаходити підхід до людей допомогли швидко закріпитися в колективі. Саме в Дніпрі він почав активно займатися фотографією: знімав набережну, сучасну архітектуру, нічні вогні міста. Його фото публікували місцеві сторінки, і це мотивувало розвиватися далі.
Життя у Дніпрі дало йому важливий досвід дорослішання. Він зрозумів, що незалежність – це не тільки свобода, а й відповідальність. Тут він вперше зіткнувся з серйозними фінансовими труднощами, адже зарплати вистачало лише на найнеобхідніше. Проте замість того, щоб опустити руки, Максим почав планувати бюджет, підробляти додатково, знаходити нові можливості.
З початком війни у 2022 році Максим відчув, що мусить діяти. У перші місяці він займався волонтерством: допомагав евакуювати людей з прифронтових територій, розвозив гуманітарні вантажі, сортував речі для переселенців. Потім вступив до місцевої територіальної оборони, де пройшов курс базової військової підготовки. Цей час сильно вплинув на його світогляд: він навчився витримці, дисципліні, зрозумів справжню цінність людського життя й дружби.
Після року, проведеного у Дніпрі, він вирішив повернутися до рідного Харкова. Місто, де пройшли його перші роки життя, зустріло його іншим – пошкодженим, але нескореним. Максим відчув, що має зробити свій внесок у відновлення Харкова. Тут він почав працювати у культурному центрі, організовувати заходи для молоді, допомагати налагоджувати комунікацію між волонтерами та громадськими організаціями.
Сьогодні Максиму 25 років. Він мешкає у Харкові, продовжує займатися спортом, час від часу тренує дітей у футбольній секції як волонтер. У вільний час він фотографує рідне місто, ділиться світлинами у соціальних мережах, пише невеличкі пости про життя у відбудованому Харкові. Його мрія – створити власне туристичне агентство, що показуватиме Україну такою, якою він її бачить: сильною, красивою, живою.
У характері Максима поєднується романтизм і прагматизм, доброта й рішучість. Він не ідеальний, іноді гарячкує, але завжди готовий допомогти ближньому. Це людина, яка пройшла крізь труднощі й зрозуміла, що справжня цінність життя – у людях поруч і можливості творити щось добре.
