Репкій Микола Денисович народився 29 квітня 1999 року. Народився він у Києві, у звичайній сім'ї вчительки та далекобійника. Батько, через свою професію, особливо не приймав участі у вихованні хлопчика, залишивши його жінкам. Мати була людиною доброю, але вимогливою. Через свою професію, вона сформувала свої вимоги до сина ще до його народження, що зіграє вирішальну роль у подальшому. Микола був єдиною дитиною в сім'ї, через що з самого народження він багато опікався рідними, особливо мамою та бабусею. Для повного щастя батьків, від нього потребувалась тільки освіченість і хороша поведінка, але з останнім завжди були проблеми. З самих пелюшок, він ріс свавільною і активною дитиною, що часто докучало батьків. В цілому, його раннє дитинство пройшло без надзвичайних випадків, окрім однієї історії: У звичайний літній день, коли Миколі було 18 місяців, бабуся вийшла погуляти з ним. Вона посадила його в коляску і вийшла з дому. Все було добре, як раптом до коляски підлетіла велика оса. Хлопчик, побачивши її, зацікавився і вирішив "подружитись", почавши махати їй і намагаючись її "погладити". В результаті, він розізлив осу і вона вжалила його в руку. Через несподіваність і сильну біль, цей випадок запам'ятався Миколі на все життя і спровокував апіфобію, яка залишилась у нього до сьогодення.
Дитинство
Пішовши в дитсадок, Микола вперше опинився у великому колективі. Досвід, м'яко кажучи, був невдалим. Через надмірну турботу мами та бабусі, до цього часу він перебував у своєрідному "вакуумі", та не мав уяви про існування злих людей і поганих вчинків. Його наївність та доброта швидко стала зрозумілою, через що його не раз ображали та підставляли інші діти. Не витримавши це, він почав ненавидіти садок і постійно закатував скандали, вимагаючи не відводити його туди. Прислухавшись до сина, мати домовилась з бабусею і почала залишати Микола разом з нею, коли йшла на роботу. Хлопчик швидко адаптувався до таких умов і дуже добре поладив з бабусею, почавши постійно грати з нею та демонструвати їй свої маленькі досягнення. Так продовжувалось до 6 років, коли Микола несподівано захотів до школи. Мати, пам'ятаючи сумний досвід садочка, вирішила плавно адаптувати сина до навчання та інших дітей. Вона порадилась з батьком і разом вони вирішили віддати його у спеціальний заклад підготовки до школи. Він був чимось середнім між садочком та першим класом і Миколі там дуже сподобалось. Навчання було непростим, але все компенсувалось добрими викладачами і веселими однокласниками.
1 вересня 2006 року Репкій пішов до школи. Він одразу став одним з любимчиків першої вчительки, бо незважаючи на буйну поведінку, був чесним і добрим. З іншого боку, він непогано поладив з однокласниками, до яких він швидко адаптувався через свою комунікабельність. Йому непогано давалась математика, коли як з іншими предметами в нього іноді бували проблеми. Він спокійно закінчив молодшу школу, здавши ДПА на доволі високі бали. В 6 класі він закохався в одну зі своїх однокласниць, що стало одним з вирішальних поворотів його шкільного життя. Не маючи серйозного авторитету в класі, Микола був не впевнений в собі і так і не зізнався в почуттях. Тепер, він отримав ціль та почав завойовувати лідерство серед однокласників. Він використовував комунікабельність та гарні стосунки з однокласниками, потихеньку стаючи центром уваги майже всього класу.
Юність
У 7 класі він подружився з ще одним хлопцем, який мав лідерські здібності. Цей момент поклав кінець боротьбі за увагу і Микола почав просто насолоджуватись шкільним життям. В коханні він так і не зізнався, вирішивши відкласти цю справу на майбутнє. Таким чином все продовжувалось до кінця літніх канікул перед 9 класом. За тиждень до початку навчання прийшла раптова новина - з листопада батька переводять працювати у Харків. Батьки довго обговорювали це і прийшли до висновку, що Миколі краще йти в школу у Харкові вже з 1 вересня, щоб не мати потім проблем з оцінками. Але, житла у Харкові у сім'ї не було. Сину знайшли училище, при якому була школа і гуртожиток, куди буквально в останні дні його і заселили. З цього моменту почалось його самостійне життя. В гуртожитку йому не дуже повезло з сусідами, нерідкими були конфлікти та навіть погрози. В такому суспільстві Микола доволі швидко почав мінятись, став більш дратівливим і агресивним, залишки його дитячої наївності зникли назавжди. Він не витримав такої атмосфери і як тільки батько переїхав - оселився з ним. Мати підселилась до них незадовго до нового року, і серед змін у сині помітила тільки більшу самостійність. Доволі скоро, звичне повсякденне життя наладилось, Репкій відходив від неприємного досвіду життя в гуртожитку. Але щастя було недовгим, весною його очікувало одне з найбільших потрясінь у його житті. 12 березня 2015 року в Києві сталось жахливе ДТП, в яке попала сім'я тієї самої дівчини, яку колись, ще у школі полюбив Микола. Дівчина у важкому стані була терміново госпіталізована, але померла в лікарні через 3 години. Микола довго не міг оправитись і постійно шукав інформацію про цей випадок. Від рідних дівчини він дізнався її травми і почав багато читати в інтернеті про них. Він прагнув дізнатись, чи можна було її врятувати тоді і постійно знаходив все більше і більше деталей. Саме тоді почався шлях Репкій як лікаря. Через переживання він зовсім перестав приділяти увагу підготовці до ДПА, через що здав його переважно на середній рівень, маючи достатній тільки по математиці. Але, це не завадило йому поступити в медичний коледж, його врятували здобуті весною знання, які знадобились йому на вступних екзаменах.
Доросле життя/Сьогодення
В коледжі, Микола все більше і більше захоплювався медициною і почав вчитись самостійно, закінчивши коледж екстерном. Схожа ситуація була і в університеті, куди він поступив одразу на 2 курс і в перший же рік здав більшість профільних предметів. Все подальше навчання проходило екстерном і незабаром Микола опинився на інтернатурі. Працюючи в МОЗ Харкова Микола швидко здружився з колективом і начальством, через що він швидко зі звичайного медбрата перетворився на заступника головного лікаря. На цій посаді він був не дуже довго, бо через проблеми в житті найкращого друга, Репкій поспішно вирушив у рідний Київ. За пів року, він повернувся у Харків та знову влаштувався у лікарню, де працює і досі...
Дитинство
Пішовши в дитсадок, Микола вперше опинився у великому колективі. Досвід, м'яко кажучи, був невдалим. Через надмірну турботу мами та бабусі, до цього часу він перебував у своєрідному "вакуумі", та не мав уяви про існування злих людей і поганих вчинків. Його наївність та доброта швидко стала зрозумілою, через що його не раз ображали та підставляли інші діти. Не витримавши це, він почав ненавидіти садок і постійно закатував скандали, вимагаючи не відводити його туди. Прислухавшись до сина, мати домовилась з бабусею і почала залишати Микола разом з нею, коли йшла на роботу. Хлопчик швидко адаптувався до таких умов і дуже добре поладив з бабусею, почавши постійно грати з нею та демонструвати їй свої маленькі досягнення. Так продовжувалось до 6 років, коли Микола несподівано захотів до школи. Мати, пам'ятаючи сумний досвід садочка, вирішила плавно адаптувати сина до навчання та інших дітей. Вона порадилась з батьком і разом вони вирішили віддати його у спеціальний заклад підготовки до школи. Він був чимось середнім між садочком та першим класом і Миколі там дуже сподобалось. Навчання було непростим, але все компенсувалось добрими викладачами і веселими однокласниками.
1 вересня 2006 року Репкій пішов до школи. Він одразу став одним з любимчиків першої вчительки, бо незважаючи на буйну поведінку, був чесним і добрим. З іншого боку, він непогано поладив з однокласниками, до яких він швидко адаптувався через свою комунікабельність. Йому непогано давалась математика, коли як з іншими предметами в нього іноді бували проблеми. Він спокійно закінчив молодшу школу, здавши ДПА на доволі високі бали. В 6 класі він закохався в одну зі своїх однокласниць, що стало одним з вирішальних поворотів його шкільного життя. Не маючи серйозного авторитету в класі, Микола був не впевнений в собі і так і не зізнався в почуттях. Тепер, він отримав ціль та почав завойовувати лідерство серед однокласників. Він використовував комунікабельність та гарні стосунки з однокласниками, потихеньку стаючи центром уваги майже всього класу.
Юність
У 7 класі він подружився з ще одним хлопцем, який мав лідерські здібності. Цей момент поклав кінець боротьбі за увагу і Микола почав просто насолоджуватись шкільним життям. В коханні він так і не зізнався, вирішивши відкласти цю справу на майбутнє. Таким чином все продовжувалось до кінця літніх канікул перед 9 класом. За тиждень до початку навчання прийшла раптова новина - з листопада батька переводять працювати у Харків. Батьки довго обговорювали це і прийшли до висновку, що Миколі краще йти в школу у Харкові вже з 1 вересня, щоб не мати потім проблем з оцінками. Але, житла у Харкові у сім'ї не було. Сину знайшли училище, при якому була школа і гуртожиток, куди буквально в останні дні його і заселили. З цього моменту почалось його самостійне життя. В гуртожитку йому не дуже повезло з сусідами, нерідкими були конфлікти та навіть погрози. В такому суспільстві Микола доволі швидко почав мінятись, став більш дратівливим і агресивним, залишки його дитячої наївності зникли назавжди. Він не витримав такої атмосфери і як тільки батько переїхав - оселився з ним. Мати підселилась до них незадовго до нового року, і серед змін у сині помітила тільки більшу самостійність. Доволі скоро, звичне повсякденне життя наладилось, Репкій відходив від неприємного досвіду життя в гуртожитку. Але щастя було недовгим, весною його очікувало одне з найбільших потрясінь у його житті. 12 березня 2015 року в Києві сталось жахливе ДТП, в яке попала сім'я тієї самої дівчини, яку колись, ще у школі полюбив Микола. Дівчина у важкому стані була терміново госпіталізована, але померла в лікарні через 3 години. Микола довго не міг оправитись і постійно шукав інформацію про цей випадок. Від рідних дівчини він дізнався її травми і почав багато читати в інтернеті про них. Він прагнув дізнатись, чи можна було її врятувати тоді і постійно знаходив все більше і більше деталей. Саме тоді почався шлях Репкій як лікаря. Через переживання він зовсім перестав приділяти увагу підготовці до ДПА, через що здав його переважно на середній рівень, маючи достатній тільки по математиці. Але, це не завадило йому поступити в медичний коледж, його врятували здобуті весною знання, які знадобились йому на вступних екзаменах.
Доросле життя/Сьогодення
В коледжі, Микола все більше і більше захоплювався медициною і почав вчитись самостійно, закінчивши коледж екстерном. Схожа ситуація була і в університеті, куди він поступив одразу на 2 курс і в перший же рік здав більшість профільних предметів. Все подальше навчання проходило екстерном і незабаром Микола опинився на інтернатурі. Працюючи в МОЗ Харкова Микола швидко здружився з колективом і начальством, через що він швидко зі звичайного медбрата перетворився на заступника головного лікаря. На цій посаді він був не дуже довго, бо через проблеми в житті найкращого друга, Репкій поспішно вирушив у рідний Київ. За пів року, він повернувся у Харків та знову влаштувався у лікарню, де працює і досі...
Останнє редагування:
