🔷 ОСНОВНА ІНФОРМАЦІЯ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
ПІБ: Валентин Чепак Ігорович
Стать: чоловіча
Мати: Мирослава Чепак Зіновіївна — медична працівниця ЗСУ
Батько: Ігор Чепак Зіновійович
Зріст / вага: 185 см / 87 кг
Дата народження: 01 квітня 2004 року
Вік: 22 роки
Місце народження: м. Золочів, Львівська область, Україна
Національність: українець
Місце проживання: м. Київ, Дніпро
Хобі: спорт (боротьба), рибалка, активний відпочинок, тренування на свіжому повітрі
Сімейний стан: одружений
Статура: атлетична, спортивна
Колір очей: сині
Зачіска: трохи довге темне волосся
---
🟦 ДИТИНСТВО ТА ПІДЛІТКОВІ РОКИ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Я народився 4 квітня 2004 року в Золочеві. Моє дитинство, в принципі, було таким самим, як і у більшості малих у той час — двір, друзі, постійні розбиті коліна. Батько постійно був на службі в ЗСУ, тому вдома бував рідко. Мати працювала у міській раді, у неї постійно були якісь затримки на роботі та договори.
Через те, що батьки вічно були зайняті роботою, щоб забезпечити сім'ю, я дуже рано залишився сам на себе. Сам готував прості сніданки, сам збирався до школи, сам вирішував свої дрібні дитячі проблеми. З одного боку, це зробило мене самостійним, а з іншого — характер у мене сформувався ще той.
Я ріс досить важким пацаном. Терпіти не міг, коли мені починали щось наказувати чи вчити життю в командному тоні. Якщо мені казали «роби так», я принципово робив навпаки, просто щоб показати характер.
Звісно, через це в школі у мене постійно були проблеми. На уроках мені було відверто нудно. Сидіти по 45 хвилин і слухати теорію — це взагалі не моє, мені завжди хотілося якогось руху. Як результат — постійні зауваження у щоденнику, виклики батьків до директора і вічні розбори польотів удома. Батько намагався вправити мені мізки, але я був занадто впертим.
У підлітковому віці ця моя гарячковість вилізла боком. Я став занадто запальним, заводився з півоберта. Будь-яке криве слово на вулиці — і ми вже йдемо розбиратися за гаражі. Рамки й правила, які встановлювали вчителі чи взагалі дорослі, мене просто бісили.
Дійшло до того, що через постійні конфлікти, бійки та прогули мене довелося перевести в іншу школу, бо в старій на мені вже просто поставили хрест. Мамі тоді добряче нервів потріпав, за що зараз насправді соромно.
Усе змінилося, коли я потрапив у секцію тайського боксу. Мене туди затягнув знайомий, і це стало переломним моментом. Спорт просто врятував мене від вулиці.
Тренер, мудрий мужик, швидко зрозумів, що з моєю агресією робити — він почав вичавлювати з мене всі соки на тренуваннях. У залі вся моя пиха кудись зникала, бо там треба було пахати.
Тайський бокс навчив мене контролювати свої емоції. Я зрозумів, що махати кулаками без мізків — це шлях у нікуди. Почалися серйозні виїзди на змагання, режим, збори. З часом я підтягнув фізичну форму до дуже непоганого рівня та виконав норматив кандидата у майстри спорту — КМС.
Я вже серйозно думав пов'язати з цим усе життя, планував кар'єру в спорті, думав про тренерство. Але життя — штука жорстока. Наш тренер загинув.
Для мене це був важкий удар, бо він заміняв мені другого батька і тримав мій характер у кулаці. Після його смерті я ніби втратив орієнтир, зал став чужим, і я зрозумів, що етап чистого спорту для мене закрився. Треба було шукати новий шлях.
---
🟩 ЮНІСТЬ І СЛУЖБА В ЗСУ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Коли школа нарешті залишилася позаду, постало питання — що робити далі. Варіант піти в якийсь цивільний інститут і протирати штани на лекціях я навіть не розглядав.
Я розумів, що офісна робота з 9 до 18 мене просто вб'є. Мені потрібен був адреналін, рух, дисципліна і нормальна чоловіча справа. Тому довго я не думав — пішов у військкомат і підписав контракт із ЗСУ.
Цілеспрямовано просився в десант, бо якщо вже йти служити, то туди, де важче. Так я опинився в ДШВ.
Перші кілька місяців армія мене ламала конкретно. Після вільного вуличного життя, де ти сам собі господар, потрапити в систему, де все за статутом, за розкладом і за наказами — це був шок для мого его.
Спочатку знову прокидався мій старий характер, хотілося посперечатися з сержантами, але там це швидко лікували через «не можу» і зайві кілометри марш-кидка в повній амуніції.
З часом я втягнувся. Армія вибила з мене дурну підліткову спесь і навчила працювати в команді. Там ти швидко розумієш, що якщо ти накосячив — віддувається весь взвод, і навпаки.
Будні були жорсткими: постійні виїзди на полігони, стрільби, тактика, стрибки з парашутом. Я відчув, що це реально моє.
Мій характер нарешті знайшов правильне русло — армія перетворила мою впертість на витривалість і наполегливість.
Були, звісно, і дуже важкі моменти. На службі ти дорослішаєш за лічені дні. Один випадок під час навчань на полігоні мені запам’ятався на все життя.
Через мою особисту поспішність і бажання зробити все швидше, ніж було наказано, ми мало не завалили виконання бойової задачі, і через це ледь не постраждали мої хлопці.
Мене тоді старшина так відтаскав, що в голові щось назавжди клацнуло. Я зрозумів, що на військовій службі твоя гарячковість може коштувати комусь життя.
З того дня я навчився спочатку думати, оцінювати ризики, а вже потім діяти.
В армії я доріс до звання молодшого сержанта, отримав досвід командування невеликим підрозділом і зрозумів, що таке справжня відповідальність за чужі життя.
---
🟥 ПЕРША СЛУЖБА В СБУ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Після закінчення контракту в ЗСУ я думав повернутися на цивілку, але мені запропонували пройти відбір і спробувати себе в структурі Служби безпеки України.
Подумав, чому б і ні — навички є, здоров'я дозволяє, сидіти вдома все одно не зможу.
Пройшов усі перевірки, тести, психологів, важку фізичну підготовку і потрапив до спецпідрозділу «Циклон».
Це був зовсім інший рівень, ніж у звичайній армії. Якщо в десанті все базувалося на потужній силі та штурмових діях, то тут специфіка вимагала ювелірної точності.
Мені менше шуму — більше результату.
Окрім щоденного тренінгу зі штурму будівель, затримання небезпечних злочинців та тактичної медицини, довелося багато вчитися головою.
Потрібно було миттєво аналізувати ситуацію, прораховувати кроки противника наперед, розуміти психологію людей під час затримання.
За роки в «Циклоні» я піднявся по внутрішній ієрархії. Мені почали довіряти не просто бути номером у штурмовій групі, а займатися безпосередньо плануванням деяких операцій та підготовкою новобранців, які тільки прийшли до підрозділу.
Організаторська робота виявилася складнішою за фізичну. Коли ти ведеш людей на завдання, ти відповідаєш за те, щоб усі повернулися на базу цілими.
Ця служба остаточно випалила з мене дитячі ілюзії про світ. Я став набагато жорсткішим, але водночас спокійнішим у критичних ситуаціях.
---
🟧 СЛУЖБА В ДСНС
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Після медіа я взяв невелику паузу, щоб просто видихнути та зрозуміти, куди рухатися далі.
Виїжджати з України я ніколи не хотів. Попри всі складнощі, моє місце тут.
Я почав аналізувати, що мені взагалі потрібно від життя. Армія, СБУ, журналістика — скрізь була боротьба, але мені не вистачало одного: прямого, чистого результату своєї роботи.
Мені хотілося займатися чимось, де немає підводних каменів, інтриг чи політики. Де результат твоєї праці — це не чиясь посада чи закрита кримінальна справа, а врятоване життя тут і зараз.
Так я прийшов у ДСНС — Державну службу України з надзвичайних ситуацій.
Пройшов перепідготовку і став рятувальником у Києві.
Ця робота повернула мені правильний внутрішній баланс. Тут усе просто і чесно. Є виклик, є пожежа, завали чи ДТП, є люди, які потрапили в біду, і є ми.
Тут немає часу на розмови, сумніви чи страх — ти просто заходиш у задимлене приміщення або працюєш гідравлічним інструментом, щоб дістати людину з понівеченого автомобіля.
Коли ти витягуєш когось із вогню і розумієш, що якби не ти і твоя зміна, ця людина могла б не дожити до ранку — це перекриває весь важкий фізичний і моральний тиск.
Робота в ДСНС дала мені величезний досвід ліквідації надзвичайних ситуацій та порятунку людей у критичних умовах масштабних руйнувань.
---
🟦 ТЕПЕРІШНЯ СЛУЖБА В НПУ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Після служби в ДСНС я вирішив повернутися до лав Національної поліції України.
Свій шлях у НПУ я розпочав із посади молодшого лейтенанта. Завдяки наполегливій роботі, дисципліні та відповідальному ставленню до служби я поступово піднімався службовими сходами.
Я постійно намагався показувати себе з найкращого боку, виконував поставлені завдання та працював над розвитком особового складу.
Згодом я дослужився до звання полковника НПУ.
На цей момент я вже близько 4 місяців перебуваю на посаді полковника.
За час служби в НПУ мені вдалося реалізувати низку змін та покращень.
🏅 ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ В НПУ
▸ Підвищення преміальних виплат
Працював над покращенням системи преміювання співробітників за якісне виконання службових обов'язків.
▸ Запровадження нових форм
Брав участь у впровадженні нових варіантів службової форми для працівників НПУ.
▸ Покращення організації служби
Працював над удосконаленням внутрішньої організації та взаємодії між підрозділами.
▸ Підвищення рівня підготовки особового складу
Приділяв увагу дисципліні, професійній підготовці та навчанню співробітників.
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
ПІБ: Валентин Чепак Ігорович
Стать: чоловіча
Мати: Мирослава Чепак Зіновіївна — медична працівниця ЗСУ
Батько: Ігор Чепак Зіновійович
Зріст / вага: 185 см / 87 кг
Дата народження: 01 квітня 2004 року
Вік: 22 роки
Місце народження: м. Золочів, Львівська область, Україна
Національність: українець
Місце проживання: м. Київ, Дніпро
Хобі: спорт (боротьба), рибалка, активний відпочинок, тренування на свіжому повітрі
Сімейний стан: одружений
Статура: атлетична, спортивна
Колір очей: сині
Зачіска: трохи довге темне волосся
---
🟦 ДИТИНСТВО ТА ПІДЛІТКОВІ РОКИ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Я народився 4 квітня 2004 року в Золочеві. Моє дитинство, в принципі, було таким самим, як і у більшості малих у той час — двір, друзі, постійні розбиті коліна. Батько постійно був на службі в ЗСУ, тому вдома бував рідко. Мати працювала у міській раді, у неї постійно були якісь затримки на роботі та договори.
Через те, що батьки вічно були зайняті роботою, щоб забезпечити сім'ю, я дуже рано залишився сам на себе. Сам готував прості сніданки, сам збирався до школи, сам вирішував свої дрібні дитячі проблеми. З одного боку, це зробило мене самостійним, а з іншого — характер у мене сформувався ще той.
Я ріс досить важким пацаном. Терпіти не міг, коли мені починали щось наказувати чи вчити життю в командному тоні. Якщо мені казали «роби так», я принципово робив навпаки, просто щоб показати характер.
Звісно, через це в школі у мене постійно були проблеми. На уроках мені було відверто нудно. Сидіти по 45 хвилин і слухати теорію — це взагалі не моє, мені завжди хотілося якогось руху. Як результат — постійні зауваження у щоденнику, виклики батьків до директора і вічні розбори польотів удома. Батько намагався вправити мені мізки, але я був занадто впертим.
У підлітковому віці ця моя гарячковість вилізла боком. Я став занадто запальним, заводився з півоберта. Будь-яке криве слово на вулиці — і ми вже йдемо розбиратися за гаражі. Рамки й правила, які встановлювали вчителі чи взагалі дорослі, мене просто бісили.
Дійшло до того, що через постійні конфлікти, бійки та прогули мене довелося перевести в іншу школу, бо в старій на мені вже просто поставили хрест. Мамі тоді добряче нервів потріпав, за що зараз насправді соромно.
Усе змінилося, коли я потрапив у секцію тайського боксу. Мене туди затягнув знайомий, і це стало переломним моментом. Спорт просто врятував мене від вулиці.
Тренер, мудрий мужик, швидко зрозумів, що з моєю агресією робити — він почав вичавлювати з мене всі соки на тренуваннях. У залі вся моя пиха кудись зникала, бо там треба було пахати.
Тайський бокс навчив мене контролювати свої емоції. Я зрозумів, що махати кулаками без мізків — це шлях у нікуди. Почалися серйозні виїзди на змагання, режим, збори. З часом я підтягнув фізичну форму до дуже непоганого рівня та виконав норматив кандидата у майстри спорту — КМС.
Я вже серйозно думав пов'язати з цим усе життя, планував кар'єру в спорті, думав про тренерство. Але життя — штука жорстока. Наш тренер загинув.
Для мене це був важкий удар, бо він заміняв мені другого батька і тримав мій характер у кулаці. Після його смерті я ніби втратив орієнтир, зал став чужим, і я зрозумів, що етап чистого спорту для мене закрився. Треба було шукати новий шлях.
---
🟩 ЮНІСТЬ І СЛУЖБА В ЗСУ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Коли школа нарешті залишилася позаду, постало питання — що робити далі. Варіант піти в якийсь цивільний інститут і протирати штани на лекціях я навіть не розглядав.
Я розумів, що офісна робота з 9 до 18 мене просто вб'є. Мені потрібен був адреналін, рух, дисципліна і нормальна чоловіча справа. Тому довго я не думав — пішов у військкомат і підписав контракт із ЗСУ.
Цілеспрямовано просився в десант, бо якщо вже йти служити, то туди, де важче. Так я опинився в ДШВ.
Перші кілька місяців армія мене ламала конкретно. Після вільного вуличного життя, де ти сам собі господар, потрапити в систему, де все за статутом, за розкладом і за наказами — це був шок для мого его.
Спочатку знову прокидався мій старий характер, хотілося посперечатися з сержантами, але там це швидко лікували через «не можу» і зайві кілометри марш-кидка в повній амуніції.
З часом я втягнувся. Армія вибила з мене дурну підліткову спесь і навчила працювати в команді. Там ти швидко розумієш, що якщо ти накосячив — віддувається весь взвод, і навпаки.
Будні були жорсткими: постійні виїзди на полігони, стрільби, тактика, стрибки з парашутом. Я відчув, що це реально моє.
Мій характер нарешті знайшов правильне русло — армія перетворила мою впертість на витривалість і наполегливість.
Були, звісно, і дуже важкі моменти. На службі ти дорослішаєш за лічені дні. Один випадок під час навчань на полігоні мені запам’ятався на все життя.
Через мою особисту поспішність і бажання зробити все швидше, ніж було наказано, ми мало не завалили виконання бойової задачі, і через це ледь не постраждали мої хлопці.
Мене тоді старшина так відтаскав, що в голові щось назавжди клацнуло. Я зрозумів, що на військовій службі твоя гарячковість може коштувати комусь життя.
З того дня я навчився спочатку думати, оцінювати ризики, а вже потім діяти.
В армії я доріс до звання молодшого сержанта, отримав досвід командування невеликим підрозділом і зрозумів, що таке справжня відповідальність за чужі життя.
---
🟥 ПЕРША СЛУЖБА В СБУ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Після закінчення контракту в ЗСУ я думав повернутися на цивілку, але мені запропонували пройти відбір і спробувати себе в структурі Служби безпеки України.
Подумав, чому б і ні — навички є, здоров'я дозволяє, сидіти вдома все одно не зможу.
Пройшов усі перевірки, тести, психологів, важку фізичну підготовку і потрапив до спецпідрозділу «Циклон».
Це був зовсім інший рівень, ніж у звичайній армії. Якщо в десанті все базувалося на потужній силі та штурмових діях, то тут специфіка вимагала ювелірної точності.
Мені менше шуму — більше результату.
Окрім щоденного тренінгу зі штурму будівель, затримання небезпечних злочинців та тактичної медицини, довелося багато вчитися головою.
Потрібно було миттєво аналізувати ситуацію, прораховувати кроки противника наперед, розуміти психологію людей під час затримання.
За роки в «Циклоні» я піднявся по внутрішній ієрархії. Мені почали довіряти не просто бути номером у штурмовій групі, а займатися безпосередньо плануванням деяких операцій та підготовкою новобранців, які тільки прийшли до підрозділу.
Організаторська робота виявилася складнішою за фізичну. Коли ти ведеш людей на завдання, ти відповідаєш за те, щоб усі повернулися на базу цілими.
Ця служба остаточно випалила з мене дитячі ілюзії про світ. Я став набагато жорсткішим, але водночас спокійнішим у критичних ситуаціях.
---
🟧 СЛУЖБА В ДСНС
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Після медіа я взяв невелику паузу, щоб просто видихнути та зрозуміти, куди рухатися далі.
Виїжджати з України я ніколи не хотів. Попри всі складнощі, моє місце тут.
Я почав аналізувати, що мені взагалі потрібно від життя. Армія, СБУ, журналістика — скрізь була боротьба, але мені не вистачало одного: прямого, чистого результату своєї роботи.
Мені хотілося займатися чимось, де немає підводних каменів, інтриг чи політики. Де результат твоєї праці — це не чиясь посада чи закрита кримінальна справа, а врятоване життя тут і зараз.
Так я прийшов у ДСНС — Державну службу України з надзвичайних ситуацій.
Пройшов перепідготовку і став рятувальником у Києві.
Ця робота повернула мені правильний внутрішній баланс. Тут усе просто і чесно. Є виклик, є пожежа, завали чи ДТП, є люди, які потрапили в біду, і є ми.
Тут немає часу на розмови, сумніви чи страх — ти просто заходиш у задимлене приміщення або працюєш гідравлічним інструментом, щоб дістати людину з понівеченого автомобіля.
Коли ти витягуєш когось із вогню і розумієш, що якби не ти і твоя зміна, ця людина могла б не дожити до ранку — це перекриває весь важкий фізичний і моральний тиск.
Робота в ДСНС дала мені величезний досвід ліквідації надзвичайних ситуацій та порятунку людей у критичних умовах масштабних руйнувань.
---
🟦 ТЕПЕРІШНЯ СЛУЖБА В НПУ
━━━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Після служби в ДСНС я вирішив повернутися до лав Національної поліції України.
Свій шлях у НПУ я розпочав із посади молодшого лейтенанта. Завдяки наполегливій роботі, дисципліні та відповідальному ставленню до служби я поступово піднімався службовими сходами.
Я постійно намагався показувати себе з найкращого боку, виконував поставлені завдання та працював над розвитком особового складу.
Згодом я дослужився до звання полковника НПУ.
На цей момент я вже близько 4 місяців перебуваю на посаді полковника.
За час служби в НПУ мені вдалося реалізувати низку змін та покращень.
🏅 ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ В НПУ
▸ Підвищення преміальних виплат
Працював над покращенням системи преміювання співробітників за якісне виконання службових обов'язків.
▸ Запровадження нових форм
Брав участь у впровадженні нових варіантів службової форми для працівників НПУ.
▸ Покращення організації служби
Працював над удосконаленням внутрішньої організації та взаємодії між підрозділами.
▸ Підвищення рівня підготовки особового складу
Приділяв увагу дисципліні, професійній підготовці та навчанню співробітників.
Останнє редагування:
