Прізвище, Ім’я, По-батькові (ПІБ): Марченко Максим Сергійович
Стать: Чоловіча
Мати: Марченко Ольга Василівна
Батько: Марченко Сергій Петрович
Дата народження: 2 травень 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: м. Харків, Україна
Місце проживання: м. Харків (нині)
Захоплення: футбол, подорожі, фотографія, музика, автомобілі
Максим народився в Харкові на початку травень 2000 року. Його дитинство минало у типовій міській багатоповерхівці, де сусіди знали одне одного, а подвір’я ставало другим домом для дітей. Батько працював інженером у науково-дослідному інституті, мати була викладачкою у коледжі. Родина жила скромно, але з любов’ю й взаємною підтримкою. Від раннього віку Максим відрізнявся активністю: він постійно грав у футбол із друзями, будував з ними саморобні майданчики, любив слухати музику з касет, які приносив батько.
У шкільні роки хлопець не був відмінником, однак добре проявляв себе у гуманітарних предметах. Улюбленими були історія та література. Він часто читав книжки поза програмою, цікавився долями видатних особистостей. Проте справжньою пристрастю залишався спорт – футбол став його головним заняттям після уроків. У шкільних командах він грав на позиції нападника й не раз допомагав виборювати перемогу.
Коли йому виповнилося 14 років, родина через службові обставини батька переїхала до Києва. Для підлітка це стало великим випробуванням: нове місто, нова школа, інший ритм життя. Київ відкрив перед ним безліч можливостей – нові друзі, спортивні секції, гуртки. Максим почав активно відвідувати тренування, намагався потрапити до молодіжної футбольної команди при спортивному клубі. Попри конкуренцію й високі вимоги, він не здавався. У той період він також захопився музикою: грав на гітарі й пробував писати власні пісні.
Життя в столиці навчило його самостійності. Батьки працювали багато, і часто хлопець залишався сам на сам із проблемами, вчився вирішувати їх без сторонньої допомоги. Він навчився користуватися метро, швидко орієнтуватися в місті, знаходити спільну мову з дуже різними людьми. Це загартувало його характер, зробило більш відкритим і гнучким.
Після закінчення школи у 2017 році Максим вступив до університету в Києві на факультет міжнародних відносин. Його приваблювала можливість подорожувати, знайомитися з культурами інших країн, працювати з людьми. Навчання давалося непросто – доводилося багато читати, складати іспити, паралельно підробляти. Він працював кур’єром, офіціантом, іноді допомагав організовувати заходи для студентів. Університетські роки стали для нього періодом активного росту й формування цілей.
Після кількох років у столиці, у 2020 році, він переїхав до Дніпра. Причиною стало бажання спробувати нове середовище й почати працювати за спеціальністю. У Дніпрі він влаштувався у туристичну компанію, яка займалася внутрішніми подорожами Україною. Тут він знайшов справжню пристрасть – показувати країну іноземцям і допомагати українцям відкривати власні міста. Одночасно Максим багато фотографував: міські пейзажі, набережну, вулиці. Його знімки швидко набирали популярність у соцмережах.
Саме в Дніпрі він остаточно подорослішав. Тут він зіткнувся з серйозними викликами – від фінансових проблем до перших особистих розчарувань. Проте це зробило його сильнішим. Він навчився контролювати емоції, планувати дії, будувати довгострокові цілі. Саме тут у нього з’явилася мрія – колись відкрити власну справу, пов’язану з туризмом і культурою.
З початком війни у 2022 році його життя кардинально змінилося. Максим залишив роботу й почав займатися волонтерством. Він допомагав організовувати евакуацію, возив гуманітарні вантажі, підтримував переселенців. Цей досвід став одним із найважливіших у його житті, адже саме тоді він зрозумів, що сила людини проявляється не у власних досягненнях, а в тому, наскільки вона готова допомогти іншим.
Через рік він повернувся до рідного Харкова. Місто, яке колись було його домом, тепер зустріло його зовсім іншим – зміненим, загартованим війною. Тут він вирішив залишитися, адже відчув, що саме зараз Харків потребує тих, хто готовий працювати й підтримувати відродження міста. Максим знайшов роботу у культурному центрі, де займався організацією заходів для молоді, а також продовжив вести власний блог.
Сьогодні йому 25 років. Він живе в Харкові, працює, розвиває свої захоплення, не полишає футбол і музику. Його життєвий шлях пройшов крізь Харків, Київ, Дніпро й знову повернув його до рідного міста. Це шлях пошуку себе, подолання труднощів і бажання зробити щось більше для інших.
Стать: Чоловіча
Мати: Марченко Ольга Василівна
Батько: Марченко Сергій Петрович
Дата народження: 2 травень 2000 року
Вік: 25 років
Місце народження: м. Харків, Україна
Місце проживання: м. Харків (нині)
Захоплення: футбол, подорожі, фотографія, музика, автомобілі
Максим народився в Харкові на початку травень 2000 року. Його дитинство минало у типовій міській багатоповерхівці, де сусіди знали одне одного, а подвір’я ставало другим домом для дітей. Батько працював інженером у науково-дослідному інституті, мати була викладачкою у коледжі. Родина жила скромно, але з любов’ю й взаємною підтримкою. Від раннього віку Максим відрізнявся активністю: він постійно грав у футбол із друзями, будував з ними саморобні майданчики, любив слухати музику з касет, які приносив батько.
У шкільні роки хлопець не був відмінником, однак добре проявляв себе у гуманітарних предметах. Улюбленими були історія та література. Він часто читав книжки поза програмою, цікавився долями видатних особистостей. Проте справжньою пристрастю залишався спорт – футбол став його головним заняттям після уроків. У шкільних командах він грав на позиції нападника й не раз допомагав виборювати перемогу.
Коли йому виповнилося 14 років, родина через службові обставини батька переїхала до Києва. Для підлітка це стало великим випробуванням: нове місто, нова школа, інший ритм життя. Київ відкрив перед ним безліч можливостей – нові друзі, спортивні секції, гуртки. Максим почав активно відвідувати тренування, намагався потрапити до молодіжної футбольної команди при спортивному клубі. Попри конкуренцію й високі вимоги, він не здавався. У той період він також захопився музикою: грав на гітарі й пробував писати власні пісні.
Життя в столиці навчило його самостійності. Батьки працювали багато, і часто хлопець залишався сам на сам із проблемами, вчився вирішувати їх без сторонньої допомоги. Він навчився користуватися метро, швидко орієнтуватися в місті, знаходити спільну мову з дуже різними людьми. Це загартувало його характер, зробило більш відкритим і гнучким.
Після закінчення школи у 2017 році Максим вступив до університету в Києві на факультет міжнародних відносин. Його приваблювала можливість подорожувати, знайомитися з культурами інших країн, працювати з людьми. Навчання давалося непросто – доводилося багато читати, складати іспити, паралельно підробляти. Він працював кур’єром, офіціантом, іноді допомагав організовувати заходи для студентів. Університетські роки стали для нього періодом активного росту й формування цілей.
Після кількох років у столиці, у 2020 році, він переїхав до Дніпра. Причиною стало бажання спробувати нове середовище й почати працювати за спеціальністю. У Дніпрі він влаштувався у туристичну компанію, яка займалася внутрішніми подорожами Україною. Тут він знайшов справжню пристрасть – показувати країну іноземцям і допомагати українцям відкривати власні міста. Одночасно Максим багато фотографував: міські пейзажі, набережну, вулиці. Його знімки швидко набирали популярність у соцмережах.
Саме в Дніпрі він остаточно подорослішав. Тут він зіткнувся з серйозними викликами – від фінансових проблем до перших особистих розчарувань. Проте це зробило його сильнішим. Він навчився контролювати емоції, планувати дії, будувати довгострокові цілі. Саме тут у нього з’явилася мрія – колись відкрити власну справу, пов’язану з туризмом і культурою.
З початком війни у 2022 році його життя кардинально змінилося. Максим залишив роботу й почав займатися волонтерством. Він допомагав організовувати евакуацію, возив гуманітарні вантажі, підтримував переселенців. Цей досвід став одним із найважливіших у його житті, адже саме тоді він зрозумів, що сила людини проявляється не у власних досягненнях, а в тому, наскільки вона готова допомогти іншим.
Через рік він повернувся до рідного Харкова. Місто, яке колись було його домом, тепер зустріло його зовсім іншим – зміненим, загартованим війною. Тут він вирішив залишитися, адже відчув, що саме зараз Харків потребує тих, хто готовий працювати й підтримувати відродження міста. Максим знайшов роботу у культурному центрі, де займався організацією заходів для молоді, а також продовжив вести власний блог.
Сьогодні йому 25 років. Він живе в Харкові, працює, розвиває свої захоплення, не полишає футбол і музику. Його життєвий шлях пройшов крізь Харків, Київ, Дніпро й знову повернув його до рідного міста. Це шлях пошуку себе, подолання труднощів і бажання зробити щось більше для інших.
